ПРОКУРАТУРА ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ У 1944–1953 рр. (ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету й завдання, об’єкт і предмет дослідження; схарактеризовано методологічну основу; розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне і практичне значення; наведено відо­мості щодо апробації дослідження і публікацій, у яких викладено результати роботи; вказано структуру й обсяг дисертації.

У Розділі 1 “Історіографія та джерельна база дослідження” просте­жено основні тенденції радянської та вітчизняної історіографії питання, окрес­лено джерельну базу, яка охоплює архівні матеріали, публікації документів, зокрема політичного спрямування; мемуарну літературу; пресу тощо. Наго­лошено, що до певних груп джерел потрібно ставитися критично.

Розділ 2 “Відновлення і зміцнення в західних областях України радянського режиму. Органи прокуратури СРСР-УРСР у цьому процесі” складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Основні етапи становлення і розвитку радянської прокуратури в Україні та правові основи регулювання її діяльності в тоталітарному суспільстві (1920-ті – сер. 1950-х рр.)” роз­гля­нуто історію становлення української радянської прокуратури, вплив полі­тич­них чинників, Великого терору, Другої світової війни на процеси її розбудови.

У підрозділі 2.2 “Політико-правові основи відновлення (1944 р.) і зміц­нення радянського режиму в західноукраїнському регіоні. Створення мережі обласних та районних прокуратур” приділено увагу процесам радянізації за­хідних українських областей, створенню апарату державного управління, важливим елементом якого виступала прокуратура.

У Розділі 3 “Прокуратура як складова механізму державної влади в західних областях України” розглянуто функції і завдання прокуратури, її тогочасну компетенцію, організаційні засади діяльності тощо.

У підрозділі 3.1 “Структура та організація роботи органів проку­ра­тури” розглянуто структурну будову загальнодержавної та військової проку­ратур у західноукраїнському регіоні, а також питання належного забезпе­чення функціональних можливостей співробітників прокурорських структур – оплати праці, кар’єрного росту тощо.

У підрозділі 3.2 “Компетенція прокуратури” означено і компетенцію де-юре (загальний нагляд, розслідування певних категорій кримінальних справ власними силами, нагляд за роботою міліції тощо), і широке коло обов’язків де-факто, зумовлених партійною дисципліною її кадрів – виборчі кампанії, колективізація, підписка на державні позики, антирелігійна пропаганда тощо. Вказано, що в певних випадках (наприклад, під час проведення колек­ти­ві­за­ції) партійний диктат змушував прокурорських працівників порушувати нор­ми чинного законодавства, а отже, і професійний обов’язок їх відстоювати.

У підрозділі 3.3 “Кадрове забезпечення” описано шляхи і методи фор­мування професійного апарату – від навчання поранених фронтовиків на кількамісячних юридичних курсах до вузькоспеціалізованих курсів з підго­товки експертів. Приділено увагу механізмам політичного відбору та полі­тичній освіті працівників, формальним вимогам до їх морального рівня.

У підрозділі 3.4 “Місце та роль органів прокуратури в радянській мо­делі взаємодії гілок влади” розглянуто взаємовідносини за векторами: кому­ністична партія – прокуратура; прокуратура – силові структури; прокуратура – радянські гілки влади.

У підрозділі 3.5 “Типові зловживання службовим становищем та посадові злочини, здійснювані працівниками прокуратури” наведено факти незаконного збагачення, перевищення службових повноважень, фабрику­ван­ня кримінальних справ, статеві домагання тощо та здійснено спробу оцінити масштаби цих явищ.

У Розділі 4 “Прокуратура як складова репресивно-карального апа­рату” окреслено роль і місце органів прокуратури в радянській тоталітарній державі та карально-репресивній політиці останньої, здійснюваної в повоєнні роки стосовно західноукраїнського населення.

У підрозділі 4.1 “Участь органів прокуратури в боротьбі з укра­їн­сь­ким національно-визвольним рухом” дано оцінку ролі і місця радянської про­куратури в боротьбі з т. зв. бандитизмом, під яким розумілася діяльність ОУН-УПА. Обґрунтовано думку, що прокуратурі (як і КП(б)У) у цій боротьбі відводилася роль “доброго поліцейського” на противагу “злим поліцей­сь­ким” – НКВС–МВС та НКДБ–МДБ.

У підрозділі 4.2 “Місце прокуратури в боротьбі з кримінальною зло­чинністю та порушеннями трудового законодавства” зосереджено увагу на можливих способах запобігання кримінальній злочинності та порушенням радянського трудового законодавства, участі прокуратури у розслідуванні пев­них категорій кримінальних справ, а також на результатах такої діяльності в контексті зниження рівня криміналізації післявоєнного суспільства.

У підрозділі 4.3 “Взаємодія органів прокуратури з іншими силовими структурами та армією” описано практику координації зусиль силових ві­домств, а також вирішення міжвідомчих конфліктів.

У підрозділі 4.4 “Органи прокуратури в проведенні загальнодер­жав­них кампаній та місцевих починів й ініціатив” увагу приділено питанням участі прокурорських структур у радянських політичних кампаніях загально­державного, республіканського та місцевого рівнів – від боротьби із “лже-артілями” до “ліквідації злочинності серед глухонімих”.

Дисертація містить два Додатки: Додаток 1 “Якісний склад слідчого апарату прокуратур Львівської області в І кварталі 1945 р.” та Додаток 2 “Роз­поділ компетенції слідчих органів прокуратури та міліції у ІІ кварталі 1945 р. (Львівська область)”.