ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ СТАНОВЛЕННЯ АВТЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД ЖИТТЄВОЇ КРИЗИ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами і планами, визначено об’єкт, предмет, мету, сфор­мульовано гіпотезу і завдання. Висвітлено теоретико-методологічні основи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вказано дослідну базу, подано інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідження, публікації та  структуру дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні засади дослідження становлення   автентичності особистості в період життєвої кризи» – викладено основні підходи до розуміння сутності автентичності як феноменологічного виміру цілісної особистості, в якому відбувається як дебют життєвої кризи, так і здійснюються автотерапевтичні трансформації. Розділ містить поетапний опис еволюції автентичності особистості у векторі конструктивного розв’язання життєвої кризи, в ньому розкрито поняття автентичності як діагностичного конструкту психології аксіогенезу особистості, обґрунтовано науковий статус психологічних механізмів як засобів, передумов та ланок цілісного циклу становлення автентичності особистості в період життєвої кризи.

Філософсько-психологічні студії автентичності особистості концент­рують­ся навколо ідей індивідуальності як неповторності та унікальності психіки конкретної людини (К. Клакхон, Г. Мюррей, Г. Олпорт та ін.), внутрішнього морального начала (Ж.-Ж. Руссо, І. Гердер, Д. Юм та ін.), джерела самоде­термінації та якісного змісту суб’єктності (В.О. Татенко, К. Роджерс та ін.), антиатрибутивної глибинної сутності людини (А.Б. Орлов), конгруентності як самототожності суб’єктивного досвіду переживання і вчинкової активності  (К. Роджерс, Н. Роджерс, М. Боуен, А. Роше та ін.), ідентичності як суб’єктивного від­чуття неперервної самототожності (Е. Еріксон), самості як «серцевини» особистості, своєрідного психодинамічного ядра різнопланових інтенцій індивіда (К.Г. Юнг), природного потенціалу людини, здатної до самоактуалізації             (А. Маслоу), моделюючої квазівластивості і стрижневої метадиспозиції особистості (Є. Осін), свободи бути собою (М.М. Бердяєв, Г.С. Сковорода), здатності до екзистенційного особистісного вибору (М. Шелер, М. Фуко).

Будучи презентованою у феноменологічному вимірі цілісної особистості, автентичність переживається в її глибинному онтичному ядрі як причина появи життєвої кризи (автентичність як сутнісна інтенція), оскільки спонукає до знаходження сенсу існування в радикально зміненій життєвій ситуації, і як мета цієї кризи, позаяк приводить у відповідність внутрішні ціннісні устремління індивіда, спектр його актуалізованих суб’єктних здатностей до новопосталих екзистенційних викликів (автентичність як процес самоперевершування).

Доведено, що експлікація автентичного потенціалу особистості відбу­вається в процесі конструктивного розв’язання життєвих криз. Нормальна життєва криза символізує появу вікових новоутворень особистості та свідчить про еволюцію її автентичності впродовж життєвого шляху. Шлях до себе, до становлення зрілої автентичності полягає у поступовому звільненні від зовнішніх, випадкових для особистості детермінант розвитку до опори на внутрішні духовні спонуки і досягнення справжньої автономії і свободи вибору.

В роботі констатовано, що основними параметрами і критеріями оцінки становлення автентичності особистості в період життєвої кризи є спонтанність     (інтуїтивне відчуття внутрішньої траєкторії свого розвитку з її складностями і суперечностями, передчуття подальшого вектору свого руху), доброчинність (визначається ставленням до співбесідника як до партнера, цінність якого вимірюється автентичністю його вчинків), інтернальність (особливий спосіб світосприйняття, що базується на прийнятті відповідальності за автентичність свого буття), самостійність (результат здійснення внутрішнього порівняння цінностей та знаходження оптимального для конкретної особистості рішення) та цілісність (забезпечується діалогічністю й інтегрованістю ціннісно-смислової свідомості індивіда). Дані диспозиційні утворення виникають у процесі розгортання інтегральної суб’єктності особистості під час криз відповідно першого, третього, сьомого років життя, підліткового періоду і кризи середини життя та виступають психологічними механізмами-засобами досягнення і прояву автентичності особистості.