Психологічні новоутворення як проблема вікової психології

Короткий зміст

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, представлено його мету, об’єкт, предмет, гіпотези і завдання, розкрито його теоретико-методологічні засади, наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, наведено положення, що виносяться на захист.

Перший розділ дисертації містить теоретичний аналіз проблеми і поняття “новоутворення”. В ньому розглядаються особливості використання поняття “новоутворення” у філософії та спеціальних науках різного профілю (медицині, лінгвістиці, еволюційній біології тощо), що дозволило з’ясувати більш абстрактний його зміст як міждисциплінарного та виокремити найбільш загальні, істотні, інваріантні характеристики новоутворень розвитку різних сфер предметної дійсності.

На основі методології історико-наукових досліджень і діалектичного підходу до аналізу змісту понять було обґрунтовано критерії виокремлення етапів в історії дослідження проблеми новоутворень у психології. Це уможливило більш чіткий та глибокий аналіз логіки розвитку і дослідження проблеми новоутворень представниками різних шкіл та напрямків психологічної науки.

Проаналізовано передумови виникнення проблеми новоутворень у психології, а також науковий внесок Л.С. Виготського як автора постановки і першого методологічно та теоретично обґрунтованого розв’язання проблеми новоутворень, здійсненого ним у контексті розробки концепції віку як одиниці аналізу психічного розвитку дитини. Аналіз різних аспектів та напрямків дослідження проблеми новоутворень у радянській психології (передусім у рамках діяльнісного підходу) дозволив визначити її досягнення і здобутки, зокрема: поглиблення уявлень про умови, механізми та закономірності виникнення новоутворень, збільшення фактичних даних про генетичні, феноменологічні й змістові характеристики центральних і часткових новоутворень когнітивного (О.В. Брушлінський, В.В. Давидов, О.В. Запорожець, Г.С. Костюк, О.В. Проскура., М.М. Подд’яков, Я.О. Пономарьов та ін.) і мотиваційно-потребового розвитку (Л.І. Божович, І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, Г.М. Бреслав, Д.Б. Ельконін, М.Т. Єлагіна, О.В. Запорожець, В.К. Котирло, Г.С. Костюк, М.І. Лісіна, С.Д. Максименко, С.Ю. Мещерякова, В.Ф. Моргун, Я.З. Неверович, Д.І. Фельдштейн, В.Е. Чудновський, Є.О. Шу­мілін та ін.), ролі цих новоутворень у зміні провідних діяльностей тощо. Визначено недостатньо досліджені у радянський період аспекти проблеми новоутворень.

Вивчення сучасного стану проблеми дозволило зафіксувати низку нових тенденцій її дослідження, зокрема, підвищення уваги до новоутворень розвитку дорослої людини (Л.І. Анциферова, І.Ю. Кулагіна, В.Ф. Моргун, С.Є. Піняєва та ін.), до диференціації новоутворень відповідно структурі, рівням розвитку та функціонування психічної організації (В.В. Давидов, Б.Д. Ельконін, В.С. Лазарєв, С.Д. Максименко, П.А. М’ясоїд, В.О. Татенко та ін.), спроби визначення та систематизації новоутворень “ненормативного”, девіантного розвитку (Г.М. Бреслав, Н.Ю. Максимова, П.А. М’ясоїд, Л.Б. Філонов та ін.), використання вікових новоутворень як основи побудови індивідуальних типологій психічного розвитку (Л.І. Анциферова, Г.В. Бурменська), підвищення уваги до феномену новоутворення з боку дослідників проблем розвивального навчання (В.В. Давидов, О.К. Дусавицький, І.Я. Лернер, С.Д. Максименко, В.В. Рєпкін, Г.О. Цукерман, І.С. Якиманська та ін.) тощо. Показано, що останнім часом, на фоні поглиблення “контекстуальності” проблеми новоутворень (що розробляється переважно у руслі дослідження інших, пов’язаних з нею проблем) відбувається збільшення варіативності розуміння, трактування та використання евристичних і пояснювальних можливостей поняття „новоутворення” у дослідницькій діяльності психологів, його своєрідна “експансія” на різні явища, сторони, рівні, вікові періоди, типи та форми психічного розвитку в онтогенезі.

Розглянуто специфіку вивчення проблеми новоутворень у західній психології, яке здійснюється без використання терміну “новоутворення,” але імпліцитно закладене у багатьох західних концепціях психічного розвитку (Ж. П’яже, Е. Ерік­сон, Л. Колберґ та ін.)

На основі теоретичного аналізу проблеми новоутворень було створено детальні “карти” (вони подані у додатках до дисертації) всіх психологічних новоутворень критичних і стабільних періодів дитинства (загальною кількістю близько 300). У підсумках 1-го розділу зроблено висновок про стан проблеми новоутворень як такої, що потребує спеціального теоретико-методологічного її вивчення з метою створення цілісного уявлення про психологічну сутність феномену новоутворення, чому і присвячений наступний розділ роботи.

У другому розділі “Концептуальні основи дослідження феномену новоутворення в онтогенезі” обґрунтовується загальна методологічна настанова на різнобічність та комплексність вивчення новоутворення як складної та багатовимірної психологічної реальності, сутнісні характеристики та значення якої можуть бути адекватно визначені через дослідження її в контексті всього психічного розвитку в онтогенезі. Виходячи з цього, реалізована полісистемна логіка аналізу психічного розвитку з позицій філософської, загальнонаукової (системно-структурний, еволюційний, кібернетичний підходи) і конкретнонаукової методології пізнання процесів розвитку. Звернення до праць Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, С.Д. Максименка, С.Л. Рубін­штейна та інших психологів дозволило конкретизувати і узагальнити особливості психічного розвитку в онтогенезі як цілісного, системно організованого процесу, впродовж якого змінюється його внутрішня логіка і структура, відбувається генетична реорганізація: зміна, рух, розвиток самого психічного розвитку, його механізмів, закономірностей і рушійних сил (розвиток розвитку). Обґрунтовано зв'язок процесів реорганізації структур розвитку з наявністю у ньому стадіально-типових форм організації, динаміки і здійснення цілісного процесу розвитку, які характеризують специфічність та різноякісність його виявлення в різні вікові періоди або макроперіоди (такі як дитинство і дорослість) онтогенезу.

Розглянуто взаємозв’язок та взаємозумовленість механізмів структурної реорганізації процесів розвитку і його новоутворень в онтогенезі. На основі загальнофілософських та конкретнопсихологічних принципів і положень (К.С. Абульханова-Славська, В.Г. Асєєв, М.О. Бернштейн, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, В.П. Зінченко, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, Л.М. Проколієнко, С.Л. Рубінштейн, О.О. Ухтомський, В.О. Ядов та ін.) щодо вивчення процесів розвитку (зв’язку функціонування та розвитку, детерміністичного розуміння психічного і його регулюючої функції в процесах життєдіяльності тощо) показано, що феномен психологічних новоутворень є функціональним органом розвитку, який відіграє важливу роль у зміні форм організації структур розвитку, у рекомбінації системи детермінант і переході від однієї його стадії до іншої. Методологічно обґрунтовано, що реорганізуючий вплив новоутворень на розвиток особистості залежить від їх масштабу і типу та здійснюється опосередковано – через їхню роль як нових функціональних органів внутрішньої регуляції поведінки та діяльності, інтеграторів різних рівнів психічної регуляції і психологічних структур, що їх забезпечують.

Синхронічний і діахронічний плани аналізу та систематики феномену новоутворення були реалізовані у теоретичному обґрунтуванні і загальному огляді процесуально-генетичних, онтогенетичних, структурно-змістових його характеристик, які у поєднанні з функціонально-генетичними було покладено в основу побудови тривимірної моделі цього явища.  На основі реалізації методологічних положень щодо діалектичної логіки вивчення поняття запропоноване визначення новоутворення як онтогенетично-своєрідної й системно організованої єдності процесу та результату утворення нової психологічної якості, яка перебудовує по­передньо сформовані рівні психічної організації і через вплив на характер функціо­нування реорганізує структуру подальшого психічного розвитку в онтогенезі.

Концептуальна модель феномену новоутворення як взаємозв’язку процесуально-генетичного, функціонально-генетичного і структурно-змістового вимірів його виявлення і аналізу (табл. 1) характеризується широтою контексту, в якому задані і розглядаються поняття та проблема новоутворень розвитку, але, водночас, і конкретністю характеристик, що дозволяє операціоналізацію її в емпіричному дослідженні. Це і склало зміст третього розділу “Експериментальне вивчення функціонально-генетичних, процесуально-генетичних та структурно-змістових характеристик основних новоутворень періоду переходу від дитинства до дорослості”.

Обґрунтовано обрані для дослідження вікові періоди розвитку та властиві їм новоутворення, логіку програми експериментального дослідження, адекватність обраних методичних засобів і принципів статистичної обробки даних його цілям і завданням. Визначено цілі і специфіку організації основних етапів дослідження, спрямованих на вивчення процесуально-генетичних (1-й етап), функціонально-генетичних (2-й етап) і структурно-змістових (3-й етап) характеристик досліджуваних новоутворень у їх взаємозв’язку.

Вивчення процесуально-генетичних характеристик новоутворень самосвідомості (почуття дорослості як нова форма самосвідомості, “образ Я”) і ціннісно-мотиваційної сфери (новий рівень розвитку мотиваційних структур, ціннісні орієнтації) підлітково-юнацького віку (перший етап дослідження) здійснювалося у широкому онтогенетичному контексті на достатньо великій та репрезентативній виборці представників дев’яти вікових груп від молодшого шкільного віку до дорослості загальною кількістю 857 досліджуваних (учні 3-11 класів СЗШ № 57, 71, 91, 111, 125 і ліцею інтернату для сільської молоді м. Кривого Рогу, студенти стаціонарної і заочної форм навчання КДПУ віком 20-27 років).