ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО КОМПОНЕНТА ЕМПАТІЇ У ПУБЕРТАТНОМУ ПЕРІОДІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, розкрито методологічну основу роботи, представлено використані методики, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію результатів дослідження і структуру роботи.

У першому розділі – “” – проаналізовано основні підходи до розуміння феноменології емпатії; визначено особливості розвитку емпатії людини, починаючи з передумов виникнення у тваринному світі; досліджено взаємодію біологічного і соціального в природі емпатії; головний акцент зроблено на визначальності емоційного компонента у трикомпонентній структурі емпатії; представлено особистісний підхід у вивченні та розвитку емоційного компонента емпатії у пубертатному періоді.

У першому підрозділі розкрито основні підходи до розуміння феноменології емпатії у зарубіжній та вітчизняній психології. На основі сучасних досліджень вітчизняних психологів виділено трикомпонентну структуру емпатії, що відображає її сутність і проявляється у діалектичній взаємодії емоційної, когнітивної і поведінкової її складових (А.А. Валантінас, Т.В. Василишина, Л.П. Виговська, Л.Н. Джрназян, В.І. Кротенко, Л.Б. Малицька, С.М. Максимець, З.В. Огороднійчук, А.П. Ощепкова, А.М. Резек, Л.П. Стрєлкова).

Аналіз наукової літератури з проблеми емпатії дозволив виділити основні підходи, що базуються на визначенні одного з компонентів емпатії як пріоритетного: емоційний (Т.П. Гаврилова, Є.І. Головаха, Ч. Дарвін, В.В. Додонов, В.А. Лабунська, А.І. Макеєва, Г. Рейн, Г.С. Салівен, П.В. Симонов, А. Сміт, Г. Спенсер, Т.І. Федотюк, Е. Фром, Д. Хіксон, К. Хорні, Т. Шибутані, В. Штерн, Д. Юм та ін.); когнітивний (Р. Даймонд, Р.Б. Карамуратова, Є.О. Клімов, В.Н. Козієв, І.П. Короленко, Ч. Кулі, Т. Ліпс, К. Маркус, К.К. Платонов, К. Роджерс, Є.О. Смірнова, З. Фрейд, М. Шелер, А.Є. Штейнме та ін.) і поведінковий (В.В. Абраменкова, А. Бен, А. Валлон, М. Хофман, Н. Епстейн, У. Мак‑Дауголл, А. Мехрабян, М.М. Муканов, Т. Рібо, Є.І. Рогов, А.А. Русалінова, А.В. Соломатіна, А. Шопенгауер, А.М. Щетиніна, В.А. Якунін та ін.).

Складність феномену емпатії детермінує поліфонію теоретичних обґрунтувань визначень, що дозволяє йому залишатися важко вловимим. За даними, Т.І. Федотюк (1997) існує наразі більше п’ятдесяти визначень емпатії вітчизняними та зарубіжними психологами і педагогами, в яких емпатія розглядається як здібність, властивість, вміння, процес чи стан. Вважаємо, що визначення Т.В. Василишиної (2000) найбільш повно розкриває триєдину сутність емпатії як особливої здатності (властивості) суб’єкта до осягнення (відбиття, проникнення, входження, долучення, відгукуваності, прийняття, співучасті, співчуття) емоційних переживань (станів) і внутрішнього світу (думок) іншої людини, що дозволяє партнерам досягти взаємоузгодження позицій, взаєморозуміння, обрати у відповідності з цим спільні засоби само- і взаєморегуляції у процесі міжособистісної взаємодії.

Трикомпонентна структура емпатії знаходить своє відображення у більшості класифікацій, які обмежують її форми прояву співпереживанням, співчуттям і співдією. При цьому вченими виділяється більше 18 видів емпатії (Г.А. Гледштайн, 1987). Все це підтверджує неоднозначність розуміння природи емпатії.

У другому підрозділі досліджено особливості розвитку емпатії з позицій загальної, порівняльної та педагогічної психології. Зокрема, деякі вважають емпатію природженою властивістю людини, що успадковується від тваринних пращурів (В. Дерябін, П. Кропоткін, К. Лоренц, У. Мак-Дауголл, Т. Рібо, В. Штерн). Ця позиція узгоджується з положенням про те, що емпатія за своєю природою є рефлекторною емоційною реакцією (В.М. Бехтерєв, О.І. Мещеряков, І.П. Павлов, І.М. Сєченов, Л.П. Стрєлкова, З. Фрейд, К. Юнг).

Но­ві­т­ні до­ся­г­нен­ня на­у­ки – фі­зі­о­ло­гії, не­вро­ло­гії, ме­ди­ци­ни, біо­ло­гії, со­ці­о­ло­гії, фі­ло­со­фії, пси­хі­а­т­рії, – пе­ре­ко­н­ли­во сві­д­чать, що біо­ло­гі­ч­не, як за­га­ль­не за по­хо­джен­ням, хо­ча і не обо­в’я­з­ко­во то­то­ж­не у лю­ди­ни з тва­ри­ною, од­нак є не­об­хід­ною пе­ре­д­у­мо­вою роз­ви­т­ку емо­цій і їх ем­па­тій­них про­явів. До та­ких пе­ре­д­у­мов від­но­сить­ся по­в­но­цін­не фу­н­к­ці­о­ну­ван­ня лі­м­бі­ч­ної си­с­те­ми та осо­б­ли­во­с­ті ней­ро­ди­на­мі­ч­них про­це­сів, що впли­ва­ють на емо­цій­ний ком­по­нент ем­па­ті­ї.

Ем­па­тія ви­ни­кає і роз­ви­ва­єть­ся у спі­л­ку­ван­ні, ви­зна­ча­єть­ся емо­цій­ним до­с-відом (В.В. Абраменкова, І.Д. Бех, О.­О. Бодальов, Б.С. Братусь, А.­А. Валантинас, Т.П. Гаврилова, О.В. Запорожець, О.­І. Кульчицька, М.М. Обозов та ін.). Впро­довж люд­сь­ко­го жит­тя ем­па­тія про­хо­дить шлях роз­ви­т­ку від ни­ж­чих ін­сти­н­к­ти­в­них форм до ви­щих со­ці­а­ль­них по­чут­тів. Її дже­ре­лом вва­жа­ють емо­цій­не за­ра­жен­ня, ме­ха­ні­з­ми іде­н­ти­фі­ка­ції і про­е­к­ції, на­слі­ду­ван­ня, де­це­н­т­ра­цію, ре­ф­ле­к­сію й ін. У роз­ви­т­ку ем­па­тії ва­ж­ли­ву роль ві­ді­грає фо­р­му­ван­ня уяв­лен­ня про се­бе як су­б'єк­та пе­ре­жи­ван­ня і спі­л­ку­ван­ня, що від­бу­ва­єть­ся у вза­є­мо­зв'я­з­ку ко­г­ні­ти­в­них і емо­цій­них процесів.

В цілому, аналіз основних підходів до вивчення феноменології емпатії, розкриття сутності і дослідження природи емпатії свідчить про те, що емпатія – соціальне явище, в якому діалектично проявляється біологічне і соціальне.

У третьому підрозділі обґрунтовується необхідність застосування особистісного підходу до вивчення та розвитку емоційного компонента емпатії у пубертатному періоді; проаналізовано дані, що розкривають зміни емоційної сфери дитини в цьому віці.

Особистісний підхід передбачає синтез індивідуального та вікового підходу (І.Д. Бех, О.О. Бодальов, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, І.А. Зязюн, Є.О. Клімов, І.С. Кон, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, В.О. Моляко, В.Ф. Моргун, К.К. Платонов, В.В. Рибалка, В.А. Семиченко, Б.О. Федоришин, Н.В. Чепелєва, Т.С. Яценко). У відповідності до особистісного підходу, емоційний компонент емпатії не можна правильно зрозуміти без врахування його особистісної обумовленості. Запровадження особистісного підходу як найбільш ефективного засобу розвитку емпатійності підлітка передбачає формування певної структури особистості, включаючи внутрішній особистісний фактор.

На цьому етапі дослідження ми виходили з припущення про вирішальне значення у розвитку емпатійності підлітка насамперед емоційного компонента емпатії, на який суттєво впливають морфо-фізіологічні зміни під час статевого дозрівання. Досліджень, спрямованих на виявлення особливостей емпатії у пубертатному періоді, недостатньо для характеристики емоційного компонента емпатії. Тому, поряд з результатами досліджень А.А. Валантінаса, Л.П. Виговської, Т.П. Гаврилової, Л.К. Джрназяна, В.І. Кротенко, С.М. Максимець, Л.Б. Малицької, А.М. Резек, Л.П. Стрєлкової, І.М. Юсупова й ін., використовувались дані, що розкривають зміни емоційної сфери дитини.

Віковими межами пубертатного періоду вважаються 12 і 17 років (Л.С. Виготський, М.В. Коркіна, Н.Д. Лакосіна, А.Є. Лічко, А.І. Селецький та ін.). В цьому віці яскраво проявляється гетерохронія у розвитку окремих функцій, систем організму і психіки. Як наслідок, інтенсивно зростаючий і дозріваючий організм дитини знаходиться в стані перманентного психофізіологічного стресу, що не залишає сил для додаткової мобілізації його внутрішніх резервів. Фізіологічна перебудова організму під час статевого дозрівання призводить до зміни реактивності і підвищення чутливості, що супроводжується імпульсивністю, урáзливістю, посиленням нижчих потягів, розгальмованістю, агресією, психічними розладами та ін. В ході аналізу пубертатного періоду ми прийшли до висновку, що протиріччя особистісного розвитку підлітка суттєво впливають на його емпатійність і призводять до зниження рівня прояву емпатії.

Отже, окреслено місце емоційного компонента у трикомпонентній структурі емпатії. Систематизація підходів до розуміння сутності емпатії дозволила обґрунтувати значимість емоційного компонента емпатії у її виникненні і розвитку. Емпатія розглядається як здатність відгукуватися на переживання іншого і передбачає виникнення емоційного прояву у відповідь на емоційний стан іншої людини. Теоретично доведено обумовленість емоційного компонента емпатії не лише соціальними, а і біологічними чинниками, при чому вплив останніх посилюється під час статевого дозрівання.

У другому розділі – “” – викладається загальна стратегія та обґрунтовуються методичні аспекти експериментального дослідження; розкривається характеристика кризи емоційної сфери дітей у пубертатному періоді, яка суттєво впливає на емоційний компонент емпатії підлітка; досліджуються психофізіологічні передумови й емпіричні показники емпатії підлітків; визначається значущість впливу емпіричних показників на розвиток емоційного компонента емпатії у пубертатному періоді.

У першому підрозділі розглянуто програму і методики експериментального дослідження емоційного компонента емпатії у підлітка; розроблено психодіагностичні засоби вимірювання цих проявів; в результаті спеціально організованого пілотажного дослідження нами були виділені психофізіологічні передумови і психологічні показники емоційного компонента емпатії, емпіричне визначення яких здійснювалося у ході констатуючого експерименту.

У відповідності з темою, метою і завданнями дослідження, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей, в ході пілотажного та констатуючого експеримента нами були використані наступні методи і методики дослідження: спостереження, бесіди, особистісні опитувальники і тести (опитувальник емпатійних тенденцій (А. Мехрабяна і Н. Епстейна), тест Р.Б. Кеттелла (16PF - форма C), опитувальник FPI (форма В), характерологічний опитувальник К. Леонгарда, тест Г. Айзенка (EPQ), бланковий тест “Риси характеру і те­м­пе­ра­ме­н­ту” (РХТ), опитувальник Ч.Д. Спілбергера, тест Шалвена‑Херманна), анкетування, статистичні методи обробки даних (кореляційний та факторний аналізи).

Застосування цих методик зумовлювалося низкою припущень щодо можливих взаємозв’язків емпатії з особистісними показниками, які виникли у результаті цілеспрямованого і методичного опрацювання психологічної, біологічної, медичної, філософської, педагогічної літератури з досліджуваної проблеми, а також в ході спеціально організованого пілотажного дослідження.

У другому і третьому підрозділах на основі результатів пілотажного дослідження виділено, науково обґрунтовано і розкрито зміст психофізіологічних передумов і психологічних показників прояву емоційного компонента емпатії у пубертатному періоді.

Як психофізіологічні передумови розвитку емпатії у підлітковому віці ми досліджували: чутливість (властивість нервової системи, а саме чутливість (РХТ)), емоційну лабільність (нестійкість емоційних станів, через вивчення емоційної нестійкості (16PF), емоційної лабільності (FPI), циклотимії (опитувальник K. Леонгарда),     екзальтованості (опитувальник K. Леонгарда) і емоційної лабільності (РХТ)), невротизм (схильність до неврозу, що розкривали: невротизм (FPI), дратівливість (FPI), нейротизм (EPQ), нервозність (РХТ)), функціональну асиметрію півкуль головного мозку (домінування правої півкулі головного мозку, яка відповідає за емоції, – розвинута уява (16PF), 1 сигнальна система (РХТ), домінування правої півкулі) і вік батьків (біологічний чинник).

Виявлений взаємозв’язок між чутливістю та емпатією (r=0,49; p<0,001) відображає зв’язок емпатії з нейрофізіологічними основами нервової системи людини, дозрівання і формування яких виявляється в особливостях її темпераменту.

Емоційну лабільність, одну з характеристик темпераменту, треба розглядати як своєрідний камертон, що дозволяє налаштуватися на переживання іншого і прискорити входження в емоційний резонанс зі станом емпатованого та виникнення емоційного зараження. На це вказують кореляційні зв’язки емпатії з емоційною нестійкістю (r=0,37; p<0,001), емоційною лабільністю (r=0,33; p<0,001), циклотимією (r=0,38; p<0,001) і екзальтованістю (r=0,40; p<0,001).

Емпатійність пов’язана з невротизмом (r=0,14; p<0,01 – з невротизмом; r=0,20; p<0,001 – з нервозністю; r=0,13; p<0,01 – з нейротизмом; r=0,18; p<0,001 – з дратівливістю) і може описуватися загальними ознаками невротизму: чутливістю, вразливістю, дратівливістю, тривожністю, ригідністю та ін. Невротичні особистості характеризуються неадекватно сильними реакціями стосовно стимулів, що їх викликають, і, як наслідок, – більш низьким загальним рівнем сформованості системи усвідомленої саморегуляції. Усе це вказує на домінування емоційного компонента емпатії підлітка.

Коркова регуляція емоційного компонента емпатії відбувається у взаємодії двох півкуль, кожна з яких має власне емоційне “бачення” світу. Важливу роль в емпатійному процесі у пубертатному періоді відіграє права півкуля, яка здійснює “розшифровку” невербальних сигналів об’єкта емпатії. Підтвердженням цьому є статистично значущі кореляційні зв’язки емпатії з розвинутою уявою (r=0,19; p<0,001), першою сигнальною системою (r=0,30; p<0,001) і домінуванням правої півкулі (r=0,15; p<0,01). Отримані результати вказують, що визначені показники вносять нерівномірні частки у функціональну асиметрію півкуль головного мозку як передумову емоційного компонента емпатії. Тому розвиток емпатії можна реалізувати через вміння підлітка “читати” емоційні сигнали (міміку, жести і т.п.) і вербалізувати власні емоційні стани.

Вік батьків впливає на розвиток емпатійності підлітка (коефіцієнти кореляції емпатії з віком батька і середнім віком батьків на момент народження дитини становлять r=–0,13 і –0,14; p<0,05 відповідно). У підлітків, вік батьків яких при народженні становив менше 25 років, емоційний компонент емпатії може мати вищий рівень розвитку порівняно з дітьми, вік батьків яких на момент народження був більше 29 років. Вплив віку батьків на емпатійність підлітків ми схильні пояснювати суто біологічними особливостями (молодий, здоровий організм, повноцінна генетична програма і т.і.). Крім того, наслідування безпосереднього виразу емоцій молодими батьками (імпульсивності, емоційності, лабільності) також сприяє розвитку емоційного компонента емпатії підлітків.

У якості емпіричних показників емоційного компонента емпатії у пубертатному періоді були визначені: сенситивність, тривожність, психотизм, ко­му­ні­ка­ти­в­ність і експресивність, на основі яких здійснювалася оцінка, визначення і виділення складових емоційного компонента емпатії (табл.1).

На основі аналізу цих даних ми дійшли висновку, що емоційний компонент емпатії, як і саму емпатію, характеризує складний зв’язок з багатьма особистісними проявами. Експериментальне вивчення виділених у пілотажному дослідженні емпіричних показників дозволяє розглядати їх як індикатори розвитку емоційного компонента емпатії.

Сенситивність – найбільш значимий показник емпатійності підлітка, який проявляється в емоційності, тривожності, чутливості, емотивності. Найбільш сенситивними є 12-річні підлітки, найменш – 14‑річні.

Тривожність властива майже половині досліджуваних, причому її зростання пояснюється впливом статевого дозрівання і соціально-психологічними чинниками. Збільшення тривожності прямо пропорційне зростанню емпатійності. Позитивний вплив тривожності на емпатію виявляється у підвищеній увазі, обережності, готовності до ухвалення рішення, прискоренні переробки емоційної інформації, підвищенні чутливості нервової системи.