| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми вивчення лідерства в соціальних проектах, ступінь її розробленості в сучасній психології; визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження; вказано його теоретичні основи, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення роботи. Наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи лідерства у соціальному проектуванні» – висвітлено історію питання, розглянуто теоретико-методологічні засади лідерства в соціальних проектах, визначено сучасні підходи до поняття лідерства та соціального проектування, розроблено теоретичну модель лідерства в соціальних проектах.
Соціальне проектування як наукова та практична проблема постала у другій половині ХХ-го ст. Вона обговорювалась в працях багатьох сучасних вітчизняних та зарубіжних учених. На загальному методологічному рівні проблему соціального проектування розробляли О. І. Генісаретський, В. Н. Дубровський, І. І. Ляховий, А. Г. Раппопорт, В. М. Розін, Б. В. Сазонов, Г. П. Щедровицький, а також зарубіжні дослідники Я. Дітріх, Т. Тіорі, Д. Фрай, Ф. Ханіка, Г. Саймон та інші. Вони розглядають соціальне проектування як проектування систем та управління ними, яке відбувається відповідно до прийнятих критеріїв ефективності. У працях вітчизняних учених також підкреслюється ідея проектування соціальних систем з точки зору соціального управління (В. Г. Афанасьєв, І. В. Бестужев-Лада, П. М. Лебедєв, Ю. М. Швалб). Соціологічні основи соціального проектування проаналізовані в працях Н. А. Аітова, Г. А. Антонюка, Н. І. Лапіна, А. І. Пригожина, Ж. Т. Тощенка, Н. Г. Харитонова, а також у дослідженнях Т. М. Дрідзе, Ю. О. Крючкова, О. Н. Яницького та інших. Проблеми оцінки ефективності інвестиційних та інноваційних проектів, у тому числі екологічно- та соціально-орієнтованих, вивчали відомі зарубіжні та вітчизняні вчені (В. Беренс, Г. Бірман, В. А. Верба, П. Л. Віленський, Т. О. Карпіщенко, В. В. Ковальов, Е. І. Крилов, О. І. Мельник, В. І. Подшивалкіна, В. П. Савчук, П. М. Хавранек).
Загально визнано, що соціальне проектування здійснюється як ініціативна активність особистості чи групи, яка за своєю психологічною ознакою є лідерською щодо тієї спільноти, де реалізується. У працях психологів підкреслюється, що активно використовуючи на практиці такий сильний соціальний механізм, як соціальне лідерство, все ще недостатньо наукових досліджень цього феномену. Аналіз існуючих теоретичних напрямків соціального проектування показав недостатність уваги до вивчення особистості лідера, який реалізує соціальний проект. Адже саме те, який лідер керує соціальним проектом, детермінує якість кожного етапу реалізації проекту.
У процесі дослідження проблеми лідерства зарубіжними вченими розроблено низку теорій та моделей лідерства: К. Левін (типи лідерства), Е. Богардус, К. Бірд та ін. («теорія рис»), П. Херсі, К. Бланшард, Т. Хейлін, та ін. («ситуаційна теорія лідерства»), К. Гібб, К. Кліфорд та ін. («інтеракціоністська теорія»), вірогідністна модель лідерської ефективності Ф. Фідлера, мотиваційна теорія М. Еванса, Р. Блейк, Р. Лайкерт та ін. (гуманістичний підхід), Р. Лорд, Дж. Фотіс та ін. (атрибутивні теорії лідерства), Б. Аволіо, Б. Бас (трансформаційне лідерство). У вітчизняній психології ширше розкривається соціальний контекст відносин між лідером та широким соціальним оточенням (Е. С. Кузьмін), лідером та керівництвом (Б. П. Паригін, А. В. Петровський), лідером та послідовниками (Я. Л. Коломінський, Л. І. Уманський). Аналіз різних підходів до лідерства, показує, що найбільш повно проблему лідерства в соціальних проектах розкривають теорії трансформаційного, динамічного та ситуативного лідерства.
У контексті дослідження лідерства в умовах реалізації соціальних проектів особливого значення набуває проблема соціально-психологічої . До цієї проблеми звертались такі дослідники як В. І. Воропаєв, А. Г. Гавриленко, К. Ф. Грей, Д. В. Димитрієв, А. Б. Коваленко, І. І. Мазур, Н. Г. Ольдероге, М. Л. Разу, А. О. Сулім-Тимовті, В. Д. Шапіро, Ю. В. Якутін, якими було показано компетентності членів команди проекту та особливості управлінням командами проектів.
Узагальнюючи результати досліджень, ми розглядаємо лідерство в соціальних проектах як сукупність дій одного з членів групи, спрямованих на організацію діяльності малої соціальної групи та управління нею, які сприяють досягненню групової мети в оптимальний термін і з оптимальним ефектом. Залежно від ситуації впровадження соціального проекту в спільноті ці форми лідерства можуть яскраво проявлятися або можуть бути невиразними. Під ситуацією впровадження соціального проекту ми розуміємо сукупність конкретних соціально-економічних умов життєдіяльності спільноти, стосовно яких впроваджується проект; місце лідера та групи впровадження проекту в системі соціально-психологічних відносин у спільноті; соціально-психологічні особливості діяльності групи реалізації проекту (групова динаміка, психологічна атмосфера в групі, особистісні характеристики членів групи тощо). Виходячи з моделі функціональної структури проекту соціальної мобілізації Ю. М. Швалба, можна стверджувати наявність чотирьох форм лідерства, що відповідають різним етапам реалізації соціальних проектів та оцінки його значущості різними членами спільноти, а саме: лідер проектної ідеї; лідер групи, яка реалізує соціальний проект; лідер серед прихильників проекту у спільноті; лідер серед супротивників проекту у спільноті.
У другому розділі – «Організація та результати емпіричного дослідження психологічних особливостей лідерів соціальних проектів» – визначено напрямки та методичні засади емпіричного дослідження, обґрунтовано обраний психодіагностичний інструментарій, описано організацію та результати емпіричного дослідження.
Емпіричне дослідження, відповідно до визначення ситуації впровадження проекту та форм лідерства, проводилося за такими напрямками: 1) аналіз громадської думки стосовно необхідності та можливості реалізації соціальних проектів; 2) визначення психологічних особливостей лідерів групи реалізації соціальних проектів та волонтерів.
Аналіз громадської думки передбачав вивчення ставлення українських громадян до реалізації соціальних проектів на території України. У дослідженні взяли участь представники громад – 161 особа, з них 86 – жінки, 75 – чоловіки. Вибірка представників громади репрезентована переважно місцевими жителями
(м. Хуст, Закарпатська область – 80 осіб), а також мешканцями столиці, представниками південної, північної та центральної частини України, а також іноземними громадянами (Угорщина – 3 особи). Було використано метод опитування під час реалізації соціальних проектів. Для цього була розроблена анкета для громадян, яка містила такі блоки запитань: загальне ставлення до соціальних проектів як засобу розвитку громади та території проживання; загальна обізнаність у процесах висування та впровадження соціальних проектів; ставлення до волонтерства як форми соціальної активності населення; суб’єктивна оцінка можливості власної участі у соціальних проектах.
Аналіз результатів опитування показав, що значна кількість громадян (72,2 %) вважають, що розв’язання соціально-економічних проблем спільноти має здійснюватися на рівні державного та міського управління, а не за рахунок активності самих громадян. Більш того, у суспільній свідомості закріпилося ставлення до соціальних проектів, як засобу просування політиків чи політичних партій. Проте, чверть громадян (24,3 %), які мають досвід співпраці з громадськими організаціями, відзначають необхідність та високу продуктивність соціального проектування на рівні конкретної спільноти. Треба також зазначити, що більшість громадян (89 %) вважає, що соціальне проектування може стати важливою частиною суспільного життя, але тільки за умови його спрямування на вирішення конкретних проблем спільноти.
У дослідженні також показано, що одним з провідних чинників негативного чи байдужого ставлення до соціального проектування є дуже низький рівень обізнаності громадян у цій галузі діяльності: 42,1 % респондентів взагалі нічого про це не знають; 22,9 % – тільки чули про таке, але особисто не стикалися із соціальними проектами; 14,2 % – мають власний позитивний досвід взаємодії з проектами; 10,8 % – мають власний негативний досвід взаємодії з проектами; 10 % – мають власний досвід реалізації проектів.
Значно краща ситуація виявлена стосовно ставлення до волонтерства та волонтерської діяльності. Майже 94 % респондентів вважають волонтерство сучасною формою громадської діяльності, яка є необхідною складовою повноцінного суспільного життя та виховання молоді. Серед них 72 % висловили власну готовність виступити волонтерами, але тільки у яких-небудь разових акціях. Готовність до волонтерської участі у тривалих проектах висловили тільки 17 % респондентів, за умови, що проект безпосередньо покращить їхнє життя. Особливу насторогу викликає той факт, що 34,7 % респондентів вважають лідерів проектів такими, хто піклується тільки про власний добробут чи кар’єру. Аналіз відповідей респондентів дає підстави стверджувати, що на сьогодні у спільнотах може виникати (і виникає) значний опір не стільки самій діяльності з впровадження соціальних проектів, скільки місцевим лідерам, які їх реалізують.
Визначення психологічних особливостей лідерів та волонтерів учасників реалізації соціальних проектів здійснювалося на базі спільноти стипендіальної програми впродовж 2008–2012 рр. У дослідженні взяли участь 118 осіб – стипендіати Стипендіальної програми «Завтра.UA» ВБО Фонду Віктора Пінчука, що брали безпосередню участь у реалізації соціальних проектів, з яких лідерами були 53 особи, а волонтерами – 65 осіб. Усі респонденти належать до вікової групи
20–27 років. Було використано метод спостереження під час розробки та реалізації соціального проекту, психодіагностичні методики: І. Майєрса та К. Брігс (МБТІ), Особистісний семантичний диференціал, Комунікативні та організаторські схильності (КОС), методика Ш. Шварца для вивчення цінностей особистості.
Відповідно до результатів теоретичного аналізу було досліджено психологічні особливості лідерів та волонтерів в умовах реалізації соціальних проектів за такими компонентами: особистісний, ціннісно-орієнтаційний, комунікативний та організаторський. Обробка отриманих даних здійснювалася за такими етапами:
1) визначення психологічних особливостей лідерства в умовах реалізації соціальних проектів; 2) визначення психологічної структури компонентів лідерства в умовах реалізації соціальних проектів; 3) типологія лідерства в умовах реалізації соціальних проектів.
Згідно отриманих результатів за методикою І. Майєрса та К. Брігс встановлено, що у лідерів соціальних проектів більш виражені показники за характеристиками: «екстраверсія», «орієнтація на мислення», «сенсорність» та «рішучість». Це вказує на те, що лідери соціальних проектів є більш цілеспрямовані, люблять знаходитися серед людей, орієнтуються на оточуючих, сприймають світ з практичної точки зору, структурують свої дії, в них високий рівень емпатії та спрямованість на піклування. Вони відповідальні, обов’язкові, продуктивні, орієнтовані на результат, реально оцінюють ситуацію, що дозволяє їм формулювати чіткі та зрозумілі задачі для команди соціального проекту. Аналіз гендерних відмінностей показав, що у жінок, які беруть участь у соціальних проектах, більш виражена екстраверсія (15,8 балів), а у чоловіків переважає показник інтроверсії (13,4 балів).
Аналіз особистісних відмінностей за методикою «Особистісний диференціал» показав наявність відмінностей за середніми показниками в групах лідерів та волонтерів. За шкалами «Сила» та «Активність» обидві групи мають низькі показники. Вищі показники за шкалою «Оцінка» (у лідерів – 9,44 балів, у волонтерів – 9.07 балів) вказують на достатньо високий рівень самоповаги учасників соціальних проектів та усвідомлення себе носіями позитивних соціально бажаних характеристик. Низькі показники за шкалою «Сила» свідчать про недостатній розвиток самоконтролю та вольових сторін особистості, залежність від зовнішніх оцінок. Треба також зазначити, що у волонтерів, порівняно з лідерами, показники за цією шкалою значно гірші (4,31 і 6,37 балів відповідно). Низькі, але позитивні значення показника за шкалою «Активність» свідчать про недостатню активність, імпульсивність та комунікабельність учасників соціальних проектів (у лідерів – 5,02, у волонтерів – 4,62 балів відповідно). Необхідно відзначити, що у жінок вищі показники «Оцінка» (9,77 балів) та «Активність» (5,22 балів), вони краще сприймають себе, схильні усвідомлювати себе носіями позитивних, соціально бажаних характеристик, в певному сенсі більше задоволені собою, а також проявляють більшу активність, товариськість та імпульсивність.
В результаті дослідження ціннісних орієнтацій (за методикою Ш. Шварца) учасників соціальних проектів визначено, що в групі лідерів домінують такі цінності, як: «універсалізм», «самостійність», «доброта» та «безпека». Найнижчі значення у респондентів за такими цінностями, як «гедонізм», «стимуляція» та «влада». Середні показники виявлено за такими цінностями як «досягнення», «конформізм» та «традиції». Цінність «традиції» більшою мірою характерна для групи волонтерів, які схильні до поваги, прийняття звичаїв та ідей, що існують в культурі, та слідування їм. На підставі аналізу отриманих даних не виявлено статистично значущих розбіжностей в системі цінностей за статевою ознакою.
Аналіз комунікативних та організаторських схильностей (за методикою КОС) показав вищі показники коефіцієнту комунікативних схильностей у лідерів. Лідери більше відчувають потребу в комунікативній діяльності, швидко орієнтуються у складних ситуаціях, невимушено поводять себе у новому колективі. Показники схильності до організаційної діяльності лідерів також вищі, ніж у волонтерів. Лідери активно прагнуть до організаторської діяльності, самостійно приймають рішення та цілеспрямовані в тій діяльності, яка їх приваблює.
Таким чином, проведене дослідження показало значні відмінності між лідерами та волонтерами в умовах реалізації соціальних проектів та визначило проблеми, які заважають становленню лідерства в соціальних проектах. Ключовими особливостями, які необхідно розвивати в учасників соціальних проектів є командна робота та взаємодія з іншими під час реалізації проектів, рішучість та впевненість у прийнятті рішень.
З метою визначення психологічної структури компонентів лідерства проводився аналіз провідних факторів, що сприяють формуванню лідерства в умовах реалізації соціальних проектів. Проведений факторний аналіз, методом головних компонентів з Варімакс (Varіmax) обертанням осей, дав змогу визначити чотири фактори, які охоплюють основні психологічні характеристики лідерів соціальних проектів.
Перший фактор отримав умовну назву «інноваційність» (факторна вага – 18,34 %). Він утворюється високим рівнем прояву схильності до комунікативної та організаторської діяльності, показником активності та екстраверсії, орієнтацією особистості на зовнішній світ та інновації. Показник сили є другорядним показником фактору. Другий фактор – «екологічність» (18,10 %) – представлений показниками «універсалізм», «оцінка», «конформізм», «доброта» та «традиції». Показником другорядного навантаження цього фактору є показник безпеки. В своїй сукупності вони утворюють простір комфорту та безпеки, через що ми умовно визначили його як «екологічність». Третій фактор – «дієвість» (14,19 %), розкривається через показники сенсорність та рішучість, а також від’ємні показники шкал інтуїтивність, сприймання та чутливість. Характеристики цього фактору забезпечують послідовну, рішучу та точну дію в досягненні поставлених цілей. Четвертий фактор – «самодостатність» (13,07 %), представлений через показники: «самостійність», «досягнення», «стимулювання» та «мисленнєвість». Другорядними показниками даного фактору є такі характеристики, як влада та гедонізм. Компоненти цього фактору зумовлюють самостійне досягнення поставлених цілей, що дало підстави для умовної назви фактора.
Подальший аналіз показав, що виявлені чотири фактори об’єднуються у три кластери, які характеризують тип лідерства в соціальному проектуванні. Встановлено, що фактор «екологічність» одночасно є важливою характеристикою для всіх лідерів та волонтерів у соціальних проектах, тобто, жодні компоненти фактору не є диференціюючими. Перший, третій та четвертий фактори зумовлюють типологічні розбіжності учасників соціального проекту. Типи лідерства, таким чином, фіксують провідну ціннісну орієнтацію особистості лідера як системотвірного чинника соціальної активності та проектної діяльності. Відповідно до цього визначено і назву типів лідерів: «Орієнтовані на розвиток», «Орієнтовані на результат» та «Орієнтовані на взаємодію». Вказані три орієнтації забезпечують ефективне лідерство при реалізації соціальних проектів.
Проте, отримані дані дозволяють виявити ще один тип орієнтації, а саме – «Орієнтація на себе», де переважними є егоїстичні цілі та мотиви участі в проектах та маніпулятивний стиль взаємодії з волонтерами і спільнотою. Цей тип лідерства виявляється вкрай неефективним і призводить до швидкої втрати індивідом власних лідерських позицій, що, у свою чергу, призводить до негативного ставлення до соціального проекту з боку спільноти, яке було зафіксоване під час емпіричного дослідження. |
