ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ АГРЕСИВНОСТІ В РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, сформульовано гіпотезу, вказано методи та експериментальну базу дослідження; висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію та впровадження здобутих результатів.

У першому розділі „Теоретичний та методологічний аналіз проблеми дослідження агресивності особистості в ранньому юнацькому віці” здійснено аналіз понять „агресія” та „агресивність”, досліджено види, функції, фактори  агресивності старшокласників, проаналізовано наукові підходи до вивчення досліджуваного феномена, обґрунтовано доцільність розгляду проблеми з позиції особистісно-духовного підходу.

У першому підрозділі здійснено теоретичний аналіз понять „агресія” та „агресивність”. Зроблено висновок про необхідність введення у визначення агресії критерію усвідомлення заподіяння шкоди іншій особі. З психологічної точки зору усвідомлення значення власних дій визначається як спроможність до адекватного вибору цілей і засобів їх досягнення. В духовному контексті усвідомлення особистістю морального значення своїх дій пов’язується з духовною зрячістю, тобто принциповою здатністю до розрізнення та свідомого вибору добра або зла. Запропоноване визначення агресії як поведінки, за якої особа  свідомо припускає заподіяння будь-якої фізичної чи психічної шкоди іншому або самій собі, а агресивності – як психологічної властивості особистості, що характеризується внутрішньою готовністю людини до агресії.

Агресивність має зовнішній вираз у конкретних агресивних проявах у вигляді переконань, висловлювань агресивного змісту (Л.Далберг, Д.Деніелс, Л.С.Перрі, П.Расмусен), афектів (Л.Берковіц, Г.А.Гайдукевич, А.Готшалк, Дж.Глезер, С.Л.Кравчук, Р.О’Найл, Р.Д.Даркі), поведінки (А.Бандура, Р.Берон, С.Л.Кравчук).

Н.Д.Левітов виділяє стан агресії, який пов’язаний із фрустрацією та характеризується гострим афективним переживанням гніву, втратою самоконтролю, імпульсивною активністю, злісністю. Стан агресії відрізняється від агресивності як сталої особистісної властивості тим, що відображає особливості статики та динаміки психічного життя на певний момент і є обмеженим у часі.

Л.Б.Колчіна розрізняє агресивне ставлення особистості, яке характеризується ворожістю, злістю, гнівливістю в сукупності з високими показниками агресивності.

Агресія та агресивність відрізняються від близьких за змістом понять насилля, жорстокості, ворожості, булінгу, асертивності, деструкції.

Агресію в контексті глобальних філософських категорій – духовності та бездуховності, добра та зла, правди та кривди, любові та ненависті, краси та потворності розглядають А.Адлер, А.Гюггенбюль-Крейг, І.А.Ільїн, Р.Мей, І.Ремезова, К.Сельченок, Н.В.Чеботарьова. Теоретичний аналіз дозволяє розмежувати поняття агресивності й бездуховності. Бездуховність безпосередньо пов’язана з деструктивною агресивністю, в той час як конструктивна агресивність може бути проявом духовності. Духовний розвиток здатен гальмувати деструктивну агресивність шляхом трансценденції як виразу конструктивної агресивності, що проявляється у виході за межі власного егоїзму, самовіддачі (І.Ремезова), у діях, спрямованих на утвердження в житті ідеалів Істини, Добра та Краси.

У другому підрозділі розглянуто види та функції агресії в ранньому юнацькому віці. Функції, які виконує агресія в ранній юності, пов’язані з такими  особливостями особистості старшокласника, як прагнення самоактуалізації та самоідентифікації, внутрішня конфліктність, афіліативна потреба у груповій приналежності, емоційна сензитивність (І.П.Маноха, В.Г.Панок, В.А.Прокоф’єва, Ф.Райс, Х.Ремшмідт) і можуть мати як деструктивний зміст (самоствердження за рахунок інших, встановлення контролю, психологічної дистанції, помста, ідентифікація з деструктивною групою, зняття емоційної напруги у деструктивних діях) так і конструктивний (відстоювання почуття власної гідності, регулювання стосунків,  вдосконалення себе та інших, досягнення мети, захист себе та близьких, власних поглядів та ідеалів, позитивна групова та статева ідентифікація, абреакція емоційної напруги у діях з недеструктивним змістом), що зумовлює розрізнення за функціональною ознакою деструктивної та конструктивної агресивності.

Ознаками деструктивної агресивності є своєцентризм, байдужість, пристрасть до панування та руйнування, ворожість, мстивість, відсторонення від іншої людини, заперечення її цінності або приписування негативної цінності, небажання встановлювати позитивний контакт, деспотизм, маніпулювання. Ознаками конструктивної агресивності є вихід за межі власного егоїзму, відчуття єдності з іншою людиною, відсутність ворожості та прагнення завдати болю, здатність до співчуття, спонукання та самоспонукання, до розвитку та втілення в життя нових ідей, вміння поставити чужі інтереси вище власних, готовність протистояти шкідливим впливам, ризикувати (Н.В.Алікіна, С.В.Жабокрицький, Є.П.Ільїн, Р.Мей, А.Менегетті, Г.Паренс, В.С.Первий, В.І.Полтавець, І.Ремезова, Н.В.Чеботарьова, Т.В.Шипунова). Узагальнюючим критерієм деструктивності або конструктивності агресивності в ранній юності є негативне або позитивне інтенціональне ставлення особистості до себе та до  іншого.

Дослідження зв’язку між здатністю до конструктивної агресії та духовним розвитком в ранній юності показало, що ці два феномени є взаємопов’язаними і взаємозалежними. Духовно розвинена особистість здатна розрізняти добро та зло у своїх діях (тобто, аналізувати, наскільки конструктивними або деструктивними будуть наслідки її дій з точки зору вищих духовних цінностей). По-друге, така особистість характеризується усвідомленням єдності з іншими, зі світом в цілому (Е.О.Помиткін), і це гальмує деструктивні прояви в її поведінці. З іншого боку, здатність до духовного зростання залежить від вміння застосовувати конструктивну агресію по відношенню до себе та до інших у вигляді спонуки та примусу (І.А.Ільїн). Отже, яким саме є зміст агресивних проявів учнів старших класів – деструктивним чи конструктивним – залежить від рівня духовного розвитку особистості старшокласника та духовної спрямованості його дій.

У третьому підрозділі розглянуто фактори агресивності в ранньому юнацькому віці. Виділено такі фактори агресивності старшокласників: 1) особистісні (включають психофізіологічні детермінанти агресивності, рівень розвитку інтелекту та життєвий досвід, особливості розвитку самосвідомості, специфічні риси характеру, особистісну спрямованість, а також особливості духовного розвитку); 2) соціальні, які поділяються на фактори мікросередовища (вплив сім’ї, школи та вчителів, групи однолітків) та фактори макросередовища (вплив ЗМІ, телебачення, комп’ютерної та відеоіндустрії, суспільних цінностей й ідеалів).

На дію зазначених факторів накладається вікова специфіка ранньої юності, яка забезпечує активне вибіркове сприйняття особистістю соціальних чинників та специфічне переломлення особистісних чинників, а також зумовлює різний ступінь їх значущості. Центральними новоутвореннями юності є усвідомлення себе як цілісної, багатовимірної особистості, готовність до життєвого самовизначення, прагнення до самовиховання, формування світогляду та моральних переконань (І.Д.Бех, І.С.Кон, А.О.Реан, Х.Ремшмідт, О.Є.Сапогова). Пошук свого місця в житті – професійного, особистісного, духовного – є провідною діяльністю особистості в старшому шкільному віці. У відповідності до уявлень Л.Колберга, в ранній юності розпочинається перехід до автономної совісті, який спочатку має ознаки регресу, відмови від зовнішньої моралі, ствердження відносності моральних цінностей. Ці особливості спричиняють тимчасове підвищення рівня агресивності. Результатом духовної кризи юності є особистісне сприйняття певних цінностей – на жаль, не обов’язково просоціальних. Нерозв’язана в позитивному напрямку духовна криза спричиняє засвоєння агресивності на духовному рівні, що проявляється у деструктивних переконаннях: запереченні цінності людини та життя, запереченні Добра, несупротиві злу. Отже, ціннісно-особистісні та духовні чинники набувають у ранній юності особливого значення, що слід враховувати під час корекції агресивності.

У четвертому підрозділі обґрунтовано доцільність особистісно-духовного підходу до проблеми агресії та агресивності. Проаналізовано етологічний, соціобіологічний, гормональний, психоаналітичний, фрустраційний, біхевіоріальний, соціально-когнітивний, діяльнісний і віковий підходи щодо досліджуваної проблеми. З’ясовано, що зібраний на сьогодні масив даних про агресію та агресивність потребує переосмислення й інтеграції в межах єдиного, цілісного особистісного підходу (В.Ф.Моргун, В.В.Рибалка, М.І.Томчук). Важливість духовних чинників у становленні та закріпленні агресивності в ранній юності зумовлює необхідність врахування духовного аспекту при розгляді феномена агресії. Тому доцільним є застосування особистісно-духовного підходу до проблеми агресії та агресивності в ранньому юнацькому віці.

Сформульовано такі принципи особистісно-духовного підходу до вивчення проблеми юнацької агресивності: 1) Цілісності особистості та різнобічного її пізнання на основі об’єктивних даних; 2) Особистісно-духовної орієнтації корекційних заходів; 3) Особистісного зростання, послідовного підпорядкування біологічної та соціальної природи духовним ідеалам та цінностям, духовного розвитку особистості як основи подолання агресивності.