ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ САМОПОВАГИ У ДОШКІЛЬНИКІВ

Короткий зміст

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми та обраного напряму;  висвітлено сучасний стан розробки проблеми; визначено предмет, об’єкт, мету, завдання  дослідження; показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкрито методологічну основу, наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження; схарактеризовано методи вивчення явища; означено особистий внесок здобувача; обгрунтовано вірогідність одержаних результатів; подано відомості про  апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

 Перший розділ “Самоповага особистості як філософська, психологічна та педагогічна проблема” присвячено теоретичному аналізу сутності самоповаги та її ролі в житті людини. В огляді літератури закцентовано увагу на природі самоповаги, механізмах її становлення, особливостях розвитку в онтогенезі. В розділі розкрито  концепцію та програму дослідження, визначено зміст та структуру провідного поняття, висвітлено методологічні засади, обгрунтовано доцільність використаних методів вивчення самоповаги.

В основу роботи покладено розуміння самоповаги як складової Я-образу,  що є наслідком інтеграції та узагальнення особистістю переживань щодо себе. При цьому окремі, короткочасні переживання, що складають зміст емоційно-ціннісного ставлення до себе у таких проявах як самовпевненість, самоприйняття (визнання себе, згода з собою, довіра до себе, самоінтерес), об’єднуються та узагальнюються і перетво-рюються на стійке емоційне ставлення до себе (О.Г.Спіркін, В.В.Столін, І.І.Чеснокова).

У складній ієрархічній структурі самоставлення самоповага є загальним  рівнем ціннісного ставлення, що спричиняє функціонування ще більш загального аспекту: недиференційованого загального почуття „за” чи „проти” себе (В.В.Столін, І.С.Кон). Завдяки самоповазі реалізується особиста „стратегія” дитини відносно себе, що полягає в актуалізації мотивів і переживань, викликаних дією зовнішніх чинників, що найбільшою мірою сприяють підтриманню її рівня. Стійке ціннісне ставлення до себе, зокрема, самоповага як його складник, виникає на основі різноспрямованих ставлень дитини – до людей, предметного світу, ставлення інших людей до неї самої. Ставлення виникає як ситуативний прояв, і лише внаслідок багаторазових усвідомлень дитиною воно набуває ознак відносно стійкого утворення (І.І.Чеснокова).

Проблема самоповаги багатьма науковцями (І.С.Кон, Р.Х.Шакуров) розгля-дається з позицій морального розвитку особистості. Емоційне прийняття чи неприй-няття себе може залежати, на думку фахівців, від балансу позитивних та негативних переживань, схильності до самозвинувачення чи звинувачення інших. Самоповага не завжди визнається позитивною рисою особистості, оскільки людина може шанувати себе у зв’язку із якостями, що не відповідають моральним вимогам. У такому сенсі почуття може бути шкідливим для оточуючих та продукувати особистісні деформації. Не можна зробити однозначного висновку про особливості ціннісного ставлення особистості до себе,  ігноруючи систему її цінностей.

Окремими авторами самоповага розглядається в контексті проблеми життє-творчості особистості, її прагнення до самовираження, самоздійснення та самореа-лізації (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, Є.І.Головаха, І.С.Кон, Д.О.Леонтьєв, С.В.Сохань, Т.М.Титаренко). Здатність людини адекватно визначитися зі своїми домаганнями дослідники вважають запорукою позитивних переживань успіху, вказують на їх вплив на зростання відчуття власної цінності. Автори наголошують, що предметом творчості має стати не лише зовнішній, а й внутрішній світ людини. Це вимагає від неї здатності емоційно ставитися до життя, збагачувати свої погляди критично-оцінною рефлексією, переосмислювати принципи і форми буття взагалі і власні зокрема. Зрілі форми самоповаги передбачають сформованість знань індивіда про зовнішній світ та самого себе. 

Узагальнення результатів досліджень чинників, що опосередковують самопо-вагу особистості, дозволяє виділити основні з них: власні досягнення особистості у різних видах діяльності, їх оцінка особистістю та співвіднесення з суспільною оцінкою значущих інших; характер ставлення партнерів по спільній діяльності до  людини як особистості; ставлення особистості до інших людей (В.В.Столін, І.І.Чеснокова, С.П.Тищенко). Важливою для розробки автором концепції дослідження є теза щодо активної позиції особистості по відношенню до себе. Визначено, що нормою особистіс-ного становлення є намагання знайти свої шляхи для самовираження, компенсувати не-доліки перевагами, визнати сильні сторони інших не на шкоду власному “Я”, що дозво-ляє зберігати самоповагу незалежно від об’єктивних показників продуктивності життя.

Більшість психологів, які досліджували генезис самосвідомості, прояви само-ставлення, одностайні у своїх поглядах на дошкільний вік як такий, що найбільшою мі-рою акумулює в собі можливості для закладання основ самоповаги (Г.С.Абрамова, Л.І.Божович, І.Д.Бех, І.Т.Дімітров, О.Л.Кононко, М.І.Лісіна, В.С.Мухіна, В.А.Семиченко, В.В.Столін, С.П.Тищенко, Т.М.Титаренко, І.І.Чеснокова, Р.Х.Шакуров). Встановлено, що передумовами вироблення дошкільниками стійкого емоційно-ціннісного самоставлення є: прагнення до постійного відтворення позитив-них переживань щодо “Я”; здатність до узагальнення переживань, що виникає на кінець дошкільного віку; відділення часткової самооцінки від загальної, початкові форми рефлексії.

Оскільки самоповага складається в структурі образу-Я, у дисертації дається  аналіз наукових досліджень з цієї проблеми. Він дозволяє констатувати, що самообраз є досить складним психологічним утворенням, діалектичною сукупністю когнітивно-афективної інформації про себе, відображенням єдності окремих структурних, функціональних та емоційних компонентів. Образ-Я починає складатися одразу після народження і розвивається в умовах взаємодії з предметним світом та оточуючими людьми. Важливу роль у цьому процесі відіграють дорослі, які організовують предметно-практичну діяльність та допомагають дитині визначитися щодо себе, своєї успішності (М.І.Лісіна, А.І.Сілвестру). Дослідниками виділяються типи оцінного  ставлення до дитини в родині та дошкільному закладі, які по різному впливають на розвиток Я-образу і самоповаги. Звертається увага на важливу роль у цьому процесі суб’єктивної активності дитини, що спрямовується нею на вироблення та підтримання позитивних уявлень про себе.

Розуміння того, що самоповага – це шанобливе ставлення до себе як до значущої для інших людини, носія особистісних цінностей, вимагало з’ясування механізмів набуття певними сторонами життя в очах дитини  належного значення.  Психологи класифікують такий зв’язок з дійсністю як ціннісне ставлення. Та чи інша норма може потрапити до розряду цінних за умови її “підключення” до формування Я-образу (І.Д.Бех). Цінностями старшого дошкільника може бути досягнення у певній діяльності, самостійність, гідна поведінка в ситуаціях успіху чи невдачі, шанобливе ставлення інших людей (В.С.Мухіна,  О.Л.Кононко, І.І Чеснокова).

У контексті дослідження самоповаги видається важливим аналіз проблеми рефлексії. Саме механізми рефлексії, як здатності розглядати і оцінювати себе неначе збоку, лежать в основі самопізнання та вироблення ставлення до себе. Узагальнюючи дані досліджень із зазначеної проблеми, як базові використано положення: рефлексивні процеси збігаються з діяльністю творення власного “Я”; наявність рефлексії забезпечує психологічну готовність дитини до сприйняття зовнішніх оцінок широкого спектру; рефлексія спричиняє інтенсивний розвиток у старших дошкільників самолюбності, суперництва, самоствердження (М.Й.Боришевський, А.В.Захарова, О.Л.Кононко, С.П.Тищенко).

В розділі сформульовано вихідні теоретико-методологічні принципи дослідження. Ними слугували:

1.     Системний підхід до розуміння особистості (Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, Б.Ф.Ломов, К.К.Платонов), згідно з яким, самоповага розглядається як складова цілісної системи, якою є особистість, і засвідчує особливості функціонування як різнопланових однорівневих систем і підсистем структури особистості, так і систем більш високого рівня. “Особистість” виступає найважливішою психологічною категорією, оскільки в ній синтезуються різні системи зв’язків і ставлень, різні рівні психологічного аналізу. Самоповага не надбудовується над особистістю, а включається в її структуру як характеристика, прояв, сторона. Вивчення самоповаги нерозривно переплітається із вивченням особистості як свідомого суб’єкта життєдіяльності.

2.     Принцип єдності свідомості та діяльності (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв). Реалізація цього принципу вимагала дослідження самоповаги через діяльність та поведінку дитини. Нами було прийняте до уваги застереження І.С. Кона, І.І.Чеснокової стосовно необхідності брати до уваги характер ставлення дитини до справи, якою вона займається. Лише діяльність, що наповнена для дитини особистісним смислом, може висвітлити самоповагу як складний психологічний феномен.

3.     Принцип активності (С.Л.Рубінштейн, К.О.Абульханова-Славська), що тісно межує з принципом саморегуляції як вирішальної умови виникнення, розвитку і вдосконалення самоповаги. Дошкільник як особистість прагне до вироблення, збереження, підтримання та захисту відчуття власної цінності за рахунок актуалізації тих мотивів та переживань, що найбільшою мірою сприяють розвитку  самоповаги.

Визначаючи зміст самоповаги, ми спиралися на положення класичної психології про вирішальну роль свідомості та самосвідомості в розвитку особистості; про особливості функціонування самосвідомості з вироблення цілісного самоставлення; про інтегрованість та узагальненість самоповаги; про ставлення як її специфічну характеристику. У світлі вищеозначених позицій самоповага розглядається нами як властивість особистості, що характеризується відносно стійким, позитивно забарв-леним ставленням до себе, акумулюючим узагальнені переживання своєї  цінності для  значущих людей та  усвідомлення своїх  чеснот.

Теоретичний аналіз проблеми дозволив констатувати, що самоповага дошкільника – це особистісне утворення, яке складається з ряду компонентів, що взаємодіють, взаємодоповнюють та до певної міри піддаються цілеспрямованому педагогічному впливу. Гармонійне поєднання  в активності дошкільника прагнення до самовираження, домагання визнання та здатності до самозбереження розглядаються нами як мінімально достатні складники його самоповаги, її критерії, сукупність яких здатна забезпечити оптимальний рівень ціннісного ставлення до себе.

Показниками прагнення дошкільника до самовираження виступають: рівень його самостійності, характер ставлення до процесу і результату діяльності (старанність, наполегливість, вимогливе ставлення до якості продукту), зосередженість на кількісно-якісних показниках кінцевого та проміжного продуктів.

Домагання визнання дитини визначається за мірою її прагнення демонструвати проміжні та кінцеві результати діяльності значущим дорослим, претензій на оцінки та чутливості до них.

Здатність до самозбереження визначається за вмінням дошкільника орієнтуватися у корисному та шкідливому для нього: вибирати оптимальну міру складності завдання, бути спроможним певною мірою протистояти деструктивним впливам оточуючих, чинити їм  елементарний опір.

Щоб одержати різнобічну характеристику самоповаги, прояви активності дитини вивчалися у різних видах предметно-практичної діяльності (малюванні, ліпленні, аплікації, роботі з папером, виконанні доручень); за різних форм організації дітей (заняття та самостійна діяльність); на різних вікових етапах дошкільного дитинства (четвертий та шостий роки життя); за різних стилів  керівництва дитячою діяльністю з боку значущого дорослого.

У розділі обгрунтовано доцільність використання для дослідження феномену самоповаги таких методів, як спостереження за поведінкою дошкільників та особливостями взаємодії педагогів та дітей, експерименту, анкетування батьків та педагогів.

У другому розділі дисертації “Характеристика вікових та індивідуальних особливостей самоповаги дошкільників” розкрито стратегію та описано методику проведення констатуючого дослідження, виділено групи досліджуваних за тенденціями у проявах самоповаги, схарактеризовано особливості домагань, мотивації та самооцінки як показників самоповаги, визначено рівні її розвитку, проаналізовано вікові та статеві особливості, показано вплив різних  форм організації діяльності на динаміку проявів самоповаги, розкрито специфіку її виховання в родині та дошкільному закладі.

У дослідженні здійснено якісно-кількісний аналіз проявів самоповаги в ході виконання предметно-практичної діяльності  в умовах спеціально організованих занять  та під час самостійної діяльності. Явище досліджувалося в процесі спостереження  за характером активності 53 дошкільників 4 та 6 років ( 265 сеансів). Аналіз емпіричних

даних показав, що самоповага дошкільників розрізняється співвідношенням у їх поведінці таких тенденцій як прагнення до самовираження, домагання визнання та здатності до самозбереження. За названими критеріями було виділено чотири групи досліджуваних. 1.Діти, у самоповазі яких домінує націленість на високий стандарт якості індивідуального продукту: вони зосереджені переважно на процесі виготовлення продукту,  самостійні, старанні, вимогливі до якості (22,6%). 2.Дошкільники, чия самоповага характеризуються, перш за все, націленістю на реакцію значущого дорослого: опікуються наявністю та характером оцінок кінцевого та проміжного продуктів, гостро реагують на негативні оцінки дорослих (41,5%); 3. Діти, у самоповазі яких переважає прагнення до самозбереження: уникають ризику, відповідальності, прагнуть до усамітнення,  домінує мотив уникнення неуспіху (16,0%). 4.Дошкільники, самоповага яких відрізняється гармонійним поєднанням у поведінці прагнення до самовираження, домагання визнання та здатності до самозбереження: прагнуть  до позитивних переживань свого „Я” у звязку із самостійно виготовленим продуктом, беруть до уваги оцінки дорослого, готові до захисту позитивного ”Я ”(19,9%).

Переважання у самоповазі дошкільників тенденції до високої залежності від оцінок, ставлень дорослого  засвідчує важливу роль зовнішніх соціально-психологічних чинників у виробленні ціннісного ставлення до себе, які певною мірою компенсують дитині брак внутрішніх механізмів по підтриманню позитивного самовідчуття.

У розділі особливу увагу приділено аналізу домагань, мотивацї вибору міри складності та самооцінки як показникам самоповаги дошкільників та вивченню зовнішніх та внутрішніх детермінант. Експеримент передбачав виконання дітьми завдань практичного характеру, в ході яких було змодельовано три різні стилі керівництва їх самостійною діяльністю з боку експериментатора: у I серії – заохочувально-допоміжного, у II – пасивно-споглядального, у III – авторитарно-провокуючого. Це дало можливість зафіксувати особливості вибору, мотивацію, самооцінку  досліджуваних та вплив стилю керівництва дорослого як на ці характеристики, так і на загальне самопочуття дошкільників. За наслідками експерименту було виділено типи поведінки досліджуваних, які різнилися вищеозначеними характеристиками, та зроблені висновки щодо зовнішніх  детермінант самоповаги.

Показано, що заохочувально-допоміжний стиль керівництва позитивно впливає на діяльність дошкільників, сприяє виваженості і продуманості виборів, активізує мотивацію успіху, підвищує адекватність самооцінки. Пасивно-споглядальний  стиль позбавляє дитину емоційної підтримки, гальмує процеси вибору та самооцінки, дезорієнтує активний пошук. Психологічно найважчим для дошкільників виявився авторитарно-провокуючий стиль керівництва, який негативно позначився на активності дітей, викликав у них розгубленість і тривогу, знизив домагання та самооцінку, підсилив мотивацію уникнення неуспіху. 

Аналіз даних показує, що значна частина дошкільників виявила здатність до збереження притаманної  поведінки: не змінила своїх домагань (47,1%), мотиву вибору міри складності завдання (41,5%), характеру самооцінки (37,7%), не зважаючи на стиль керівництва дорослого. Це підтверджує думку, що процеси вироблення дошкільниками ціннісного ставлення до себе продукуються  не лише зовнішніми детермінантами, а значною мірою є наслідком функціонування внутрішніх опор, що складаются  в процесі індивідуального життя дитини та особистісного досвіду її досягнень.

За сукупним результатом показників критеріїв самоповаги (самовираження, до-магання визнання та самозбереження) були виділені рівні її розвитку у дітей 4-6 років.

Високий рівень: дошкільник демонструє прагнення до самовираження та домагання визнання, але при цьому останнє не гальмує активності. Самостійний, старанний, наполегливий у досягненні якісного результату.  З довірою ставиться до дорослого, проте здатний протистояти його впливам. Націлений на успіх, добре орієнтуються у своїх можливостях (обирає завдання середньої та високої міри складності),  відрізняється чіткою, впевненою, більш-менш адекватною самооцінкою (32,1%). 

Оптимальний: дошкільник прагне до самовираження, успіху, проте йому не завжди вдається самостійно завершити продукт: часом не вистачає старанності, часом –   терпіння, вмінь. У разі успішного завершення справи  пишається результатом, вимагає визнання від дорослих і однолітків. Помірно залежний від дорослого: його порад, зауважень, рекомендацій. Не залишається байдужими до негативних суджень щодо себе: намагається привернути увагу до позитивного, продемонструвати свої успіхи. Схильний переоцінювати власний виріб і свій внесок в нього, відчуває труднощі в обу-мовленні самооцінки  (39,6%).

Мінімальний: дошкільник прагне до самовираження за рахунок завдань середньої та низької міри складності, низькі домагання поєднуються із середньою успішністю. Переважають мотиви уникнення неуспіху. Постійно претендує на емоційну підтримку, схвалення дій. Несамостійний, без втручання і допомоги  дорослого може припинити справу. Характеризується низькою, не обгрунтованою самооцінкою. Нездатний протистояти деструктивним впливам оточуючих (28,3%).

Зафіксовано ряд спільних та відмінних якісних ознак у проявах самоповаги  дітей 4х та 6и років. Зокрема, для переважної більшості досліджуваних вказаних вікових груп характерним є яскраво виражене прагнення до самовираження та визнання, у більшій чи меншій мірі спостерігається  здатність до самозбереження. Особливістю чотирьохрічних дітей є прагнення пов’язати власну цінність із продуктом своєї праці,  незалежно від його якості та величини власного внеску у виготовлення. У них переважає зависока самооцінка, домагання визнання емоційно забарвлені, захисна поведінка не відрізняється різноманітністю. Близько 17% чотирьохрічних і 20% шестирічних дошкільників виявляли стабільність у виборі міри складності, мотивації та самооцінці.

Таким чином, самоповага є віковим феноменом в розумінні появи у дітей старшого дошкільного віку здатності до узагальнення переживань щодо “Я”, удосконалення з віком процесів самовираження, унормування способів домагання визнання та оптимізації дій самозбереження;  індивідуальним – в розумінні залежності  самоповаги, як сутнісного для особистісного становлення утворення, від особистого досвіду дошкільника, індивідуальної історії життя.

Суттєво не відрізняються кількісні показники самоповаги у дітей різної статі. Якісні відмінності полягають у зорієнтованості дівчаток на переживання власної цінності у зв’язку із високою якістю продукту (“красиво”, “рівно”, “охайно”), більшому розмаїтті способів домагання визнання, вищій чутливості до оцінки та більшій варіативності дій самозбереження. Самоповага хлопчиків відрізняється вищою мірою незалежності від дорослих, ініціативності та схильності до ризику. Все це дає підстави стверджувати, що процеси вироблення ціннісного ставлення до себе певним чином залежать від статевої належності носія, позначаються на пріоритетах, стилі поведінки, формах прояву самоповаги.

Найсприятливішою для прояву дошкільниками самоповаги виявилася помірна регламентованість їх поведінки та діяльності дорослими. Під час організації самостійної діяльності дошкільники одержують оптимальну можливість для самовираження, задоволення своєї потреби у визнанні, збалансованості самопочуття. Залежність від дорослого носить більше емоційний, ніж інструментальний характер і полягає у  бажанні відчувати підтримку дорослого. В умовах спеціально організованого заняття, коли регламентується тема, спосіб виконання, тривалість роботи, мінімізується  можливість безпосередньої взаємодії дорослого і дитини, звучать оцінки загального характеру, -  діти обмежені в способах накопичення позитивних переживань щодо „Я”.      

У розділі аналізуються умови виховання дошкільників в сім’ї та дошкільному навчальному закладі. Аналіз відповідей батьків на запитання анкети (проаналізовано 530 відповідей) та результатів спостереження за характером взаємодії педагогів та дітей дали можливість виділити типи ціннісного ставлення до дошкільників, що суттєво різняться між собою мірою прийняття дитини, особливостями оцінного ставлення до неї та характером взаємодії. З’ясовано специфіку впливу кожного із них на процеси вироблення ціннісного ставлення до себе.

Найбільш сприятливим для розвитку самоповаги визнано емоційно-прийнятний, дійово-конструктивний тип ціннісного ставлення до дітей з боку батьків та педагогів. Він забезпечує сприятливі умови для формування гармонійного образу-Я дитини. Дорослі дбають про розширення та уточнення уявлень зростаючої особистості про себе за рахунок її реальної успішності в предметно-практичній діяльності, стимулюють процеси самопізнання. Знаходячись в атмосфері теплого, приязного, зацікавленого ставлення до себе, дитина стає здатною накопичувати реалістичні уявлення стосовно себе, своїх успіхів та можливостей.

Разом з тим, характер ставлення значної кількості педагогів до дітей дає підставу кваліфікувати його як недостатньо шанобливе. Вихователі не завжди дбають про реалізацію права дитини на вибір; часто виявляють неуважність до реалізації її потреби  у самовираженні та визнанні у зв’язку із проявленими самостійністю, старанністю, прагненням до високих стандартів якості; процес оцінювання дітей подекуди носить формальний характер; спостерігається фізичне та психологічне домінування вихователя над дитиною; трапляються несумісні з поняттям гідності покарання.

Аналіз відповідей на запитання анкети (опитано 125 вихователів) стосовно характеру ставлення педагогів до виховання самоповаги у дітей в умовах дошкільного навчального закладу дозволив констатувати таке: знання вихователями особливостей самоповаги дошкільників та чинників, що її зумовлюють, відзначаються розмитістю, неточністю, а інколи помилковістю. Недостатньо чітко педагоги визначають у вихованців прояви самоповаги, не володіють методикою  розвитку цієї особистісної якості, не відносять її до пріоритетних.

У третьому розділі “Шляхи та засоби виховання самоповаги в дошкільному дитинстві” подано обгрунтування системи формуючих впливів, розкрито методику розвитку самоповаги, оцінено її ефективність.

Сформувати у дошкільника ціннісне ставлення до себе як до суб’єкта предмет-но-практичної діяльності та спілкування означає сприяти розвитку його позитивного Я-образу (самостійного, вмілого, старанного, результативного, до якого позитивно ставляться інші, який позитивно ставиться до інших). Об'єктом уваги були когнітивні та емоційні компоненти самосвідомості, процеси самопізнання та самоусвідомлення дошкільника. Експеримент мав на меті оптимізувати ставлення дитини до себе за рахунок гармонізації  тенденцій до самовираження, визнання та самозбе-реження. Контекстом слугували предметно-практична діяльність та спілкування з дорослим.  

Формуючим експериментом було охоплено 50 дітей 6го року життя, що відвідують дошкільні навчальні заклади, 50 батьків досліджуваних та 25 вихователів. Система роботи з виховання самоповаги здійснювалася поетапно, у різних напрямах (з дітьми та дорослими), за різних форм організації досліджуваних (групової, підгрупової та індивідуальної). Перший етап передбачав охоплення виховними впливами всієї групи досліджуваних та вирішення наступних завдань:  

   -  Завдання просвітницького характеру (підвищення обізнаності дітей стосовно поваги до інших людей та самоповаги, акцентування уваги на значущих якостях, з якими може бути пов’язане шанобливе ставлення). Основним методом слугувала бесіда з досліджуваними, яка вибудовувалася на умовах високої активності учасників та включала елементи дискусії, що надавало дошкільникам можливість аргументувати власні позиції. Бесіди включали ігри, психогімнастичні вправи, малювання, читання та обговорення творів художньої літератури, обговорення проблемних ситуацій. Темами бесід були: „Що означає поважати інших людей?”, „Кого ти поважаєш і як люди про це дізнаються?”, „Я шаную себе!”.

  -   Вироблення у дитини уявлення про себе як успішного суб’єкта предметно-практичної діяльності та спілкування. Це завдання реалізовувалося через збагачення індивідуального досвіду досліджуваних в контексті їх діалогічного спілкування з дорослим, сприяння кожній дитині у досягненні нею успіху. Предметне середовище збагачувалося достатньою кількістю матеріалів,  оптимізувався стиль керівництва дорослим (здійснювалася підтримка дитини, висловлювалася впевненість у її можливостях, надавалася необхідна міра допомоги, заохочувався самоаналіз).

Паралельно створювалися сприятливі умови для забезпечення успіху операційної сторони діяльності: пропонувалися шаблони, помітки, зразки, спрощені способи виконання, тощо. Все це допомагало дитині бути самостійною, старанною, доводити розпочату справу до кінця, виконувати виріб якісно.

 -  Розвиток процесів самопізнання досліджуваних. Проведено серії спеціальних занять, спрямованих на підвищення інтересу дошкільника до себе, свого внутрішнього світу, концентрації уваги на своїх особливостях. Основним методом  реалізації цього напряму була бесіда, яка відрізнялася діалогічним характером і дала можливість завдяки аргументації впливати на внутрішню позицію вихованця. Оскільки звернення до свого „Я” вимагає достатньої рефлексивності, яка у дошкільників лише починає функціонувати, бесіди включали прийоми з опредмечування думок через малювання, аплікацію, ігрові вправи. Темами бесід були: „Це „Я”, „Я і моя родина”, „Мої уподобання”, „Ким я мрію стати”, „Я –  майстер”.

Паралельно здійснювалася просвіта батьків та педагогів, сутність якої полягала у підвищенні їх обізнаності стосовно самоповаги, особливостей її розвитку у дошкільників та чинників, що її опосередковують. Пропонувалися конкретні способи  оптимізації процесів вироблення ціннісного ставлення до себе у дітей. Для цього використовувалися батьківські збори, педагогічні наради, індивідуальні бесіди, консультації.

На другому етапі здійснювалася виховна робота з окремими підгрупами дошкільників, спрямована на підвищення значущості базових особистісних цінностей (бути самостійними, старанними, доводити розпочату справу до кінця), вироблення уміння досліджуваних самовиражатися. Використано підхід, за якого та чи інша цінність набувала особистісного смислу за умови вправляння дитини у способах виділення, усвідомлення та утвердження себе у зв’язку з нею (І.Д.Бех). Зазначений напрям роботи включав: а) просвітницьку роботу з дітьми, спрямовану на роз’яснення  значущості та важливості окремої якості, яка велася у формі діалогу та включала елементи аргументації когнітивно-емоційної моделі; б) вправляння дітей у способах виділення, усвідомлення та утвердження себе у зв’язку з цією якістю; в) комплекс заходів, спрямованих на підвищення рівня самоусвідомлення себе у зв’язку із виявленими якостями та активізація позитивних переживань: самосхвалення, радості за себе, задоволеності собою, гордості. Проведено серію занять, що містили  бесіди, розв’язування проблемних ситуацій, ігри; вправляння у набутті дітьми операційних умінь (бути самостійними, старанними, доводити розпочату справу до кінця, вміти об’єктивно оцінити результат); прийоми самоаналізу та самоусвідомлення.

Третій етап формуючого експерименту включав здійснення індивідуальної роботи з дітьми, що характеризувалися мінімальним рівнем розвитку самоповаги. Були проведені індивідуальні заняття, спрямовані на підсилення позитивних переживань щодо „Я” у зв’язку  із  успіхами  у предметно-практичній діяльності та спілкуванні.   

У розділі дається оцінка ефективності особистісно орієнтованої системи виховання самоповаги. Досліджуваними виконувалися завдання практичного характеру, схожі на ті, що пропонувалися на констатуючому етапі. Контрольні завдання були спрямовані на з’ясування тенденцій до самовираження, реалізації потреби у визнанні, здатності до самозбереження  в умовах  предметно-практичної діяльності та спілкування.

Встановлено, що завдяки використаній системі комплексного виховання, відбулися суттєві зрушення в розвитку самоповаги дошкільників: зросла кількість дітей із високим  рівнем самоповаги (з 32,1% до 36,0%), із оптимальним  (з 39,6%  до 64,0%), підвищилася збалансованість окремих сторін самоповаги. Статистика, що має назву критерій Стьюдента, підтвердила  значущість змін у самоповазі дошкільників (при ймовірності похибки біля 5%). Найбільш ефективною виявилася методика щодо дітей із мінімальним рівнем розвитку самоповаги.

Зазнали суттєвих якісних змін такі показники самоповаги, як вибір міри складності завдань (з’явилися осмисленість і виваженість), набуло чіткості і визначеності його обгрунтування, зросла міра свідомого ставлення до самооцінювання (зникла розгубленість, тривога, невпевненість), збагатилися й набули чіткості критерії самооцінювання за рахунок включення таких, як старанність, самостійність. Збільшилася кількість дошкільників, які стали пов’язувати самовираження та визнання із виконанням складніших завдань, зменшилася залежність від дорослого, підсилилася мотивація успіху.

Результати проведеного дослідження дають підставу для висновку, що розроблена нами методика розвитку самоповаги сприяла становленню позитивного Образу-Я дошкільників за рахунок збагачення їх індивідуального досвіду успішної діяльності на тлі діалогічного спілкування з дорослим та розвитку процесів самопізнання.