ПСИХОЛОГІЯ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність і схарактеризовано ступінь розробки проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, викладено відомості щодо апробації її результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження процесу становлення громадянськості особистості” – проаналізовано зміст поняття “становлення громадянськості особистості”, розкрито загальні філософсько-психологичні основи вказаного становлення.

Мета громадянського виховання – виховати людину з почуттям любові до Батьківщини, потребою у праці на благо країни, із відповідальним ставленням до громадянського обов’язку.

Громадянськість є соціально-психологічним феноменом. У зв’язку з цим, громадянськість, як зазначає М.Й. Боришевський, є складною особистісною характеристикою (якістю), що інтегрує в собі взаємопов’язані утворення у свідомості та самосвідомості, які виникають на ґрунті оволодіння людиною системою громадянських цінностей, що стали для суб’єкта значущими внутрішніми регуляторами поведінки, діяльності. Критерії громадянської свідомості та самосвідомості молоді дозволяють виокремити цінності як основний елемент становлення громадянськості.

Громадянськість є механізмом набування власним життям нової якості. Це позначається майже на всіх елементах особистісної структури, на пізнавальній та емоційно-вольовій сферах.

Домінування орієнтації особистості на духовно-моральні цінності буття характеризує високий ступінь реалізації сутнісного потенціалу особистості як громадянина, постає результатом її самовдосконалення. Відповідно, психологія громадянськості спроможна відіграти істотну роль у переорієнтуванні системи освіти з існуючої моделі на модель розвивально-громадянсько-мотивуючої освіти.

Ми розглядаємо громадянськість як психологічне утворення – інтегративну психологічну якість, що на основі діяльної любові до Вітчизни визначає ставлення людини до своїх громадянських прав та обов’язків, підвищує саморегуляцію особистості, знаходить свій вияв у процесах самовдосконалення.

Громадянськість конкретизується у гуманістичній зверненості на інших громадян країни, а не лише на інтереси країни як цілого. Основою розвитку громадянськості є мораль як складова духовності.

У громадянськості людини виявляється цільність її натури, при якій можуть ставитися й досягатися різні цілі, але головним є загальне спрямування розвитку людської особистості в її духовно-діяльнісній активності, співвіднесеній з розвитком нації.

Природа громадянськості, насамперед, ціннісно-смислова (О.В. Киричук, 1997). Вивчаючи психологічні закономірності проблеми громадянської свідомості та самосвідомості, М.Й. Боришевський зазначає, що розвиток громадянськості залежить від соціально-психологічних очікувань, образу Я, рівня домагань, самооцінки – структурних компонентів самосвідомості. Група науковців, чії дослідження торкаються складного процесу розвитку громадянської свідомості та самосвідомості (М.І. Алексєєва,  В.В. Антоненко,  В.О. Васютинський, Т.М. Яблонська та ін.), з’ясовують шляхи й умови розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості. Умовою успішного розвитку громадянськості особистості вважається рання генеза, громадянська позиція самих вихователів та визначеність їх ідеалів, опанування історичного досвіду народу, розвиток цілісності, соборності країни, розвиток гуманістичності та толерантності в суспільстві.

Для характеристики особистості вельми важливою є категорія ставлення (К.О. Абульханова-Славська, В.В. Антоненко, І.Д. Бех, О.О. Бодальов, О.Ф. Лазурський, Б.Ф. Ломов, В.С. Мерлін, В.М. Мясищев, Ю.О. Приходько, С.Л. Рубінштейн, Д.Б.Старовойтенко). Відтак, розгляд громадянськості повинен проводитися саме починаючи з вивчення ставлень особистості. Аналіз психологічних теорій у зв’язку з поглядами на сутнісну основу розвитку особистості громадянина показав, що конструктивним при вивченні проблеми становлення громадянськості є суб’єктно-діяльнісний підхід.

У другому розділі – “Загальні закономірності становлення громадянськості в юнацькому віці” – розкриваються особливості соціальної ситуації розвитку курсантів та студентів в юнацькому віці, а також психологічні механізми розвитку громадянськості особистості.

У період юності соціальна ситуація розвитку постає як поріг дорослого життя і відповідно робить актуальним саморозвиток і свідоме самовдосконалення. Існує низка суттєвих психологічних критеріїв соціальної зрілості: особливості цілепокладання, здатність розводити ідеальні та реальні цілі (Б.С. Братусь), здійснювати особистісний вибір (О.Г. Асмолов), духовність (Т.О. Флоренська, А.В. Фурман), оптимальна самоорганізація діяльності (О.Г. Шмельов); здатність брати на себе відповідальність за власний розвиток (О.Г. Асмолов), за самоздійснення і реалізацію його у вчинку (М.М. Бахтін, В.А. Роменець, О.В. Киричук, В.О. Татенко). При цьому, має існувати певний інтегративний показник, що містить у собі всі ознаки зрілості. Б.Г. Ананьєв зазначає, що прихід зрілості індивіда характеризується фізичною зрілістю,
а особистості – громадянською зрілістю. Таким чином, громадянськість може розглядатися як синтетичний критерій особистісної зрілості (Б.Г. Ананьєв, В. О. Сухомлинський).

Входження особистості у доросле життя характеризується складними психологічними механізмами та закономірностями. Згідно з Л.І. Анциферовою, психологічні механізми можна уявити собі як дію функціональних засобів перетворення особистості, що закріпились у її психічній організації, в результаті чого з’являються різні психологічні новоутворення, підвищується чи знижується рівень організованості особистісної системи, змінюється режим її функціонування. Вони проявляються, коли людина потрапляє в інше середовище, до якого ще треба адаптуватися.

Вікові особливості становлення громадянськості в юнацькому віці характеризуються, зокрема, потребою в оцінці досвіду батьків та зближенні з ними, чутливістю до інформації про свій родовід, здатністю усвідомити і використати батьківський досвід, проаналізувати уклад сім’ї.

Серед механізмів формування громадянськості провідними є такі як персоналізація та персоніфікація (А.В. Петровський, В.А. Петровський та ін.).

Механізм персоналізації забезпечує зосередження уваги на персоналіях – зразках громадянської позиції осіб різних історичних етапів розвитку країни.
В механізмі персоналізації стрижнем єднання є духовна сила, коли персоніфікована ідея втілена настільки глибоко, що особистий внесок окремої людини стає менш важливим, ніж утверджена нею ідея, дія якої не переривається зі смертю людини, що була її носієм. Стосовно історії України феномени “козацтва”, “кобзарства” та інші є дієвим фактором розвитку громадянської свідомості та самосвідомості у разі ототожнення людиною себе з ідеями, що їх втілюють ці феномени.

Психологічний механізм персоніфікації є процесом одухотворення, надання людських властивостей абстрактним поняттям, неживій природі. Завдяки персоніфікації батьківщина як жива істота “стає матір’ю”, де кожна квіточка “пахне”, берізка “плаче”, а Земля надає сили. Відчуття причетності свого Я до інших людей, спільнот, до результатів діяльності, продовження і розширення свого Я, що виникають як наслідок персоніфікації, утворює “силове поле особистості” (А.В. Петровський). Персоніфікація (як одухотворення неживих істот, що відповідним чином впливає на формування ставлень особистості) є приєднанням до світоглядних цінностей національно свідомого соціуму, що в сукупності утверджують суспільне поняття “ми” та творять громадянський патріотизм людини як духовний фактор економічної міцності країни та її обороноздатності.

У становленні громадянськості найважливіше значення має ідентифікація себе як громадянина певної країни. Ідентифікація є двостороннім процесом,
в якому індивід не тільки засвоює характерні риси своєї спільноти, але й привносить до неї особистісні властивості, а завдяки цьому впливає на соціальну систему.

Таким чином, результатами, що висвітлені у другому розділі, встановлено, що громадянськість є важливим критерієм особистісної зрілості людини.
У період юності вперше проявляється здатність молодої людини активно, по-дорослому свідомо брати участь у житті суспільства, прилучатися до соціальних норм громадянського життя, усвідомлювати своє місце серед інших людей. Усе це дозволяє говорити про готовність до громадянської самореалізації як новоутворення даного вікового періоду. Важливою характеристикою періоду юності у зв’язку зі становленням громадянськості є вплив навчання і виховання на складні форми самовдосконалення особистості. Психологічними механізмами розвитку громадянськості є ідентифікація, рефлексія, менталізація (як процес оволодіння менталітетом народу), персоналізація (як втілення цінностей громадянського буття в персоналіях), персоніфікація (як одухотворення значущих з точки зору особистості як громадянина подій та явищ навколишнього світу) та інші у їх комплексності та взаємодії. Досягнення психологічної цілісності людини можливе за умови інтегрованості різних складових образу Я.
У сходженні до громадянського Я інтегруються частини образу Я: індивідуальне Я, родове Я, професійне Я, відбувається усвідомлення себе як члена колективу, роду, народу, певної професійної групи, утвердження у своїй належності до країни. Біографічні дані щодо особистісного становлення видатних громадян України показали, що воно, зазвичай, проходило в умовах турботи батьків про виховання і освіту, демократичного духу та високої інтелігентності і науковості у навчальному закладі, високоморальності товариства, з яким спілкувались юнаки. Для видатних громадян є характерним інтерес до історії, що проявлявся з юнацьких років.

Психологічною основою соціалізації людини як громадянина є сім’я. Саме вона є осередком успадкування традицій, моральних норм, цінностей, взаємовідносин. Усвідомлення людиною традицій роду, передусім їх духовно-морального змісту, що переходить з покоління в покоління, є важливим засобом виховання громадянськості.

У третьому розділі – “Психологічне моделювання процесу становлення особистості громадянина” – розглянуто ціннісно-смислову орієнтацію як основу громадянського становлення особистості. Розкрито особливості слова та образу як засобів-символів пізнання, саморегулювання та творчості особистості. Здійснено моделювання становлення громадянськості особистості.

Ціннісні орієнтації є компонентом не тільки свідомості, але й поведінки, життєвим здобутком індивіда, одним з центральних особистісних утворень, що детермінують процес становлення громадянськості, визначають мотивацію поведінки особистості і перебіг її діяльності (Б.Г. Ананьєв; І.С. Кон; Д.О. Леонтьєв, К.В. Шорохова). Цінності інтегрують розвиток когнітивно-інтелектуальної та емоційно-вольової сфер особистості, її поведінки в процесі духовного становлення (М.Й.  Боришевський, О.В. Киричук, Т.М. Титаренко). Втілення цінностей у життя вивчається за допомогою поняття особистісного смислу. На значенні смислових утворень у регулюванні особистості наголошували Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, В. Франкл, Д.О. Леонтьєв та інші. При цьому уточнення сенсу С.Л. Рубінштейн відзначав як головний зміст духовного життя людини і визначальний фактор поведінки. Найвищим утворенням психічної активності громадянина є ціннісно-смислова позиція (О.В. Киричук, І.В. Тисячник).

Засобом інтеграції та гармонізації особистістю як себе, так і громадянського життя, того, щоб будувати для себе та інших образ повнокровного громадянського життя, є творчість. М.О. Бердяєв вважав, що без творчості немає особистості.

Активність та розвиток є вихідними психологічними категоріями для вивчення громадянськості. Положення про активність особистості розроблені Г.С. Костюком, доповнені О.В. Киричуком та іншими. При становленні громадянськості особистості особливого значення набуває розвиток самоактивності, національної свідомості та самосвідомості (М.Й. Боришевський). Генетично-експериментальний метод С.Д. Максименка дозволяє показати, як вмикається унікальний механізм, котрий спричиняє саморозвиток. Просто орієнтації на “зону найближчого розвитку” (Л.С. Виготський) виявилося недостатньо. Необхідним є попередній проект певного психічного явища, за ним слідує втілення проекту в життя, що досягається відповідною організацією навколишнього простору і дотримання умов, за яких це явище не може не виникнути. Інтегративний розгляд громадянськості в рамках генетично-експериментального методу вимагає аналізу, проектування і формування громадянськості в її ідеальній структурі – проекті відповідно до певних критеріїв. На компаративно-констатувальному етапі дослідження перевіряється життєвість вихідного проекту.

Генетично-експериментальний метод змістовно дозволяє відстежувати вікові детермінанти предмета дослідження, зокрема кроки особистості у її переході від нижчих до вищих ступенів громадянської активності. Результатом застосування цього методу є “відкриття” закономірностей процесу становлення громадянськості, процесу руху в психіці людини привласнених нею засобів, які перетворюються на ключові одиниці нової міжфункціональної системи громадянської свідомості, що, взаємодіючи з іншими функціональними системами, формують систему громадянських рис характеру особистості.

Проектування має метою управління процесом становлення, психокорекцією, яке забезпечує виникнення тенденції у її спрямуванні до ідеальної форми. При побудові концептуальної моделі становлення громадянськості особистості, що дозволяє створити відповідний проект, важливими є такі положення: основою громадянськості є відповідна свідомість та самосвідомість особистості; громадянська свідомість виступає як усталене знання людиною певної системи громадянських цінностей та особистого ставлення до них; громадянська самосвідомість – це усвідомлення людиною себе як носія громадянських цінностей та ставлення до себе як суб’єкта цих цінностей.

При особистісному зростанні громадянин виступає творцем власної долі і творцем історії своєї країни, сприяє її розвиткові. У протилежному випадку має місце пригнічення сутнісних сил людини, потенціалу розвитку кращих рис як в характері особистості, так і цілого народу. Становлення особистості громадянина, що розвивається, уявляється нами як активність, визначена смислом, який людина вбачає в тому, що робить, на основі обраних цінностей буття, з одного боку, та розвитком громадянського характеру та відповідної компетентності,
з іншого. Громадянськість особистості доцільно розглядати з позицій погляду на людину як на таку, що власною творчістю вносить конструктивні зміни у реальне життя. Важливою умовою особистісного вдосконалення є творче ставлення до себе і свого життя, що може бути реалізоване, зокрема, в експериментальних творчих групах студентів та курсантів і має бути тісно поєднаним з реальним життям.