ПСИХОСЕМАНТИКА КАК ФАКТОР РОЗРАБОТКИ ПСИХОДИАГНОСТИЧЕСКИХ МЕТОДИК Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об'єкт, предмет і мету, сформульовано гіпотезу і завдання дослідження, розкрито методологічну і теоретичну основу, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні проблеми аналізу значення» проаналізовано сучасний стан психодіагностики як галузі науки і як практичної сфери, а також з’ясовано основні підходи до вивчення проблеми значення.

Провідні фахівці в галузі психодіагностики визначають її сучасний стан як кризовий, що характеризується неадекватним випередженням теоретичних розробок емпіричними. Це ускладнюється проблемою некомпетентного використання тестів і приводить до все більшої довільності в практичному застосуванні психодіагностичних методик.

Таке становище зумовлено, передусім, невизначеністю предмета психодіагностики, що розглядається з позицій різних підходів, які згруповані А. В. Фурманом: як різновид психологічного експериментування (С. Л. Рубінштейн), як певна сукупність методик (Л. Ф. Бурлачук), як методологія створення діагнозу (О. О. Бодальов). Втім найбільш продуктивним є підхід, обґрунтований Г. П. Щедровицьким та А. В. Фурманом, що розглядає у єдності концептуальні основи психодіагностики та конкретний зміст психодуховної реальності досліджуваного. Центральним моментом такої інтеграції мають бути цілі та цінності психодіагностичної діяльності, зокрема, розвиток особистості. Реалізація цих положень в конкретному науковому дослідженні потребує застосування системної методології й психосемантики, розробки психодіагностичних методик з чітко визначеною основою інтерпретації, або, за висловом Л. Ф. Бурлачука, зближенням „виміряної індивідуальності” та реальної людини.

Аналіз робіт провідних дослідників (О. Ю. Артем'єва, Ч. Осгуд, В. Ф. Петренко, В. І. Похилько, В. П. Серкін, С. М. Симоненко, О. Г. Шмельов та ін.) в галузі психосемантики підтвердив, що характеристики значень, відповідних певним поняттям, істотно розрізняються в науці та в буденному житті. Процедура психометричної перевірки дає лише інформацію про надійність вимірювання, а перевірка валідності за допомогою інших тестів показує, по суті, ступінь збігу теоретичних концепцій їх авторів. Але це не свідчить про неадекватність загальноприйнятої процедури розробки тестів, хоча вказує на можливість вдосконалення психодіагностичного інструментарію на основі спеціальної рефлексії системи значень.

Розгляд лінгвістичного підходу до проблеми значення (Ш. Баллі, В. В. Виноградов, Е. Сепір, Л.В. Щерба та ін.) показав його продуктивність у вивченні мови, але недостатність для вивчення психіки в таких конкретних дослідженнях, як розробка тестів. Основною причиною цього є відчуженість предмету лінгвістики (тексту) від суб'єкту (людини в конкретній життєвій ситуації).

Аналіз робіт в галузі лексичної семантики (Ю. Д. Апресян, В.Г. Гак, А. Мартіне, І. О. Мельчук, Greimas, Pottier, Ullmann та ін.), предметом якої є система „Людина – Текст”, також дозволив встановити межі її використання як однієї з основ аналізу значення, але водночас – засвідчити недостатність для планування конкретного емпіричного дослідження стосовно завдань, що поставлені в нашій роботі.

Ближчим до потреб даного дослідження слід вважати психолінгвістичний підхід (Б. М. Величковський, О. О. Леонтьєв, О. Р. Лурія), який акцентує генетичний аспект значення, що наближає його до суб’єктного, тобто психологічного підходу. Конкретні методи лінгвістики та психолінгвістики дозволяють визначити значення як систему, що притаманна колективному суб’єктові, але в цьому випадку джерелом реконструкції системи значень все одно є мова, а не свідомість конкретних людей.

Найбільшою ж мірою забезпечують можливість адекватного, максимально безпосереднього щодо конкретних людей, опису суб'єктивних за своєю природою систем значень такі напрями, як психосемантика та психологія суб'єктивної семантики, що долають цю проблему через категорію діяльності. Зокрема, О. М. Леонтьєв підкреслює подвійну природу значення у трикомпонентній моделі свідомості (чуттєва тканина, предметні значення та індивідуальні смисли). З одного боку, значення виступає як одиниця суспільної свідомості, а з іншого – як особистісний смисл індивідуальної свідомості в діяльності.

Це дає можливість виділення певного системного рівня, на якому спостерігаються близькі закономірності структуризації суб'єктивного досвіду у різних людей. У зв’язку з цим, основні положення теорії системних описів в психології (В. О. Ганзен) розглянуті відносно систем значень. Встановлено, що значення набуває індивідуально-особистісний смисл і властиві цій категорії характеристики лише в системі зв'язків з іншими значеннями. Отже, необхідним є цілісне представлення системи природних значень, що має стати основою для розробки психодіагностичних методик. Акт рефлексії, що відбувається при відповіді випробовуваного на завдання тесту, здійснюється в рамках цілісного «образу Світу» (О. М. Леонтьєв), що додатково вказує на необхідність системного підходу при вирішенні поставлених нами завдань.

Провідним в даній роботі є функціонально-перетворююче розуміння значення (В. П. Серкін), в якому системи значень фіксують сліди діяльності, та водночас породжують її. Відповідно, зміст і взаємозв'язки значень, що належить вимірювальному конструкту психодіагностичної методики, а також певні психосемантичні параметри найповніше визначатимуть діяльність (поведінку) випробовуваних.

Сформульоване на основі теоретичного аналізу визначення категорії смислу як «напрям трансформації актуального психічного вмісту у формах значень» (за В. П. Зінченком) указує на необхідність врахування суб'єктивної категоризації ситуацій, представлених в завданнях тесту. Тому можна вважати, що саме семантичний аналіз вимірювального у тесті конструкту забезпечує максимально чітку експлікацію змісту завдань як ситуацій.

Співвідношення теоретичних положень з практичними завданнями дослідження дало змогу визначити, що при реконструкції семантичного простору в процесі розробки тесту слід більшою мірою спиратися на конотативні (ті, що визначаються загальним життєвим досвідом людини) характеристики, проте їх зв'язок з денотативними (предметними в конкретній ситуації) теж має бути визначеним.

У другому розділі «Основні підходи і методи вивчення систем значень» розглянуто можливості різних емпіричних методів вивчення значень щодо завдань дослідження, а також узагальнюються їх методологічні принципи.

Встановлено, що центральна проблема аналізу значень і їх систем полягає в тому, що немає принципової межі кількості семантичних ознак. Іншими словами, їх число залежить від витонченості семантичного аналізу, яка визначається конкретними завданнями, що стоять перед дослідником. Визначено, що перспективним шляхом рішення проблеми визначення меж функціонування значення є використання категорії смислу в межах діяльнісного підходу. Враховуючи це, будь-яке емпіричне вивчення значення є контекстуальним, оскільки можливість актуалізації тих або інших семантичних характеристик залежить від загальної вибірки значень, усередині (в межах) якої воно аналізується. Тому дослідження повинно давати опис значень в їх зв'язках.

Аналіз різноманітних методичних підходів до вивчення систем значень дозволив обрати найбільш адекватні щодо завдань даного дослідження. Недолік методу суб’єктивного шкалювання (О. П. Клименко, Rubenshtein, Goodenought) полягає в тому, що він не дає гарантії точного визначення суб’єктивного критерію, за яким досліджувані виконують оцінку, залишає надто велику варіативність щодо цього. Асоціативний експеримент (О. А. Брудний, Л. Б. Ітельсон, О. О. Леонтьев, В. Ф. Петренко, Creelman, Deese, Dixon, Horton та ін.) вимагає додаткової роботи з врахування асоціацій, які зумовлені чинниками, що нерелевантні меті дослідження. Техніка репертуарних грат Дж. Келлі дає досить чітку структуру індивідуальної свідомості, але вимагає надто великого часу. Проте аналіз цього підходу та його теоретичної основи – теорії особистісних конструктів – дозволив визначати його можливе місце в розробці опитувальників як методу одержання критеріїв, які в подальшому можна уніфікувати. Методи, що передбачають трансформацію стимульного матеріалу, широко застосовуються в психолінгвістиці (О. О. Леонтьєв, В. Стефри, Г. Миллер та ін.) і дають досить достовірну інформацію завдяки своєму непрямому характеру. Але застосування цих методів вимагає занадто багато часу. Проте, як і техніка репертуарних грат, вони можуть бути застосовані на початковому етапі дослідження.

Метод реконструкції семантичного простору на основі даних семантичного диференціалу дає можливість забезпечити достатню цілісність, чіткість і диференційованість структури репрезентації систем значень, що є важливим підгрунттям його використання в процесі розробки психодіагностичних методик для створення завдань тестів. З можливих методів реконструкції та опису семантичного простору в даному дослідженні був обраний факторний аналіз з редукцією даних. Альтернативою був метод семантичних універсалій, але він, як визначає В. П. Серкін, дає опис скоріше характеристик стимулів, а не відображення їх в свідомості досліджуваних.

На рівні загальної методології використання даного методу передбачає, що порівняно з теоретичними побудовами, пріоритетною має бути емпірично отримана структура семантичного простору. На практиці це значить, що яким би дивним або незвичайним не здавався б зміст факторів, що не відповідають загальноприйнятим уявленням, його слід сприймати як даність, що підлягає поясненню. Це положення було використано при побудові та опису факторних моделей.

Третій розділ «Організація і проведення дослідження» присвячено докладній розробці плану дослідження у відповідності з поставленими завданнями та обраними раніше методологічними принципами, визначенню його основних етапів та створенню організаційних умов його проведення.

Для апробації нової технології розробки валідних та високонадійних психодіагностичних тестів на основі психосемантичного підходу як зразок, що представляє традиційну технологію, був обраний опитувальник «Прогноз-2». Він призначений для визначення нервово-психічної стійкості військовослужбовців. В цьому тесті вимірювальний конструкт визначається як здатність витримувати психічне напруження (стрес) без дезорганізації діяльності, що близько до поняття нейротизму (Г. Айзенк, Braithwaite).

Саме перевірка психометричних показників даної методики й складала зміст першого етапу емпіричного дослідження. Наступні етапи були присвячені створенню нової методики «Прогноз-3» на основі психосемантичного підходу, що передбачало теоретичний аналіз феномена нервово-психічної стійкості як вимірювального конструкту методики та реконструкцію семантичного поля понять, що його презентують, за допомогою факторизації оцінок цих понять, представлених в шкалах універсального семантичного диференціалу.

Процедура розробки нової методики «Прогноз-3» проводилась на вибірці, в яку увійшли призовники. Це викликано наступними причинами. По-перше, саме професійно-психологічний відбір до Збройних Сил України зараз є провідною галуззю застосування тесту «Прогноз-2». По-друге, специфічні умови збірного пункту, напружені ситуації, в яких перебувають призовники, є необхідною складовою, що враховується при розробці нового опитувальника «Прогноз-3». Такими умовами є: різка зміна соціального середовища та режиму, невизначеність щодо місця майбутньої служби та інші зовнішні обставини, що викликають сильну ситуативну тривогу. Для даного дослідження це необхідно, оскільки в об'єктивних умовах підвищеної напруженості нервово-психічна стійкість яскраво виявляється.

Для подолання можливої суб’єктивності при категоризації та інтерпретації параметрів семантичного простору, отриманих в результаті факторного аналізу даних емпіричного дослідження, була створена експертна група, в яку увійшли викладачі ВНЗ, психологи за фахом. Основним конкретним завданням експертної групи було відображення в назвах параметрів факторної моделі їх психологічного змісту. В роботі групи використовувалися елементи «мозкового штурму», зокрема, відсутність критики і заохочення до інтуїтивних рішень. Таким чином, використані в результаті аналізу назви факторів і опис семантичного простору не є суб'єктивним уявленням автора. До того ж це є реалізацією принципу зближення систем значень досліджуваних та розробників, про який йшлося вище, тобто сама факторна структура була визначена в емпіричному дослідженні призовників, а назви давалися психологами.

Така робота стала основою для оновлення змісту завдань тесту та переходу до його психометричної перевірки. На основі теоретичного аналізу поняття нервово-психічної стійкості для перевірки критеріальної валідності „Прогнозу-3” у якості паралельних тестів вибрані: опитувальна методика «Шкала емоційної збудливості» (ШЕЗ), що вимірює нейротизм, і невербальний восьмиколірний тест М. Люшера. Показник тривоги тесту М. Люшера, використовувався як основний.

На завершальних етапах дослідження була проведена перевірка психометричних показників і валідності розробленої методики, а також стандартизація за «традиційною» технологією.

Підсумовуючи, зауважимо, що організація дослідження була близька до класичної і відповідала меті дослідження. Першим етапом було визначення проблеми, далі був проведений теоретичний аналіз. Особливістю теоретичного аналізу є постійне співвіднесення з емпіричним дослідженням, і його поступове планування ще в теоретичних розділах. Вибірка та конкретні методи збору даних та обробки підбиралися виходячи з його результатів.

У четвертому розділі «Розробка опитувальника нервово-психічної стійкості на основі реконструкції семантичного простору» відображена безпосередньо емпірична частина роботи.

На першому етапі для визначення психометричних показників початкового опитувальника «Прогноз-2» за його допомогою було протестовано більше двохсот призовників. При обробці визначалися такі показники, як надійність за однорідністю (коефіцієнт a Кронбаха), надійність при діленні навпіл, сума балів, середнє арифметичне і стандартне відхилення, асиметрія та ексцес розподілу. Для кожного окремого завдання підраховувалася його кореляція з підсумковим балом, значення коефіцієнт a Кронбаха при виключенні цього завдання.

Виявлено, що всі, окрім одного, завдання шкали «брехні» (відвертості, або соціальної бажаності) мають задовільну дискримінативність (здатність тесту виявляти індивідуальні відмінності). Як критерій дискримінативності була використана прийнята для дихотомічних завдань норма – не менше 16% (не більше 84%) відповідей на один з двох варіантів. Всі завдання також мають високу кореляцію з підсумковим балом саме своєї шкали, ніж з іншою шкалою. Показник однорідності a Кронбаха склав 0,794, показник асиметрії - 0,054, ексцесу – 0,790, тобто розподіл практично нормальний, тобто, шкала «брехні» має цілком задовільні психометричні показники.

У основній же шкалі нервово-психічної стійкості (НПС) тільки 22 завдання з 71 розділяють випробовуваних на класи, тобто мають задовільну дискримінативність. З цих 22 завдань 5 не пов'язані достовірно з підсумковим балом ні зі своєю шкалою, ні зі шкалою «брехні», тобто, вони вимірюють щось інше, ніж решта завдань. Показник асиметрії склав 1,282, ексцесу – 1,445, тобто більше одиниці, що вказує на ненормальність розподілу. Дійсно, як видно з цих даних щодо використовуваних в даний час норм, більше 80 % призовників мають високу нервово-психічну стійкість. Однорідність шкали НПС по a Кронбаха навіть вище, ніж у шкали «брехні» та дорівнює 0,809. Проте, враховуючи недискримінативність 70-ти відсотків завдань і розподіл підсумкового балу, слід зазначити, що така висока однорідність отримана за рахунок «вгадування потрібних відповідей». Це підтверджується дуже достовірною негативною кореляцією між шкалами НПС та соціальної бажаності. Коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона між підсумковими балами склав r = - 0,424, що при такому розмірі вибірки має значущість p < 0,0001, тобто, чим вища соціальна бажаність відповідей, тим „вища” нервово-психічна стійкість.

Виявлена невідповідність характеристик цього опитувальника існуючим вимогам зробила необхідним змістовний аналіз його завдань. Цей аналіз підтвердив, зокрема, переважно декларативний характер відповідей на завдання основної шкали (НПС) та їх детермінованість переважно соціальною бажаністю.

Далі наново був виконаний теоретичний аналіз поняття нервово-психічної стійкості, що є вимірювальним конструктом розглянутої методики, з погляду системного підходу і психосемантики. В результаті встановлено, що нервово-психічна стійкість розглядається як індивідуально-психологічна властивість, основними взаємопов'язаними складовими якої є ступінь емоційної чутливості, що близько до поняття нейротизму у Г. Айзенка, і здатність до саморегуляції емоційного стану (V. Braithwaite, Г. Сельє). Обидва ці феномени розглядалися в контексті соціально-психологічної адаптації.

Аналіз з цих позицій дозволив операціоналізувати нервово-психічну стійкість як суб'єктивну оцінку більшості ситуацій або як таких, що фруструють, або як таких, що не викликають надто сильні емоції. Відповідно, були виділені ключові поняття-стимули для реконструкції семантичного поля понять-об’єктів «Інші люди», «Напружена ситуація» і «Небезпечна ситуація» як опорні точки для характеристики семантичного простору імпліцитних значень, що визначають нервово-психічну стійкість людини. Вони були вибрані на підставі, по-перше, теоретичного аналізу, а по-друге, конкретної ситуації, в якій проходило емпіричне дослідження (незнайоме для випробовуваних соціальне середовище, невизначеність місця майбутньої служби тощо).

Зіставлення цих понять-стимулів є відомим методологічним прийомом (Дж. Келлі), який дозволяє виявити схожість і відмінність, отже, отримати параметри семантичного поля. Первинне уточнення імпліцитних значень виконувалося за допомогою факторизації оцінок цих понять.

Використовувався факторний аналіз за методом головних компонент. Оскільки одним із завдань було визначення ступеня складності семантичного простору, кількість факторів в аналізі не обмежувалася. Автоматично вибиралася така факторна модель, яка б забезпечувала найбільший відсоток з'ясованої дисперсії, тому використовувався спосіб „повороту” Varimax normalized, який дає найбільшу можливу рівномірність розподілу критеріїв за факторами. Далі виділялися критерії, які з однаково високими навантаженнями входили в два й більше факторів. Вони виключалися і аналіз повторювався наново, оскільки змінювалася вся модель. У результаті залишилися ті критерії, які на підставі домінування навантажень за одним із факторів, можна було чітко до них віднести.

Достовірність факторної моделі, що була отримана, забезпечується гомогенністю розподілу показників за окремими шкалами семантичного диференціалу, більшість з яких були близькі до нормального розподілу за критерієм Колмогорова-Смирнова. Крім того, при застосуванні різних варіантів „повороту” структура факторів була в цілому тією ж, моделі відрізнялися лише відсотком дисперсії, яку пояснювали. Отже, можна зазначити, що вдалося виділити досить універсальну факторну структуру семантичного простору вимірювального конструкту опитувальника.

Для об'єкту «Напружена ситуація» після перебору всіх варіантів обертання найбільш вдалою виявилася модель з восьми факторів, що пояснює 61,1% дисперсії. Це досить високий показник, зважаючи на те, що застосовувався стандартний, а не спеціалізований семантичний диференціал. Він означає, що отримана модель належною мірою адекватна для більшості випробовуваних, і вона показує досить диференційоване значення, в якому провідними є такі змістовні параметри, як комфортність психологічного стану, контрольованість і структурованість.

Остаточна факторна модель об’єкту «Небезпечна ситуація», побудована також за методом Varimax normalized, складалася з шести незалежних один від одного факторів і пояснювала 60,5% загальної дисперсії. До її складу увійшли менше шкал, ніж в модель «Напружена ситуація». Це дозволило припустити, що семантичне поле поняття «небезпеки» у випробовуваних структуроване (диференційовано) менше, ніж поле „напруженості”. Змістовно найбільш репрезентовані в ній такі параметри, як інтенсивність, ступінь позитивності та динамічність.

Було зроблено також статистичне порівняння між параметрами «Напруженої ситуації» і «Небезпечної ситуації» за тими шкалами, які увійшли до обох моделей. Виявлені високодостовірні відмінності (переважно p < 0,0001) за сімнадцятьма шкалами з двадцяти п'яти. Це свідчить, як мінімум, про невипадковість заповнення бланків, а також підтверджує різницю психологічного змісту моделей. Напружена ситуація постає, перш за все, як добріша, радісніша, життєрадісніша, світліша, чистіша, краща та приємніша, ніж ситуація небезпечна. Це дозволило взяти дані шкали за конкретну основу для завдань тесту.

Була побудована також факторна модель для поняття «Інші люди», яка виявилася семантично досить диференційованою: до моделі увійшли сім факторів, які разом пояснюють 62,2 % загальної дисперсії, всього 22 шкали, причому відсіялися такі характеристики, як «швидкий – повільний», «слабкий – сильний», «розслаблений – напружений». Уявлення про «Інших людей» структурується у випробовуваних в першу чергу чинниками «Активна життєрадісність» і «М'яка доброта», які виділяються не тільки великим відсотком пояснюваної дисперсії, але і великою кількістю шкал, що увійшли до них.

Ще одну модель було побудовано за даними особистісного диференціала, яка відбиває уявлення випробовуваних про самих себе. Вона складається з шести незалежних факторів, що пояснює 60,4% загальної дисперсії. В уявленні випробовуваних про себе явно домінують над всіма іншими фактори «Добра сила», протилежний полюс якого можна назвати «Безвідповідальна слабкість» і «Лідерство – Знедоленість», що цілком адекватно для вісімнадцятирічних юнаків, які призиваються до армії.

Факторні моделі за окремими поняттями дозволили певною мірою описати загальні для різних випробовуваних особливості їх суб'єктивного відображення та верифікувати зміст окремих факторів. Переважно підтвердилися реконструйований зміст факторів і адекватність їх назв, в деякі з них довелося внести корективи. З приводу особливостей суб'єктивного уявлення про досліджувані об'єкти з'ясувалося, що найбільшою мірою воно структуроване щодо «напруженої ситуації», менше всього – щодо «небезпечної ситуації».

Після уточнення типових способів суб'єктивного відображення окремих об'єктів і специфіки змісту окремих шкал, була побудована загальна для них факторна модель з шістнадцяти шкал семантичного диференціала, що створюють п'ять факторів. В отриманому просторі можна було визначити положення опорних понять один до одного. Як приклад, на рис. 1 приводиться графічне зображення семантичного простору за двома з факторів. Під назвами факторів підписані назви шкал семантичного диференціалу, які їх складають.