Пузирний В.Ф. Правове регулювання праці осіб, які вимагають особливого захісту

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми; зазначається ступінь її наукової розробки; мета і завдання дослідження; визначається його методологія; формулюються теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації результатів дослідження. Найбільш важливі висновки та пропозиції аргументуються в ході викладення і сформульовані в заключній частині.

У першому розділі “Категорії осіб, які вимагають особливого регулювання праці та правового захисту”, який складається з двох підрозділів, досліджуються вихідні теоретичні положення і концептуальні підходи до правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого правового захисту та потребують особливого регулювання праці, у тому числі визначаються категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту, мета та завдання здійснення особливого правового захисту осіб, які його вимагають, а також критерії їх визначення та підстави диференціації правового регулювання праці таких осіб.

У підрозділі 1.1. “Поняття, мета та завдання особливого правового захисту осіб, які його вимагають” досліджується необхідність здійснення особливого правового захисту осіб, які його вимагають, визначається мета та завдання такого захисту. Зокрема, підкреслюється, що під особливим правовим захистом слід розуміти систему правових, економічних і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення всіх громадян рівними можливостями щодо достатнього життєвого рівня для себе і своєї сім’ї та соціальної підтримки і допомоги за наявності певних обставин, зокрема, у зв’язку з непрацездатністю, хворобою, віком, техногенно-екологічними катастрофами і в інших випадках при виникненні обставин, за яких вони їх потребують.

Метою особливого правового захисту осіб, які його вимагають, є регулювання правових, економічних стосунків цих осіб з суспільством, надання їм допомоги та підтримки в подоланні проблем, що виникли, та гідному самоутвердженні й повноцінному житті.

У залежності від мети здійснення особливого правового захисту осіб, які його вимагають, можна виділити загальні завдання (що стосуються всіх категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту) та спеціальні завдання (що стосуються окремих категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту).

Загальними завданнями є: 1) реалізація конституційних прав осіб, які вимагають особливого правового захисту (права на працю, на безпечні умови праці, на відпочинок тощо); 2) забезпечення пріоритетів державної соціальної політики щодо осіб, які вимагають особливого правового захисту, в матеріальних благах і послугах; 3) підтримання життєвого рівня осіб, які вимагають особливого правового захисту, шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій; 4) надання державної допомоги, пільг, переваг, гарантій, компенсацій та інших видів соціальної підтримки; 5) надання матеріального забезпечення у передбачених законодавством випадках (досягнення пенсійного віку, тимчасової чи повної втрати працездатності тощо).

Пропонується закріпити в Конституції України таке поняття, як “особливий правовий захист”, та положення щодо особливого правового захисту окремих категорій осіб, які його вимагають.

Підрозділ 1.2. “Критерії визначення осіб, які вимагають особливого регулювання праці та правового захисту” присвячений дослідженню категорії “осіб, які вимагають особливого правового захисту”, визначає критерії, які відрізняють таких осіб від інших категорій працівників за наявністю додаткових трудових пільг і гарантій, які надаються державою в процесі здійснення ними трудової діяльності з урахуванням віку, статі, стану здоров'я, сімейного стану та соціально-правового статусу.

Аналізуючи праці вчених з питань регулювання праці окремих категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту, зокрема, жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного та пенсійного віку, здобувач відмічає відсутність наукових досліджень з питань регулювання праці працівників із сімейними обов’язками, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування, та біженців.

У цілому, критерії віднесення працівників до осіб, які вимагають особливого правового захисту, як правило, виступають одночасно й критеріями диференціації правового регулювання їх праці. Вони є різновидами соціально-демографічних критеріїв диференціації правового регулювання праці. У цьому зв’язку пропонується наступний перелік осіб, які вимагають особливого правового захисту в залежності від: 1) статі: а) чоловіки (вони підлягають особливому захисту при належності хоча б до однієї із наступних підстав класифікації), б) жінки; 2) віку: а) молодь, б) особи похилого віку; 3) стану здоров’я: а) інваліди, б) інші особи зі зниженою працездатністю; 4) сімейного стану: працівники із сімейними обов’язками (в тому числі сімейні працівники); 5) соціально-правового статусу: а) громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та працівники, які працюють і нині на радіоактивно забруднених територіях, б)  біженці, в) особи звільнені після відбування покарання або примусового лікування. Відмічається, що запропонований перелік осіб, які вимагають особливого правового захисту, не є вичерпним і враховує найбільш суттєві юридичні ознаки цієї категорії осіб з метою більш чіткої регламентації трудових відносин за їх участю.

У другому розділі “Законодавче забезпечення працевлаштування та прийняття на роботу осіб, які вимагають особливого правового захисту” досліджуються основні положення правового регулювання працевлаштування та прийняття на роботу осіб, які вимагають особливого правового захисту. Звертається увага не те, що особливий правовий захист трудових прав цих осіб слід починати вже на стадії працевлаштування. Проаналізовано механізм виникнення трудових відносин за участю осіб, які вимагають особливого правового захисту.

У роботі визначено конкретні правові, соціально-економічні, матеріально-технічні та фінансові умови, виконання яких дозволить значно підвищити ефективність працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту.

Встановлено, що держава створює умови для здійснення лише окремими категоріями громадян, які вимагають особливого правового захисту (законодавець говорить тільки про громадян, які потребують соціального захисту), права на працю шляхом встановлення законодавчо визначених додаткових гарантій щодо їх працевлаштування (ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення”). При цьому не враховуються інші категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту (вагітні жінки, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, біженці тощо), хоча і вони в силу свого правового статусу потребують особливого захисту з боку держави.

Обґрунтовується висновок про необхідність квотування(бронювання) робочих місць для осіб, які вимагають особливого правового захисту.

Реалізація права на працю громадян відбувається в процесі їх працевлаштування. Його правове регулювання спрямоване на узгодження інтересів роботодавця та пошукача роботи. Тому дисертант, проаналізувавши правовідносини в сфері працевлаштування та прийому на роботу осіб, які вимагають особливого правового захисту, першочерговим завданням українського законодавця вбачає створення умов, за яких праця осіб, які вимагають особливого правового захисту на підприємствах, в установах і організаціях, була б економічно вигідна і вказаним особам, і роботодавцю. Зокрема, відмічається, що податкові пільги для підприємств, установ та організацій, що використовують працю осіб, які вимагають особливого правого захисту, можуть безпосередньо економічно зацікавити потенційних роботодавців. Необхідно передбачити можливість надання дотацій тим роботодавцям, які створюють додаткові робочі місця для працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту із числа безробітних, які направляються на дане підприємство державною службою зайнятості, та розширити сферу випадків звільнення підприємств, цехів, виробництв і кооперативів, де число працюючих осіб, які вимагають особливого правового захисту, складає більшість, від сплати деяких видів податків (наприклад, оподаткування прибутку, плати за землю тощо).

Дисертант, проаналізувавши законодавство про працевлаштування в деяких зарубіжних країнах світу щодо окремих категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту (жінок, молоді, інвалідів, осіб похилого віку, сімейних працівників), зробив висновок про доцільність запозичення деяких положень зарубіжного законодавства, зокрема, щодо заборони дискримінації в національному законодавстві.

На думку здобувача, необхідно створити єдину державну структуру з працевлаштування осіб, які вимагають особливого захисту, в системі державної служби зайнятості та розширити і вдосконалити систему професійної орієнтації громадян, які належать до зазначеної категорії. Висловлюються й інші думки та пропозиції.

Розділ третій “Основні засади правового регулювання трудових відносин за участю осіб, які вимагають особливого правового захисту” присвячений питанням правового регулювання трудових відносин при встановленні і зміні умов праці, при припиненні трудових правовідносин за участю осіб, які вимагають особливого правового захисту, та внесенню окремих пропозицій і складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Особливості правового регулювання встановлення та зміни умов праці осіб, які вимагають особливого правового захисту” висвітлює питання правового регулювання умов праці осіб, які вимагають особливого правового захисту. Звертається увага на зміст трудових відносин стосовно прав і обов'язків сторін у сфері охорони праці, робочого часу, часу відпочинку осіб, які вимагають особливого правового захисту.

Відмічається, що правове регулювання праці окремих категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту (осіб звільнених після відбування покарання та біженців), здійснюється на загальних підставах, тобто не передбачені спеціальні норми, які б урегульовували особливості праці таких громадян. Щодо інших категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту (жінок, молоді, інвалідів, осіб похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), то поряд із загальними нормами трудового законодавства діють також і спеціальні норми, які передбачають додаткові гарантії правового захисту вказаних громадян під час діючих трудових правовідносин.

Звертається увага на зміни стосовно регулювання умов праці деяких категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту, що передбачаються в процесі реформування трудового законодавства і містяться в проекті Трудового кодексу України.

Аналізуючи стан правового регулювання трудових відносин при встановленні та зміні умов праці осіб, які вимагають особливого правового захисту, здобувач вносить низку пропозицій, спрямованих на його вдосконалення.

В першу чергу, слід підвищити конкурентоспроможність робочої сили осіб, які вимагають особливого правового захисту; забезпечити право осіб, які вимагають особливого правового захисту, на охорону праці, захист їхнього життя та здоров’я; більш детальніше законодавчо закріпити пільги в галузі умов праці особам, які вимагають особливого правового захисту; контролювати надання відповідних соціальних гарантій для осіб, які вимагають особливого правового захисту незалежно від форм власності підприємств. В зв’язку з цим пропонують конкретні пропозиції до проекту Трудового кодексу України.

З метою посилення гарантій для осіб, які вимагають особливого правового захисту, необхідне внесення в проект Трудового кодексу України спеціального розділу щодо особливостей  правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого правового захисту, який би гарантував охорону трудових прав, передбачав відповідальність власника або уповноваженого ним органу за недотримання або порушення трудових прав таких осіб. Зокрема, автор пропонує закріпити в ньому наступні положення: а) переміщення працівника, який належить до категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту, з одного робочого місця на інше не допускається без його згоди, якщо при цьому змінюються істотні умови праці; б) для осіб, які вимагають особливого правового захисту (крім неповнолітніх та осіб похилого віку), застосовується загальна тривалість робочого часу. На прохання особи, яка вимагає особливого правового захисту, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень; в) нагляд за додержанням трудових прав осіб, які вимагають особливого правового захисту, крім передбачених чинним законодавством органів нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, здійснюють органи праці та соціального захисту населення; г) у разі ліквідації підприємства, установи, організації забороняється звільнення без працевлаштування працівників, які належать до категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту та обов’язок працевлаштування покладається на спеціально уповноважені державні органи (державну службу зайнятості, органи праці та соціального захисту населення).

У підрозділі 3.2. “Особливий правовий захист осіб, які його вимагають при припиненні трудових правовідносин” звертається увага на проблеми припинення трудових відносин з особами, які вимагають особливого правового захисту.

На думку здобувача, особливість застосування праці осіб, які вимагають особливого правового захисту, в деяких випадках обумовлює необхідність і особливого підходу до вирішення питань, пов’язаних з їх звільненням, а також доцільність розробки нових норм та додаткових гарантій.

Дослідивши трудове законодавство, автор констатує той факт, що не для всіх категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту, законодавство передбачає особливості при припиненні трудових правовідносин, зокрема, відсутні спеціальні норми, які б регулювали підстави та порядок звільнення для таких категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту, як біженці, та осіб, які звільнені після відбуття покарання, що є недоліком нашого законодавства.

З метою посилення гарантій для осіб, які вимагають особливого захисту при звільненні, пропонуються відповідні зміни до законодавства.

Необхідно внести до проекту Трудового кодексу України нову норму: “Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником зі зниженою працездатністю може бути проведено лише за попередньою згодою з відповідним органом праці та соціального захисту населення”

На думку здобувача, доцільно, щоб б на підприємствах, в установах і організаціях з великою кількістю працюючих осіб, які вимагають особливого правового захисту, був виділений представник служби охорони праці як відповідальний за організацію праці таких категорій працівників.

Дисертант вважає, що чітке врегулювання в новому Трудовому кодексі України порядку звільнення осіб, які вимагають особливого правового захисту, і стабільна судова практика щодо його застосування спри­ятимуть охороні їх трудових прав.