Раціоналізація механізмів управління приміськими зонами великих міст

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значимість, ступінь наукової розробки проблеми, показано зв’язок роботи з напрямками наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження управління приміською зоною” – подається аналіз зарубіжної і вітчизняної наукової літератури, обґрунтовуються концептуальні підходи щодо розгляду теоретичних, методологічних засад, які обумовлюють вивчення особливостей функціональної структури та територіальної організації приміської зони великих міст, а також визначають місце приміської зони в системі управління, що дає можливість висвітлити ступінь наукової розробки теми, обґрунтувати необхідність переосмислення й розробки теоретичних аспектів дисертації. Визначається загальна методологія дослідження приміської зони великих міст як складного територіального соціально-економічного утворення.

Важливою для розуміння механізмів управління приміською зоною великих міст та їх вдосконалення є наукова література, що стосується: раціональної територіальної організації господарства приміських зон великих міст, комплексного розвитку територій та проблем ефективного управління зазначеним процесом, які досліджувались вітчизняними та зарубіжними науковцями: фахівцями сфери державного управління, географами, дослідниками в галузі територіального планування та проектування. Серед них вітчизняні вчені: В.Бабаєв, В.Бакуменко, В.Вакуленко, А.Голиков, В.Карпенко, Ю.Лебединський, О.Лебединська, П.Луцишин, М.Мальський, П.Надолішній, Н.Нижник, В.Нудельман, С.Писаренко, С.Саханенко, А.Степаненко, О.Топчієв, М.Фащевський, Ю.Шаров та зарубіжні – Л.Авдотін, В.Бабурин, Д.Богорад, В.Глушкова, А.Гранберг, Р.Даманський, Є.Зайцев, І.Ізард, М.Казьмин, В.Селівестров, А.Страментов, Д.Сміт, П.Хагетт, Д.Харвей, Р.Шніпер та ін. Основи концептуального бачення динаміки розвитку міських систем викладені у роботах Ю.Волкова, Г.Гольца, В.Давидовича, К.Дорофєєва, Л.Когана, Є.Коновалова, Г.Лаппо, Е.Лейзеровича, Ю.Липеца, Ю.Медведкова, Е.Перцика, Ю.Пивоварова, А.Субетто, Б.Хорєва, В.Чекмарьова, а також Е.Вольфензона, Ч.Гарриса, Ж.Готманна, Е.Гоуерда, І.Груза, К.Доксиадиса, К.Девіса, Л.Кібла, Г.Чайлда.

Стратегія розвитку приміських зон як територій впливу центрального поселення - міста, що до цього часу використовується в практиці планування та управління приміськими територіями нашої держави, має, на наш погляд, деякі вади. Так, за часів Радянського Союзу значною мірою ігнорувалися об’єктивні процеси урбанізації, закономірності і позитивний світовий досвід у вирішенні проблем розвитку приміських територій великих міст. Панувала так звана концепція “радянської урбанізації”, що надавала беззастережний пріоритет плановому розвитку міст. З часів отримання Україною незалежності, прагнення країни інтегруватися до світового економічного простору призводить до спроб екстраполювати світові моделі розвитку й управління приміськими територіями у вітчизняну практику без врахування історичних, економічних, геополітичних особливостей територій.

На основі вивчення робіт автор робить висновок, що у вітчизняній науці, головним чином, досліджувались механізми міського управління, такими вченими як: В.Бабаєв, В.Борденюк, С.Вобленко, В.Вакуленко, В.Кравченко, А.Кулагін, Ю.Лебединський, М.Орлатий, С.Саханенко. Механізми реалізації стратегічних підходів в муніципальному управлінні розглядаються у працях С.Глазьєва, М.Гринчука, І.Кононенка, Т.Морозової, Ю.Шарова та ін. Але в зазначених дослідженнях поза увагою науковців залишились проблеми управління приміською зоною великих міст.

Взявши за основу визначення раціоналізації, яке надане Г.Атаманчуком, автор робить висновок, що раціоналізація механізмів управління приміською зоною великих міст – процес формування таких взаємозв’язків між суб’єктами й об’єктами управління в межах приміських зон великих міст, які забезпечують соціальну, організаційну та правову обумовленість і ефективність кожного елементу управлінської діяльності, враховують об’єктивні потреби суспільного розвитку та відповідають наявним ресурсним можливостям системи управління.

Раціональне управління будь-якою складною системою неможливе без знання й врахування протиріч в її функціонуванні й розвитку. Це відноситься й до управління такою складною соціально-економічною системою, якою є сучасне утворення місто-приміська зона. Якщо не маємо уявлення про сукупність існуючих проблем зазначеного утворення, неможливо розробити стратегію і тактику управління приміською зоною, збудувати ієрархію цілей управлінської діяльності й оцінити її результативність. При цьому особливо важливо враховувати бачення цього “проблемного поля” як із боку суб’єкта, так і об’єкта управлінської діяльності. Такий підхід надає можливість уникнути одностороннього, суб’єктивного уявлення про проблеми приміської зони, дає їх повну й глибоку “картину”, що є необхідною умовою успішного їх вирішення.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що навколо міських поселень об’єктивно формується перехідна смуга, в межах якої перетинаються тенденції тяжіння прилеглих територій до них та просторового зростання й розширення міста, яку називають приміською зоною. Для великих міст приміська зона набуває значних просторових масштабів і потребує нестандартних і якісно нових управлінських рішень. На сучасному етапі розвитку нашої країни приміська зона не має правового визначення як територія з чітко окресленими критеріями та межами, а саме це є основою формування ефективної системи управління зазначеною територією. Щодо проекту Закону України “Про територіальний устрій” (2005 р.), то в ньому введене нове поняття “місто-район” та “місто-регіон”. Але критерії цих об’єктів визначені лише за чисельністю громади, а приміська зона ґрунтується на принципах територіальної локалізації взаємодії великого міста та його приміської зони. Тому, поняття “приміська зона” та “місто-регіон” не ідентичні, а доповнюють одне одного. Відсутність нормативно-правового закріплення приміських зон як територій з певними критеріями визначення стала основою для різноманітних підходів до виявлення меж приміської зони.

У роботі визначено складний адміністративний устрій приміської зони, який означає, що в управлінні приміською зоною бере участь значна кількість органів державного управління різного ієрархічного рівня та органів місцевого самоврядування. Вирішення проблеми оптимального адміністративно-територіального ділення та співвідношення повноважень органів управління різного рівня та органів місцевого самоврядування – один з етапів раціоналізації системи управління приміськими зонами.

У розділі охарактеризовано приміську зону як територію інтенсивного господарського використання, яка потребує коригування своєї функціональної структури, тому необхідне комплексне вивчення міста і його приміської зони як складної соціально-економічної системи, в якій просторова форма і соціальний процес безперервно взаємодіють один з одним.

Проведений аналіз показав, що на даний час територіальна організація господарства приміської зони не має чіткої планувальної структури, яка б забезпечувала створення стійкої територіальної соціально-економічної системи приміської зони великих міст. Крім того, вони характеризуються гострою територіальною конкуренцією функцій, що робить надзвичайно відповідальним завдання раціональної просторової організації приміської зони.

На підставі проведеного у розділі аналізу автором конкретизовано напрями дослідження для досягнення поставленої мети:

-       вивчення специфіки конкретної приміської зони;

-       виявлення напрямків оптимізації розміщення та розвитку всіх видів діяльності на території приміської зони;

-       визначення раціонального співвідношення функцій органів виконавчої влади різних рівнів та місцевого самоврядування на основі розподілу та інтеграції їх повноважень.

У другому розділі – “Приміська зона як специфічний об’єкт управління” - обґрунтовується актуальність осмислення основних властивостей приміської зони як специфічного об’єкта управління, зміна яких призводить до зміни параметрів самого об’єкта і впливає на характер взаємодії між об’єктом та суб’єктом управління: просторово-географічні характеристики, форми господарювання.

Проведений аналіз показав, що територіальні структурні елементи приміської зони великого міста представляють собою сукупність складних підсистем (індустрія, сільське господарство, будівництво, транспорт, комунальне господарство, охорона здоров’я, освіта і т.д.), які в межах власних можливостей задовольняють потреби місцевих громад. Тобто, приміська зона великого міста – поліфункціональне соціально-економічне утворення, на території якого розташовані як об’єкти, функціонування яких спрямоване на обслуговування потреб міста, так і об’єкти, що відіграють значну роль у загальнодержавній й навіть міжнародній спеціалізації країни. Проаналізовано також процес формування так званих субцентрів, тобто придбання відносної економічної самостійності містами-супутниками центрального поселення, які відіграють значну роль у функціонуванні приміської зони великих міст, разом з тим є центром формування власного передмістя. Зазначений процес ускладнює структурну організацію системи “місто-приміська зона”.

Приміські зони великих міст відрізняються одна від одної за територією, обсягами виробництва, чисельністю населення, природними ресурсами, кількістю промислових підприємств, але більшість притаманних їм проблем – типові. Тому в даному дисертаційному дослідженні за основу було взято аналіз проблем розвитку та управління приміською зоною м. Одеси.

Зокрема, було виявлено, що головними функціями приміської зони міста, які визначають його господарську спеціалізацію в регіоні та країні, є: зовнішньоекономічні, рекреаційні, сільськогосподарські, промислові, транспортні. Крім того виконуються функції, які спрямовані на задоволення потреб центрального міста: розселенські, санітарно-захисні, розвантажувальні, транспортно-розподільчі, постачальні, екологічні, інфраструктурні.

Тобто, високий рівень господарського використання території приміської зони м. Одеси, з одного боку, та територіальна обмеженість приміських територій (пояснюється приморським розташуванням міста), з іншого, призвели до дуже високої щільності функцій та їх територіальної конкуренції. Відповідно в територіальній організації приміської зони спостерігається розміщення господарських об’єктів, які за сумісністю функцій є конфліктними, що призводить до нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу територій.

Це в поєднанні з інтенсивним господарським використанням приміської зони призводить до зіткнення інтересів міста та місцевих територіальних громад. Головним фактором розвитку приміської зони, як і раніше, залишаються інтереси і потреби самого міста. На приміських територіях м. Одеси спостерігається прагнення різних галузей та відомств використовувати приміську зону як інтегральну територіальну інфраструктуру, що має комплекс умов для розвитку багатьох виробництв, і це впливає на прийняття рішень, які далеко не завжди враховують інтереси приміської зони як цілісної системи.