РЕАЛІЗАЦІЯ СУБ’ЄКТИВНО-МОДАЛЬНИХ ЗНАЧЕНЬ У СТРУКТУРІ БЕЗОСОБОВО-ІНФІНІТИВНИХ РЕЧЕНЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, формулюються її мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, визначається предмет та методи дослідження, подаються дані про апробацію, публікації й обсяг роботи.

Перший розділ "Теоретичні засади дослідження безособово-інфінітивних речень" містить огляд літератури з питання, аналіз стану його вивчення в українській синтаксичній науці. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

Навколо безособово-інфінітивних речень у вітчизняному та зарубіжному мово-знавстві точиться багато дискусій, зокрема стосовно їх граматичної природи, місця в класифікаційній системі простих речень, структури предикативного мінімуму, зв’язку між інфінітивом та неінфінітивним компонентом у складі предикативного центра. Усвідомленню безособово-інфінітивних речень як структурно-семантичної єдності перешкоджали такі чинники: 1) подвійна природа інфінітива, що спричини-ла виникнення дискусій про односкладність/двоскладність аналізованих речень і віднесення їх різновидів до різних типів синтаксичних конструкцій; 2) різна морфо-логічна природа неінфінітивного компонента окремих підтипів безособово-інфіні-тивних конструкцій (дієслово, слово категорії стану, займенник); 3) відмінності в поглядах мовознавців на тип зв’язку між інфінітивом та дієсловом, інфінітивом і словом категорії стану, інфінітивом і прономінальним компонентом; 4) розуміння мінімальної реченнєвої конструкції як структури, зверненої до формальної організа-ції речення, тобто як предикативної (не номінативної) одиниці; 5) ігнорування дериваційних співвідношень у системі простого речення.

Вагання мовознавців при віднесенні безособово-інфінітивних конструкцій до односкладних чи двоскладних зумовлені сприйманням як типових саме речень дво-складної будови і відповідно універсалізацією підметово-присудкової моделі ре-ченнєвих одиниць. Можна окреслити чотири позиції, визначені в синтаксичних описах простого речення щодо односкладності/двоскладності безособово-інфінітив-них речень: 1) односкладні (нерозчленовані, одночленні, одноядерні, безпідметові) структури (О.М. Пєшковський, Б.М. Кулик, Г.М. Чирва, В.Л. Георгієва, Н.М. Арват, І.Р. Вихованець, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська, М.У. Каранська, А.П. Загнітко); 2) двоскладні (розчленовані, двоядерні) структури (О.О. Шах-матов, Л.О. Булаховський, Т.В. Шмельова); 3) конструкції перехідного типу (О.О. Єр-макова, В.В. Бабайцева, О.С. Попов); 4) односкладні чи двоскладні структури залежно від різних критеріїв, а саме: позиції інфінітива відносно неінфінітивного компонента або порядку слів (Г.П. Арполенко, В.П. Забєліна, Р.О. Христіанінова, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська), лексико-граматичного значення слів на -о (О.М. Пє-шковський, П.О. Лекант, О.І. Воїнова), лексико-семантичного значення неінфіні-тивного компонента (Л. Дюрович), характеру актуального членування (Л.Д. Павлі-на).

Майже всі дослідники визнають, що універсального критерію для визначення односкладності/двоскладності безособово-інфінітивних речень немає. Це питання лишається дискусійним і сьогодні. На тлі осмислення конструкцій із постпозитив-ним інфінітивом як односкладних постає проблема дефініювання в класифікаційній системі односкладних структур дієслівних, прислівникових та прономінальних безособово-інфінітивних речень. Вони визначаються або як безособові із залежним інфінітивом, або як інфінітивні чи безособово-інфінітивні.

Однією з причин розмаїття поглядів лінгвістів на безособово-інфінітивні ре-чення є неоднозначне трактування зв’язку між інфінітивом та неінфінітивним ком-понентом. Тим самим різняться й позиції дослідників щодо складу предикативного центра аналізованих конструкцій та ролі інфінітива в їх структурі (йдеться про такі його ознаки, як залежність/автономність, підпорядкованість/непідпорядкованість).

Огляд проблемних питань, пов’язаних із безособово-інфінітивними реченнями, засвідчує, що для досягнення визначеної в роботі мети необхідно здійснити аналіз формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативно-прагматич-ного рівнів їх будови. Такий диференційований підхід до аналізу синтаксичних одиниць відповідає сучасним поглядам на речення як багатоаспектну одиницю та передбачає використання в дослідженні понять і термінів відповідно до кожного з рівнів його організації.

Здійснений аналіз поглядів на природу безособово-інфінітивних конструкцій дає підстави для окреслення теоретичних засад дисертаційної роботи. Такими визнаються положення:

– у системі безособових речень із постпозитивним інфінітивом вирізняються конструкції із суб’єктивно-модальним компонентом змісту – безособово-інфінітивні речення;

– суб’єктивно-модальний компонент у структурі безособово-інфінітивних речень виражається фінітною дієслівною формою, словом категорії стану, займенником або прислівником займенникового походження;

– функція прономінального компонента в безособово-інфінітивних конструкціях та ж сама, що й функція слів категорії стану;

– у структурі безособово-інфінітивних речень виникає синтаксичний зв’язок між суб’єктивно-модальним компонентом та інфінітивом як залежним підпорядкованим компонентом;

– тотожність функції різних за морфологічною природою суб’єктивно-модальних компонентів об’єднує в систему безособово-інфінітивних речень дієслівні, прислівникові та прономінальні безособові реченнєві одиниці з постпозитивним інфінітивом;

– граматична основа безособово-інфінітивних речень містить: 1) безособову форму відмінюваного дієслова або дієслова-зв’язки (у сполученні зі словом категорії стану або прономінальним компонентом), 2) інфінітив;

– заперечні та стверджувальні прономінальні безособово-інфінітивні реченнєві одиниці утворюють один структурний тип речень;

– заперечні прономінальні безособово-інфінітивні речення об’єднують конструкції зі стягненою та нестягненою формою займенника або прислівника займенникового походження;

– у безособово-інфінітивних реченнях на зразок "нема резону + інфінітив" нема виступає зв’язковим компонентом;

– до безособово-інфінітивних конструкцій належать також речення на зразок "було + інфінітив", у яких було є усталеною словоформою, що втратила речове значення, перебравши на себе модальну семантику.

Для осмислення суб’єктивно-модальної сутності безособово-інфінітивних реченнєвих одиниць використовується поняття регулярної реалізації структурної схеми як тієї чи іншої модифікації речення в межах певного формального типу. Безособово-інфінітивні конструкції, будучи регулярними модальними реалізаціями безособових речень, вирізняються специфічним синтаксичним зв’язком між компо-нентами предикативного мінімуму, що дозволяє розглядати їх як структурну єд-ність. Саме суб’єктивно-модальний компонент визначає характер семантики струк-турної схеми безособово-інфінітивних речень та особливості їх функціонування. Опис схемної семантики доповнено в роботі аналізом лексико-семантичного оформлення синтаксичних позицій у структурі досліджуваних конструкцій. Це дозволяє з’ясувати роль модальних реалізаторів у формуванні семантичних різно-видів безособово-інфінітивних речень, простежити взаємодію різних типів суб’єк-тивно-модального значення в їх системі.

Усебічний аналіз безособово-інфінітивних реченнєвих одиниць передбачає вра-хування складної взаємодії різних рівнів організації речення, у тому числі впливу його комунікативної перспективи на формування суб’єктивно-модального значення як явища семантичного рівня. Важливий аспект аналізу становить виявлення функ-цій, із якими використовуються безособово-інфінітивні речення в мовленні, та опис чинників формування непрямих значень у їх структурі.

Одним із завдань дослідження є також опис безособово-інфінітивних речень асиметричної будови – конструкцій, зміст яких не відповідає формальній структурі, та виявлення специфіки їх модального значення й особливостей уживання.

У другому розділі дисертації "Формально-cинтаксична організація безособово-інфінітивних речень як конструкцій із суб’єктивно-модальним компонентом змісту" розглядаються особливості формальної організації безособово-інфінітивних кон-струкцій, з’ясовується тип синтаксичного зв’язку в структурі предикативного мінімуму, описано комплетивні відношення між суб’єктивно-модальним ком-понентом та інфінітивом, показана роль дієслова (дієслова-зв’язки) в безособовій позиції у вираженні модально-часових значень, вивчається залежність повноти/не-повноти парадигми безособово-інфінітивних речень від лексико-семантичного наповнення суб’єктивно-модального компонента; виявляються морфологічні типи цього компонента в структурі прислівникових та прономінальних безособово-інфіні-тивних речень.

Структурна схема безособових конструкцій є для досліджуваних речень мінімальною. Однак через суб’єктивно-модальну, модусну, природу безособового фінітного дієслова (призв’язкового компонента) ця схема поширюється інфінітивом із речовим, диктумним значенням, що необхідно для функціонування речення як повноцінної змістової та комунікативної одиниці. Відтак диктумне значення, виражене в безособово-інфінітивних реченнях інфінітивом, у звичайних безособо-вих конструкціях представлене фінітним дієсловом, пор.: І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать (Т. Шевченко) – "І мені, малому, не раз За титаря плакалось". Поширені структурні схеми безособово-інфінітивних конструкцій характеризуються вільним лексичним наповненням позиції інфінітива та обмежен-ням у лексичній наповнюваності суб’єктивно-модального компонента.

Аналіз довів, що семантико-синтаксичне відношення між інфінітивом та модальними лексемами в безособово-інфінітивних реченнях є комплетивним, інфінітив із формального боку є залежним компонентом, а із семантичного – головним: він відтворює речовий, диктумний зміст, а фінітне дієслово або призв’язкові форми забезпечують його модальний супровід. Відповідно фінітні дієслова та призв’язкові форми на формальному рівні головні, але не суттєві для смислу речення, оскільки не формують його диктумний зміст. Розуміння специфіки семантико-синтаксичних відношень між інфінітивом та модальними лексемами дозволяє розв’язати проблемне питання про склад предикативного центра досліджуваних речень. Оскільки інфінітивний компонент обов’язковий для утворення речення як повноцінної функціональної форми, він є необхідним складником поширеної структурної схеми.

Спільним компонентом усіх різновидів безособово-інфінітивних речень є інфінітив будь-якого лексичного значення. Позиції елементів предикативного центра аналізованих конструкцій є фіксованими: інфінітив знаходиться в постпо-зиції до неінфінітивного компонента. Неінфінітивні компоненти граматичної основи безособово-інфінітивних конструкцій служать для вираження граматичного (предикативного) та суб’єктивно-модального значень речення. При цьому вони можуть виражатись синтетично (фінітною безособовою формою дієслова – у дієслівних безособово-інфінітивних конструкціях) та аналітично (дієсловом-зв’язкою та призв’язковим компонентом – у прислівникових/прономінальних реченнях).

Дієслівні та прислівникові безособово-інфінітивні речення виявляють неодно-рідність у плані модально-часових видозмін. Обмеження на утворення всіх парадигматичних форм зумовлені передусім лексичним значенням фінітних дієслів та слів категорії стану.

Основною ж підставою для розгляду безособово-інфінітивних речень як окремого структурного типу в сучасній українській мові є наявність безособової форми, виразника предикативності й суб’єктивної модальності, та постпозитивного інфінітива як носія речового значення диктумної природи.

У третьому розділі дисертації "Зумовленість семантичних різновидів безособово-інфінітивних речень характером суб’єктивно-модального компонента змісту" описується семантика структурної схеми безособово-інфінітивних конструк-цій, простежується змістова еквівалентність суб’єктивно-модальних компонентів різної морфологічної природи в їх структурі; визначаються семантичні різновиди безособово-інфінітивних речень, аналізується взаємодія суб’єктивно-модальних значень у їх структурі; виявляються функції семантичних різновидів безособово-інфінітивних речень у мовленні.

Загальне значення безособово-інфінітивних речень задається їх синтаксичною будовою, основою якої є безособова дієслівна форма. Виражаючи дії, стани, ознаки, що не залежать від волі особи, безособова форма тим самим репрезентує загальне значення фатумності. Позиція неінфінітивного компонента в структурі безособово-інфінітивних конструкцій заповнюється модальною лексемою, яка конкретизує це значення, наприклад: Не раз доводилось їй відчути наслідки тої незрячості (М. Че-ремшина). Семантична маркованість цього компонента й дозволяє розглядати досліджувані речення як семантичний різновид безособових конструкцій.

Семантику дієслівних, прислівникових та прономінальних безособово-інфіні-тивних речень становить суб’єктивно-модальна інтерпретація тієї чи іншої події. Вони виражають значення можливості/неможливості, необхідності/непотрібності, бажанос-ті/небажаності здійснення дії. Провідну роль у вираженні цих модальних значень відіграють лексеми в приінфінітивній позиції.

Суб’єктивно-модальне значення може виражатися в безособово-інфінітивних реченнях безпосередньо або опосередковано. Безпосереднє вираження простежуєть-ся в конструкціях, семантику структурної схеми яких зумовлено значенням тієї чи іншої лексеми. Вони й становлять центр безособово-інфінітивних речень. Наприклад: У таку погоду хотілося посидіти в теплій кімнаті, перед каміном, з хорошою книжкою в руках чи бокалом доброго вина (Ю. Дольд-Михайлик) – значення бажаності здійснення дії; [Де то вже, хоч жалко, не жалко, а] треба впинить... (Марко Вовчок) – значення потрібності здійснення дії; [...на те й город, щоб] дурням де було вередувати (Г. Квітка-Основ’яненко) – значення можливості здійснення дії.

Опосередковане вираження суб’єктивно-модального значення зумовлене вживанням у приінфінітивній позиції переважно якісно-оцінних лексем, які не спеціалізуються на вираженні модальних значень, проте набувають їх у структурі цих речень. Наприклад: [Коли] мені випало нести варту над ним, [він, здається, задрімав] (О. Гончар) – пор.: "...я міг нести варту над ним..." – "я ніс варту" ↔ "у мене була можливість нести варту"; Їй приємно було слухать про таку щиру, гарячу молоду любов (І. Нечуй-Левицький) – пор.: "Їй хотілось слухать про таку щиру, гарячу молоду любов". Безособово-інфінітивні речення, у яких суб’єктивно-модаль-не значення виражається опосередковано, утворюють так званий “окіл” модальних реалізацій безособових конструкцій. У подібних структурах часто простежується явище контамінації модальних значень і відтінків, зумовлене властивістю одного висловлення поєднувати різні модальні значення, наприклад: [Та зрозумій же, Ма-русю, що] мені не личить вистежувати людей (В. Підмогильний) – пор.: "Мені не треба вистежувати людей" – "Я не можу вистежувати людей", "Я не хочу ви-стежувати людей"; [Єдина чеснота,] якою не можна похвалитись, [– це скром-ність] (І. Вільде) – пор.: "Скромністю не треба хвалитись" – "Скромністю неможли-во хвалитись".

Модальне значення може також виникати з контексту, тобто породжуватись конкретними лексичними зв’язками слів, що входять до предикативного центра, наприклад: [А він образився і, спершись на луку сідла, зло відповів:] – Добре тобі, старий, таке теревенити. [Хан полякам продався, ми б на них, а він нам у спину ударив би, он що було б] (Н. Рибак) – пор.: "Легко тобі, старий, таке теревенити" – "Ти, старий, можеш таке теревенити". Релевантною для формування модальної перспективи в структурі безособових речень є й семантика інфінітивного компонента. Тим самим опосередковане суб’єктивно-модальне значення дієслів і слів категорії стану постає як синтаксично та контекстуально зумовлене.

Особливістю безособово-інфінітивних речень є наявність змістового компонен-та, що мотивує осмислення ситуації як необхідної чи непотрібної. Мотиваційний компонент може бути представленим у реченнєвій одиниці, що передає значення необхідності чи непотрібності, або зрозумілим із контексту/конситуації, наприклад: [Мав я в цій дорозі недогоду, про яку] не випадало б говорити: [через грубий і незнайомий харч у царстві Дракона часто болів мені живіт] (В. Шевчук).

У структурі семантичних різновидів безособово-інфінітивних речень спостері-гається явище контамінації суб’єктивно-модальних значеннєвих відтінків, зокрема: можливості – бажаності, необхідності – бажаності, можливості – необхідності, небажаності – неможливості, небажаності – непотрібності, що, будучи зумовлено лексико-семантичним наповненням конструкції, корелює з видовими значеннями інфінітива, наприклад: [Дарес тут дуже насміхався, Собою чванивсь, величався,] Аж сором слухать всім було (І. Котляревський) – пор.: "Не хотілося слухати" – "Неможливо було слухати"; [Пальнули йому навздогін, але щоб догнати,] про це годі було й думати (О. Гончар) – пор.: "Неможливо було думати", "Не треба було думати".

Крім передачі інформації, безособово-інфінітивні речення можуть слугувати різним комунікативним намірам мовця. Комунікативні функції семантичних різно-видів досліджуваних конструкцій зводяться до самовираження мовця та впливу на слухача. Безособово-інфінітивні речення з модальними лексемами на позначення бажаності/небажаності, необхідності та неможливості здійснення дії можуть ужива-тись із метою: 1) виправдання за нереалізоване бажання або дію, що не відповідає очікуванням слухача, наприклад: [Так ось чому тебе, сердегу, вбито!] Вже не було чим битись, орле наш (Л. Костенко) – пор.:  "Суб’єкт мав бажання битися, але обставини – у даному випадку відсутність зброї – завадили цьому"; 2) запобігання підозрам слухача в перешкоджанні бажаним для нього діям, наприклад: Можна б стіл відсунути далі, [та з місця не зрушається...] (Г. Тютюнник) – пор.: "Я хочу відсунути стіл, але це неможливо"; 3) підкреслення міри вияву ознаки та справлення враження на слухача, наприклад: Треба було бачити обличчя всіх, [як їх вразила така заява й тон] (І. Багряний); 4) пом’якшення відмови та приховування комунікативного на-міру, наприклад: [Розчиняйте і смажте, – наказує той.] – А нема на чому (М. Стель-мах); 5) мотивування прямого спонукання, наприклад: – Тобі вже нічого втрачати на цьому світі. [Одведи убивцю в ліс] (О. Довженко); 6) забезпечення емоційності й експресивності висловлення, наприклад: [Окрім того, маю роботу,] ніколи мені розбалакувати (В. Шевчук).

У четвертому розділі "Асиметрія форми та змісту безособово-інфінітивних речень" розглядаються безособово-інфінітивні конструкції, що виражають значення, які не відповідають їх формальній будові; описуються чинники формування непрямих значень у структурі цих речень.

Стосовно безособово-інфінітивних речень асиметрія форми та змісту виявля-ється в тому, що їх синтаксична структура здатна виражати модальні значення, влас-тиві іншим реченнєвим одиницям.

У складі асиметричних безособово-інфінітивних конструкцій спостерігаються речення на зразок Треба мені з вами розмовляти! Хочеться мені з вами по вулицях ходити!, де заперечна семантика виражається стверджувальною структурою. Такі структури характеризуються: 1) непрямим способом вираження значень небажанос-ті, непотрібності та неможливості здійснення дії; 2) препозицією та акцентуалізаці-єю модальних слів; 3) формою недоконаного виду інфінітива в складі предикатив-ного мінімуму; 4) контамінацією модальних та оцінних значень; 5) домінуванням негативної оцінки, що корелює з експресивністю висловлення; 6) уживанням у кон-текстах осуду та іронії.

Невідповідність між змістом та формою безособово-інфінітивних речень часто зумовлена комунікативною своєрідністю висловлення, утіленого в структурі речен-нєвої одиниці. Руйнація прямих значень аналізованих конструкцій спостерігається в науковому стилі, де суб’єктивно-модальні значення модифікуються, внаслідок чого висловлення втрачає категоричність і виражає лояльне та дбайливе ставлення до викладу чужих думок. Безособово-інфінітивним реченням у наукових текстах властиві метатекстові суб’єктивно-модальні значення, які допомагають стежити за ходом авторської думки та сприяють адекватному сприйманню композиції тексту. Наприклад: Найпростішими можна визнати лише такі моделі, [у яких вираження членів предикативної основи симетричне семантичним компонентам] (І.І. Слинько та ін.) (висловлення з послабленою категоричністю) – пор.: "Найпростішими є лише такі моделі..."; "Визнаю найпростішими лише такі моделі..." (категоричні вислов-лення); Варто зазначити, [що визнання емоційного компонента мислення й емоцій-но забарвлених індуктивно-прагматичних понять вказує...] (В. Ткачук) (виділення значущого порівняно з другорядним є виявом піклування про слухача).

Безособово-інфінітивні речення можуть виступати непрямими засобами вира-ження некатегоричного спонукального значення, наприклад: Нічого вередувати. [За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба?] (Г. Квітка-Основ’яненко) – пор.: "Не вередуй". Висловлене в непрямий спосіб, спонукання створює ефект так-товності мовця та певною мірою захищає його від категоричної відмови й емоцій-ної атаки з боку слухача в разі негативної реакції на спонукання.

В осмисленні безособово-інфінітивних речень як спонукальних висловлень провідна роль належить уживанню в їх структурі модальних слів, тобто лексико-граматичним чинникам. Однак ця функція модальних лексем реалізується лише за умов певної мовленнєвої ситуації, яка експлікується в структурі висловлення або осмислюється з контексту чи конситуації. Наприклад, за певної ситуації нарікання Так би нам хотілось тернуть борщу або чогось тривного! [А мама все нам дає супчик та супчик та бульйончик] (І. Нечуй-Левицький) усвідомлюється як завуальоване прохання, що дає можливість адресату для його ігнорування й водночас дозволяє мовцю уникнути неприємної ситуації відмови.

У силу того, що переважна більшість спонукальних висловлень, оформлених безособово-інфінітивними конструкціями, виражає некатегоричні види спонукання, вони завжди містять мотиватор необхідності спонукуваної дії або супроводжуються конструкціями, які його репрезентують. Мотиватори умовно поділяються на такі, що апелюють до розуму (невигідно, недоцільно, шкідливо і т. ін.), наприклад: Нераціонально було б шукати когось іншого перше, [ніж удатися до тої, з ким справа була вже цілком налагоджена] (В. Підмогильний), та такі, що розраховані на емоційний вплив (стидно, сором, гріх і т.д.), наприклад:  – Соромно, тобі, Онисиме, казати такі слова, [– відмовив я сердито] (В. Шевчук). Мотивація може також випливати з контексту чи конситуації.

Успішності впливу сприяє незаміщеність позиції суб’єктної лексеми, що дозво-ляє мовцеві солідаризуватися з адресатом. Наприклад: Було б безглуздо саме тепер скоритися долі (Н. Рибак) – пор.: "Було б безглуздо тобі/вам саме тепер скоритися долі".

Безособово-інфінітивні речення постають продуктивними в передачі імпліцит-ного спонукання. Повідомляючи слухачеві про необхідність виконання вимушеної небажаної дії, мовець має на меті спровокувати його до перешкоджання цій дії або до допомоги. Наприклад, уживання конструкції [Так мене ноги болять, а] треба води наносити (з усного мовлення) за певної ситуації імплікує прохання "Наноси мені води".

Спонукання можуть виражати безособово-інфінітивні конструкції, оформлені як питальні. На відміну від власне питальних речень, де мовець очікує відповіді на своє запитання, у питально-спонукальних він чекає від співрозмовника певної дії. Наприклад, у реченні – Чи не хочеться вам порибалити? [– поцікавився капітан] (Ю. Винничук) мовець висловлює пропозицію в якомога тактовніший спосіб. Усвідомленню питального за формою речення як спонукального сприяє контекст.

Структура безособово-інфінітивних речень може оформлювати оцінні вислов-лення. Оцінне значення в цих конструкціях постає контекстуально зумовленим. Із одного боку, його набуває обмежене коло модальних лексем, з іншого, для форму-вання оцінної семантики релевантним виступає лексико-семантичне наповнення інфінітивної позиції. Нейтралізація модального значення простежується в тих кон-струкціях, де позицію суб’єктивно-модального компонента заповнюють лексеми треба та можна. Речення зі словом треба залежно від контексту можуть виражати як негативне значення (розчарування, неприйняття ситуації, нарікання на долю, осуд), наприклад: Чую вже: ось-ось зведусь на ноги. Просто ж божевілля!] І тре-ба так на вересень злягти (І. Драч), так і позитивне (радість, подив): Треба ж було природі в дійсності сотворити для мого фільму такі ідеально точні риси…?] (М. Вінграновський). Безособово-інфінітивні речення зі словом можна можуть виражати осуд, іронію, наприклад: [Ви не готові?] Та за два місяці цей матеріал можна було вивчити напам’ять! (з усного мовлення) або передавати оцінку дії чи стану як задовільних, наприклад: У карцері можна жити! (В. Підмогильний).

У сучасному розмовному мовленні функціонують прономінальні безособово-інфінітивні речення, у яких спостерігається явище взаємонаближення градуальної негативної оцінки та заперечення, що виявляється в передачі мінімуму бажаної ознаки як її відсутності, наприклад: На тому весіллі не було що їсти (з усного мовлення) – пор.:  "На весіллі не було їжі, яку б хотілося з’їсти", "Їжа було не-достатньо смачною". Такі речення мають відтінок певного розчарування чи роздра-тування з приводу невідповідності між очікуваним та наявним станом речей. Вони виконують функцію перебільшення, несуть у собі імпліцитну негативну оцінку певних осіб чи явищ і розраховані вплинути на емоції слухача, щоб домогтись від нього співчуття та осуду "винних".

Специфічним фрагментом безособово-інфінітивних речень постають питально-риторичні конструкції з прономінальним компонентом, який повністю або частково втратив речове значення. Питальна форма цих одиниць виражає розповідний зміст, наприклад:   Що ж бо їм робити,   стоязиким – І безмовним: [спалахнеш – помреш]

(І. Драч). Інтонаційно маркована змістова еквівалентність питальних слів із модальними лексемами, вираження в структурі цих речень значень неможливості, небажаності, непотрібності здійснення дії, поєднання різних типів модального значення та наявність змістового мотиваційного компонента дають підстави розглядати їх разом з іншими безособово-інфінітивними реченнями. Невідповідність питальної форми та стверджувальної семантики цих конструкцій свідчить на користь їх асиметричності.

Для змістової характеристики питально-риторичних безособово-інфінітивних речень релевантним є видове значення інфінітива: при дієслові доконаного виду речення має пряме стверджувальне значення, при дієслові недоконаного виду конструкції притаманне експресивно-іронічне вираження заперечення, наприклад: Чого б то їм (Копачам) у балці настигати: [та я ж дружина-то законна Василева] (І. Драч) – пор.: Що ж мені відповісти? [Менше від сина я знаю І більше від сина не знаю] (І. Драч).

У системі прономінальних безособово-інфінітивних речень виділяються запе-речні конструкції, що характеризуються зв’язаністю змісту своїх компонентів, тобто фразеологізовані реченнєві одиниці, наприклад: [Скучно, думаєш, і] грошей нема куди дівати (В. Підмогильний). Такі структури відзначаються стійкістю, що є умовою семантичної цілісності та здатності їх до відтворювання, фіксованим поряд-ком словорозташування й обмеженням у наповнюваності компонентів. Тенденція до фразеологізації характерна для прономінальних безособово-інфінітивних речень із нерозкладеним займенником/прислівником займенникового походження, наприк-лад: [Співуча,] нічого сказать. [Якби собі таку достать...] (Т. Шевченко).

У висновках представлено основні результати дослідження.

1. У структурі безособово-інфінітивних речень реалізуються суб’єктивно-модальні значення можливості/неможливості, необхідності/непотрібності, бажа-ності/небажаності, засобом вираження яких є неінфінітивний компонент різної мор-фологічної природи, що дозволяє кваліфікувати ці конструкції як регулярні модаль-ні реалізації безособових речень сучасної української мови.

2. Систему модальних реалізацій односкладних безособових конструкцій утворюють дієслівні, прислівникові та прономінальні безособово-інфінітивні речення. Провідним критерієм визначення їх односкладності є порядок слів, зокрема постпозиція інфінітива щодо неінфінітивного компонента.

3. На докомунікативному рівні безособово-інфінітивні речення відрізняються від інших безособових конструкцій сучасної української мови специфічною формальною та змістовою організацією.

4. Формальна організація безособово-інфінітивних речень як модальних реалі-зацій безособових конструкцій описується за допомогою поняття структурної схеми. Дієслівні, прислівникові та прономінальні безособово-інфінітивні речення будують-ся за поширеними схемами – дериватами мінімальних схем безособових конструк-цій. Для цих схем характерне вільне лексичне наповнення позиції інфінітива та об-меження лексико-семантичного наповнення суб’єктивно-модального компонента.

5. Дієслівні, прислівникові та прономінальні безособово-інфінітивні структури виявляють спільні риси формальної організації: наявність інфінітива, безособової форми як виразника предикативності, здатність усіх різновидів речень утворювати неповні реалізації структурних схем, неповноту парадигми, зумовлену значенням суб’єктивно-модального компонента.

6. У результаті утворення модальних реалізацій безособових речень формують-ся специфічні семантико-синтаксичні відношення між інфінітивом та модальною лексемою, що визнаються комплетивними: інфінітив із формального боку є залеж-ним компонентом, а із семантичного – головним.

7. Семантику структурної схеми безособово-інфінітивних реченнєвих одиниць становить суб’єктивно-модальна інтерпретація події, про яку йдеться в реченні. Основним засобом вираження суб’єктивно-модального значення в аналізованих структурах виступають безособові дієслова, слова категорії стану, займенники та займенникові прислівники, що усвідомлюються як еквіваленти модальних слів та слів категорії стану з модальним значенням.

8. Аналіз довів, що речення, де значення можливості/неможливості, необхіднос-ті/непотрібності, бажаності/небажаності корелює зі значенням відповідних модаль-них лексем, утворюють центр модальних реалізацій безособових конструкцій. Водночас у структурі безособово-інфінітивних речень простежується тенденція до формування складної модальної перспективи: значення можливості/неможливості, необхідності/непотрібності, бажаності/небажаності набувають дієслівні лексеми та слова категорії стану з якісно-оцінним значенням, що займають приінфінітивну синтаксичну позицію суб’єктивно-модального реалізатора. При цьому релевантною для формування модальної перспективи в структурі безособових речень стає і се-мантика інфінітивного компонента. Тим самим опосередковане суб’єктивно-мо-дальне значення дієслів та слів категорії стану постає як синтаксично та контексту-ально зумовлене.

9. У семантичних різновидах безособово-інфінітивних речень спостерігається явище контамінації суб’єктивно-модальних значеннєвих відтінків, зокрема: можливості – бажаності, необхідності – бажаності, можливості – необхідності, небажаності – неможливості, небажаності – непотрібності. Безособово-інфінітивні речення як комунікативні одиниці можуть уживатися з метою справити враження на слухача, створити ефект увічливості.

10. Безособово-інфінітивні речення позначені властивістю виражати значення, що не відповідають семантиці їх структурної схеми. У зв’язку з цим виділяються асиметричні безособово-інфінітивні конструкції, у яких нейтралізується семантика суб’єктивно-модальної інтерпретації події та виражається некатегорична презентація інформації, спонукання, оцінка. Такі непрямі значення зумовлені певним комунікативним завданням мовця, зокрема прагненням знизити категоричність висловлення. При цьому основним чинником вираження нетипових для безособово-інфінітивних речень значень виступає своєрідна кореляція значення модальних лексем та умов конкретизації мовленнєвої ситуації, що експлікується в реченнєвій структурі або осмислюється з контексту чи конситуації.

11. Асиметричними постають безособово-інфінітивні конструкції, у яких простежується невідповідність їх стверджувальної форми та заперечних модальних значень, що виражаються в реченнєвій структурі. Нетиповий для таких речень зміст маркується акцентованим вимовлянням препозитивного модального компонента.

12. Різновид безособово-інфінітивних речень становлять питально-риторичні конструкції, що виражають значення непотрібності, неможливості та небажаності здійснення дії. Невідповідність питальної форми та стверджувальної семантики дає підстави для осмислення їх як асиметричних структур.

13. У системі модальних реалізацій безособових речень простежується тен-денція до фразеологізації, що позначається на виокремленні асиметричних прономінальних безособово-інфінітивних конструкцій, які поступово втрачають здатність функціонувати як самостійні й уживаються в ролі вставних конструкцій.