РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну й практичну цінність отриманих результатів, наведено інформацію про їх апробацію.

У розділі 1 “Теоретичні засади регулювання банківської діяльності” поглиблено сутність понять “банківське регулювання” та “банківський нагляд”, уточнено їх роль та необхідність, виявлено передумови регулювання діяльності банків на міжнародному та національному рівнях, здійснено порівняльний аналіз існуючих підходів до організації банківського регулювання та нагляду в різних країнах світу.

Проведений аналіз існуючих у вітчизняній та зарубіжній літературі підходів щодо визначення сутності поняття “банківське регулювання” засвідчив, що серед учених не склалося єдиної думки щодо розуміння сутності цього поняття, з яким тісно пов’язане поняття “банківський нагляд”. Як свідчить проведений теоретичний аналіз, поняття “банківське регулювання” ширше і включає таке поняття, як “банківський нагляд”. У дисертації обґрунтовано, що поняття “банківське регулювання” не слід ототожнювати з поняттям “банківський нагляд” – вони є взаємодоповнювальними та ієрархічно пов’язаними. За результатами проведеного дослідження встановлено, що банківське регулювання – це система заходів центрального банку та/або іншого регулятивного державного органу, спрямованих на забезпечення стабільного і безпечного функціонування кожного банку зокрема та банківської системи в цілому в загальносуспільних інтересах. На відміну від банківського регулювання, під банківським наглядом слід розуміти діяльність повноважного наглядового органу (центрального банку та/або інших державних органів) у межах загальнодержавного моніторингу національної економіки з метою поточного спостереження за відповідністю діючому законодавству операцій, які здійснюють банки з моменту заснування, і за потреби застосування заходів впливу на них.

Регулювання банківської дiяльності на національному та міжнародному рівнях передбачає створення системи принципів, норм, стандартiв і правил ведення банківського бізнесу для забезпечення транспарентності й передбачуваності дій учасників ринку. На міжнародному рівнi виконання цих функцій було покладено на створений у 1974 р. Базельський комітет з питань банківського нагляду. На шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання основними документами стали: Базельська Угода про капітал (Basеl Capital Accord, Базель І – 1988 р.), Нова Базельська угода про капітал – Базель ІІ (Basel–II Capital Accord – 2004 р.) та Базель ІІІ (Basel–ІII Capital Accord – 2010 р.), а також “Основні принципи ефективного банківського нагляду” та методологічні роз’яснення до них. Крім Базельського комітету, у світі функціонує ще 14 міжнародних регіональних організацій банківського нагляду, діяльність яких проаналізована в дисертації. Завданнями цих організацій є вивчення та узагальнення досвіду регулювання фінансово-банківського сектору з метою вироблення єдиних підходів до здійснення банківського нагляду відповідно до кращої міжнародної практики, обмін інформацією, досвідом, ідеями та знаннями між країнами-учасницями тощо.

Проведене дослідження показало, що в різних країнах склалися свої підходи до організації процесу регулювання банкiвської діяльності та здійснення нагляду, які залежать від структури національної фінансової системи й визначаються сукупністю чинників, котрі відображають національну специфіку. У світі склалося кілька альтернативних моделей органiзації регулювання та нагляду за діяльністю фінансово-кредитних установ, що різняться між собою ступенем і характером участі центральних банків у цьому процесі. За результатами вивчення, систематизації та узагальнення існуючих в міжнародній практиці моделей банківського регулювання та нагляду їх згруповано за двома класифікаційними ознаками: за суб’єктом та об’єктом регулювання (рис. 1).