РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В РЕГІОНІ Автореферат

У вступі здійснено обґрунтування актуальності теми дослідження, вказано сутність та визначено стан розроблення наукової проблеми, зазначено мету та задачі дослідження, конкретизовано об’єкт і предмет останнього, зазначено новизну та прикладне значення отриманих результатів, вказані форми оприлюднення й апробації результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі «Економіко-організаційні основи регулювання розвитку страхового підприємництва в регіоні» розглянуто різноманітні підходи до трактування категорії страхового підприємництва регіону, визначено організаційно-економічні засади системи його регулювання. Охарактеризовано систему органів регулювання страхового підприємництва в Україні.

В сучасній економічній науці розглядаються різні тлумачення страхового підприємництва, проте єдиних підходів до його розуміння не існує: в одних дефініціях не зазначається мета створення і функціонування страхового підприємства, в інших якщо і вказується мета діяльності такого підприємства, то механізм формування прибутку формулюється неточно.

У зв’язку з глобалізацією економічних відносин відбуваються процеси організаційно-правових перетворень у страховому підприємництві – на світовому ринку з’являються його нові організаційно-правові форми, що поєднують принципи діяльності акціонерних страхових підприємств і товариств взаємного страхування.

Страхові підприємства є особливими учасниками ринку, оскільки мають підвищені зобов’язання перед населенням і підприємствами, надаючи їм захист від настання несприятливих подій і гарантії з відшкодування збитку, завданого застрахованому об’єкту. При цьому свою діяльність вони можуть здійснювати в усіх регіонах держави шляхом відкриття структурних підрозділів. Розгалужена мережа структурних підрозділів дозволяє страховому підприємству проводити діяльність в усіх без винятку регіонах України.

Останнім часом спостерігається активне просування як національних, так і транснаціональних страхових компаній на регіональні страхові ринки, внаслідок чого регіони стають важливими суб’єктами ринкових відносин. Оскільки національна економіка України є інтегрованою цілісною системою економік її регіонів, розвиток страхового підприємництва в державі залежить від успішної діяльності страховиків на регіональних страхових ринках. Рівень розвитку страхового підприємництва в регіонах України напряму залежить від соціально-економічного стану останніх.

Новим поняттям є термін «страховий портфель регіону», під яким слід розуміти фактичну кількість застрахованих об’єктів або діючих договорів на цій території суб’єктів страхового підприємництва. Таке трактування дозволить відбивати територіальну складову з метою оперування поняттям страхового портфеля регіону.

Встановлено, що жодна економічна система чи суб’єкт не може функціонувати без певного регулювання. Під регулюванням слід розуміти систему заходів, спрямованих на об’єкт регулювання з метою збереження його функціонування в нормальному (раціональному) режимі.

Вважається, що існуючі проблеми розвитку страхового підприємництва України зумовлені відсутністю продуманої стратегії й тактики трансформації страхових відносин у нових умовах. Очевидно, що спрямування зусиль на демонтаж старої, централізованої системи страхування не означає перехід її до хаотичного, аморфного стану, отже, регулювання цього процесу є першоосновою на сьогоднішньому етапі.

Слід зосередити увагу на тому, що способами регулювання страхового підприємництва є державне регулювання та саморегулювання.

Страхове підприємництво має двосторонню взаємодію зі системою державного регулювання. З одного боку, воно є об’єктом державного регулювання, тобто державою визначаються умови діяльності страховиків, встановлюються «правила гри» (єдині правові рамки), ведеться нагляд за їх дотриманням з метою захисту прав страхувальників. З іншого боку, страхові підприємства забезпечують безперебійний процес суспільного виробництва, безпосередньо не беручи участь у ньому, а також відтворювальний процес грошовими ресурсами.

Вплив держави на страхове підприємництво відбувається двояким чином: введенням державного страхування та державним наглядом у цій сфері. В першому випадку держава, нарівні з іншими суб’єктами страхового підприємництва, є активним учасником ринку страхових послуг на конкурентних засадах. У другому – здійснюється вплив на ринкові процеси шляхом прийняття нормативно-правових актів та здійснення інших регулятивних заходів.

Державне регулювання передбачає наявність механізмів саморегулювання, його основним завданням є коригування їх дії так, щоб в економіці дотримувався баланс інтересів населення, суб’єктів страхового підприємництва та держави.

Під саморегулюванням розуміється підтримуване державою делегування регулюючих функцій окремим об’єднанням учасників страхового ринку. Основною задачею делегування є мінімізація впливу держави на страховий ринок з метою забезпечення конкуренції всіх з усіма і, таким чином, підвищення якості та урізноманітнення кількості страхових послуг при менших цінах.

В Україні створення саморегулівних організацій стало можливим з прийняттям відповідного законодавства. Відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” саморегулівна організація – це неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.

Слід відмітити, що саморегулювання суб’єктів страхового підприємництва сприяє пристосуванню функцій регулювання та нагляду до сфери діяльності останніх. При саморегулюванні норми поведінки розробляють самі учасники ринку, які добре знають його особливості і можуть зробити переваги від регулювання та нагляду найбільш ефективними (впорядкований страховий ринок, захист споживачів страхових послуг, зниження системних ризиків, зменшення витрат на ведення страхової підприємницької діяльності).

Практика страхування виробила різноманітні форми існування саморегулівних організацій страховиків залежно від особливостей проведення діяльності їх учасниками. На підставі даних про присутність на страховому ринку об’єднань страховиків автором виокремлені такі класифікаційні ознаки їх функціонування: за територіальною ознакою; за галузевою ознакою; за формою створення.

Активна робота об’єднань страховиків спостерігається саме в періоди реформ. Тому при прийнятті Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів важливе місце у відстоюванні інтересів страховиків та інших суб’єктів страхових відносин відігравали Ліга страхових організацій України, Асоціація «Страховий бізнес» та Українська федерація убезпечення.

У другому розділі «Регулювання розвитку страхового підприємництва України та її регіонів» здобувачем проведено аналіз сучасного стану та умов регулювання страхового підприємництва України, оцінено диференціацію його розвитку в регіонах держави. Водночас визначено сучасний стан регулювання та тенденції розвитку аналізованої сфери економічних відносин у Закарпатській області.

Ефективно функціонуючі страхові підприємства є невід’ємною складовою фінансової інфраструктури країн з ринковою економікою. В умовах невизначеності та широкого спектру ринкових ризиків страхові підприємства покликані надавати надійний страховий захист юридичним і фізичним особам, сприяючи їх ефективному функціонуванню та забезпечуючи їх упевненість у майбутньому. У випадку незадовільного економіко-фінансового стану страховик значно обмежує, а в разі банкрутства цілком припиняє виконання своєї суспільно визначеної ролі. Отже, дослідження проблем регулювання діяльності страхових підприємств не може вважатися повним без вивчення та аналізу впливу на їх діяльність середовища, в якому вони працюють.

Визначено, що станом на початок 2011 року в Україні діяло 456 СК. З них 67 здійснювали діяльність зі страхування життя, а 389 надавали послуги з ризикових видів страхування. Впродовж 2006-2010 рр. реєструвалися в основному страхові підприємства ризикового сегменту. За згаданий проміжок часу їх було зареєстровано майже в 4 рази більше, ніж компаній зі страхування життя.

До 2009 року страхова галузь України демонструвала тенденцію до швидкого росту. Впродовж 2000-2004 рр. спостерігалося нарощування обсягу валових страхових премій. У 2005 році порівняно з попереднім роком відбулося різке зменшення цього показника, що було викликане очищенням страхового сектора від тіньових схем. Основною метою цих схем було оптимізувати (мінімізувати) сплату податків суб’єктами господарювання. Внаслідок внесених у 2005 році змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відбулося зменшення обсягів платежів зі страхування фінансових ризиків майже на 5 млрд. грн. Підприємствам дозволялося відносити на валові витрати не більше 5% витрат, здійснених на зазначений вид страхування.

В Україні у 2010 році розмір премії в розрахунку на душу населення сягав 93 дол. США, що в десятки разів менше, ніж у країнах ЄС,США та Японії, де він становить від 165 дол. у Румунії до 4078 дол. у США. Нині в Україні страхові платежі у перерахунку на душу населення нижчі, ніж у країнах колишнього СРСР ( в Естонії – 390 дол., Латвії – 310 дол., у Росії – 275 дол.)

Така ситуація провокує подальшу невпевненість та недовіру населення до страхової галузі в цілому. Статистика свідчить, що головними причинами невдоволення роботою страхових підприємств 42,3% респондентів в основному називали: відмову у виплаті (33,1%), тривалі строки відшкодування (29,5%), неповні виплати відшкодування (27,3%), негативне ставлення працівників страховика до страхувальників при отриманні виплати (7,9%) тощо. Ці результати прямо чи опосередковано підтверджують негативну тенденцію поведінки страховиків на ринку.

У зв’язку з наведеним вище, у 2009 році КМУ було прийнято Концепцію захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні, а також розроблено План заходів щодо її реалізації. Однак, незважаючи на законодавче регулювання прав споживачів фінансових послуг, у 2010 році до Держфінпослуг надійшло 2,2 тис. скарг на страховиків, причому в попередньому році їх було подано лише 1,5 тис. На думку представників страхових компаній, таке різке зростання кількості скарг з боку споживачів є результатом дії фінансової кризи, яка проявляється у нестачі обігових коштів, наслідком чого є затримка виплат та неповне страхове відшкодування, або навіть відмова у виплаті. Проте іншої точки зору дотримуються представники Рахункової Палати, які провели ревізію діяльності Держфінпослуг у 2008-2010 рр. Вони стверджують, що причиною зростання кількості скарг в орган нагляду є зниження активності в нормотворчій та контрольній сферах, адже кількість контрольних заходів суттєво зменшилась, а кількість звернень збільшилась. Все це свідчить про невирішеність проблем. Саме цю думку підтверджують дані результатів перевірок Держфінпослуг страхового ринку за 2006-2010 рр. (табл. 1).

Найбільша кількість розроблених і прийнятих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг нормативно-правових актів спостерігається в 2006 рр. і 2009-2010 рр. Так, у 2010 р. прийнято 22 нормативні документи, що більш ніж утричі перевищує показник 2007 та 2008 років. Відповідно основна частина нормотворчої діяльності комісії у 2009-2010 рр. була спрямована на мінімізацію та подолання проявів фінансової кризи у сфері страхового підприємництва. Що стосується ліцензування, то найбільше ліцензій видано у 2007 р. – 1934, що пояснюється високим темпом розвитку аналізованої сфери економічних відносин. У 2010 р. видано лише 291 ліцензію, що на 46 % менше порівняно з попереднім роком.