РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН: ПРИВАТНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, указано її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету та задачі дослідження, його об’єкт і предмет, указані використані методи дослідження, репрезентовано положення наукової новизни, зазначено практичне значення одержаних результатів та наведено дані про їх апробацію і публікацію.

Розділ 1. «Постановка проблеми та рівень дослідження регулювання правовідносин спадкування, ускладненого іноземним елементом» складається з двох підрозділів, які присвячені стану дослідження проблематики та встановлення змісту поняття «спадкування у законодавства України і зарубіжних країн».

У підрозділі 1.1. «Стан дослідження проблематики у науковій літературі» звернуто увагу на брак наукових досліджень спадкових правовідносин у МПрП, а також відсутність визначення поняття «спадкові правовідносини». Зазначено, що розкриття сутності і характеру МПрП у наукових працях російських і радянських «класиків» МПрП (І.С. Перетерського, Л.А. Лунца, В.М. Корецкого інших), вчених більш пізніх періодів (М.М. Богуславського, І.А. Грінгольца, С.Н. Лебедєва, А.С. Маковського, Н.І. Маришевої, Г.К. Матвєєва, О.Н. Садікова, Є.Т. Усенко інших) використано конструкцію «іноземний елемент», що має недоліки: 1) стирається різниця між об’єктивним і суб’єктивним МПрП; 2) ігнорується конститутивна ознака права - системність; 3) не уточнюються матеріально-правовий характер норм МПрП; 4) нечітко вказані підстави для кваліфікації спадкових норм як приналежних до МПрП. Запропоновано визначення спадкового права у МПрП як системи колізійно-правових норм певної держави, які визначають, правопорядок якої держави підлягає застосуванню для регулювання спадкових правовідносин, і матеріально-правових норм певної держави, які регулюють правовідносини, пов'язані з набуттям та реалізацією спадкових прав (сингулярне спадкування) або спадкових прав і обов’язків (універсальне спадкування) іноземцями, та правовідносини щодо управління спадковим майном, що знаходиться на території іншої держави.

У підрозділі 1.2 «Поняття спадкування у законодавстві України і зарубіжних країн» досліджено суть та зміст поняття спадкування за законодавством України та зарубіжних держав та зроблено висновок, що спільним для всіх без виключення понять є визначення спадкування як наступництва іншими особами після смерті спадкодавця, проте залежно від приналежності країни до тієї чи іншої правової сім’ї, зміст, обсяг та процедура прийняття спадщини в кожній правовій системі різні, різняться і відповідні дефініції, нормативно-правові акти взагалі не містять визначення поняття «спадкування».

Розділ 2. «Правове регулювання спадкових правовідносин» складається з трьох підрозділів, які присвячені розгляду спадкових відносини як об’єкту правового регулювання, дослідженню становлення та розвитку регулювання спадкових правовідносин за участю іноземного елемента та джерел правового регулювання міжнародних спадкових відносин.

У підрозділі 2.1 «Спадкові відносини як об’єкт правового регулювання» сформовано власне визначення «спадкові правовідносини у МПрП». Виходячи з аналізу правової природи спадкового наступництва, співставлення особливостей універсального та сингулярного наступництва, дослідження історичного розвитку інституту спадкування, проблем у законодавчому врегулюванні окремих цих правовідносин, дисертантом розроблене їх визначення як відносин приватного характеру, які виникають в силу смерті фізичної особи-спадкодавця, який є іноземцем, або майно якого знаходиться на території іншої держави, та волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов'язків з приводу спадкування майнових та інших прав і обов’язків, які не припиняються зі смертю спадкодавця.

Оскільки спадкові відносини є одним з об'єктів МПрП, проаналізовано методи, які застосовуються у врегулюванні спадкових відносин: колізійного методу - як основного методу регулювання спадкових відносин, в рамках якого здійснюється регулятивна дія шляхом застосування самої колізійної норми в поєднанні з подальшою дією матеріальної норми відповідного національного правопорядку; матеріально-правового методу, який полягає в застосуванні уніфікованих норм міжнародних договорів, двосторонніх угод для врегулювання спадкових правовідносин.

У підрозділі 2.2. «Становлення та розвиток регулювання спадкових відносин за участю іноземного елемента» дисертант досліджує становлення спадкового права (і в т.ч. ускладненого іноземним елементом з римського права, де розрізняли правонаступництво загальне, або універсальне, та часткове, або сингулярне. Досліджено становлення спадкового права стародавньої Русі, в інших державах в середні віки – droit d'aubaine Франції, загальне право Англії, США.

Підрозділ 2.3. «Джерела правового регулювання міжнародних спадкових відносин» присвячений вивченню джерел спадкового права, ускладненого іноземним елементом, серед яких дисертант виділяє норми вітчизняного спадкового права: норми Книги 6 ЦК України «Спадкове право», Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Закон України «Про міжнародне приватне право»; норми іноземного спадкового права: закони про міжнародне приватне право (і процес), в яких містяться, у т.ч., колізійні норми цивільного (і, відповідно, спадкового) права, діють в Австрії (з 1978 р.), Грузії, Італії, Польщі (з 1965 р.), Румунії (з 1992 р.), Туреччині (з 1982 р.), Угорщині, Чехії (з 1948 (змінено в 1963 р.), Швейцарії (з 1987 р.), Англії (з 1995 р.), Японії (з 1942 (змінено 1947, 1964, 1986, 1989 рр.), цивільні кодекси Білорусі, Греції, Естонії, Єгипту, Іспанії, Латвії, Португалії, Росії, Франції, В’єтнаму, Єдиний спадковий кодекс, що діє в США; норми міжнародних багатосторонніх конвенцій у сфері спадкування та норми двосторонніх договорів України з тою чи іншою державою, в яких містяться колізійні норми щодо спадкування в інших державах, які вміщують норми, щодо врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом, зокрема Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень (Гаага, 05.10.1961 р.), Конвенція щодо міжнародного управління майном померлих осіб (Гаага, 02.10.1973 р.), Конвенція щодо форми міжнародного заповіту (Вашингтон, 26.10.1973 р.), Конвенція про право, що застосовується до майна, розпорядження яким здійснюється на засадах довірчої власності, та його визнання (Гаага, 01.07.1985 р.), Конвенція про право, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна (Гаага, 01.08.1989 р.), Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яку підписано 22.01.1993 р. у м. Мінськ та ратифіковано Україною 10.11.1994 р.

Розділ 3 «Підстави спадкування в Україні та зарубіжних країнах» складається з трьох підрозділів та присвячений основним загальновизнаним способам спадкування, таким як за законом, за заповітом та за спадковим договором.

У підрозділі 3.1. «Заповіт як підстава для спадкування» дисертант розглядає заповіт як підставу спадкування, яка є правовим терміном, який означає, що коло правонаступників спадкодавця, порядок і умови, на яких це відбувається, визначається не безпосередньо законом, а волевиявленням спадкодавця. Воно повинне відповідати закону за формою вираження і не суперечити закону за змістом, що відповідає положенням національного цивільного права більшості держав. Якщо такої відповідності не має, то закон корегує волю заповідача.

Відзначається що заповіт дозволяє спадкодавцю визначити долю свого майна, після його смерті: розподілити його з урахуванням матеріального становища спадкоємців; врахувати надану допомогу окремим з них за життя, а також різні зобов'язання майнового і особистого характеру, які мають значення для спадкоємців і ступеня їх участі у спадкуванні. Визначено, що за вітчизняним законодавством заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, досліджено відмінність регулювання спадкування за заповітом за законодавством інших держав, надано правову характеристик принципу свободи заповіту та випадків його обмеження.

Запропоновано вдосконалити ч. 1 ст. 1241 ЦК України, згідно якої, особи, які вказані у цій статті, мають право замість отримання обов'язкової частки у вигляді певного майна, вимагати надання регулярних виплат у розмірі їх обов'язкової частки від спадкоємців за заповітом. .

У підрозділі 3.2. «Закон як підстава для спадкування» дисертант аналізує вказівки законодавства як підставу для спадкування та пропонує вдосконалити абз. 2 ч. 2 ст. 1265 ЦК України і викласти у редакції: «Утриманцем є неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років і до часу відкриття спадщини одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування»; норму ч. 6 ст. 1224 ЦК України – в одній з таких редакцій: 1) «6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, спадкує за правом представлення, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ». 2) «6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців».

Звернуто увагу на необхідність змін регулювання спадкової трансмісії. Так, ст. 1276 ЦК України доречно викласти у редакції: «1. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти або відмовитись від її прийняття, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія)». Звертається увага на доречність закріплення у цій статті що право на прийняття спадщини у порядку спадкової трансмісії не входить у склад спадщини, яка відкрилася після смерті такого спадкоємця.

Запропоновано доповнити ст. 1216 ЦК України ч. 2 у редакції: «Спадкування за законом здійсняється з урахуванням родинних та сімейних відносин. В основі визначення родинних відносин при спадкуванні за законом лежить принцип спорідненість за походженням (кровного споріднення) або шлюб».

Підрозділ 3.3. «Спадковий договір як підстава спадкування» піддаються дослідженню питання спадкового договору та його правове регулювання, як однієї з підстав спадкування. Цей договір не можна віднести ані до жодної з визнаних доктриною групи договорів. На погляд дисертанта він тяжіє до договорів про передання майна у власність. Дисертант вважає, що спадковий договір є альтернативою заповіту, з тією лише різницею, що останній є одностороннім правочином спадкодавця, в якому він вирішує долю свого майна, а спадковий договір є домовленістю спадкодавця (відчужувача) з набувачем.

Обґрунтовано внесення змін до ЦК України та викладення ст. 1308 у новій редакції.

Розділ 4 «Регулювання спадкування іноземцями окремих видів спадщини» розглядає питання спадкування окремих категорій майна спадкодавця: нерухомості та бізнесу, які наразі мають низку особливостей.

У підрозділі 4.1. «Врегулювання спадкування об'єктів нерухомості» дисертантом проаналізовано розщеплення статуту спадкування рухомого та нерухомого майна та зроблено акцент на розгляді питання про порядок спадкування об’єктів нерухомого майна. Обґрунтовано доцільність корегування норм про спадкування об’єктів нерухомості та земельних ділянок під ними. Запропоновано редакція ч. 2 ст. 1225 ЦК: «2. При спадкуванні земельної ділянки нерозривно пов'язані з нею об'єкти нерухомості (у т.ч. будівлі, будинки, споруди), які належали спадкодавцю на праві власності, входять до складу земельної ділянки і слідують її долі. У випадку, коли дотриманням цього правила зачіпаються законні права і інтереси інших спадкоємців, вони отримують право на відповідну компенсацію у порядку, встановленому цим кодексом».

Звернуто увагу, що у сфері спадкових правовідносин досить часто зачіпляються інтереси другого з подружжя, таким чином необхідно враховувати не лише норми ЦК України, а й норми СК України, для чого запропоновано усунути невизначеність правового режиму земельної ділянки, набутої у шлюбі, порядок спадкування такої земельної ділянки.

Досліджено особливості правового режиму житлових приміщень, як об’єктів спадкування, та проаналізовано особливості надання права користування житловим приміщенням за заповідальним відказом, після чого запропоновано внести зміни в ч. 3 ст. 1238 ЦК України.

У підрозділі 4.2. «Регулювання спадкування бізнесу» дисертант досліджує спадкування бізнесу як справи, яка була розпочата однією особою, що успішно процвітає на протязі досить тривалого періоду часу, що дає сподівання такій особи навчити та передати її своїм спадкоємцям і очікувати подальше її процвітання. Зауважується про умовність такої назви, оскільки в нашій державі термін «бізнес», або «бізнесмен» чи «комерсант» не є визнаним на законодавчому рівні.

Зазначено, що у вітчизняному ЦК, на відміну від законодавств іноземних держав не передбачено регулювання спадкування підприємства як майнового комплексу, та вказується на необхідність доповнення ЦК статтею 1225¹ «Спадкування підприємств» в редакції: «1. Спадкодавець, який на день відкриття спадщини має статус суб'єкта підприємницької діяльності, має переважне право на одержання підприємства, як єдиного майнового комплексу, з урахуванням своєї частки у спадковому майні.

2. У разі неспівмірності вартості такого підприємства зі спадковою часткою цього учасника, іншим спадкоємцям за рішенням суду може бути надане інше майно зі складу спадщини або надана інша компенсація з боку такого учасника, у тому числі грошова.

3. У разі, коли жоден зі спадкоємців не має переважного права, передбаченого ч. 1 цієї статті, або не скористався ним, підприємство, яке входить до складу спадщини, поділу не підлягає і стає спільною частковою власністю спадкоємців відповідно до їх часток у спадковому майні, якщо інше не буде встановлено домовленістю спадкоємців.»