Регурецька О.В. Охорона прав акціонерів у цивільному праві

Короткий зміст

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета дослідження, його методологічна та теоретична основа; викладається теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження; формулюються положення, які містять наукову новизну та виносяться на захист.

У першому розділі “Загальна характеристика прав акціонерів як об’єктів охорони у цивільному праві”, який містить два підрозділи, досліджується правова природа акції, правовий зміст права “на акцію” та корпоративних прав “із акції”.

У першому підрозділі “Правовий режим акцій” автором викладаються особливості правової природи акції, звертається увага на дуалізм її правової конструкції, визначається специфіка правового режиму акції.

Відтворюючи питання охорони прав акціонерів в законодавстві, на думку дисертанта, слід виходити із практичної необхідності спрощення процедури залучення приватних фінансових ресурсів та розширення кола інвесторів за допомогою акції як фінансового інструмента. Така мета може бути досягнута шляхом встановлення правового режиму акції, який: спрощує легітимацію акціонера при здійсненні прав на акцію, спрощує процедуру переходу права власності; спрощує легітимацію при здійсненні акціонером прав із акції. При цьому, досягнення вищезазначеної мети також неможливе без оптимального розподілу ризиків за акцією між учасниками відповідних відносин (емітентом, реєстроутримувачем, зберігачем, власником, тощо) та можливості захисту добросовісного набувача акції.

Визначення правового режиму акції як об’єкта цивільних прав є складовою більш широкої наукової проблеми – визначення правового режиму цінних паперів, дискусії з приводу якого тривають протягом значного часу. В теорії цінних паперів було доведено, що одним з призначень інституту цінних паперів є обмеження заперечень боржника, оскільки якщо надати боржнику можливість приводити всі ті заперечення, якими він може скористатися на підставі положень цивільного права, то держателю паперу довелося б для обгрунтування своїх домагань посилатися на такі факти, які лежать за межами способу легітимації, що притаманий відповідному виду цінних паперів.

Належність акції як об’єкта цивільних прав до категорії речей найповніше відповідає її правовій природі. Віднесення акції, незалежно від форми випуску (документарної чи бездокументарної), до речей, тобто до однієї категорії об’єктів права, спрощує підтвердження належності права відповідному суб’єкту, що сприяє міцності правовідносин, дозволяє здійснювати  відчуження акції у спрощеному, порівняно з відчуженням прав, порядку, що сприяє стабілізації обігу акцій та надає визначеності правам акціонерів. Саме невизначеність в правах завжди призводить до несприятливих наслідків для окремих осіб і для майнового обігу в цілому.  Зазначений правовий режим акції дозволяє визначати суб’єктивні права акціонера “на акцію”, які мають речовий характер, об’єктом яких є сама акція, та права “із акції” (право брати участь в управлінні товариством, брати участь у розподілі прибутку та одержувати його частину (дивіденди), одержувати інформацію про діяльність акціонерного товариства, тощо) та  надає можливість здійснювати захист прав акціонера, поряд з іншими способами захисту, речово-правовими способами.

У другому підрозділі “Права акціонерів - об'єкти охорони у цивільному праві” викладені особливості змісту прав акціонерів, виходячи з того, що акція належить до такої  категорії об’єктів прав як речі, та є об’єктом речового права.

Суб’єктивні права акціонерів, маючи загальні риси суб’єктивного цивільного права, характеризуються певними особливостями, що пов’язані із специфікою акції як об’єкту суб’єктивних цивільних прав та носію суб’єктивних прав.

Визначення дуалізму юридичної сутності акції надало дисертанту підстави визначити, що об’єктами охорони у цивільному праві є "права на акцію", які є абсолютними, носять речовий характер і їх об’єктом є сама акція, а також суб’єктивні корпоративні права акціонера “із акції”, які не належать до речових або зобов’язальних прав, об’єктом яких є відносини між держателем акції і особою, зобов’язаною по цієї  акції.

Досліджуючи право власності акціонера і визначаючи його особливості, автор відмічає, що виникнення, зміна та припинення права власності акціонера пов’язані з наявністю певних юридичних фактів, які передбачені відповідними правовими нормами і визначаються як підстави виникнення або припинення права власності на акцію. Чітке визначення зазначених моментів на теоретичному та законодавчому рівні є необхідним, оскільки від цього залежить можливість власника захистити своє право у випадку його порушення.

Автор розглядає зміст корпоративних прав акціонера: права брати участь в управлінні товариством, брати участь у розподілі прибутку та одержувати його частину (дивіденди), одержувати інформацію про діяльність акціонерного товариства, тощо.

            У другому розділі “Зміст охорони прав акціонерів у цивільному праві” автор досліджує сутність юридичних категорій правової охорони, правового захисту, їх співвідношення, надає визначення способів правової охорони та розглядає особливості цих категорій щодо прав акціонерів, виводить класифікацію способів охорони прав акціонерів, визначає підстави цивільно-правового захисту прав акціонерів.

В першому підрозділі “Поняття правової охорони та цивільно-правового захисту прав акціонерів” досліджуються доктринальні підходи щодо визначення правової охорони та правового захисту, обгрунтовується співвідношення категорій правової охорони та правового захисту. Правовий захист розглядається дисертантом як складова частина категорії правової охорони. Автор визначає охорону прав акціонерів у цивільному праві як сукупність способів, спрямованих на забезпечення реалізації закріплених правовими нормами суб’єктивних прав акціонера, зокрема права власності на акцію та корпоративних (майнових та немайнових) прав із акції у їх позитивному розвитку, а також способів, передбачених правовими нормами (захисного характеру) і спрямованих на відновлення порушених прав акціонерів або їх визнання або компенсацію заподіяних збитків особам, які їх зазнали.

У другому підрозділі “Класифікація способів правової охорони прав акціонерів” побудована система охорони прав акціонерів шляхом класифікації способів правової охорони. Автор визначає, що охорона прав акціонерів має здійснюватися за допомогою низки галузей права, тому в загальному вигляді класифікація способів правової охорони може бути здійснена за галузевою ознакою:  цивільно-правова,  адміністративно-правова, кримінально-правова.

Автор робить висновок про те, що класифікуючи способи охорони прав акціонерів у цивільному праві слід враховувати наступні умови: 1) правовий захист є складовою частиною категорії правової охорони, тому лише частина способів систематизується в розроблених класифікаціях правового захисту цивільних прав; 2) акція є об’єктом речового права, тому логічним є застосування до неї речово-правових способів захисту, але ці конструкції мають певні особливості; 3) акція є специфічним об’єктом права, оскільки вона сама по собі не становить будь-якої цінності, а таку цінність мають права із акції, тому існує два об’єкти правової охорони: право власності акціонера та корпоративні (майнові та немайнові) права; 4) особливості правового регулювання відносин в сфері ринку цінних паперів надають підстави для висновку, що традиційні способи не дозволяють в повній мірі забезпечити охорону прав акціонерів, тому необхідними є спеціальні способи захисту.

Автор класифікує способи правової охорони у цивільному праві наступним чином. Способи охорони прав акціонерів поділяються на: 1) способи, спрямовані на реалізацію прав акціонерів;  2) способи, що застосовуються у випадку порушення прав акціонерів (способи захисту прав акціонерів).

Способи, спрямовані на реалізацію прав акціонерів, в залежності від критерію змісту прав акціонерів поділяються на: а) способи, спрямовані на реалізацію права власності акціонерів; б) способи, спрямовані на реалізацію корпоративних (майнових та немайнових) прав акціонерів.

Способи захисту прав акціонерів за побудованою автором класифікацією поділяються на: а) речово-правові способи, б) зобов’язально-правові способи та в) спеціальні способи захисту.

Способи правової охорони, спрямовані на реалізацію права власності акціонерів становлять: а) положення, які визначають вимоги до самої акції як об’єкта цивільних прав (обов’язкові реквізити акції, вимоги до бланку сертифікату акції, які зменшують ризик підробки акції), б) положення щодо набуття, передачі та припинення права власності акціонера, вимоги до укладення правочинів з акціями.

Способи, спрямовані на реалізацію корпоративних прав акціонерів, становлять положення щодо здійснення кожного, наданого акціонеру права: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі;  брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);  одержувати інформацію про діяльність товариства; отримати частину майна після ліквідації акціонерного товариства, тощо.

Способи захисту прав акціонерів підрозділяються на: речово-правові, зобов’язально-правові та спеціальні способи захисту. Речово-правовими способами захисту прав акціонерів є визнання права власності акціонера; витребування акції з чужого незаконного володіння; захист права власності акціонера від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння.

Зобов’язально-правові способи захисту становлять: примусове виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, зміна або припинення правовідношення шляхом зміни або розірвання договору.

До спеціальних способів захисту належать: визнання правочину з акціями недійсним, визнання недійсною емісії акцій, визнання недійсними рішень органів управління акціонерного товариства (загальних зборів акціонерів, наглядової ради, виконавчого органу товариства); визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади; відновлення прав на акцію та відновлення акції.

У третьому підрозділі “Характеристика способів правової охорони прав акціонерів” відповідно до класифікації детально викладаються способи правової охорони, розглядаються їх особливості. Досліджуючи способи правової охорони, способи, спрямовані на реалізацію прав акціонерів, автор дійшов до висновку, що аналіз судової практики та матеріалів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку свідчить про те, що реалізація акціонером корпоративних прав потребує доповнення існуючих в законодавстві положень.  Автором підтверджено думку про те, що в законодавстві необхідно закріпити норми, спрямовані на реалізацію корпоративних прав акціонерів, зокрема: 1) спрямовані на реалізацію права акціонера отримувати інформацію про діяльність акціонерного товариства, тобто закріпити в законодавстві обов’язок акціонерного товариства надати таку інформацію, визначення строку надання інформації та встановлення відповідальності за ненадання інформації; 2) спрямовані на реалізацію права акціонера брати участь в управлінні товариством: норми, регламентуючі діяльність рахункової комісії, зокрема, порядок її формування та здійснення повноважень;  щодо наслідків зборів акціонерів, які не відбулися, насамперед, положення щодо зниження кворуму; дати складення реєстру акціонерів; повідомлення акціонерів про проведення зборів;  які визначають необхідність та встановлюють форму документа, що підтверджує голосування акціонера на загальних зборах (документ може складати емітент або реєстратор, що здійснює реєстрацію для участі у загальних зборах); які визначають відомості, що повинні бути зафіксовані в протоколі зборів (місце, час проведення зборів; загальна кількість голосів; відомості про секретаря та голову зборів; порядок денний; основні положення виступів; питання, за які голосували; підсумки голосування; прийняті рішення).

Розглядаючи речово-правові способи, автор визначив особливості застосування речово-правових способів захисту права власності акціонера: визнання права власності на акцію, витребування акції з чужого незаконного володіння, захист права власності акціонера від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння.

У процесі дослідження визнання права як способу цивільно-правового захисту, на підставі аналізу матеріалів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку автором було розроблено класифікацію випадків, в яких здійснюються коригуючи операції в системі реєстру власників іменних цінних паперів. Ця класифікація призвела до висновку, що застосування чинних правових норм, які регулюються порядок здійснення вищезазначених операцій, призводить до порушення прав акціонерів.

Автором була викладена думка про те, що при здійсненні коригуючих операцій необхідно враховувати наступне:1) чинне законодавство не надає підстав пов’язувати момент переходу права власності акціонера із внесенням його до реєстру власників іменних цінних паперів; 2) реєстр власників іменних цінних паперів не є правовстановлюючим документом, хоча здійснювати корпоративні права “із акції” акціонер може лише за умови внесення його до реєстру власників іменних цінних паперів.

Відтворюючи в Положенні про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів порядку здійснення коригуючих операцій, на думку автора, необхідно чітко визначити, що коригуюча операція є виправленням технічних помилок: 1) у номерах паспортів зареєстрованих осіб; 2) у прізвищах, іменах та по батькові зареєстрованих осіб; 3) в найменуваннях юридичних осіб; 4) наявності в реєстрі двох рахунків, що відкриті на одну особу.

Виправлення щодо кількості акцій та їх власників, які тягнуть юридичні наслідки, не можуть здійснюватися реєстратором, навіть за умови, якщо особі не виданий сертифікат акцій. У вищезазначеному випадку необхідне внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів,  на підставах, які передбачені Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (в тому числі, цивільно-правових договорів, рішення суду, тощо). При цьому, якщо в законодавстві будуть чітко сформульовані підстави проведення коригуючих операцій в реєстрі, доречно закріпити в законодавстві і склад правопорушення на ринку цінних паперів як безпідставне проведення коригуючої операції, якщо реєстроутримувач, не маючи достатніх підстав, належним чином не проаналізувавши документи, здійснить коригувальну операцію в реєстрі.

Досліджуючи спосіб захисту витребування акції з чужого незаконного володіння, автор відмічає, що науковці минулого дійшли до висновку про можливість застосування витребування майна з чужого незаконного володіння для захисту прав власників акцій. Однак, ці висновки були зроблені науковцями за тих часів, коли цінні папери існували лише як матеріальні об’єкти. Розвиток комп’ютерних технологій надав можливість існування акцій як записів на рахунках, здійснених зберігачем. Використання новітніх технологій для фіксації суб’єктивних прав викликає необхідність розроблення заходів, що дозволяють мінімізувати ризики, які виникають вже виключно внаслідок використання цих технологій. В результаті аналізу наукових досліджень цивілістичних поглядів на витребування майна з чужого незаконного володіння та поєднання його із правовою природою акції визначено, що  для застосування до акції такого способу захисту як витребування з чужого незаконного володіння існує низка проблем. Зокрема, це пов’язано із застосування речово-правового інституту до об’єкта, який не існує у матеріальній формі – до акції у бездокументарній формі. При цьому, аналіз Цивільного кодексу України та інших актів чинного законодавства надав автору підстави стверджувати про можливість застосування інституту віндикації до іменних цінних паперів, які випущені в документарній формі, і які випущені в бездокументарній формі. Відповідно до положень, які містяться в Цивільному кодексі України, цінні папери, які випущені в документарній та бездокументарній формі мають однаковий правовий режим. На погляд дисертанта, вирішення питання щодо можливості застосування інституту віндикації до цінних паперів залежить від визначення правового режиму цінних паперів, тобто визнання їх об’єктами речового або зобов’язального права.

Послідовним відтворенням теорії цінних паперів відповідно до якої цінні папери є об’єктами речового права, яка була обгрунтована автором дослідження в першому підрозділі, є визнання  справедливості віндикації цінних паперів, які випущені в документарній формі та цінних паперів, які випущені в бездокументарній формі.  

При цьому, автор підтримує думку про те, що необхідним є закріплення в законодавстві неможливості витребування іменних акцій від добросовісного набувача за тих же підстав, що й акцій на пред’явника, з метою зміцнення стабілізації обігу цінних паперів на ринку.

Автор визначає, що акціонер може захистити своє право і від порушень, непов’язаних із позбавленням володіння, за допомогою негаторного позову.

Характеризуючи зобов’язально-правові способи захисту, відмічається, що примусове виконання обов’язку в натурі може бути застосоване акціонером для спонукання товариства до виконання обов’язку щодо сплати дивідендів. Охоронний спосіб у вигляді відшкодування завданих акціонеру збитків має досить важливе значення, оскільки його дія можлива в різних сферах зобов’язально-правових відносин, насамперед у відносинах, пов’язаних з емісією та обігом акцій; у відносинах щодо здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та інших зобов’язальних відносинах, в яких неналежне виконання вимагає компенсації.

Досліджуючи спеціальні способи захисту прав, автор відмічає, що в законодавстві не має належного відтворення визнання емісії недійсною. Аналізуючи судову практику, автор дійшов до висновку, що визнання емісії недійсною полягає в припиненні юридичної сили складного юридичного факту, що не відповідає визначеним, сформульованим в законодавстві вимогам. Для стабілізації обігу акцій, охорони добросовісних набувачів акцій, на думку автора, в законодавстві слід закріпити підстави визнання емісії недійсною, а також спеціальний скорочений строк позовної давності – один рік. Крім того, в законодавстві необхідно закріпити положення, відповідно до яких у разі визнання емісії недійсною кошти, отримані емітентом від розміщення акцій підлягають поверненню інвесторам.

Автором розглянуті особливості визнання недійсними правочинів з акціями, оскільки загальні положення не можуть врахувати специфіку відносин в сфері ринку цінних паперів, і поступово, формується сукупність умов недійсності договорів з акціями. При цьому,  застосування зазначеного способу не завжди відповідає охоронному призначенню норм цивільного права, наприклад, у випадках невиконання покупцем зобов’язань, передбачених договором купівлі-продажу об’єкту приватизації.

Яскравим прикладом висновку, що інститут цінних паперів створює інший розподіл ризиків між учасниками відповідних правовідносин, ніж той, який має місце на підставі загальних правил цивільного законодавства, є відновлення прав на акції та відновлення акцій. В результаті наукового аналізу автором сформульована категорія втрати акції, яка визначається як пошкодження акції, внаслідок чого вона втрачає ознаки документа (необхідні реквізити), за яким необхідно здійснити виконання; знищення акції, тобто фізичне припинення її існування; загублення акції власником; загибель акції внаслідок будь-якої стихійної події або протиправних дій інших осіб або внаслідок недбалих дій самого власника; викрадення акції, тобто вилучення акції із законного володіння власника.

Для того, щоб власник після втрати акції міг реалізувати права із акції, йому необхідно здійснити низку заходів, які залежать від виду акції (іменна або на пред’явника) та форми, в якій випущена акція (в документарній або бездокументарній). На думку автора, встановлений законодавцем порядок відновлення акції створює нестійкість прав добросовісного набувача акцій. Крім того, у разі, коли відновлення акції здійснюється емітентом, на боржника за цим цінним папером покладається ризик недобросовісності заявника, який може заявити про втрату акції після того, як він здійснив її відчуження іншій особі, а набувач цього цінного паперу, ще не подав документи для здійснення реєстроутримувачем запису про нього як про власника цінного паперу.  Автор пропонує надати більшої визначеності цьому порядку шляхом встановлення обов’язку власника цінних паперів оприлюднити інформацію про втрату цінних паперів та встановлення терміну, наприклад, один місяць, протягом якого реєстратор не видає новий сертифікат замість втраченого.

            У четвертому підрозділі “Порушення прав акціонерів як підстава цивільно-правового захисту” досліджується категорія порушення прав акціонерів та її співвідношення із категорією правоворушення на ринку цінних паперів. Судова практика, матеріали Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку підтверджують, що переважно права акціонерів захищаються способами цивільно-правового захисту.

Дисертант вважає, що аналіз чинного законодавства свідчить про те, що склади правопорушень на ринку цінних паперів не сформувалися, відбувається лише їх становлення. Лише мізерна частина діянь, які порушують права акціонерів визнаються правопорушеннями. При цьому, законодавчим органом державної влади поступово визнається суспільна небезпека певного кола діянь учасників ринку цінних паперів, які порушують права акціонерів, оскільки такі діяння впливають на економічну безпеку держави.

Вивчення матеріалів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, наукових надбань з теорії держави і права та цивільного права, дозволило визначити підстави захисту  прав акціонерів у цивільному праві, дослідити  порушення прав акціонерів та правопорушення на ринку цінних паперів, а також здійснити та викласти їх класифікацію шляхом розподілення на три групи за однорідними ознаками.

До першої групи діянь, належать діяння, що порушують права акціонерів і є правопорушеннями на ринку цінних паперів, склад яких чітко визначений в законодавстві. Автор виділяє другу групу діянь, що порушують права акціонерів, є правопорушеннями на ринку цінних паперів, склад яких в законодавстві нечітко визначений. У третю групу об’єднані діяння, які порушують права акціонерів, але законодавчо не визнаються правопорушеннями. Порушення прав акціонерів здійснюється, оскільки законодавство не регламентує певні процеси.

Практичні матеріали Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку надали можливість продемонструвати усі з вищезазначених груп побудованої класифікації на конкретних прикладах.

Вищезазначена класифікація надала автору дослідження підстави виявити, які права акціонерів можна захистити за допомогою заходів державного примусу і які саме способи захисту слід застосовувати у конкретних випадках. Внаслідок розробки цієї класифікації автор дослідження  встановив, які права акціонера не є захищеними і запропонувати шляхи  захисту прав.

Крім того, класифікація свідчить про те, що не всі права акціонера можуть бути забезпечені цивільно-правовими способами захисту. Саме тому, автор вважає, що більш ефективним буде забезпечення деяких прав акціонерів шляхом закріплення в законодавстві певних складів правопорушень на ринку цінних паперів.

У висновках за результатами дослідження сформульовано основні теоретичні положення з теми дисертаційного дослідження, викладено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Автор визначає, що об’єктом правової охорони є право власності на акцію та цивільні корпоративні (майнові та немайнові) права із акції. Особливості змісту прав акціонерів виявлені в дослідженні, виходячи з того, що акція є річчю та об’єктом речового права. Сформульоване визначення охорони прав акціонерів у цивільному праві. Автором запропонована класифікація способів правової охорони прав акціонерів у цивільному праві. Характеризуючи способи правової охорони, визначено, що необхідним є закріплення норм, спрямованих на реалізацію корпоративних прав акціонерів, зокрема, права на отримання інформації, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання дивідендів. Обгрунтована думка про можливість застосування речово-правових способів захисту права власності акціонера. Автор визначає необхідним  закріплення в законодавстві неможливості витребування іменних акцій від добросовісного набувача за тих же підстав, що й акцій на пред’явника, з метою зміцнення стабілізації обігу цінних паперів на ринку. Пропонується закріпити в законодавстві підстави визнання емісії недійсною,  спеціальний скорочений строк позовної давності – один рік, порядок повернення коштів інвесторам у разі визнання емісії недійсною. Автор запропонував класифікацію підстав захисту прав акціонерів. Для більш ефективного забезпечення корпоративних прав акціонера дисертант пропонує  в Законі України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” визначити наступні склади правопорушень на ринку цінних паперів: 1) порушення строків видачі сертифікатів цінних паперів (суб’єктом правопорушення може бути як емітент, так і реєстратор); 2) нездійснення загального повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів у місцевій пресі і в одному з офіційних друкованих видань; 3) нездійснення або порушення термінів персонального повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів; 4) порушення порядку реєстрації акціонерів (їх представників) для участі в загальних зборах акціонерів; 5) нескликання виконавчим органом товариства загальних зборів акціонерів відповідно до чинного законодавства; 6) невиплата дивідендів у разі прийняття загальними зборами акціонерів рішення про їх нарахування та виплату; 7) невиконання або порушення строків виконання реєстратором операції з внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів без достатніх підстав.