РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ ПІДЛІТКІВ - УЧАСНИКІВ СКАУТСЬКОГО РУХУ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито методологічну основу і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади дослідження  проблеми розвитку екологічної свідомості особистості" - викладено матеріали аналізу наукових джерел та окреслено основні теоретико-методологічні підходи до дослідження проблеми екологічної свідомості.

У розділі зазначається недостатня теоретична розробленість низки аспектів проблеми екологічної свідомості, зокрема, тих, що стосуються її змісту й структури.

На основі здійсненого у розділі теоретичного аналізу “екологічна свідомість” виступає як сукупність емоційних та умоглядних динамічних образів, уявлень про екологічні явища, які складають індивідуальний або суспільний екологічний досвід індивіда в системах “природа – природа” і “людина – природа”.

Аналіз відповідних джерел показав, що основними складовими розвиненої екологічної свідомості вважаються: усвідомлення індивідом єдності людини і природи (В.А.Ясвін, О.С.Мамешина); наявність екологічного світогляду (А.Ясинська) та екологічного мислення (О.Г.Артемчук); система екологічних ціннісних орієнтацій (О.В.Король); екологічний зміст та екологічна спрямованість ставлень людини до довкілля (О.В.Король, І.Т.Суравєгіна); здатність діяти в природі відповідно до її законів (О.С.Мамешина, І.Т.Суравєгіна); відчуття власної відповідальності за природу як за національне суспільне надбання (А.Ясинська); саморефлексія та саморегуляція “Я-самості” у навколишньому середовищі (О.В.Король, А.Ясинська).

У роботі екологічна свідомість розглядається як особливе цілісне утворення, складові якого перебувають у тісному взаємозв’язку та взаємодії й репрезентують різні рівні становлення та розвитку свідомості особистості. Вказані вище складові екологічної свідомості були доповнені нами такими, як: обсяг наявних екологічних знань; усвідомлення особистістю національних традицій екологічної культури та природокористування; наявність екологічних переконань, екологічної позиції; усвідомлення особистісних екологічних сенсів; усвідомлення екологічних уявлень свого народу; моральна оцінка соціальних аспектів екологічної дійсності; вміння підпорядковувати особисті інтереси інтересам нації; готовність діяти на основі екологічних імперативів.

Наведене вище уявлення  про структуру екологічної свідомості ми узагальнили (з уточненнями і доповненнями) у відповідній теоретичній моделі (див.рис.1).

Наведена модель екологічної свідомості складається з трьох структурних  компонентів (когнітивного, афективного, конативного), кожен з яких має певні складові, функціонування цих компонентів характеризується варіативністю поєднання на рівні кожної складової.

Когнітивний компонент включає природничонаукові та екологічні знання, що впливають на формування і розвиток екологічної свідомості й екологічної позиції особистості. Екологічні та природничонаукові знання змушують замислитись над проблемами, що вивчаються, переосмислити власні світоглядні позиції й мотиви діяльності. Вони складають основу для формування екологічних імперативів та “прогнозованого аспекту свідомості”, тобто здатності передбачати майбутнє за існуючими тенденціями. Набуті знання спонукають особистість до самовдосконалення, сприяють розвитку її психічних функцій і хоча самі по собі не призводять до екологічно доцільної поведінки, проте є необхідним елементом і передумовою практичної діяльності. До того ж, щоб компоненти екологічної свідомості увійшли до системи домінуючих потреб особистості, настановлень, ціннісних орієнтацій, вони мають бути пов’язані з переживаннями, зачіпати сферу почуттів особистості. Формування та розвиток екологічних складових свідомості передбачає розвиток і перебудову поглядів та уявлень людини, коли засвоєні знання і екологічні норми стають власними переконаннями, внутрішніми регуляторами природоохоронної поведінки.