РОЗВИТОК механізмів Державного регулювання регіонального ринку праці

Короткий зміст

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі – «Теоретико-методичні основи формування механізмів державного регулювання ринку праці» – визначено суть і специфіку ринку праці та його місце в системі соціально-економічного розвитку регіону, досліджено особливості регіонального регулювання в загальній системі державного управління ринку праці, проаналізовано зарубіжний досвід регулювання ринку праці.

В межах дослідження запропоновано використовувати при аналізі ринкових аспектів трудових відносин поняття «ринок праці» у вузькому значенні у трьох сферах: у сфері зайнятості, у сфері незайнятості (безробіття), у сфері формування трудового резерву. Такий методологічний прийом може примирити судження про їх тісний або не тісний взаємозв'язок. При цьому пропонується використовувати у сфері зайнятості поняття «ринок праці», у сфері безробіття – «ринок робочої сили», а у сфері формування трудового резерву – «ринок трудових ресурсів». На практиці ж усі три поняття, як правило, зібрані в одне – «ринок праці». Звідси, на нашу думку, і виникає змішування понять. Демографічні процеси далекі від ринку праці у вузькому значенні, але аналіз стану останнього починається з аналізу демографічних показників. Далі, зіставляючи попит та пропозицію робочої сили, ми прагнемо охарактеризувати стан ринку, його кон'юнктуру, збалансованість, напруженість. Тут же найчастіше багато місця відразу відводиться і проблемам безробіття. І це справедливо. Але що стосується застосування поняття «ринок праці» у сфері зайнятості, то тут ми маємо часом його використання виключно фрагментарно – тільки стосовно функціонуючої частини робочої сили («зайнятих»), а незайняті (суть ринку праці) начебто випадають з поля зору.

Ринок праці, якщо він складається стихійно, дає змогу вирішити проблему економічної ефективності. Однак для досягнення соціальної справедливості і гарантії рівних можливостей доступу до робочих місць ринок має регулюватися державою. Цільова функція регулювання ринку праці полягає в сприянні розширенню попиту на робочі руки і підтримці ефективної пропозиції робочої сили.

Стратегія регулювання ринку праці повинна будуватися за такими чотирма принципами: підпорядкованість вимогам розвитку суспільства, економіки; пріоритетність заходів, які забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві; створення економічних умов для гідного рівня добробуту людей; усунення або мінімізація нерівності в одержанні і збереженні роботи, рівня життя, що виникає з причин інвалідності, сімейних обставин та інших об'єктивних факторів.

У рамках Організації економічного співробітництва та розвитку найбільш значні реформи у сфері ринку праці і зайнятості провели Великобританія, Нова Зеландія, Іспанія й Італія. Коротка характеристика етапів реформ і їх найбільш значних результатів наведена в табл. 1. Незважаючи на різноманіття напрямів реформ і оцінок їх попередніх результатів, можна виділити кілька загальних характерних моментів, що демонструють вміле поєднання ліберальної мікроекономічної політики і жорсткого законодавчого контролю на ринку праці з боку влади.

1) Диверсифікованість зайнятості з одночасною жорсткістю умов одержання допомоги. Розвиток форм часткової зайнятості і гнучких графіків робочого дня дає працівникам «волю маневру» у використанні робочої сили, а безробітним – можливість принаймні часткового застосування своєї праці. З іншого боку, більш жорсткий контроль за одержанням допомоги з безробіття і зниження її абсолютного розміру змушує людей активніше шукати роботу, роблячи ринок праці більш мобільним і сприйнятливим до зовнішніх змін.

2) Обмеження впливу профспілок. Антипрофспілкові заходи, що, на перший погляд, могли б тільки погіршити становище працівників, на ділі зробили прямо протилежний ефект, що виразився в підвищенні гнучкості робочого дня, падінні рівня безробіття і збільшенні тривалості контрактів наймання. Відбулося це тому, що були зняті штучні бар'єру у сфері найму (роботодавці одержали право прямо, минаючи профспілку, укладати контракти з працівниками, а також великі права звільнення у зв'язку з виробничою ситуацією), членства в профспілках (знищено багато профспілкових привілеїв, обов'язкове членство змінено на добровільне). Більше того, профспілки були примушені відповідати перед законом за свої дії у сфері страйкового руху і нести відповідальність у випадку їх невиправданості.