У першому розділі „Теоретико-методологічні основи формування інноваційних кластерів в регіональній економіці” досліджено природу, сутність та значення інноваційних процесів у забезпеченні конкурентоспроможності регіону, виявлено організаційно-економічні особливості побудови інтегрованих структур в системі просторового розвитку, розроблено методичний інструментарій оцінки інноваційного потенціалу кластерних структур, вивчено зарубіжний досвід формування інноваційно-інтеграційних об’єднань.
На підставі розглянутих теоретичних основ інноваційних процесів виділено дві базові характеристики інновації – результативну і процесуальну. Інновація (нововведення), на наш погляд, є не тільки новим прогресивним результатом, але і процесом його отримання, вираженим у сукупності дій, спрямованих на створення і поширення нововведення, що задовольняє конкретні суспільні потреби. Враховуючи подвійність інновації, її сутність і зміст може бути визначено через основні властивості, які проявляються в ході створення та реалізації нововведення.
Двоїстість інновацій, комплексний характер, багатосторонність і різноманітність сфер та способів використання передбачають розробку їхньої класифікації з метою обґрунтування методології моделювання інноваційних процесів. Для її побудови може бути використаний метод типології, в основі якого лежить поділ системи об’єктів та їх угруповання на базі обґрунтованих критеріїв. У зарубіжній і вітчизняній літературі виділяється велика кількість видів інновацій, що використовують різні набори змінних і створюють цілісні системи за певними ознаками для досягнення поставлених цілей і розв’язуваних задач. Разом з тим, представлені класифікації носять багато в чому або загальний характер, або яскраво виражене обґрунтування поставлених цілей дослідження, не враховують специфіки нововведень з точки зору їх подвійності і властивих їм особливостей формування, розвитку і реалізації.
У зв’язку із цим представляється значимим визначення базових класифікаційних ознак з урахуванням таких принципових підходів: комплексність і взаємопов’язаність ознак класифікації для аналізу факторів, які активують і дезактивують інноваційні процеси; відображення в класифікаційних підходах результативних і процесуальних характеристик інновацій, які проявляються в ході їх створення і реалізації; можливість якісного (кількісного) визначення класифікаційної ознаки, що дозволяє відобразити зміни (структурні, динамічні), які відбуваються в інноваційній сфері.
Дослідження факторів, що здійснюють найбільший вплив на інноваційну активність, дозволило розробити їх загальносистемну класифікацію, яка володіє властивістю універсальності та застосовності для будь-яких регіонів, незалежно від їх спеціалізації, розміру, територіального розташування і т.д. Завдання побудови загальносистемної класифікації факторів інноваційної активності в регіоні вирішувалося допомогою виявлення і вивчення основних системоутворюючих елементів і їх функціональних залежностей. Була обрана системна ознака (підстава) класифікації. В основу побудови класифікації покладено ознаку „зв’язок з потребами системи”.
Досліджено теоретичні підходи до визначення сутності й економічного змісту кластерів. Виявлено їхню роль у функціонуванні та підвищенні ефективності регіональної економічної системи. Спираючись на вітчизняний та зарубіжний досвід, а також беручи до уваги роботи інших учених, розроблено класифікацію кластерів, в основу якої покладено основні типи інноваційних регіонів, виділених за рядом техніко-економічних параметрів. Її використання дозволить реалізувати принцип найбільшої ефективності інноваційної діяльності в рамках сформованого інноваційного кластера. Даний принцип полягає у забезпеченні системності при побудові економічно стійкої кластерної структури, взаємозв’язку зі стратегічними завданнями інноваційного розвитку, який дає змогу сформувати дієві механізми адаптації у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку України в цілому, а також стимулювати розвиток і зміцнення позицій на світовому ринку.
Запропоновано методику оцінки ефективності кластерних утворень на основі порівняльного аналізу декількох показників діяльності підприємств регіону, яка передбачає розрахунок коефіцієнтів і показників, що характеризують захищеність і ефективність функціонування різних об’єктів і реалізують економічні інтереси інтеграційного утворення.
Аналіз світової господарської практики свідчить, що формування малих і середніх спільнот, відбувається, як правило, навколо великих компаній на основі виробничо-технологічних, науково-технічних і комерційних зв’язків. Створюються підприємницькі системи, а сформовані на їх основі кластери становлять основу інноваційної економіки.
У другому розділі „Характеристика, аналіз та динамічна оцінка інноваційного потенціалу регіонів України” здійснено оцінку рівня інноваційного розвитку регіонів України, сформовано рейтинг за цим показником, виділено особливості регіональної інноваційної системи Черкаського регіону, надано характеристики державного регулювання інноваційного розвитку регіонів України.
Встановлено, що інноваційна активність вітчизняних промислових підприємств є низькою, зокрема у 2011 році в цілому по Україні частка підприємств, що займалися інноваціями, становила 16,2 %, що на 2,5 % більше порівняно з попереднім, 2010 роком. У цілому ситуація за 2006-2011 рр. характеризується погіршенням показників інноваційної активності порівняно з 2000-2004 рр.
Статистичний аналіз інноваційної активності регіонів України показав, що за підсумками 2011 року, наукові дослідження і розробки в Україні виконували 1255 наукових організацій, при цьому майже дві третини наукових організацій розташовані в економічно розвинутих регіонах: Києві, Харківській, Дніпропетровській, Львівській і Донецькій областях. Для всіх регіонів в динаміці спостерігається тенденція до скорочення кількості організацій, що виконували наукові дослідження й розробки.
Враховуючи багатофакторний характер явищ і процесів, а також переважно їх якісний характер, розроблено методику рейтингування інноваційного розвитку регіонів, що дозволяє через кількісні оцінки в агрегованому вигляді подати якісний стан досліджуваних об’єктів. Для побудови рейтингів було обрано комплекс параметрів, що визначають рівень інноваційного розвитку регіонів і відслідковуються державною статистикою, а також розроблено математичний апарат отримання агрегованих рейтингових оцінок. Використовувані в рейтингу критерії інноваційного розвитку території розділені на дві групи: фактори, що визначають рівень інноваційної сприйнятливості регіону (чинники інноваційної сприйнятливості) та параметри інноваційної активності регіону.
Підсумкова рейтингова оцінка інноваційного розвитку регіону визначається як середньоарифметична A (рейтингової оцінки інноваційної активності регіону) і V (рейтингової оцінки інноваційної сприйнятливості) регіону, тобто коефіцієнти ваги інноваційної сприйнятливості та інноваційної активності будуть однакові – 0,5:
