Розвиток організаторських здібностей особистості в підлітковому віці

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; розкрито теоретико-методологічну базу дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість отриманих результатів; наведено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження у практику; викладена структура роботи.

            У першому розділі „Теоретичний аналіз наукових досліджень організаторських здібностей у контексті розвитку особистості підлітка” проаналізовано проблему організаторських здібностей у контексті досліджень розвитку особистості підлітка, визначено наукові підходи до дослідження змісту та напрямків розвитку здібностей до організаторської діяльності, виокремлено психолого-педагогічні засади дослідження лідерства як феномену в розвитку особистості.

            Зазначається, що загальнотеоретичні засади організації розвивались у різних галузях науки, а саме: в класичній філософії в контексті методології та гносеології діяльності; в праксеології, в контексті визначення та розв’язання проблем ефективності та організації діяльності; в тектології, в контексті визначення загальних характеристик та різноманітності процесів і форм організації; в теорії управління та теорії систем у контексті визначення організації як процесу управління системою.

            Виявлено, що поряд із теорією організації, теорією систем та теорією управління не прямо, а побічно проблема організаторської діяльності та здібностей розглядається в класичному менеджменті, психологічних теоріях діяльності та в організаційній психології. В результаті дифініція «здібний організатор» в психології розглядається в трьох напрямках: особистість як керівник, особистість як організатор, особистість як лідер.

            Визначено, що в характеристиці людини з високим рівнем організаторських здібностей в якості провідної виокремлюють здатність лідирувати в організації процесу. Саме тому, особливо в психології, організаторські здібності розглядаються переважно в контексті досліджень феномену лідерства. В науці існує кілька напрямків, які займаються розробкою проблематики лідерства. До них належать біологізаторський напрямок, пов’язаний з виокремленням специфічних рис особистості, притаманних лідеру від народження. Поряд із цим психологічна теорія рис подає систему якостей особистості лідера-організатора, які включають як спадкові, так і набутті у ході життя. Напрямок, який втілений у так званій ситуативній теорії лідерства, робить акцент на тому, що вияв особистості як лідера зумовлений переважно ситуаціями, які вимагають організаторської активності. Напрямок, який втілений в теорії відносин, основний акцент робить на тому, що прояв особистості лідера зумовлений особливостями групи, взаємовідносинами в ній.

            Констатується, що поняття організаторських здібностей побічно розглядалося в контексті загальнопсихологічних досліджень здібностей. Крім того, вимоги до успішного здійснення та організації діяльності також містять в собі низку характеристик організаторських здібностей. На нашу думку, найбільш всеохоплюючою концепцією організаторських здібностей є концепція Л. І. Уманського, в якій до специфічних якостей особистості здібного організатора віднесені організаторське чуття (психологічна вибірковість, практично-психологічний розум, психологічний такт), здатність до емоційно-вольового впливу (суспільна енергійність, вимогливість, критичність), схильність до організаторської діяльності (потреба в організаторській роботі, самостійне включення в роботу, задоволеність у процесі організаторської діяльності тощо).

В традиційній вітчизняній психології підлітковий вік визначається як один із ключових етапів розвитку особистості школяра (Л. С.Виготський , Д. Б. Ельконін , А. В. Петровський,  Г. С. Костюк,  С. Д. Максименко, Д. І. Фельдштейн). Даний віковий період характеризується одними авторами як кризовий і тому, основними в його характеристиці являється визначення провідних суперечностей та шляхів їх подолання. В якості провідної суперечності підліткового віку визначають суперечність між прагненням до самоствердження та відсутність достатніх зовнішніх та внутрішніх можливостей до реалізації цього прагнення. Відповідно до цього існують роботи присвячені доведенню існування даної суперечності, визначення різних варіантів особистісної динаміки розв’язання даної суперечності, пошуку шляхів та апробації засобів запобігання ускладнень, які може спричинити дана суперечність. Щодо зазначеного, слід відмітити, що успішність реалізації прагнення до самоствердження в підлітковому віці виявляється значною мірою залежним від таких двох здатностей: це, по-перше, здатність до організації діяльності, в якій має здійснюватись самоствердження, та здатності до самоорганізації, яка здатна обумовити успішний поступ самоствердження.

Крім вищезазначеного, в ряді підручників з вікової психології у відношенні до підліткового віку про кризу мовиться лише в контексті адаптаційних складностей особистості при переході від молодшої до середньої та від середньої до старшої школи. Тобто криза пов’язується лише з початковим та завершальним етапом підліткового вікового періоду. Тут слід відмітити, що ефективність перебігу адаптації особистості до нових умов навчання також залежить від здатності до організації та самоорганізації (В. В. Зарицька). Але нам хотілося би відмітити те, що в ряді підручників сам психологічний зміст підліткового вікового періоду характеризується за тією ж логічною схемою, як і інші стабільні вікові періоди. В характеристиці стабільних вікових періодів виділяється соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність та основні психічні новоутворення. Щодо підліткового віку, то він характеризується наступним.

Соціальна ситуація розвитку. Соціальна ситуація розвитку є тим оптимальним оточенням, яке забезпечує успішний розвиток особистості. Вона охоплює прошарок спілкування із світом дорослих, в якому виділяються близькі дорослі та дорослі, що є представниками суспільства та носіями певних соціальних функцій по відношенню до дитини. Та прошарок спілкування із світом однолітків. Щодо підлітків, то спілкування з дорослими змінюється в бік збільшення тієї категорії дорослих, які є носіями соціальних функцій по відношенню до підлітків. Спілкування з такою категорією дорослих сприяє засвоєнню різноманітних соціальних функцій, а від так і засвоєнню різноманітних організаційних умінь. Той прошарок соціальної ситуації розвитку підлітків, який стосується спілкування з однолітками, характеризується більшою диференціацією у порівнянні з попереднім віковим періодом, тобто виділяються різноманітні групи спілкування: друзі, групи за інтересами, групи симпатії та антипатії, статусні групи тощо. Крім того, виявляється, що саме в підлітковому віці спілкування з однолітками стає визначальним фактором у самооцінці, яка є компонентом самоусвідомлення та самоорганізації.

Слід відмітити, що орієнтування в складній диференційованій спільноті однолітків, а подекуди і спрямування її в потрібному для особистості напрямку, вимагає від школяра відповідного рівня організаторських здібностей. Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку підлітка, фактично можна фіксувати стосовно розвитку організаційних здібностей таку подвійну суперечність – з одного боку, між складною структурою соціальної ситуації розвитку і вимогами, які вона ставить до організаторських здібностей особистості підлітка та недостатнім рівнем організаторських умінь у підлітків. З іншого боку, складна будова соціальної ситуації розвитку та її вимоги до особистості підлітка можуть спричинити активізацію в даному віці розвитку саме організаторських здібностей.

Провідна діяльність. Провідна діяльність є тим оптимальним видом активності, який спричиняє успішний розвиток основних психічних новоутворень у підлітків. Щодо визначення провідного виду діяльності в даному віці, в психологічній науці немає єдиної позиції. У віковій періодизації за Д. Б. Ельконіним, це інтимно-особистісне спілкування. В роботах провідного російського спеціаліста з психології підлітків Д. І. Фельдштейна – це суспільно-корисна діяльність. В провідних підручниках підкреслюють значущість для школярів усіх вікових груп навчальної діяльності, як провідної. Навчальна діяльність, як провідна для підлітків, відрізняється від такої у молодших школярів, по-перше: зміною у мотивації через збільшення відсотку та урізноманітнення соціальної мотивації, а по-друге : збільшенням вимог до організації і самоорганізації навчальної діяльності. Якщо ж розглядати в якості провідної діяльності підлітка інтимно-особистісне спілкування, то його якість напряму залежить від організаційних здібностей підлітка, а суспільно-корисна діяльність взагалі неможлива від таких.

Основні психічні новоутворення. Основні психічні новоутворення в підлітковому віці дослідники пов’язують зі змінами у розвитку особистості та в пізнавальній сфері. Початок підліткового віку пов’язується зі спеціалізацією пізнавальних здібностей. Тобто, пізнавальні здібності починають більш активно проявлятись та розвиватись у тих сферах знань чи діяльності, з якими пов’язані індивідуальні здібності школяра (гуманітарні, природничі, математичні, організаторські тощо). З перелічених категорій здібностей організаторські не досліджувались як втілення певного етапу спеціалізації пізнавальних здібностей. Хоча учні, які здатні проявляти високий рівень оперативного, самостійного мислення на теренах організації будь-якого соціально-психологічного процесу чи діяльності, без сумніву мають високий рівень соціального інтелекту. І, саме завдяки специфіці соціальної ситуації розвитку в підлітковому віці, соціальний інтелект набуває більших темпів у своєму розвитку та якісно нового змісту.

            Узагальнення наукових підходів дало можливість встановити, що на ранніх етапах онтогенезу, до молодшого шкільного періоду включно, виявляється підготовча, так звана латентна фаза у розвитку організаторських здібностей, яка зумовлена більшою мірою природними схильностями. Підлітковий вік – це такий період у розвитку організаторських здібностей, у якому накопичується необхідна і достатня кількість середовищних впливів, що зумовлюють їх активний вияв. У результаті цих міркувань можна припустити, що підлітковий вік є сензитивним періодом для розвитку організаторських здібностей.

            У другому розділі „Емпіричне дослідження розвитку організаторських здібностей особистості в підлітковому віці” представлено аналіз методів психодіагностики організаторських здібностей в науково-психологічних дослідженнях, запропоновано обґрунтування та характеристику комплексу методів дослідження рівня розвитку організаторських здібностей у підлітків, подано результати дослідження рівня розвитку організаторських здібностей особистості в підлітковому віці. Вибірка досліджуваних була представлена учнями 9-х класів середніх загальноосвітніх шкіл м. Харкова кількістю 150 осіб (93 – хлопці, 57 – дівчата) віком 14-15 років.

            У результаті теоретичного аналізу було визначено, що серед методів психодіагностики організаторських здібностей в науково-психологічних дослідженнях виокремлюють такі напрямки, як: комунікативний, мотиваційний, діяльнісний, когнітивний, рефлексивний. Комунікативний напрямок психодіагностики організаторських здібностей відрізняється тим, що виділяє в них в якості провідного комунікативний компонент, тобто компонент, пов’язаний з міжособистісними стосунками. Мотиваційний напрямок базується на зумовленості організаторських здібностей прагненнями володіти ресурсами влади, спрямованістю на успішний результат та самореалізацію. Діяльнісний напрямок спирається на діагностику організаторських здібностей як інтегральної якості суб’єкта діяльності за результатами управлінської діяльності чи через визначення міри готовності до управлінської діяльності. До когнітивного напрямку можна віднести діагностику гнучкості, креативності, дивергентності мислення особистості організатора, як провідної його якості та здатності приймати рішення. Саморегуляція є особливістю, яка відноситься представниками рефлексивного напрямку до ключової характеристики організаторських здібностей.

            Відповідно до психологічної характеристики особистості організатора комплекс методів дослідження організаторських здібностей має включати: методи, які дають можливості визначити прояви організаторських здібностей у поведінці у відповідних організаційних ситуаціях; методи, які досліджують особливості особистості організатора, що розвивається; та методи дослідження організованості групи, в якій діє лідер-організатор. Відповідно до зазначених груп нами були запропоновані такі методики.

            Перша група включала методику експертної оцінки організаторських здібностей за параметрами Л. І. Уманського (практично-психологічний розум; психологічна вибірковість; психологічний такт; суспільна енергійність; вимогливість до інших; критичність; схильність до організаторської діяльності; індивідуальні відмінності в організаторських здібностях) та методику діагностики проявів організаторських здібностей в експериментальній ситуації «Арка» (С. В Саричев і О. С. Чернишов ).

            Друга група включала такі методики вивчення рис особистості, які дають можливість дослідити її інтелектуальні особливості (методика «Діагностика соціального інтелекту» Дж. Гілфорда, М. Саллівена), формально-динамічні особливості в комунікативній сфері („Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності” В. М. Русалова), стилі спілкування (методика „Спрямованість особистості в спілкуванні” С. Л. Братченка), особливості саморегуляції (методика „Стильова саморегуляція поведінки людини” В. І. Моросанової, Є. М. Коноз), такі провідні мотиви організатора, як ставлення до ситуації невизначеності (методика К. Стоїчевої „Толерантність до невизначеності”), мотивація до успіху (методика „Мотивація до успіху” Т. Елерса) та мотивація уникнення невдач (методика „Мотивація уникнення невдач” Т. Елерса).

            Третя група методик діагностики організаторських здібностей має завершувати діагностичний комплекс. Але дана група не була включена до нашого дослідження у зв’язку з тим, що в працях представників школи Л. І. Уманського вже зазначався прямий зв’язок між рівнем організованості групи та якісним зростанням лідерів-організаторів у ній.

            Кількісна обробка результатів констатуючого дослідження показала, що досліджувані, які мають високий рівень організаторських здібностей, складають незначний відсоток (23%) від загальної кількості досліджуваних. Вони відрізняються високою мірою прояву здатності об’єднувати членів групи для виконання загальної справи; здатністю розподіляти обов’язки кожного, контролювати та стимулювати їх виконання; розумінням інших та можливістю бути зрозумілим іншими; авторитетністю та ініціативністю; роллю організатора (тобто того, кому можна доручити розв’язання організаторських задач). У переважної кількості підлітків (59%) помірно виражені деякі якості організатора, тобто належать до середнього рівня розвитку організаторських здібностей.