РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В СХІДНОУКРАЇНСЬКОМУ РЕГІОНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ − ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт і предмет, хронологічні та географічні межі, мету, завдання, наукову новизну й практичне значення роботи, представлено відомості про апробацію одержаних результатів та структуру дисертації.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади дослідження розвитку професійної освіти в Східноукраїнському регіоні в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття” ‑ визначено методологічний апарат дисертації, уточнено його основні поняття: професійна освіта, професійно-технічна освіта, профілі професійної освіти; розглянуто історіографію досліджуваної проблеми, обґрунтовано періодизацію розвитку системи професійної освіти в регіоні.

Аналіз розвитку професійної освіти регіону здійснено на засадах критеріально-комплексного підходу, запровадженого В. Курилом. Було визначено такі критерії оцінки розвитку системи професійної освіти: рівень сформованості системи; характер впливу економічного розвитку регіону на розвиток професійної освіти; наступність освіти; динаміка зростання кількості навчальних закладів, викладачів, студентів; особливості цілей діяльності; зміст освіти в закладах професійної освіти регіону; панівні форми й методи навчального процесу; рівень методичної та наукової роботи в закладах професійної освіти регіону. Використання цього підходу дозволило визначити чіткі межі дослідження й забезпечити цілеспрямованість пошукової діяльності.

Для усвідомлення сутності й змісту професійної освіти в Східноукраїнському регіоні було уточнено значення основних понять досліджуваної теми. На підставі аналізу наукової літератури в якості базового для нашого дослідження прийнято визначення професійної освіти як системи підготовки в навчальних закладах спеціалістів для трудової діяльності в певній галузі народного господарства, науки, культури, яка передбачає поглиблене вивчення основ обраного виду праці, формування спеціальних професійних умінь і навичок, розвиток особистісних якостей та властивостей, необхідних у цій сфері трудової діяльності. Східноукраїнський регіон ми розглядаємо як територію сучасних Луганської та Донецької областей, оскільки їм притаманні специфічні спільні риси (особливості ландшафту, наявність корисних копалин, структура та спрямованість розвитку промисловості, рівень культурно-освітнього потенціалу тощо), які відрізняють їх від інших регіонів України.

На підставі класифікації профілів професійної освіти Я. Звігальського та М. Іванова, яку взято за основу в дослідженні, визначено, що професійна освіта регіону як система включає індустріально-технічну, педагогічну, сільськогосподарську, соціально-економічну, медичну, мистецьку освіту. Використання класифікації дозволило системно проаналізувати розвиток професійної освіти в регіоні в зазначений період, виявити співвідношення між окремими її профілями та визначити тенденції їхнього подальшого розвитку.

Установлено, що питанням організації й розвитку професійної освіти присвячено наукові розвідки багатьох вітчизняних учених. Розгляду найбільш типових ремісничих навчальних закладів та їх систематизації присвячено працю „Опыт систематического обозрения материалов к изучению современного состояния среднего и низшего технического и ремесленного образования в России” І. Анопова (1889 р.). Першою узагальнювальною роботою, у якій простежено становлення професійної освіти у світі та в Україні, є видання Я. Звігальського та М. Іванова „Професійна освіта на Україні” (1927 р.).

Питання створення системи профтехнічної освіти та її навчально-методичного забезпечення в дореволюційній освіті й у СРСР досліджували А. Веселов („Профессионально-техническое образование в СССР. Очерки по истории среднего и низшего профессионально-технического образования” (1961 р.), М. Пузанов та Г. Терещенко („Очерки истории профессионально-технического образования в Украинской ССР” (1980 р.), С. Батишев („Очерки истории профессионально-технического образования в СССР” (1981 р.) У фундаментальній праці за редакцією О. Піскунова „Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР: вторая половина ХІХ в.” (1976 р.) досліджено окремі питання професійної освіти в Україні й безпосередньо в Східноукраїнському регіоні (надано відомості про гірниче училище в Горлівці, Лисичанську штейгерську школу).

З 90-х років ХХ століття тематика досліджень у галузі освіти України розвивалася в напряму подальшої диференціації й деталізації окремих питань: історіографії освіти (О. Ситніков, Ю. Чирва), середньої спеціальної освіти (С. Бутівщенко, М. Лисенко), педагогічної освіти (І. Кліцаков, С. Крисюк, В. Майборода). Питання розвитку мережі закладів професійної освіти розглянуто В. Курилом та В. Подовим у праці „ Образование в Донбассе (ХІХ – начало ХХ вв.)” (1999 р.). Одним з найбільш ґрунтовних досліджень з питань становлення й розвитку системи освіти та педагогічної думки Східноукраїнського регіону у ХХ столітті є роботи В. Курила (2000 р.), у яких запропоновано критеріально-комплексний підхід до аналізу процесів розвитку системи освіти й педагогічної думки, проаналізовано сучасні тенденції розвитку системи освіти регіону.

Комплексному аналізу становлення й розвитку нової системи освіти в УСРР у 20-і роки ХХ століття, історіографії проблеми присвячено дисертацію В. Липинського (2001 р.). Значущими для контексту нашого дослідження вважаємо й роботу А. Вороха щодо розвитку вищої технічної освіти в Україні у 20 – 30-і роки ХХ століття, де узагальнено історичний досвід її становлення в системному взаємозв’язку соціальних, економічних і політичних умов (2006 р.), та працю С. Фатальчука щодо системи гімназійної освіти Східноукраїнського регіону другої половини ХІХ – початку ХХ століття, в якій висвітлено розвиток змісту, форм і методів навчання у гімназіях регіону (2006 р.). В дисертації Г. Бондаренко проаналізовано становлення й розвиток реальних училищ в Україні в 1872 – 1917 рр. (2011 р.); дослідження стану педагогічних кадрів Донбасу проведено І. Богінською (2000 р.). У низці публікацій висвітлено проблеми становлення та розвитку окремих професійних навчальних закладів регіону. Так, Ю. Костриця розглядає процес створення та організацію діяльності Лисичанського гірничого технікуму, Р. Погорєлова – Луганської торгової школи, А. Климов – Луганського державного педагогічного університету.

На підставі аналізу джерельної бази дослідження з урахуванням доробку щодо періодизації розвитку освіти України радянських та українських науковців (С. Батишев, Л. Бущик, М. Грищенко, Я. Звігальський, М. Іванов, В. Курило, І. Лікарчук, В. Майборода, Ю. Руденко та ін.) обґрунтовано періодизацію процесу розвитку професійної освіти Східноукраїнського регіону в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття, у якому виділено два етапи: перший (дореволюційний) – 1861 – 1916 рр. з підетапами: 1) 1861 – 1887 рр., 2) 1888–1916 рр., другий (радянська доба) – 1917 – 1950 рр. з підетапами 1) 1917 – 1919 рр., 2) 1920 – 1928 рр.; 3) 1929 – 1939 рр.; 4) 1940 – 1950 рр. Отже, аналіз розвитку системи професійної освіти в роботі проведено в межах окреслених етапів з урахуванням особливостей виділених підетапів, що входили в їх хронологічні межі.

У другому розділі – „Розвиток системи професійних навчальних закладів Східноукраїнського регіону в другій половині ХІХ ─ першій половині ХХ століття” – висвітлено особливості та основні тенденції розвитку професійної освіти регіону в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття, схарактеризовано розвиток закладів професійної освіти індустріального, сільськогосподарського, соціально-економічного, педагогічного, медичного та мистецького профілів.

Установлено, що процес розвитку системи професійної освіти Східноукраїнського регіону в досліджуваний період був складником загального процесу створення системи освіти на українських землях і проходив під впливом економічних і політичних чинників у Російській імперії та в СРСР. Протягом цього періоду були сформовані профілі професійної освіти, типи навчальних закладів, організована система управління, розроблено їх законодавче забезпечення. Заклади професійної освіти регіону за рівнем надання кваліфікації поділялись на вищі, середні та нижчі, а за профілями кваліфікації – на професійно-технічні, сільськогосподарські, соціально-економічні (до 1917 р. – комерційні), педагогічні, медичні, мистецькі, а їхній розвиток був тісно пов’язаний з економічним розвитком регіону.

Формування системи професійної освіти в Східноукраїнському регіоні розглянуто відповідно до визначеної періодизації. Протягом 1861–1887 рр. (перший підетап першого етапу) унаслідок проведення в країні буржуазних реформ і подальшого прискорення економічного розвитку в Східноукраїнському регіоні почала створюватися мережа професійних навчальних закладів. Відкриття нових шахт і підприємств потребувало освічених робітників, що стимулювало відкриття державних та приватних закладів професійної освіти, переважно гірничих. Найбільшими з них стали Лисичанська штейгерська школа та Горлівське гірниче училище.

На другому підетапі – 1888 – 1916 рр. – у зв’язку із зростанням виробництва виникла необхідність нової організації професійної освіти, удосконалення її змісту, перетворення окремих різнотипних навчальних закладів у певну систему, що потребувало її законодавчого оформлення. На основі державного документа „Загальні положення про промислові училища” (1888 р.) проведено уніфікацію типів навчальних закладів, розроблено приблизні навчальні плани та програми. У цей період в регіоні були засновані Бахмутське ремісниче училище, Слов`янське гірничозаводське училище, Маріупольське механіко-технічне училище, Старобільська та Раздольненська сільгоспшколи, Луганське, Юзівське та Слов`янське комерційні училища, Старобільська вчительська семінарія та інші заклади.

Визначено такі загальні особливості розвитку професійної освіти на першому (дореволюційному) етапі з 1861 по 1916 рр.: домінування нижчих професійно-технічних закладів, серед яких переважали гірничотехнічні; відсутність ВНЗ і закладів медичного та мистецького профілів; наявність державних, земських, приватних закладів освіти; існування навчальних закладів, які одночасно надавали загальну та професійну освіту (ремісні відділення при загальноосвітніх школах, гімназії з 8-м педкласом, реальні училища з комерційним відділенням).

Першому підетапу (1917 – 1919 рр.) радянської доби – 1917 – 1950 рр. – притаманні революційні перетворення системи освіти, відсутність стабільного законодавчого регулювання, пошук нових форм підготовки кадрів на фоні постійної зміни урядів в Україні та економічного занепаду. У цей час розвиток професійної освіти в Україні й безпосередньо в Східноукраїнському регіоні характеризувався кількісним зростанням навчальних закладів та зниженням якості навчання. Так, у Донецькій губернії до 1917 р. було 28 закладів профосвіти, а на 1 серпня 1920 р. – уже 118, але їхня навчально-методична та матеріальна база була недостатньою.

Протягом другого підетапу (1920 – 1928 рр.) в Україні було засновано нову систему професійної освіти, налагоджено управління нею: у 1920 році створено Народний комісаріат освіти, при якому діяв Головний комітет професійно-технічної та спеціальної освіти й місцеві органи – губпрофоси. У Східноукраїнському регіоні в 1921 р. був організований Губернський комітет профтехнічної освіти та відповідні повітові комітети, почала втілювалися система профільних вертикалей (розподіл установ освіти на індустріально-технічну, сільськогосподарську, соціально-економічну, педагогічну, медичну та мистецьку вертикалі). У цей час вийшла низка законодавчих актів, що регулювали діяльність окремих типів професійних навчальних закладів: „Устава про робітничі факультети” (1921р.), „Положення про вечірні робочі технікуми” (1924 р.) та ін. Поруч з розгалуженою системою нижчих індустріально-технічних освітніх закладів почала розширюватися мережа соціально-економічних і педагогічних закладів, виникли перші нижчі навчальні заклади медичного та мистецького профілю, були засновані вищі навчальні заклади. Першими ВНЗ у регіоні стали Донецький інститут народної освіти в Луганську, Луганський вечірній робочий технікум, Лисичанський, Горлівський та Юзівський гірничі технікуми.

На третьому підетапі (1929 – 1939 рр.) система професійної освіти регіону була впорядкована на підставі уніфікації систем освіти ССРР та УСРР через низку законодавчих актів: „Устава про школи робітничого юнацтва” (1930 р.), „Положення про технікуми” (1931 р.), „Положення про вищі навчальні заклади” (1931 р.) тощо. Це призвело до децентралізації керівництва закладами освіти та її організації за галузевим принципом. У регіоні всі профілі освіти, окрім мистецького, були представлені вищими навчальними закладами. При цьому промислова спеціалізація економіки регіону, особливо в період індустріалізації, стимулювала ще більший розвиток нижчих професійно-технічних закладів освіти, які превалювали над іншими. Загалом, до 1939 р. уже сформувалася система професійної освіти регіону, яка здебільшого залишається незмінною й до теперішнього часу).

Для розвитку професійної освіти регіону в 1940 – 1950 рр. (четвертий підетап) найбільш важливого значення набули Указ Президії Верховної Ради СРСР від 2 жовтня 1940 р. „Про державні трудові резерви” й Закон „Про п’ятирічний план відбудови та розвитку народного господарства СРСР на 1946 – 1950 рр.”, у якому було викладено основні положення післявоєнного відновлення мережі професійних навчальних закладів, що виявилося своєчасним для становлення та розвитку системи трудових резервів у Східноукраїнському регіоні, оскільки відразу після визволення Донбасу на відновлення шахт і заводів було направлено близько 20 тисяч кваліфікованих робітників з ремісничих училищ і шкіл ФЗО. У роки післявоєнної відбудови господарства ще більше проявився індустріальний ухил професійної освіти регіону. Загалом, для другого етапу з 1917 р. до 1950 рр. були характерні такі особливості розвитку професійної освіти в регіоні: створення нової єдиної системи професійної освіти з окремим керівництвом; побудова системи профосвіти над системою загальної освіти; наявність навчальних закладів усіх профілів при домінуванні професійно-технічних; заснування вищих навчальних закладів.

На підставі зазначених особливостей розвитку системи професійної освіти Східноукраїнського регіону в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття виявлено її загальні тенденції: залежність розвитку професійної освіти від особливостей промислового розвитку регіону; розширення профілів професійної освіти при домінуванні протягом усього періоду професійно-технічного профілю; наближення професійних навчальних закладів регіону до підприємств-замовників; спрямованість закладів професійної освіти на підготовку фахівців переважно для свого регіону. Отже, сформована в цей період регіональна система професійної освіти стала основою для розвитку сучасної системи професійної освіти в Східноукраїнському регіоні.

У третьому розділі – „Трансформація навчальної та науково-методичної роботи в професійних закладах освіти регіону” – проаналізовано динаміку розвитку змісту освіти в професійних навчальних закладах регіону, стан навчально-методичної та наукової роботи, окреслено можливі шляхи використання досвіду розвитку професійної освіти регіону в практиці роботи сучасних професійних навчальних закладів.

У процесі наукового пошуку встановлено, що на формування концепції змісту освіти в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття впливали два напрями – „формальний”, спрямований на виховання гармонійно розвиненої особистості, та „матеріальний”, що виходив з ідеї прагматизму освіти й обстоював суто практичну підготовку фахівців. Питання вироблення оптимальної для закладів профосвіти концепції змісту освіти було предметом пошуку керівних діячів освіти та педагогічних рад навчальних закладів регіону. Зміст навчання в професійних навчальних закладах складався з теоретичних та практичних занять; теоретичні заняття передбачали вивчення предметів загальноосвітнього, спеціального, соціально-економічного циклів (з 1920 р). Протягом досліджуваного періоду в навчальних планах закладів профосвіти регіону були виявлені такі особливості: фахова спрямованість загальноосвітньої підготовки, об’єднання загальноосвітніх та спеціальних дисциплін, регіональна спрямованість навчальних дисциплін, включення предметів з додаткової практичної підготовки, ідеологізація змісту освіти.

У закладах профосвіти регіону з метою збільшення випуску фахівців поширеним було використання навчальних планів за прискореною програмою, що значно звужувало зміст навчання та якість підготовки спеціалістів. Уніфікація навчальних планів у 1932 р., не усуваючи відразу всіх зазначених недоліків, дозволила зменшити багатопредметність та впорядкувати навчальні дисципліни, про що свідчив аналіз навчальних планів ВНЗ кінця 1930-х рр. Вагому частину змісту навчання закладів професійної освіти становив практичний цикл занять, що було зумовлено й метою навчання професійних навичок, і намаганням здешевити навчання та мати додаткову робочу силу.

Навчально-методичну роботу було спрямовано на апробацію та вдосконалення методів теоретичного й практичного навчання, контроль та підвищення професійного рівня викладачів і якості знань студентів. У практику роботи закладів професійної освіти регіону в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття впроваджувалися різноманітні методи теоретичного й практичного навчання. Одні з них виявили свою життєздатність та використовуються дотепер (лекції, семінарські й лабораторні роботи, дипломні проекти), інші виявилися непристосованими до професійних навчальних закладів (групова лабораторна робота, дальтон-план тощо, які знижували індивідуальну відповідальність за виконання завдання). Удосконаленню навчальної роботи сприяли різноманітні з’їзди, наради, конференції з питань професійної освіти, підготовка методичних рекомендацій, що розроблялись і центральними методичними органами, і викладачами окремих навчальних закладів. У 20 – 40-і рр. ХХ століття ці форми методичної роботи стали більше враховувати особливості регіону.

Актуальною протягом усього досліджуваного періоду залишалася проблема викладацьких кадрів, вирішувана за допомогою запрошення до викладання спецпредметів фахівців підприємств, а в радянський період – ще й завдяки сумісництву викладачів загальноосвітніх предметів. Особливому методичному контролю підлягав професійний рівень викладачів, який залежав і від їх освітнього рівня (спеціального та педагогічного), і від умов викладання (тижневого навчального навантаження, необхідності сумісництва). Оскільки викладачів не вистачало, це мало наслідком зниження якості навчання.

Становлення наукової роботи в Східноукраїнському регіоні розпочалося у 20-і рр. ХХ століття. Головним науковим центром став Луганськ, у якому на базі Донецького інституту народної освіти в 1926 р. створено „Наукове товариство на Донеччині”, що об’єднувало навколо себе науковців різних ВНЗ Луганська, а потім і регіону. Починаючи з 20-х років, отримала розвиток і науково-дослідницька робота окремих ВНЗ, деякі з них стали науковими осередками для всього регіону у сфері своєї спеціалізації (Луганський сільгоспінститут, Сталінський індустріальний інститут тощо). До головних завдань наукової роботи в регіоні належали: усебічне вивчення Донбасу; випробування винаходів у різних галузях науки та заходи щодо втілення їх у життя; започаткування наукової преси; підготовка викладачів з науковим ступенем. Аналіз наукової роботи в регіоні у 20 – 40-і рр. дозволяє стверджувати, що її розвиток надав імпульс і для вдосконалення навчальної роботи у ВНЗ, і для проведення наукових пошуків на регіональному рівні.

На основі аналізу особливостей розвитку професійної освіти в Східноукраїнському регіоні протягом досліджуваного періоду та організації навчального процесу виокремлено продуктивні ідеї з досвіду роботи професійних навчальних закладів, які можна творчо використовувати в освітній діяльності сучасних закладів.