Руликівський В. П. Державне управління в сфері забезпечення продовольчої безпеки України

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та гіпотезу дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх впровадження, апробації й опублікування.

У першому розділі – “Аналіз основних чинників, що впливають на стан продовольчої безпеки України в сучасних умовах” – здійснено огляд літератури за темою дослідження та проаналізовано понятійно-категорійний апарат державної політики у сфері продовольчої безпеки, стан, сучасні тенденції в державному управлінні, фактори та причини, що утруднюють забезпечення продовольчої безпеки України, загрози продовольчій безпеці України та шляхи їх усунення, показано роль та місце продовольчої безпеки в системі забезпечення національної безпеки України, розглянуто можливі напрями підвищення ефективності державного управління у сфері забезпечення продовольчої безпеки України, формалізовано постановку завдання дослідження.

У результаті аналізу встановлено, що економічні реформи, які проводилися в АПК України, не були комплексними та не дали бажаного ефекту. Тому не вдалося досягти стратегічної мети аграрних перетворень. Не сформовано ефективне стабільне агропромислове виробництво, яке забезпечувало б країну продуктами харчування, сільськогосподарською сировиною та гарантувало продовольчу безпеку країни. Не створено умови для комплексного соціального облаштування села і розвитку сільських територій. Розрив у рівнях життя сільського та міського населення й дедалі більше поглиблюється. Агропродовольча політика потребує науково обґрунтованого удосконалення і має бути підпорядкована інтересам людини. Необхідно впроваджувати соціально орієнтовану економіку, пристосувати виробництво до запитів споживача, забезпечити економічну свободу громадян, умови для стимулювання працелюбності, творчості та ініціативи, високої продуктивності праці. Слід продовжити реформування земельних відносин, своєчасно коригувати методи і форми цього процесу. Разом з тим має зростати роль державного впливу на них. Держава має створити економічні і моральні мотиви для широких верств населення, що спонукатимуть до ефективного використання земель як одного з на­ціо­нальних багатств країни. В основу реформування системи державного управління АПК має бути покладений комплексний підхід, що дасть змогу на першому етапі стабілізувати, а в подальшому – розраховувати на ефективний розвиток аграрно-промислового комплексу. На всіх рівнях державного управління необхідно більш активно піклуватися про про­довольчу безпеку громадян, адекватно реагувати на небезпеки та загрози у цій сфері.

У другому розділі – “Теоретико-методологічні засади підвищення ефективності державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки” –встановлено, що ситуація, яка склалася у вітчизняному АПК, не є локальною, а притаманна всій національній економіці, де діють недосконалі фінансові та організаційні механізми, які гальмують проведення реформ. Основні зусилля органів виконавчої влади необхідно зосередити на підвищенні ефективності державного управління із забезпечення продовольчої безпеки. Наведена загальна методика дисертаційного дослідження, проведена формалізація процесу забезпечення продовольчої безпеки держави з урахуванням основних внутрішніх та зовнішніх факторів, виявлені фактори, що деструктивно впливають на ефективність забезпечення продовольчої безпеки, сформована система показників оцінювання впливу АПК на забезпечення продовольчої безпеки держави, удосконалені модель державного управління розвитком агропромислового комплексу в системі забезпечення продовольчої безпеки держави та методика оцінювання ефективності державного управління розвитком агропромислового комплексу в умовах сучасних соціально-економічних трансформацій, на основі якої обґрунтовані основні напрями удосконалення державної продовольчої політики.