САЛИГА ПАВЛО ГЕОРГІЙОВИЧ ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕРЕЖЕВИХ ЕЛЕКТРОННИХ ЖУРНАЛІВ ЯК ЯВИЩА МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір наукової теми, її актуальність, зв’язок із науковими темами Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де виконувалася пропонована робота, визначено мету й завдання дисертаційного дослідження, його об’єкт і предмет, наведені обрані методи дослідження, окреслені наукова новизна, практичне значення одержаних результатів і висновків, зазначено особистий внесок здобувача, викладені результати апробації наукового пошуку, подано список відповідних видань.
У першому розділі розглянуто теоретичну базу дослідження та основні терміни. Визначено, що інтернет, як засіб комунікації, трансформує мас–медіа, оскільки створює технологічні можливості, що стимулюють творчий пошук нових форм електронних видань.
У ході дослідження було визначено, що сучасна мережева видавнича продукція є частиною масової комунікації, адже електронний формат видань дозволяє здійснювати доступ до них гетерогенній, розрізненій аудиторії. Під час технічної модернізації електронних видань застарілими стають тези про односторонність спілкування і незмінність контенту. Разом із тим зниження витрат на створення видавничої продукції поступово демасифікує сучасні мережеві видання, оскільки дозволяє охоплювати вузькі аудиторії. Було з’ясовано, що одним із найважливіших критеріїв масової комунікації є наявність професійної підготовки матеріалів за допомогою спеціальних інститутів – редакцій, оскільки без них під характеристики медіа можуть потрапити соціально неважливі повідомлення з міжособистісного листування чи інші види необробленої інформації.
Аналіз праць науковців та текстів стандартів підтверджує, що закінчених характеристик і класифікацій мережевих видань ще не розроблено. Виняток становлять лише роботи Л. Городенко. Науковці намагаються застосовувати до електронних видань класифікаційні матриці друкованих ЗМІ, тому в результаті отримують теорії, які не спрацьовують. Під час використання ознак класифікації з державних стандартів ДСТУ 3017–95 та ГОСТ 7.83–2001 було визначено, що мережевий електронний журнал – це детерміноване періодичне чи продовжуване електронне видання, яке пройшло редакційно–видавничу обробку, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким визначені видавцем і не можуть бути змінені користувачем; таке видання призначене для поширення в незмінному вигляді в комп’ютерних мережах і доступне потенційно необмеженому колу читачів, воно не має друкованого аналога, містить текст та зображення, має вихідні відомості. Такі типологічні ознаки дозволяють відрізняти мережевий електронний журнал від інших видань, проте не передають його феномену. Для об’єктивного розмежування необхідно створювати класифікацію, усвідомлюючи сутність та функції того чи іншого виду видань, і вибудовувати визначення на основі порівняльного аналізу з іншими виданнями.
При з’ясуванні ступеня розробки теми мережевих електронних журналів був здійснений екскурс в історіографію їхнього дослідження та виокремлено віхи наукових досліджень за допомогою наукових праць таких авторів Л. Городенко, Дж. О’Доннел, К. Джонсона, В. Джоунса, Т. Гаррісона, Р. Глітц, Т. Косенко, Дж. Коула, Д. Куртіс, Ф. Ланкастера, Е. Окерсон, Р. Ройстачера, Дж. Сендерса, Н. Сондака, Т. Стефана, М. Турофа, Д. Фоулера, Л. Чан, Р. Шварца, Т. Ярошенко. Цей огляд показав, що комплексне дослідження мережевих електронних журналів ще не здійснено, оскільки науковці розглядали лише деякі аспекти чи характеристики досліджуваного виду видавничої продукції.
Під час розгляду ґенези мережевих журналів було визначено видавничі передумови їхнього виникнення. Останніми стали розвиток цифрових технологій і комп’ютерних мереж зокрема, децентралізація та демократизація видавничої справи у вигляді самвидаву. Безпосередніми попередниками мережевих журналів були журнали дискові та дайджести ARPANET. Перші розвивалися за межами мережі і припинили існування з поширенням швидкісного інтернету. Другі ж були зібранням листування між спеціалістами ARPANET, тому не існували окремим виданням. Остаточне оформлення (наскрізна нумерація та заголовок) вони отримали під час їх архівування.
Серед наукових досліджень закордонних і вітчизняних вчених було визначено синонімічний ряд терміну «електронний журнал» і проаналізована доцільність його складників. Після спростування актуальності префіксів та означень «інтернет», «веб», «гіпермедійний», «цифровий», «віртуальний» та всебічного розгляду їх дефініцій, вони були узагальнені до одного терміна – «мережевий електронний журнал». Під час термінологічного дослідження до роботи було залучено термін «езин» і визначено, що останній використовують для означення аматорських саморобних мережевих електронних журналів. Під час аналізу дефініцій синонімів цього терміна зі словників і робіт українських дослідниць Л. Городенко та Т. Ярошенко, було отримано низку характеристик, які вирізняють мережевий електронний журнал, як окремий вид видань (електронний формат, закінчена незмінна форма, дистрибуція за допомогою комп’ютерних мереж, продовжуваність, редакторсько–видавниче опрацювання матеріалів, композитність і структурна завершеність). На основі цих характеристик було сформульовано визначення мережевого електронного журналу, як самостійного продовжуваного електронного видання, що є структурно завершеною групою матеріалів аналітичних жанрів, що пройшли редакційно–видавниче оброблення та призначені для розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді. Було проаналізовано також характеристики близьких до мережевих журналів видань і визначено їхні головні відмінності: дискові журнали (матеріальна конструкція, наповнення, дистрибуція), дайджести (характер інформації, редагування), блоги (періодичність, закінченість, незмінність, композитність, неінтерактивність), спільноти (характер комунікації).
У другому розділі проаналізована композиційно–графічна структура, жанрово–стильові особливості мережевих електронних журналів та визначена їх класифікація.
Під час аналізу композиційно–графічного та змістового складників мережевих електронних журналів було з’ясовано, що за жанровою специфікою матеріалів мережеві електронні журнали наслідують друковані відповідники, але відсутність комерційної складової та нові методи комунікації вплинули на їхній розвиток. Інформаційні жанри в мережевих журналах майже відсутні, оскільки вони не здатні конкурувати з оперативними виданнями на зразок сайтів чи блогів через залежність від періодичності. Більшість матеріалів у мережевих виданнях належать до аналітичних жанрів. Редакція переосмислює події, інформацію з відкритих джерел, аналізує явища та твори, які стосуються тематики видання, та бере інтерв’ю у важливих для спільноти людей. Сьогодні вступні слова редакторів відіграють важливу роль для дослідників мережевих електронних журналів, оскільки містять інформацію про прагнення видавців чи події, що трапилися з виданням. Оскільки перші електронні журнали займають чітку контркультурну позицію, у тексти потрапляють елементи, яких немає у друкованих виданнях, – пейоративна лексика та сленг.
Визначено, що мережеві електронні журнали, як і друковані відповідники, мають типові складові частини – обкладинка, вихідні дані, вступна стаття редактора, тексти публікацій, ілюстрації тощо. Якщо текстова частина перебуває у відносній стабільності щодо жанрової специфіки, то конструкція видання та дизайн розвиваються разом із технологіями. Під час аналізу перших електронних мережевих видань стає зрозуміло, що нові ЗМІ є логічним продовженням традиції книговидання та інших медіа. Жанрова структура та логічна конструкція електронних дайджестів і журналів були скопійовані з комерційних друкованих видань і самвидаву, тому їх можна розглядати в загальному контексті розвитку медіа. Однак дизайн і матеріальна конструкція електронної преси зазнали значної трансформації. Оформлення мережевих електронних журналів розвивалося окремо від графічного дизайну друкованих видань. Відсутність технічних можливостей макетування видань у поєднанні з високим загальним рівнем естетичного розвитку суспільства того часу породжували специфічні форми нових медіа (ASCII графіка, відсутність сторінок, переосмислення типових елементів дизайну). У ході дослідження зроблено висновок, що унікальність електронного формату не дозволяє використовувати в аналізі дизайну нових медіа старі методи і підходи. Для дослідження художнього конструювання мережевих видань необхідно розробити нову методологію, яка спиралася б на загальну теорію графічного дизайну, але враховувала феномен існування електронних видань у період відсутності технічних можливостей для реалізації якісних видань.
Під час дослідження також було визначено та структуровано внутрішньовидову різноманітність мережевих електронних журналів, їхні типологічні особливості можна систематизувати за тематикою та форматом. Було досліджено характерні приклади мережевих електронних журналів, їх розвиток під час трансформації мас-медіа, а також тематику видань. Було з’ясовано, що поява нових технологій реалізації видання (HTML, PDF, FLASH, JAVA) сприяла збільшенню кількості видань та створенню конкурентних умов.
У результаті дослідження виявлено, що найпопулярнішими тематиками серед мережевих видань є комп’ютерна, політично-маргінальна, мистецька та вузькоспеціальна тематики. Ці теми зустрічалися від початку існування мережевих електронних журналів, однак розвиток мистецьких видань, що потребував верстання зображень, гальмувався нерозвинутими комп’ютерними технологіями. Було з’ясовано, що для наукового товариства електронний формат журналу розширив можливості комунікації, оскільки наскрізний пошук слів у документах, доступ до видання з домашнього комп’ютера, можливість читати наукову періодику різних країн полегшували дослідницьку роботу.
У третьому розділі з’ясовано, як розвиток комп’ютерів і програм до них може впливати не лише на форму, але і на сам процес видавництва. За існуючими тенденціями було зроблено спробу прогнозувати розвиток електронних видань у майбутньому.
Під час визначення основних чинників трансформації мережевих електронних журналів було визначено, що їх розвиток у контексті зміни медіа відбувається у трьох площинах – функціональній, текстовій (незначні стилістичні відмінності) та графічній. На функціональному рівні помітно, як інтернет–технології впливають на створення, розповсюдження та сприйняття читачами мережевих електронних журналів. Для електронних журналів доставка видання до користувача здійснюється миттєво за допомогою мережі. З розвитком технологій покращувалися методи розповсюдження журналів через електронні канали зв’язку. Паралельно з ARPANET розвиваються альтернативні мережі BSS, BITNET, EIES, які на тривалий час стали середовищем активного розвитку езинів. Згадки про ранні мережеві електронні журнали знайдено в різних джерелах, проте свідчення різняться щодо найпершого. В ході аналізу було визначено, що найімовірніше ним був хакерський езин «Cult of Dead Cow», що вийшов у 1984 році.
Значного розвитку електронні видання набувають із широким упровадженням гіпертекстової мережі в середині 1990-х років. Вона дозволила зв’язати документи в одну зручну систему. Завдяки їй читачі могли шукати потрібну їм інформацію в інтернеті, використовуючи пошукові машини, рейтинги та каталоги. Електронні журнали переживають занепад із розвитком гіпертекстової мережі http, а особливо соціальних мереж, оскільки вони дозволили створювати неперіодичні види видань (блоги, портали та інші види динамічних сайтів). Розвиток мобільних пристроїв дає електронним журналам нову платформу, де вони можуть стати успішними.
У площині дизайну спостерігаємо суттєві трансформаційні зміни з упровадженням HTML, що має низку переваг над звичайним текстовим форматом, – можливість компонувати тексти разом із зображеннями, макетувати тексти, застосовувати нелінійне верстання видання, використовувати мільйони відтінків колірної схеми RGB тощо, це значно покращило вигляд видань. Однак із розвитком гіпертексту ASCII-журнали мали конкурувати із сайтами. Наукові мережеві електронні журнали навпаки почали розвиватися з гіпертекстом, оскільки він дозволяв містити в собі графічні елементи, що відкрило можливість вставляти у видання ілюстрації та спеціальні символи, як, наприклад, формули, графіки та ноти, що було неможливо у форматі ASCII. Крім того, дослідження показує, що найбільшого розвитку мережеві електронні журнали набули з поширенням формату PDF, що дозволяв зберігати найскладніше макетування та дизайн у виданні, це відкрило нові можливості для журналів мистецького спрямування та інших видань, що не могли виходити в друкованому вигляді з різних причин. Сучасні видавці журналів експериментують з анімацією, використовуючи формати Java, JavaScript та Flash.
На основі цього дослідження можна здійснити такий поділ етапів розвитку мережевих електронних журналів:
– текстовий (формат ASCII), що розпочався з перших мережевих електронних журналів від 1984 року і тривав до середини 1990-х років, однак деякі видання продовжують видаватися у текстовому форматі до сьогодні;
– гіпертекстовий (формат HTML, CSS), що виник у 1990-х роках та активно триває сьогодні, постійно інтегруючи нові чинники, що впливають на трансформацію мережевих електронних журналів;
– PDF, що розпочався з розвитком швидкісних каналів зв’язку в кінці 1990-х років та активно триває до сьогодні;
– динамічний (формат FLASH, JavaScript), що з’явився на початку 2000-х і триває до сьогодні в пасивній фазі;
– мобільний (формат JAVA), що розпочався з широким упровадженням мобільних пристроїв близько 2005 року й активно розвивається сьогодні.
Трансформація мережевих електронних журналів привела до зміни у видавничих процесах підготовки та розповсюдження видань. Редакціям потрібно орієнтуватися на вузьку тематику і аудиторію, враховувати брак фінансування та новітні технічні засоби розповсюдження цих видань. Було визначено низку специфічних переваг, що базуються на видових характерних рисах. Електронна форма мережевих електронних журналів дозволяє тиражувати файли необмежену кількість разів через копіювання з інтернету на комп’ютер читача, що нівелює поняття накладу. Аналітичний характер інформації дозволяє цьому виду видання бути поза часом. Під час аналізу переписки аудиторії з редакцією було визначено, що мережеві електронні журнали протягом усього терміну свого існування відігравали важливу соціоформувальну роль для малих товариств, які мали спільні інтереси. Електронні журнали задовольняють потребу в комунікації та якісній, редакційно опрацьованій інформації таких сегментів мережевої аудиторії, які раніше оминалися видавцями. Редакторське опрацювання в різних електронних виданнях може варіюватися від простого постмодерування до комплексної роботи над усім виданням. Роботу редактора мережевих журналів можна умовно розділити на чотири етапи: створення концепції, збирання матеріалів та написання текстів, художньо-технічне оформлення, розповсюдження та наведення контактів. Редактор виконує також нехарактерну для його професії діяльність – верстання, розповсюдження тощо. У ході аналізу матеріалу окреслено важливу роль редакцій в мережевих електронних журналах, що значно перевищує подібні функціональні обов’язки в інших виданнях.
У процесі визначення перспективи розвитку і функціонування мережевих електронних журналів, як явища масової комунікації та виду видавничої продукції було продемонстровано чинники, що впливають на перспективи розвитку мережевих електронних журналів, а саме: регресивність деякої частини інтернет-аудиторії, прагнення окремих індивідуумів до індоктринації, втома користувачів від медійного шуму та бажання отримувати тільки якісну інформацію, інтенції до створення електронних видань, що не цензуруватимуться, використання мережевих електронних журналів як лабораторії для експериментів над формою та змістом мас-медіа, розвиток мобільних пристроїв, що вимагають нових поекранних підходів до оформлення видання.