СЕМАНТИКА ОПТАТИВА ТА ЗАСОБИ ЙОГО ВИРАЖЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Короткий зміст

завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, окреслено предмет та методи дослідження.

          Перший розділ “Теоретичні засади вивчення речень із модальним значенням оптатива” присвячено історії вивчення оптатива від визначення його як морфологічного способу до розгляду синтаксичних конструкцій із значенням оптатива в системі модальних типів простого речення. Окреслено основні критерії виокремлення речень із значенням оптатива з-поміж речень бажальної модальності. Проаналізовано питання, пов’язані з визначенням сутності оптатива як суб’єктивно-модального значення.

          Перший параграф розділу висвітлює особливості розвитку поглядів на оптатив як морфологічний спосіб, а також питання, пов’язані з визначенням його граматичного статусу. Оптатив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого в мовній системі пов’язане з потребою оформлення одного з видів модальних значень, а саме бажального значення. Одні з перших тлумачень оптатива як дієслівного способу,  призначеного для вираження бажального значення в  граматиках різних мов (здебільшого індоєвропейських), містять роботи Ф.І.   Буслаєва, Д.М. Овсянико-Куликовського, О.О. Потебні. Первинне визнання оптатива одним із способів дієслова пов’язане з особливостями історичного розвитку поглядів на модальність і засоби її вираження в мові: зміст модального значення розглядався на синтаксичному рівні, а його вираження – на морфологічному. Цим можна пояснити й ототожнення оптатива з дієслівним бажальним способом у тлумаченні терміна латиномовного походження  оптатив. 

           Для вираження бажальної модальності в українській мові призначений  виокремлений серед дієслівних способів бажальний спосіб. Закріплення терміна бажальний спосіб на означення дієслівного способу, який є головним виразником бажальної модальності, на заміну терміна латиномовного походження оптатив виправдане тим, що в українській мові останній повністю не відбиває граматичної сутності явища.  Бажальний спосіб в українській мові виступає в ролі „слабкого” (морфологічно не маркованого) елемента всієї системи способу в цілому, оскільки переважно використовує дієслівні форми, представлені у складі інших способів. Підтвердженням цьому  слугують спроби   виокремлення бажального способу як дієслівної форми в системі умовного чи наказового способу (Ф.І. Буслаєв, М.І. Греч, А.П. Грищенко, М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський)), а також  виділення умовно-бажального способу як окремої граматичної форми (О.О. Потебня, В.П. Володін).

           Бажальний спосіб у системі дієслівноспособової парадигми української мови було виділено завдяки осмисленню значеннєвої специфіки бажальної модальності, що має своєрідне граматичне оформлення. За умови врахування взаємодії форми і значення дієслівних утворень визначають їх місце в граматичній системі мови. Відносячи умовний спосіб дієслова, або кон’юктив, до основних засобів вираження оптативної модальності, учені звертають увагу на його функціонально видозмінений характер (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська). Це означає, що форма умовного способу (дієслово минулого часу в поєднанні з часткою би) в межах синтаксичної конструкції оптативної модальності втрачає типове для нього значення нереальної, передбачуваної дії, пов’язаної з реальною умовно-наслідковим відношенням, а натомість отримує нове завдання – відобразити бажаність нереальної дії, важливої, необхідної для суб’єкта мовлення, без вказівки на можливі умови здійснення бажаного. При цьому залишається дієвою основна функція кон’юктива – надання ірреальності змісту повідомлюваного. Типовим виразником бажальної модальності визнано аналітичні форми, утворені поєднанням інфінітива з часткою би.

          У дисертаційному дослідженні прийнято позицію, згідно з якою оптатив являє собою модальне значення, за основу оформлення якого править бажальний спосіб дієслова. Встановлено, що основними морфологічними засобами експлікації бажального способу є такі: інфінітивні утворення з часткою би та аналітичні форми з дієсловом умовного способу в поєднанні з часткою би. Специфічною формальною ознакою бажального способу є модифікація частки би: хоч би, коли б, якби, аби.

           Другий параграф розділу присвячено розглядові становлення вчення про речення з модальним значенням оптатива. Питання визначення статусу речень, що виражають оптативну модальність, інакше оптативних речень, знайшло відображення в розробці класифікації речень за модальною кваліфікацією, в основі якої лежить диференціація синтаксичних конструкцій за типами модальних значень. Було помічено, що категорія способу  – взагалі  не  єдиний засіб вираження модальності. У роботах таких учених, як Ш. Баллі, О.В. Бондарко, В.В. Виноградов, І.Р. Вихованець, О. Есперсен, Н.Ю. Шведова, В.Д. Шинкарук, визнано, що модальні значення виражаються не тільки морфологічними засобами (формами дієслівних способів), а й синтаксичними (формами речень), лексичними, а також інтонацією. Синтаксичний підхід до вивчення модальності дозволив розробити класифікацію модальних різновидів речення, згідно з якою відмінностям у модальній семантиці відповідають структурні моделі речення.

           На виділення речень із значенням бажальності одними з перших звернули увагу О.М. Пєшковський, О.О. Шахматов. Із посиленням інтересу до сематико-синтаксичного рівня організації синтаксичних одиниць (починаючи з 70-х років XX ст.) усе більшої ваги набирає питання визначення модального плану речення, із чим пов’язано виокремлення серед модальних типів речення суто оптативних. Оптативні речення визнано багатьма українськими вченими як речення, що виражають модальність бажальності (І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, М.Ф. Кобилянська, І.І. Слинько, К.Ф. Шульжук). Відомі спеціальні дослідження, які торкаються питань визначення місця оптативних речень серед синтаксичних конструкцій із модальним значенням бажальності (О.В. Алтабаєва), відокремлення оптативних речень від спонукальних (Т.І. Распопова).

           Поступове перенесення аспектів вивчення оптатива від розгляду його як  дієслівного способу до семантико-синтаксичного вивчення речень із модальним значенням бажальності зумовило нівелювання  мовознавцями первинної сутності оптатива, його способового призначення. У зв’язку з цим до оптативних речень відносять речення будь-якої граматичної організації, так чи інакше пов’язані з вираженням бажального значення. Це призводить до ототожнення різних понять і явищ. Йдеться насамперед про ототожнення оптатива – репрезентанта ірреальної бажальності (Якби прийти) та дезідератива – виразника реальної бажальності (Хочу прийти). У роботі встановлено, що речення із значенням оптатива відрізняються від інших речень бажальної модальності такими особливостями: оптативні речення виявляють бажальність усього речення, набувають граматичного оформлення у вигляді одного з ірреальних способів, визначають обов’язкове ототожнення суб’єкта бажання з мовцем, виявляють характер афективності.

          Вважаємо, що в потрактуванні оптатива й відповідно синтаксичних конструкцій із цим значенням важливим є врахування всіх рівнів організації: морфолого-синтаксичного, семантико-синтаксичного й комунікативного − у їх взаємозв’язку. З огляду на це в роботі визначено, що оптативні речення – це комунікативний тип синтаксичних конструкцій, призначений для вираження модального значення оптатива, структурований відповідно до форми синтаксичного бажального способу, в основі утворення якого, у свою чергу, лежить бажальний спосіб дієслова. Оптативні речення являють собою одну з форм модально-часової парадигми. Центральне місце в системі засобів вираження оптативного модального значення посідає морфолого-синтаксичний спосіб.

           У третьому параграфі розділу висвітлено питання специфіки оптатива як суб’єктивно-модального значення. У ході дослідження з’ясовано, що висловлення з модальним значенням оптатива, виражаючи об’єктивне значення ірреальності, передають абстраговані від реальної дійсності ситуації, представляючи їх ментальне допущення на заміну реальній дійсності. Позначені відносно більшою роллю суб’єктивного фактора, оптативні висловлення не просто констатують наявність певної ірреальної ситуації, а представляють її в ролі бажаної для суб’єкта мовлення. Мовець не визначає ступінь вірогідності реалізації уявлюваної ситуації, оскільки не актуалізує це питання на момент мовлення. Більш значущим постає факт існування бажаної ситуації в його уявленні. Він співвідносить уявлювану ситуацію з такою, яка б могла задовольнити певні потреби: моральні, фізичні. Таким чином, правомірним є твердження про те, що оптатив являє собою суб’єктивно-модальне значення, суттю якого є уявлювана  (ірреальна) ситуація, вірогідність реалізації якої не визначена, однак така реалізація могла б задовольнити потреби мовця, а відтак є бажаною для нього.

           Вивчення семантики оптативних висловлень із урахуванням різноманіття варіантів організації пропозиційного рівня дозволило прослідкувати можливість зверненості уявлюваної ситуації до певного часового плану. Ірреальна ситуація, що становить предмет бажання  в оптативному висловленні, може конкретизуватись як зверненість до невизначеного майбутнього: Мені б тільки із-за грат виплутатись... (Ю.Збанацький), до найближчого майбутнього: Скоріше б твої батьки верталися (В. Кучер), до минулого [Ох, лихо мені тяжке!] Лучче б я його не бачила!.. [Як то мені його забувати?] (Г. Квітка-Основ’яненко), до теперішнього  Коли б гріха не  було тут (А. Тесленко). Картотекою зафіксовано також частотність функціонування оптативних висловлень, в яких представлено неймовірне бажання. Хоч бажана ситуація в цьому випадку і не віднесена до подій минулого плану, вона все одно не може стати реальною, оскільки фактично є нездійсненною. Такі оптативні висловлення передають неймовірні бажання-мрії, наприклад:  Ех, коли б ветеринари лікували від свинства! (А. Крижанівський); Якби можна було впасти отут до ніг батькові, дитинчам малим стати... хай би до крові шмагав отим скрутнем рудим, як дротяним, хай би крізь шмаганину, крізь біль прийшло тобі прощення... [Але схоже на те, що цього не буде] (О. Гончар). Отже, в результаті дослідження виявлено, що оптатив репрезентує ірреальність зображуваного з можливим уточненням засобом контексту, а іноді за допомогою формальних показників, уявної віднесеності тієї чи іншої ситуації до певного часового плану. Відповідно до того виділено два основні семантичні типи оптативних висловлень, на чому базуватиметься подальший розподіл окремих семантичних видів і різновидів семантики оптатива: ірреально-потенційні оптативні висловлення (I) та власне ірреальні оптативні висловлення (II).

           У другому розділі „Диференціація семантики оптатива” досліджено систему семантичних видів і різновидів, виявлених на базі двох основних семантичних типів оптативного значення. Представлено розгалужену класифікаційну систему окремих значень оптатива, розроблену з урахуванням особливостей функціонування оптативних висловлень у живому мовленні.

           У роботі реалізовано підхід до семантичної класифікації, викладений в „Русской грамматике”, 1980. На підставі цього підходу здійснено поділ семантики оптатива на два основні типи: ірреально-потенційні та власне ірреальні. Подальша класифікація розроблена самостійно в результаті детального аналізу мовленнєвого матеріалу.

           Дослідження семантики оптативних висловлень дозволило стверджувати, що оптативні висловлення формують два типи, розмежовані на базі об’єктивної модальності (перший рівень диференціації): ірреально-потенційні (I) і власне ірреальні (II). Кожний із цих типів передбачає диференціацію на одиниці нижчого (другого) рівня – семантичні види: 1) власне бажальність, 2) бажальність із зумовленою винятковістю, 3) бажальність позитивно оціненого – з-поміж значень I типу, і 1) бажальність-жалкування, 2) бажальність-докір як стимул – серед значень II типу. У межах семантичних видів, у свою чергу,  виявлено окремі бажальні значення, що сприяє виокремленню семантичних різновидів семантики оптатива (третій рівень диференціації).

           Серед ірреально-потенційних оптативних речень, що виражають значення власне бажальність, виділено три різновиди:

           а) власне бажання ([По якомусь часі перед ними знову виник байрак.] Перескочити б його одним духом! (О. Гончар)),

           б) бажання прискореного здійснення (– Ах! – притулилася Катря. – Коли б швидше кінчалася війна! (Ю. Смолич)),

           в) бажання-побоювання („Коли б тільки хто не пограбував у лісі”, – думаю я і щосили вдивляюся в зелені печери і напружую слух (П. Панч));

із-поміж  ірреально-потенційних оптативних речень із значенням бажальність із зумовленою винятковістю виділено два різновиди:

           а) бажання винятково єдиного як зіставлення/протиставлення (Все можна знести в шторм. Ще й не таке витерпіти! Коли б тільки не снилося знову. Коли б! [Геть, очмано! Зійди з очей!] (В. Кучер)),  

           б) бажання винятково єдиного як умова

           ([– А що якби ви цього хлопця та міні в учення оддали?

             – Про мене!] Міні аби б тільки воно не брендило по всіх усюдах. [Усе не малезний бельбас, – пора і вчитись] (Д. Яворницький));

серед ірреально-потенційних оптативних речень, що виражають значення позитивно оціненого, виокремлено два різновиди:

           а) бажання-ствердження необхідного (А гарно б, чорт візьми, замолоду розквитаться з життям! (А. Тесленко)),

           б) бажання необхідного як спонукання

           ([– Що маю зробити?

            – Не знаю... Господи!] Якби поговорили ви з ним… (О. Ільченко)).

           Серед власне ірреальних оптативних речень, які виражають значення бажальність-жалкування, виділено три різновиди:

            а) бажання-негативна оцінка ([– Як дзига перед ним наші Іполит Автономович. І лагідні такі: все йому розказують, розповідають і все: ”Василь Маркович, Василь Маркович, мовляв, ми вже й те, й те...] А він йому хоч би слово. [Як німко, тільки хмуриться...] (Я. Баш)),

           б) бажання-ствердження необхідного (Йому б краще повернутись і переодягтись в чисте [, він-бо ж помчав наздоганяти Паню...] (В. Земляк)),

           в) бажання-мрія (Коли б можна було вернути минуле! (М. Кропивницький)). 

           Власне ірреальні оптативні речення із значенням бажальність-докір як стимул представлені у вигляді одного різновиду: бажання-докір як стимул (– Ти б не бралась не за своє діло, – заговорив він наче не своїми губами [, – хіба  ти мужичка, чи що, щоб коло свиней ходити?] Ти пошанувала б свої руки! (А. Свидницький)).

           Аналіз оптативних висловлень дозволяє висновувати про складну й різноманітну семантику оптатива. Виражаючи основне значення ірреальної бажальності, визначене як інваріантне, речення оптативної модальності можуть реалізовувати певні семантичні відмінності, по-різному конкретизуючи характер бажаної ситуації, й відповідно самої бажальності.

           Спостережено, що для характеристики семантики оптатива з урахуванням диференціації його окремих значень суттєвими є такі параметри бажаної ситуації: потенційна реалізованість/нереалізованість, відношення бажаної ситуації до попередньої реальної ситуації, відношення до заперечення, односпрямова-ність/різноспрямованість суб’єкта бажання і потенційного виконавця бажаної дії, сполучуваність з іншими модальними значеннями.

          Специфіку інваріантного значення семантики оптатива відображено у вигляді семантичного різновиду „власне бажання”, виокремленого серед групи висловлень семантичного виду „власне бажальність”. Аналіз оптативних висловлень доводить, що семантика власне бажання найточніше відбиває сутність оптатива, що сприяє потрактуванню змісту бажаної ситуації у вигляді умовної семантичної моделі: „Хочу, щоб це здійснилось”. За допомогою суб’єктивно-модальних часток хоч би, от би, взять би, якби от, тільки б, коли б, коли б хоч можуть утворюватися лише незначні семантичні відтінки, які суттєво не впливають на семантичну структуру речення.

           Різновиди ”бажання прискореного здійснення” і „бажання-побоювання”, віднесені до семантичного виду „власне бажальність”, виявляють важливі уточнення щодо змісту бажаної ситуації, проте без втручання будь-яких інших модальних значень чи смислів іншої природи. У цьому послуговуються службові форманти, а саме відприслівникові частки скоріше, швидше, заперечна частка не.

           Своєрідністю відзначаються оптативні висловлення семантичного виду „бажальність із зумовленою винятковістю”. Здатності виражати додаткове значення зумовленості поряд з основним бажальним ці висловлення  набувають, функціонуючи як окремі компоненти складних синтаксичних конструкцій. Тому складний пропозитивний зміст реченнєвих моделей-ідентифікаторів: „Неважливо, чи здійсниться все інше – хочу, щоб здійснилось тільки це”, „Хочу, щоб здійснилось саме це, оскільки воно є умовою для здійснення чогось іншого, більш значного” – формується завдяки втручанню змісту інших речень, які не є оптативними, але відіграють суттєву роль у відтворенні додаткового смислу. Для висловлень цього семантичного виду характерне використання часток тільки б, лише б, от тільки б, аби, аби тільки, аби тільки не.

          Виявлення додаткового значення, а саме оцінного, на фоні бажального у сфері оптативних висловлень дозволяє виокремити семантичний вид „бажальність позитивно оціненого” і семантичні різновиди: „бажання-негативна оцінка”, „бажання-ствердження необхідного”, а також „бажання необхідного як спонукання” та „бажання-докір як стимул” як комунікативні варіанти представлення бажально-оцінного значення. Дослідження засвідчує, що бажання-ствердження необхідного як результат позитивної оцінки випливає із самої семантичної структури висловлень, в яких суб’єкт бажання і суб’єкт-потенційний виконавець бажаного різноспрямовані. Це зумовлено визначенням мовцем-не-діячем необхідності в здійсненні певної ситуації для іншої особи. Оцінне значення може експлікуватися за допомогою оцінних лексем добре, цікаво, чудово – в структурі ірреально-потенційних висловлень, а також  компаративних форм краще,  ліпше – як у структурі ірреально-потенційних висловлень, так і в структурі власне ірреальних висловлень.

           Аналіз мовленнєвого матеріалу доводить, шо семантичні різновиди „бажання необхідного як спонукання” та „бажання-докір як стимул” виявляють ще й спонукальне модальне значення в додаток до бажального та оцінного, відбиваючи специфіку функціонування в живому мовленні (як правило, діалогічному), а саме при безпосередньому мовленнєвому контакті з потенційним виконавцем бажаної дії. Отже, вони ситуативно зумовлені. Характер часової віднесеності, а саме ірреально-потенційність чи власне ірреальність, зумовлює визначення каузації відповідно як спонукання чи стимул.

         Дослідження засвідчує, що невідворотність ірреальності може сприяти переродженню власне бажання в бажання-мрію. Семантичний різновид „бажання-мрія” відзначений  фіксацією неймовірних бажаних ситуацій, здійснення яких неприпустиме і в реальній дійсності. Для висловлень цього різновиду характерне використання часток якби, коли б, а також вигуків о, ех, ох.

Перелік основних класифікаційних одиниць, супроводжуваний прикладами, розміщено в додатках у вигляді двох таблиць:

Таблиця 1.

Таблиця 2.

Розділ третій „Формально-синтаксична організація оптативних речень” присвячено виявленню основних засобів вираження оптативного модального значення в структурі простого речення, визначенню місця оптативного речення в системі синтаксичних конструкцій української мови, окресленню основних структурних типів оптативних речень.

          Проведені спостереження довели логічність твердження про те, що репрезентантом оптативних висловлень у мові є просте речення як монопропозитивна конструкція. Формування у висловленні оптативного значення не передбачає обов’язкової наявності інших дій, окрім бажаної. Оптативне речення для відтворення відповідного значення не потребує представлення додаткової інформації щодо умов здійснення бажаної інформації чи характеру повідомлення. Функціонуючи як компонент складної синтаксичної структури, оптативне речення може лише набувати додаткового семантичного відтінку. При цьому основне модальне значення оптатива виявляється й в ізольованому використанні.

           У результаті аналізу встановлено, що оптативне речення має граматичну побудову відповідно до форми синтаксичного бажального способу певного структурно-семантичного типу речення. В основі формування синтаксичного бажального способу лежить форма морфологічного бажального способу дієслова як предикативного центра речення. Тож видозміна певної семантико-синтаксичної структури речення  відбувається за допомогою видозміни дієслова.

           Дослідження засвідчує, що форма синтаксичного бажального способу утворюється одним із таких засобів:

– видозміною головного члена речення – дієвідмінюваного дієслова відповідно до  морфологічного бажального способу, форма якого постає у вигляді функціонально видозміненого умовного способу („дієслово минулого часу + би”) – в реченнях дієслівного типу,

– введенням службового дієслова бути  у формі морфологічного бажального способу – у випадку з реченнями іменного типу,

– додаванням частки би до інфінітива  – для інфінітивних речень,

– додаванням частки би до об’єктного іменника у формі родового чи знахідного відмінка, а також до будь-якої локативної синтаксеми – в еліптичних реченнях.

           Аналіз мовленнєвого матеріалу дає змогу констатувати, що оформлені у вигляді синтаксичного бажального способу оптативні речення являють собою один із членів граматичної парадигми речення певного структурно-семантичного типу.

Оптативні речення репрезентують такі синтаксичні конструкції: 

 двоскладні речення:

 – дієслівні N1–Vf (Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!.. (М.  Кропивницький)),

 – субстантивні N1–N1 (От якби ти нам зятем став (В. Канівець)),

 – ад’єктивні N1–Adj1 (Хоч би наука друга! (А. Свидницький)),

 – партиципні N1–Part (Тільки б дядько цей не виявився спеціально засланий (О. Ільченко)),

 – двоскладні речення з некоординованими головними членами N1–N2...(Adv) (Коли б ще вітер не в спину (Є. Кононенко));

односкладні речення:

 – власне безособові Vfs3n, N2 (neg) Vfs3n, Praed (Хоч би вже світало скоріше

(С. Васильченко),  Тільки вистачило б крові (І. Багряний), Хоч би не чадно 

(А.  Тесленко)),

– безособово-інфінітивні Vfs3n Inf, Praed (mod) Inf (От коли б тільки їсти не хотілося (О. Іваненко), Коли б можна було вернути минуле! (М. Кропивницький));

– квантитативно-ґенітивні Adv quant N2 (Якби хоч питань було небагато

 (В. Близнець)),

− заперечні ґенітивні Немає N2 (Якби гріха не було… (Н. Рибак)),

– неозначено-особові Vfpl3 (Хай би прислали поповича (А. Свидницький)),

– номінативні N1(Тілько аби здоров’я (О. Кониський)),

– інфінітивні Inf (Тільки б не вимазатись об що-небудь (Ю. Андрухович)),

комунікати  (Коли б він мешкав далеко, коли б він не бачив її щохвилини. Коли б...

(Л.  Яновська)).

           У результаті аналізу виявлено, що семантичною специфікою речень інших структурних схем, як-от: N1−Inf,  N1−Adv,  Inf −N1, Inf cop Inf, Inf –Adv-o (N2...), Praed (neg) N2/N4 – обмежено утворення форми речення бажального способу.

           Особливістю структурно-семантичної організації відзначені інфінітивні речення структурно-семантичного типу Inf, у яких обов’язковим компонентом є частка би (б) (Господи, пережити б цю ніч! (П. Панч)). Призначені для вираження оптативної модальності, вони виступають лише у вигляді синтаксичного бажального способу, не вступаючи у парадигматичні відношення з іншими формами речення.

           Окремим граматичним видом оптативних речень правомірно вважати еліптичні речення, оптативне значення в яких визначене і зумовлене їхньою структурою. Найпоширенішими серед таких є ґенітивно-акузативні речення структурної схеми N2/N4 (Хліба б! (Д. Яворницький)). Позбавлені вербалізованого предиката, такі конструкції самостійно виражають оптативне значення, а відтак є семантично достатніми й зрозумілим  поза контекстом.

           Своєрідними утвореннями, позбавленими ознак членованих конструкцій, але здатними виражати оптативне значення, вважаємо оптативні комунікати. Вони становлять модифіковані варіанти змісту препозиційного речення й використовуються у різних функціях: як репліка-відповідь у діалогічному мовленні ([– Мітингували? <...>Все про землю?

           – Про землю. На банду думаєте?

           – А на якого ж дідька. Треба з корінням виривати погані зуби.]

           – Коли б то... (М. Стельмах)), як видільно-актуалізований компонент змісту в монологічному мовленні (– Ой, коби-то дав господь милосердний, коби-то дав!.. А таки чутно між людьми. Що будуть відбирати панські грунти та давати людям... коби-то! (М. Коцюбинський)).

           Між структурно-семантичними типами оптативних речень і виділеними семантичними різновидами немає чітких закономірностей кореляції. Спостереження дозволяють констатувати лише коливання в частотності використання тих чи інших структурних схем для кожного із семантичних різновидів.

                                                        ВИСНОВКИ

           Проведений у роботі аналіз семантики оптатива та засобів його вираження дозволив зробити такі узагальнення:

          1. Оптатив – суб’єктивно-модальне значення, суттю якого є уявлювана (ірреальна) ситуація, вірогідність реалізації якої не визначена, однак така реалізація могла б задовольнити потреби мовця, а відтак є бажаною для нього. На мовленнєвому рівні оптатив представлений у вигляді оптативних висловлень, на формально-синтаксичному – оптативних речень. В основі формального вираження оптатива лежить морфолого-синтаксичний спосіб, а саме бажальний спосіб, що відбиває первинну сутність оптатива як специфічної  дієслівної форми, спеціально призначеної для вираження бажального значення.

          2. Речення із значенням оптатива вирізняються з-поміж інших речень бажальної модальності такими особливостями: оптативні речення виявляють бажальність усього речення; набувають граматичне оформлення у вигляді одного з ірреальних способів; визначають обов’язкове ототожнення суб’єкта бажання з мовцем; виявляють характер афективності.

           3. Оптатив репрезентує поєднання об’єктивної та суб’єктивної модальності, що відбивається в комплексі значень: ірреальності та бажальності. Особливостями організації об’єктивного плану, а саме уявною віднесеністю бажаної ситуації до певного часового плану, зумовлено розрізнення ірреально-потенційних і власне ірреальних оптативних речень. Специфіка організації суб’єктивного плану вираження оптатива полягає у різноманітності виявлених окремих значень семантики оптатива, що створюється комбінацією ірреальнобажального значення із значеннями різної природи.

           4. Систематизація окремих значень семантики оптатива відображена у вигляді досить розгалуженої класифікації, в основу якої покладено диференціацію семантики оптатива на трьох рівнях. На першому рівні, пов’язаному з вираженням об’єктивної модальності, виокремлено два основні типи оптативних речень: ірреально-потенційні та власне ірреальні. Специфікою суб’єктивної модальності, представленою в оптативних висловленнях, зумовлено диференціацію другого та третього рівнів, де виокремлено відповідно семантичні види та семантичні різновиди.

          5. У сфері виділених оптативних значень вирізняється ядро (центр) семантики оптатива. Семантичним центром є значення власне бажання, яке найточніше відбиває сутність оптатива (семантична модель-ідентифікатор – „Хочу, щоб це здійснилось”), оскільки позбавлене комбінацій, нашарувань значень різної природи. Усі інші різновиди позначені конкретизацією змісту бажаної ситуації, що відбувається таким чином: за рахунок незначних уточнень засобом часток (бажання прискореного здійснення, бажання-побоювання),  через комбінування бажального значення з іншим модальним значенням (бажання-ствердження необхідного, бажання-негативна оцінка), за допомогою одразу і часток, і контекстуального оточення (бажання винятково єдиного як протиставлення, бажання винятково єдиного як умова), завдяки ситуативній зумовленості (бажання необхідного як спонукання, бажальність-докір як стимул).

           6. Оптативні речення – це тип простих речень, у якому виражене оптативне модальне значення. Оформлені у вигляді синтаксичного бажального способу, вони являють собою один із членів граматичної парадигми речення таких структурно-семантичних типів: N1–Vf, N1– N1, N1–Adj1, N1– Part, N1– N2...(Adv), Vfs3n, Vfs3n Inf, N2 (neg) Vfs3n, Praed, Praed (mod) Inf, Немає N2, Adv quant N2, Vfpl3, N1.  Семантична специфіка речень інших структурних схем, як-от: N1−Inf,  N1−Adv,  Inf−N1, Inf cop Inf, Inf – Adv-o (N2...), Praed (neg) N2/N4 – обмежує утворення форми речення бажального способу.

           7. Форма синтаксичного бажального способу утворюється одним із таких  засобів:

– видозміною головного члена речення – дієвідмінюваного дієслова відповідно до морфологічного бажального способу, форма якого збігається з умовним способом („дієслово минулого часу + би”) – в реченнях дієслівного типу,

– введенням службового дієслова бути  у формі морфологічного бажального способу – у випадку з реченнями іменного типу,

– додаванням частки би до інфінітива  – для інфінітивних речень,

– додаванням частки би до об’єктного іменника у формі родового чи знахідного відмінка, а також до будь-якої локативної синтаксеми – в еліптичних реченнях.

           8. Інфінітивні речення структурно-семантичного типу Inf, в яких обов’язковим компонентом є частка би (б), є специфічним структурно-семантичним типом речень, призначеним для вираження саме оптативної модальності. Вони виступають лише у вигляді синтаксичного бажального способу, не вступаючи у парадигматичні відношення з іншими формами речення.

          9. Еліптичні речення структурної схеми  N2/N4 – специфічний граматичний тип речень, оптативне значення в яких визначається і зумовлюється їх структурою. Позбавлені вербалізованого предиката, такі конструкції самостійно виражають оптативне значення, а відтак є семантично достатніми і зрозумілими  поза контекстом.

           10. Оптативні комунікати являють собою своєрідні утворення, позбавлені ознак членованих конструкцій, але здатні виражати оптативне значення. Вони виступають модифікованими варіантами змісту препозиційного речення й використовуються у різних функціях: як репліка-відповідь у діалогічному мовленні, як видільно-актуалізований компонент змісту в монологічному мовленні.