СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНЕ ЯВИЩЕ ГРИ СЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Короткий зміст

У Вступі визначено проблематику роботи, схарактеризовано актуальність, мету й завдання, об”єкт і предмет дослідження, обґрунтовано методологію його аналізу, наукову новизну, теоретичне значення й практичне застосування.

У першому розділі “Гра слів як семантико-стилістичне явище” розглядаються загальнотеоретична проблематика явища гри слів і ступінь його вивчення на матеріалі  української мови.  Так, за ознакою наявності або відсутності стилістичної заданості гра слів – як спеціально побудований мовний засіб – протиставляється явищу “народної етимології”, яке має не усвідомлюваний самим мовцем, спонтанний характер. Проте в самій мові між цими двома явищами не завжди можна провести однозначну межу, оскільки, по-перше, в мові художньої літератури  є  досить поширеним стилістичний прийом, коли певний випадок  хибного осмислення

слова в мовленні персонажа автор використовує як гру слів; по-друге, у випадках гри слів виділяються явища “поетичної етимології” та жартівливої (іронічної, глузливої, сатиричної)  “етимологізації”. За особливостями семантико-структурної організації конструкцій з елементами гри слів дослідники виділяють різні типи побудов. Це звичайно конструкції: а) із зіставленням обіграваних мовних одиниць у межах контексту; б) із залишенням однієї з таких одиниць за межами контексту – як домислюваної; в) із злиттям двох близькозвучних слів у рамках спільного третього або, навпаки, з розкладенням одного слова на два; г) з переставленням мовних одиниць.

Гра слів найдокладніше вивчена на фонетичному (звукові повтори, алітерації, асонанси, анаграми і т. ін.) та лексичному рівнях, а серед типів лексико-семантичних відношень – у явищах обігравання слів-омонімів, меншою мірою значень полісемічного слова й особливо – при парономазії, або (як її частіше тепер називають) паронімічній атракції. Дослідження гри слів у морфеміці та словотворенні здебільшого проводяться в одному ряду з випадками вияву цього явища на рівні слів як лексичних одиниць. Вихід досліджень на рівні морфології та синтаксису також звичайно відбувається без принципового відмежування їх від власне лексичного рівня – у випадках міжчастиномовних омонімів  та неоднослівних омофонів. Крім того, рівень синтаксичних одиниць залучається до аналізу у випадках омонімії вільних синтаксичних і зв”язаних, фразеологізованих конструкцій. Фразеологія є об”єктом аналізу під даним кутом зору також у випадках “розгортання слова у фразеологізм” – при творенні фразеологізмів-каламбурів на основі подібності (тотожності) певних слів.

У другому розділі “Обігравання мовних  одиниць у межах будови слова та словотворення” описуються випадки обігравання компонентів слова (не обов”язково морфем у власному розумінні) як без їх формальних видозмін (крім можливих графічних модифікацій на письмі), тобто в межах структури слова, так і з утворенням нових структурних мовних одиниць, тобто на рівні словотворення.

На рівні будови слова серед засобів графічного увиразнення компонента слова виділяються:    1) оформлення його великими літерами. Найчастіше це кілька великих літер поряд: ГАЗават – газетна публікація про “газову війну” (пор. газ і газават “священна війна мусульман проти невірних”),  рідше – з наявністю між великими малих літер: „Що заНАдТО, то недобре” – публікація про бомбування силами НАТО території Югославії; за допомогою великої літери може виділятися тільки одна графема в складі слова: “каПриз фортуни” –  з реклами; 2) оформлення його за допомогою жирного шрифту (при чорно-білому зображенні) або шрифту іншого кольору: приватизація; 3) відокремлення його за допомогою дефіса: “Арт-обстріл” – назва естрадної групи клоунів і мімів, пор. артобстріл “артилерійський обстріл” і арт- як компонент слів артист,  артистичний. При обіграванні складових компонентів слова виділяються явища, з одного боку, “розшифровування” компонентів абревіатур і  графічних скорочень або й звичайних слів як нібито

початкових елементів відповідних інших слів (так, Рух – скорочена назва політичної партії Народний   рух   України – жартівливо   “розшифровується”   як  “Рятуйте  Україну,  хлопці!”), а  з

другого боку, – запланованого заздалегідь “зашифровування” компонентів абревіатур під початкові елементи відповідних слів (МАРС – назва групи українських письменників у 1920-х рр. – як “Майстерня революційного слова”).

На рівні словотворення гра слів реалізується як перероблення наявного слова, як утворення нового слова на основі двох (рідше кількох) слів і, навпаки, як утворення двох (рідше кількох) слів на основі одного – за допомогою таких процесів, як: 1) аналогія, тобто утворення нового слова шляхом переосмислення й відповідного переоформлення одного слова за зразком іншого: “Пригоди Робінзона Кукурузо” (дитяча повість В.Нестайка), пор. Робінзон Крузо і кукурудза. Структурно видозмінювані компоненти слова можуть при цьому виділятися за допомогою великих літер: рефорНАТОри, пор. реформатори і НАТО; 2) контамінація: горлодранці (пор. голодранці і горло драти), часто одночасно з дією гаплології: демократура (пор. демократія і диктатура),  сексплуатація жінок; 3) творення римованих слів: майстер-ламайстер;                        4) скорочення слова (слів): “І, може, тоді всі мінпроми, мінмаші та інші “міни” задумаються, як створити власну технологічну базу для лісозаготівель” (з газети), пор. мін… (скорочення слова міністерство в абревіатурах) і міна як вибуховий пристрій (можливо, як натяк на шкоду для лісу через неузгодженість дій різних міністерств); 5)  розчленування слова: “Діє слово” (рубрика в журналі, пор. дієслово); “Він божевільний, кажуть. Божевільний… Боже – вільний… Боже, я вільний! (Л.Костенко); 6) жартівливе утворення псевдоабревіатур: агентство ОБС – “Одна баба сказала”.

У третьому розділі “Обігравання мовних одиниць у межах морфології” розглядається функціонування явища гри слів у межах певних граматичних і лексико-граматичних категорій. Серед граматичних категорій іменника це явище найвиразніше виявляється на рівні роду. Насамперед у випадках приписування іменникам – назвам неістот – значення істот відповідно чоловічої або жіночої статі залежно від їхньої родової належності:  так, у народній творчості, в поезії береза, тополя, калина виступають як символи жінки, тоді як дуб або явір – як символи чоловіка; відповідником до луна як порівняння з дівчиною в поемі О.Пушкіна у відомому перекладі М.Рильського подано не місяць, а зоря. Семантико-стилістичному обіграванню на “статевій” основі найчастіше підлягають іменники з формальними характеристиками жіночого роду: а) це випадки жартівливого або іронічного приписування іменникам жіночого роду – назвам неістот – певних “жіночих” рис, наприклад: “Погода – жіночого роду. Цим усе сказано”;                б)  випадки жартівливого або зневажливого переосмислення форми іменників спільного роду на   -а(-я) – прізвищ, носіями яких є чоловіки, наприклад: Галушечко ти моя; чортова Гнидо. На рівні категорії  числа  іменників  обігравання найчастіше виявляється в рамках певних зворотів (відомих

висловів, крилатих слів, назв відомих художніх творів тощо), коли слово подається замість очікуваної форми одного числа в інших формах, наприклад: “приборкання непокірних” (пор. назву

комедії В.Шекспіра “Приборкання непокірної”). У рамках категорії відмінка виділяються випадки обігравання: а) неоднозначності відмінкової форми (часто разом з неоднозначністю відповідного прийменника): “Розмовляю по-англійському, але  тільки зі словником. З людьми поки що соромлюся”; б) значення всього звороту, узвичаєного з іменником у формі певного відмінка, шляхом підставлення іншої відмінкової форми: “Весь світ театру” (телепередача про проблеми театру), пор. відомий вислів з твору В.Шекспіра “Весь світ – театр”. Нерідко в основі каламбуру лежить одночасна трансформація числових і відмінкових форм (з можливими видозмінами інших компонентів), наприклад: “Дурнем закон написаний” (пор. “Дурням закон не писаний”).

При обіграванні іменників, що належать до різних лексико-граматичних розрядів, виділяються випадки каламбурного переосмислення в межах категорій конкретності – абстрактності, істот – неістот, але найпродуктивнішою базою для цього є розряд загальних і власних назв, коли семантика власних назв, утворених на основі певних загальних назв, заново актуалізується нагадуванням їхньої “справжньої” мотивації. За способом побудови існують два основні види такого обігравання власних назв: по-перше, поєднання в одному контексті власної і загальної назв, завдяки чому виявляється семантична двоплановість першої з них (назви газетних публікацій: “Післямова” стала післямовою” – про останній вихід в ефір і закриття телепередачі під такою назвою; “У “Солідарності” [назва політичного блоку] немає солідарності”); по-друге, актуалізація семантичної підоснови власної назви за допомогою загальної назви, яка лишається при цьому за рамками контексту  (“Що там за “Горизонтом”?” – замітка про проблеми заводу з цією назвою).

Серед прикметників обігравання каламбурного характеру звичайно виявляється як подання відносного або термінологізованого якісного прикметників, що, як відомо, не можуть виражати міри якості, як якісного, наприклад: “найпрогресивніша соціалістка України” (іронічно про голову Прогресивної соціалістичної партії України Н.М.Вітренко).

Функціонування цього явища на рівні лексико-граматичних розрядів прислівника найчастіше виявляється як зіставлення двох його категоріальних значень – предикативного і означального, наприклад: “Добре, коли все добре”, “Краще менше, та краще”.

У межах дієслова обігравання граматичних категорій виявляється насамперед як:                   а) обігравання співвідносних значень недоконаного і доконаного видів: увиразнення взаємодоповнюваності, взаємообов”язковості корелятивних видових значень відповідного дієслова (кінцева результативність неможлива без попередньої процесуальності), наприклад: “Для того, щоб прийняти закон, треба його приймати”, “Ми б загинули, якби не гинули”; навпаки,  протиставлення    двох    співвідносних    видів   дієслова   замість   очікуваної   їх   корелятивності

(процесуальність, що виражається формою недоконаного виду, є,  присутня, але результативність при цьому не настає), наприклад:   “Я  ловив щук  по 20 кілограмів!” – “Не може бути! – Ловив, але

не піймав!”; б) обігравання співвідносних значень перехідності – неперехідності: “Треба вміти не просто читати, а вміти читати саме Шевченка”; в) обігравання дієслова бути в одному  з його службових і в одному з повнозначних значень або в двох різних службових значеннях, наприклад: “Закон про владу має бути. Продуманим”; “Тоді держава не просто буде, а буде потужною”; “Історія хвороби. Хворий був обстежений. Був прооперований. Був хороший товариш…”.

На міжчастиномовному рівні обігравання форм однозвучних слів (переважно однокореневих), що належать до різних лексико-граматичних класів, відбувається з двома відмінними формами вияву. По-перше, це випадки, коли форми обох обіграваних одиниць є тотожними в різних синтаксичних позиціях, наприклад: “Винні виявилися не винними” (прикметник і його субстантивоване значення); “Перша перша леді країни” – про дружину першого президента (порядковий числівник і його ад”єктивоване значення); “Сьогодні буде тільки сьогодні, а завтра настане завтра” (прислівник і його субстантивоване значення) і т. ін. По-друге, це випадки, коли форми обіграваних одиниць збігаються тільки в одній з граматичних форм їх обох  або частіше однієї з них (при граматичній незмінності другої), наприклад: “Бігом від інфаркту” (каламбурне зіткнення форми орудного відмінка іменника біг, що виступає тут як вказівка на спосіб дії, і прислівника, що увиразнює значення швидкості цієї дії); “Добре (прикметник у формі середнього роду однини) те, що добре (прислівник) кінчається”; “Браво, “Браво”!” – замітка про успіх танцювального ансамблю під цією назвою.

У четвертому розділі “Обігравання мовних одиниць та відношень між ними в межах  синтаксису” показано, що на цьому мовному рівні семантико-стилістичний ефект обігравання, по-перше, грунтується на використанні як власне мовних одиниць, так і відношень між ними, по-друге, реалізується як з переосмисленням формально тотожних (подібних), але синтаксично неоднозначних членів речення, так і з залишенням незмінним їх граматичного значення, але з модифікацією синтаксичної структури в цілому. Різновидами обігравання синтаксичних     одиниць є:

1) використання можливої синтаксичної неоднозначності членів речення з певними семантико-стилістичними настановами: “Продається коляска для дітей синього кольору” (з журн. “Перець”; віднесення неузгодженого означення до іншого члена речення);

2) повтори того самого слова або однокореневих слів у межах синтаксичної структури – з нагнітанням у вираженні міри вияву певної ознаки: “З ледащого ледащим ледащо зліплене”,  з протиставленням об”єктів позначення таких слів: “Обвинувачує обвинувачений”, з нанизуванням однотипних конструкцій: “Хто має право мати право?”,  “Я знаю, що нічого не знаю” і под.;

3) зіставлення і протиставлення в межах синтаксичної конструкції різних уживань (“смислів”)

однієї мовної одиниці: “Є відмінники і відмінники” (тобто є справжні відмінники і такі, яких лише роблять відмінниками); “Люди є, але людей нема”;

4) переставлення членів словосполучення (речення) з утворенням синтаксичної конструкції, що характеризується відмінним щодо попереднього розставленням логіко-комунікативних акцентів: “Я не боюся міністра освіти, я боюся освіти міністра”; “Бідні, бо дурні, а дурні, бо бідні”; “Пиво, яке тебе вибирає” (з реклами);

5) зміщення в актуальному членуванні речення: а) переміщення логічного наголосу в реченні, наприклад в анекдотах: “Ти зраджуєш свого чоловіка? – А кого ж іще!”; “Дядьку, чому ви п”єте? – Бо рідке. Якби було сухе, то гриз би”; б) обігравання семантичної двоплановості ситуації поперемінно з боку активного і пасивного її учасників, її суб”єкта і об”єкта: “Боксер заявив, що цей поєдинок він закінчить нокаутом. Так воно й сталося: вже на другій хвилині він був збитий потужним ударом суперника”; “Я ще ніколи не бачив його в тверезому стані. –   Невже він завжди напідпитку? – Не він…”; в) обігравання семантичної двоплановості ситуації в часовому аспекті – залежно від того, в якому напрямі (прямому чи зворотному) сприймати її розвиток, наприклад: “Дружина – захоплено: “Тут описують, як жінка зробила свого чоловіка мільйонером!” Чоловік –   понуро: “Ага! Тільки до того  він, ясна річ, був мільярдером!!!”; г) перечленування структури речення разом зі змінами синтаксичного або морфологічного й синтаксичного статусу його компонентів, що в усному мовленні виражається модифікаціями в його інтонаційному членуванні, а на письмі – перенесенням або усуненням розділових знаків усередині речення, наприклад: “Виграти не можна програти. Кому в цій фразі поставить… другий тур виборів”; “Новий варіант казки “Тисяча і одна  ніч” –  для клієнтів салону інтимних послуг: “Тисяча – і одна ніч!” (анекдот);

6) явище оказіональної сурядності, коли відношеннями синтаксичної однорідності поєднуються слова з семантично не поєднуваними значеннями (лексичними, граматико-категоріальними, синтаксичними). Наприклад, з конкретним і абстрактним значеннями: “Рити канаву від паркану і до обіду”, зі значеннями істот і неістот: “Їдуть пани, паненята, перини, цуценята…”, з лексичними значеннями, що належать до різних тематичних груп: “Він наїздив сорок тисяч кілометрів і ще сімнадцять днів”, з різними синтаксичними функціями: “Виделку потрібно тримати у правій руці, хліб – у лівій, а шматок сала – міцно” (поєднання обставин місця і способу дії).

У п”ятому розділі “Обігравання мовних одиниць у межах фразеологічних та             інших  стійких   мовних  зворотів”   розглядається  функціонування   цього  явища  серед  власне

фразеологічних одиниць, прислів”їв та приказок, крилатих висловів, неоднослівних термінів і власних  назв, мовних  кліше, формул  мовного  етикету  і т. ін. Воно  виявляється  у  формі  таких

основних процесів, як:

1) “етимологізація” стійкого звороту, тобто його жартівливе або іронічне осмислення за зразком відповідної вільної (синтаксичної) конструкції: а) з наявністю в контексті тільки самого стійкого звороту, тоді як співвідносна синтаксична конструкція лишається “за кадром”: “Дамо кожному громадянинові по шапці!” (нібито гасло працівників  хутрової промисловості), пор. фразеологізм дати по шапці кому-небудь “вигнати, прогнати кого-небудь звідкись, зняти з посади (звичайно з ганьбою)”; б) з розкриттям у контексті справжнього розуміння автором змісту того звороту, що наводиться ніби як зв”язане словосполучення: “На Балатоні всім “море по коліно” (заголовок газетної публікації з подальшим його поясненням: в озері Балатон, яке ще називають угорським морем, справді мілко). Характерний для такого обігравання “ефект обманутого сподівання” особливо увиразнюється при “етимологізації” назв узвичаєних газетних і журнальних рубрик та публікацій, коли виникає різка аж до комічності невідповідність між тим, чого може чекати читач від цього заголовка, і тим, що йому реально подають, наприклад: “Із залу суду (заголовок, що імітує газетну рубрику судової хроніки) винесли всі меблі: там почався капітальний ремонт”.

До явищ, що розглядаються в цьому підрозділі, можна віднести й той спосіб подання переносного значення стійких зворотів як їхнього буквального значення, що з погляду певних категорій мовців (зокрема, дітей або простакуватих персонажів з гумористичних творів) не являє собою ніякого переосмислення, наприклад: “Тітка дуже зраділа, що ми приїхали у гості! Я чув, як вона сказала: “Тільки вас мені й не вистачало! “ (з журн. “Перець“ – нібито з дитячого мовлення);

2) поєднання в контексті зв“язаного і вільного словосполучень: “…психотерапевтам дали можливість на всю країну замовляти воду й заговорювати зуби десяткам мільйонів довірливих громадян”; “Вибори не за горами (тобто “скоро“), хоча й за кордоном“. Частотними є також випадки  поєднання  в  одному  контексті фразеологічних конструкцій з різними значеннями, але із

спільним компонентом, наприклад: “Вийшов із народу і пішов у народ. Цього разу з торбою“. До цього ж розряду поєднання конструкцій із зв“язаним і вільним значеннями належать випадки обігравання формул мовного етикету, наприклад: “Не  турбуйтесь, будь ласка, я все сам зроблю. – А я й не турбуюсь. З чого ви взяли? “; “Добрий день! – Кому добрий, а кому й не дуже“;

3) граматичне переоформлення фразеологізованих зворотів за зразком вільних синтаксичних конструкцій (найчастіше в напрямку від стверджувальних до заперечних конструкцій і навпаки), наприклад: “Борислав не сміється“ (замітка про сучасні проблеми міста Борислава), пор. назву повісті І.Франка “Борислав сміється“; “І один у полі воїн” (назва роману Ю.Дольд-Михайлика), пор. прислів”я з протилежним значенням “Один у полі не воїн”;

4) контамінування двох стійких сполучень слів або стійкого звороту з вільним синтаксичним словосполученням (ефект гри слів виникає при цьому тільки тоді, коли спільним компонентом у складі зіставлюваних зворотів є полісемічна, омонімічна або паронімічна одиниця), наприклад: “На всякий страховий випадок. Або як правильно застрахувати свою оселю”, пор. на всякий випадок і термінологічне словосполучення страховий випадок;

5) розчленування стійких зворотів з набуттям кожним із його компонентів самостійної номінативно-семантичної цінності, коли окремій формі приписується й окреме (у всякому разі самостійніше, ніж досі) значення (вживання). Найчастіше це розбиття атрибутивного словосполучення: “Блудний і син” (нібито вивіска на крамниці, що торгує церковним начинням), пор. біблійний вислів блудний син; рідше – на основі апозитивних словосполучень, складених власних назв: Фрегат і Паллада (двоє нерозлучних друзів-моряків у п”єсі О.Корнійчука “Загибель ескадри”), пор. назву відомого твору І.Гончарова на морську тематику “Фрегат “Паллада”, на основі об”єктних словосполучень, наприклад, один з “аргументів” на захист культу особи Сталіна: “Так, був культ, але ж була й особа!” (з обіграванням двох значень слова особа – “окрема людина, індивід” і “особистість, індивідуальність”);

6) розгортання слова в каламбур – розчленування слова із фразеологізацією його компонента. Наприклад, на основі формальної подібності слів куняти і окунь виникає вислів ловити окунів (окуні) у значенні “куняти”;

7) стягнення стійких сполучень слів з орієнтуванням на певний мовний зразок, з його обіграванням. Наприклад, жартівливе скорочення власних імен персонажів казок у вигляді сучасних офіційних формул подання імені (у формі ініціала) та прізвища: “Некролог. Пішли з життя І.Телесик (тобто Івасик-Телесик), Х.Язиката (тобто язиката Хвеська), К.Кривенька (тобто Кривенька Качечка)…” (В.Нестайко).

У Висновках узагальнюються результати дослідження явища гри слів, проведеного на матеріалі  різних структурних рівнів і різних стилів та жанрів української мови.

1.   За своєю семантико-стилістичною природою гра слів, по-перше,  є, з одного боку, одним 

з видових різновидів явища мовної гри – різноманітних випадків експериментування з формальною  стороною   мовлення,  з  другого  ж боку, – родовим поняттям щодо таких явищ,  як

звукові повтори, анаграми, паліндроми і т. ін. та каламбур, по-друге, за ознакою наявності / відсутності стилістичної заданості протиставляється явищу “народної етимології”, що має не усвідомлюваний самим мовцем, спонтанний характер.

2. Найрізноманітніше виявляючись на лексико-семантичному рівні – як обігравання слів-омонімів, значень полісемічного слова й особливо слів-паронімів, явище гри слів займає помітне місце також у межах будови слова,  словотворення, морфології, синтаксису, фразеології.

3. Обігравання структурних компонентів слова можливе як без їх формальних видозмін (хоч на письмі – з можливими графічними модифікаціями), тобто в межах будови слова,  так і з утворенням нових структурних мовних одиниць, тобто в межах словотворення (як перероблення існуючого слова та утворення нового слова на основі двох або, рідше, кількох слів і, навпаки, як утворення двох або, рідше, кількох слів на основі одного).

4. У межах морфології випадки семантико-стилістичного обігравання мовних одиниць простежується в межах ряду як власне граматичних (напр., роду, числа й відмінка іменника, недоконаного / доконаного видів і перехідності / неперехідності дієслова та ін.), так і лексико-граматичних (істот / неістот, загальних / власних назв іменника, якісного / відносного розрядів прикметника, предикативного / означального розрядів прислівника, міжчастиномовних омонімів) категорій.

5. У межах синтаксису це  явище виявляється як використання можливої синтаксичної неоднозначності членів речення, повтори того самого або однокореневих слів, зіставлення і протиставлення в межах синтаксичної конструкції різних уживань однієї мовної одиниці, переставлення членів словосполучення (речення), зміщення в актуальному членуванні речення.

6. У межах різноманітних стійких мовних зворотів обігравання виявляється як несерйозна “етимологізація” звороту, поєднання в контексті фразеологізованої і вільної конструкцій, граматичне переоформлення фразеологізованих зворотів за зразком вільних синтаксичних конструкцій, контамінування двох конструкцій, розчленування стійких зворотів, розгортання слова у фразеологізм, стягнення стійких зворотів з обіграванням певного зразка.

7. За особливостями структурно-семантичної організації мовних одиниць з елементами гри слів виділяються різні типи побудов, у своїй специфіці окремі, характерні для кожного зі структурних рівнів мови, але разом з тим у своїх загальніших особливостях спільні для мови в цілому.