Семенова К.Г. Договір перестрахування

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; висвітлюються ступінь наукової розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа; показується зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет наукового дослідження, його методологічна основа; формулюються в концептуальному вигляді наукова новизна та теоретичне і практичне значення одержаних результатів, їх апробація, а також вказуються публікації за темою дослідження.

Розділ 1. „Загальна характеристика правового регулювання перестрахування” складається із трьох підрозділів, у яких автор зосереджується на дослідженні передумов виникнення та становлення перестрахувальних відносин, а також визначенні поняття перестрахування та перестрахувальних правовідносин, дослідженні джерел регулювання перестрахувальних відносин.

У підрозділі 1.1. „Передумови виникнення та становлення перестрахування” міститься історико-правовий аналіз передумов зародження й розвитку перестрахування, висвітлюється становлення цивільного законодавства, яким регулюються договірні перестрахувальні правовідносини в Україні.

Дисертант стверджує, що перестрахування зародилося в XIV ст. в Західній Європі. Причиною його виникнення була потреба гарантувати компенсацію можливих збитків. Виділені чотири основні періоди розвитку перестрахування: “дореволюційний” період, період зародження і становлення перестрахування як економічного і правового інституту (друга половина ХІV ст. – початок ХХ ст.); втрата перестрахування як фінансового інституту свого значення в „радянський” період (1917 р. – 1991 р.); сучасний період (після набуття незалежності Україною), у який перестрахувальні відносини також пройшли три основні етапи розвитку, кожен із яких характеризувався прийняттям нового правового акта .

У результаті аналізу розвитку інституту перестрахування автор доходить висновку, що перестрахування, пройшовши шлях від спекулятивних відносин між торговцями, що виникали із приводу компенсації можливих збитків у результаті втрати судна і вантажу, до відносин між спеціалізованими страховими товариствами, набуло такого економічного значення, яке спричинило потребу в цивільно-правовому регулюванні.

Здійснено загальний аналіз законодавства щодо регулювання перестрахувальних правовідносин як колишнього СРСР, так і незалежної України. Дисертантом наголошено, що прогалини у чинному законодавстві викликані серед іншого і неналежним ступенем вивчення і обґрунтування договірних перестрахувальних правовідносин в Україні.

У підрозділі 1.2. „Поняття перестрахування і перестрахувальних правовідносин” аналізуються існуючі визначення поняття перестрахування у науковій літературі, досліджуються правова природа, підстави виникнення і об’єкт перестрахувальних відносин. Встановлюються критерії відмежування перестрахування від страхування та співстрахування. На основі наведених критеріїв автором викладено власне бачення поняття перестрахування як заснованого на договорі особливого виду страхової діяльності, який виражається в наданні перестраховиком перестрахувального захисту, спрямованого на  забезпечення фінансової стійкості страховика (перестрахувальника).

У процесі дослідження визначено, що правовідносини в перестрахуванні являють собою цивільні правовідносини між юридичними особами (перестраховиком та перестрахувальником), які виникають на підставі договору перестрахування. Перестрахувальні правовідносини за своїм змістом є майновими правовідносинами.

Обґрунтовано, що перестрахувальні правовідносини будуть нікчемним у випадку відсутності в особи, яка виявила намір застрахувати свій майновий інтерес, страхового інтересу і відсутності страхового ризику, що викликає появу такого страхового інтересу. Встановлено, що страховий інтерес перестрахувальника, як обов’язкова передумова вступу до перестрахувальних відносин, пов’язаний із витратами, що можуть виникнути у зв’язку з виконанням перестрахувальником своїх зобов’язань за основним договором страхування, в якому він виступає як страховик.

З метою визначення правової природи перестрахувальних відносин у цивільному праві проаналізовано об’єкт перестрахувальних відносин і доведено, що перестрахування як вид відносних правовідносин має своїм об’єктом поведінку зобов’язаних осіб (юридичний об’єкт). Автором визнається юридично обґрунтованим положення про необхідність виділення в перестрахувальних правовідносинах, як одного з самостійних видів правовідносин у сфері майнового страхування, також безпосереднього об’єкта - забезпечення майнових інтересів як процес їх здійснення (сукупність юридичного та матеріального об’єктів). З огляду на це дається визначення перестрахування як заснованого на договорі юридично самостійного зобов’язання, на підставі якого одна сторона (перестраховик) за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) зобов’язується відшкодувати іншій стороні (перестрахувальникові) відповідно до умов договору витрати, пов’язані з виконанням перестрахувальником своїх зобов’язань за укладеним ним як страховиком договором страхування.

У підрозділі 1.3. „Джерела регулювання перестрахувальних відносин” аналізуються особливості правового регулювання перестрахувальних відносин. У ході дослідження встановлено, що правове регулювання перестрахувальних відносин здійснюється на двох рівнях: міжнародному та національному. До національного законодавства, що регулює перестрахувальні відносини, відносять Конституцію України, ЦК України, Закон України “Про страхування” та закони, що вносять зміни до нього, норми інших законів України, що стосуються страхування (перестрахування); підзаконні нормативні акти. Значну увагу дисертант приділяє розгляду такого джерела регулювання, як звичай, який, на думку деяких вчених, є основним та найважливішим джерелом правового регулювання перестрахувальних відносин. Дисертантом доведено, що використання страховиками сформованої практики взаємовідносин є не чим іншим, як діловим узвичаєнням. Аналіз сучасного стану правового регулювання перестрахувальних відносин показав, що воно не відповідає потребам існуючої практики перестрахування. Відсутність спеціальних правових норм, які б регулювали договірні перестрахувальні правовідносини, надає тим самим його учасникам повну свободу при визначенні предмета договору, його істотних умов, прав і обов’язків сторін, виконання договору, порядку розв’язання суперечок між сторонами. Наведені положення стали підґрунтям для висновку автора про те, що основним джерелом регулювання перестрахувальних відносин є договір.

Розділ 2. „Цивільно-правова характеристика договору перестрахування” складається із чотирьох підрозділів. Він присвячений дослідженню поняття, природи договору перестрахування, його місця в системі договорів та співвідношення з іншими цивільно-правовими договорами,  порядку укладення та виконання, суб’єктному складу.

У підрозділі 2.1. „Поняття та юридична природа договору перестрахування” аналізуються поняття та юридичні ознаки договору перестрахування, визначається його місце в системі договірних зобов’язань. Враховуючи ознаки договору перестрахування, дисертантом запропоновано авторське поняття договору перестрахування у такій редакції: „За договором перестрахування одна сторона (перестраховик) за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) зобов’язується відшкодувати інший стороні (перестрахувальнику) відповідно до умов договору витрати, пов’язані з виконанням перестрахувальником своїх зобов’язань за укладеним ним як страховиком (перестраховиком) договором страхування (перестрахування) або сукупністю таких договорів, або за сукупністю договорів страхування, які будуть або можуть бути укладені в період дії договору перестрахування”.

Автор доходить висновку, що договір перестрахування є двостороннім, консенсуальним, відплатним, алеаторним правочином.

У ході роботи досліджено місце договору перестрахування у системі зобов’язального права і встановлено ознаки, що дозволяють говорити про його відносну самостійність і відмежування від однотипних договорів, зокрема від договору страхування. Основними критеріями відмежування договору перестрахування від договору страхування є: суб’єктний склад, страховий ризик, порядок укладення договору. У результаті проведеного аналізу автор доходить висновку, що договір перестрахування є самостійним видом договору майнового страхування,  який має власний об’єкт, мету та особливий суб’єктний склад.

Характерною рисою договору перестрахування є віднесення його до групи договорів про надання послуг. З аналізу прав та обов’язків, обумовлених предметом договору перестрахування, автор доходить висновку, що перестраховик надає на оплатних засадах перестрахувальникові послугу по забезпеченню його фінансової стійкості. Дисертантом послідовно досліджено та визначено ознаки послуг перестрахування. При цьому характер дій перестраховика і аналіз послуги як об’єкта цивільних прав дозволяє віднести аналізований договір до договорів про надання фінансових послуг.

У підрозділі 2.2. „Сторони договору перестрахування” автором досліджено суб’єктний склад договору перестрахування та правове становище його сторін. Доведено, що сторонами договору перестрахування можуть бути виключно страхові товариства, що відповідають вимогам законодавства, зокрема щодо ліцензування, формування статутного фонду та інших, у разі недотримання яких юридична особа не має права здійснювати страхову та перестрахувальну діяльність. Зроблено висновок, що страхові товариства можуть брати участь у договорі перестрахування як у ролі перестраховика, так і у ролі перестрахувальника. Запропоновано як перестрахувальника в перестрахувальному зобов’язанні розглядати страхові і перестрахувальні товариства, що розміщають ризики в перестрахування, тобто набувають перестрахувальний захист. Відповідно, перестраховика - страхові і перестрахувальні товариства, що приймають ризики в перестрахування, тобто надають перестрахувальний захист.

На підставі аналізу діючого законодавства з’ясовано, що право на укладення договорів перестрахування виникає у страхових товариств з моменту отримання ними ліцензії на здійснення страхової діяльності і припиняється у разі припинення її дії.

Проаналізовано правовий статус об’єднань страхових товариств, що здійснюють перестрахування ризиків (перестрахових пулів) та перестрахових брокерів.

У підрозділі 2.3. „Зміст договору перестрахування” здійснено аналіз змісту договору та його складових елементів – умов договору перестрахування.

Визнається обґрунтованим положення, що зміст договору (зокрема договору перестрахування) складають умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства та визначають взаємні права та обов’язки сторін договору.

Дослідження чинного законодавства, умов договору як такого дозволило встановити, що поділ умов договору на істотні, звичайні та випадкові зберігає своє значення і в умовах сьогодення. Запропоновано істотні умови договору перестрахування, залежно від способу визначення їх такими, поділити на об’єктивні (що повинні мати об’єктивне відображення у нормативно-правових актах), до яких автор відносить умови про предмет договору перестрахування, страховий випадок, страхову суму, перестрахувальну премію, строк договору перестрахування, та суб’єктивні (які є істотними за вимогою одного з контрагентів на включення їх у договір та необхідні для договору даного виду) прикладом яких можуть виступати перестрахувальні застереження. Під час аналізу умов договору особливу увагу приділено його предмету. Предмет договору перестрахування становить зобов’язання перестраховика надати перестрахувальнику певну послугу - перестрахувальний захист і зобов’язання перестрахувальника сплатити за неї перестрахувальну премію. До звичайних умов договору відноситься умова про відповідальність сторін за порушення умов договору перестрахування. З випадкових умов розглянутого договору автор виділяє умови про порядок здійснення розрахунків сторін договору перестрахування.

У підрозділі 2.4. „Порядок укладення і форма договору перестрахування” розкривається як загальний порядок укладення договорів, так і специфічні риси укладення договору перестрахування, а також встановлено форму, якій повинен відповідати такий договір.

Процес укладення договору перестрахування, залежно від форми організації перестрахування (факультативної чи облігаторної), може проходити двома способами: шляхом укладення договору перестрахування на факультативній основі за схемою „договір через договір”, або шляхом укладення попереднього договору облігаторного перестрахування, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором облігаторного перестрахування. Обстоюється позиція, що договір факультативного перестрахування може бути укладений як шляхом складання документа (договору перестрахування), котрий підписується обома сторонами, так і шляхом надіслання перестрахувальником сліпа, який підписується перестраховиком. У такому випадку факт укладення договору перестрахування посвідчується сліпом, який одночасно поєднує в собі значення документа, що надає договору перестрахування форми, передає згоду перестраховика на пропозицію перестрахувальника укласти договір і є доказом укладення договору перестрахування.

Форма договору перестрахування є письмовою, здійснюваною між відсутніми сторонами за допомогою факсимільного, телетайпного, електронного чи іншого зв’язку, що дозволяє вірогідно установити, що документ виходить від сторони за договором і вона однозначно бажає вступити у правовідносини з іншою стороною. Договір перестрахування, що укладається між присутніми, складається також у письмовій формі шляхом складання документа (договору перестрахування), підписаного сторонами і скріпленого печатками.

Значну увагу приділено встановленню моменту укладення договорів перестрахування. У ході дослідження зазначено, що ч. 1 ст. 640 ЦК України вже не в повній мірі відповідає сформованій практиці укладення договорів перестрахування, тому пропонується у ЦК України включити ст. 987-1 „Момент укладення договору перестрахування” у такій редакції: „Моментом укладення договору перестрахування вважається день акцепту перестраховиком пропозиції перестрахувальника або акцепту перестрахувальником оферти перестраховика, коли тим вчинений акцепт первісної пропозиції на нових умовах.

Моментом укладення договору перестрахування, який сторони зобов’язалися укласти за попереднім договором, вважається момент укладення перестрахувальником договору страхування, що задовольняє умови попереднього договору. Сторони можуть також визначити момент укладення договору за своїм розсудом”.

Розділ 3. „Виконання та відповідальність сторін за договором перестрахування” складається з двох підрозділів, присвячених виконанню договору перестрахування, а також визначенню випадків невиконання або неналежного виконання договору перестрахування та можливих правових наслідків для сторін у разі настання таких випадків.

У підрозділі 3.1. „Виконання та припинення договору перестрахування” досліджено як загальні вимоги цивільного законодавства щодо порядку й умов виконання  та припинення договору перестрахування, так і зосереджено увагу на особливостях виконання та припинення договору, які властиві лише даній договірній конструкції. Встановлено, що належне виконання договорів перестрахування має свої особливості, зумовлені специфікою предмета виконання зобов’язання. Це відображається у способах виконання і формах визнання зобов’язання виконаним Автором підтримується позиція, що виконання зобов’язання полягає у виконанні сторонами договору фактичних та/або юридичних дій (у певних випадках – утримання від дії), що становлять зміст їх прав та обов’язків, тому у даному підрозділі аналізується зміст суб’єктивних прав і юридичних обов’язків сторін цього договору.

Особливістю припинення перестрахувального зобов’язання у випадку виконання зобов’язань за договором є те, що воно може бути виконано двома способами: наданням перестрахувального захисту перестраховиком перестрахувальникові впродовж дії всього договору перестрахування при відсутності страхового випадку або здійснення ним виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку до закінчення строку дії договору перестрахування. В обох випадках зобов’язання по перестрахуванню припиняються виконанням.

У підрозділі 3.2 „Відповідальність сторін за договором перестрахування” шляхом аналізу цивільного законодавства і судової практики щодо застосування договору перестрахування досліджуються підстави виникнення відповідальності за невиконання  або неналежне виконання перестрахувального зобов’язання, дається характеристика мір цивільно-правової відповідальності та особливостей її застосування до договору перестрахування. Наголошено, що як для перестраховика, так і для перестрахувальника відповідальність за договором перестрахування настає на загальних підставах, встановлених цивільним законодавством України. Умовами відповідальності сторін договору перестрахування є ті об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що дозволяють кваліфікувати дії перестрахувальника і перестраховика як цивільне правопорушення. Ці ознаки складають зміст складу цивільного правопорушення. Правовими наслідками вчинення цивільного правопорушення в договорі перестрахування вважається покладення на відповідальну за це сторону договору перестрахування додаткового обов’язку щодо відшкодування матеріальних збитків, сплати неустойки або інших заходів майнового впливу, що передбачаються договором перестрахування.