Сергієнко В.В. Правове регулювання договорів на поставку нафти

Короткий зміст

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження в цілому, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічна основа емпірична база, розкривається наукова новизна, теоретична і практична значимість дисертації. Повідомляються в загальному виді основні результати, що отримані в ході дослідження. Повідомляються результати апробації дослідження й особистий внесок автора в одержання наукових результатів.

РОЗДІЛ I “Характеристика цивільних правовідносин у сфері поставок нафти”.

Складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню ролі і місці правових відносин, пов'язаних з поставками нафти, структурі різних взаємин на ринку нафти. Аналізується правове становище суб’єктів правовідносин з поставок нафтопродуктів.

У першому підрозділі “Джерела правового регулювання ринку нафти і її поставок” зазначено, що прийнята за роки незалежності нормативна база з регулювання відносини щодо постачання і використання енергоносіїв не здатна регулювати відносин щодо поставки такого специфічного енергоносія, як нафта.

Дисертант аналізує джерела правового регулювання ринку нафтопродуктів, класифікує їх за юридичною силою. Використовуючи цей критерій, дисертант поділяє джерела регулювання поставок нафти та нафтопродуктів на 5 груп (конституційні, міжнародні, кодифіковані, підзаконні і договори) та дає їх повну характеристику. Дисертант визначає, що введення свободи власності та договору в Україні посприяло становленню договору як повноправного джерела цивільного права.

На підставі проведених досліджень у даному підрозділі пропонується прийняти ряд нормативно-правових актів з регулювання цивільно-правового механізму поставок нафти, а також розвитку ринку нафти: закон України “Про нафту та газ” “Про транзит енергоносіїв”, розробити систему регулювання інвестицій у нафтовій промисловості. Пропонується передбачити обов'язковість страхування угод у нафтовому бізнесі.

Зважаючи на те, що споживчий ринок нафти в Україні розвинутий досить добре, а нафта є стратегічною сировиною, то є потреба в посиленні ролі цивільно-правового регулювання його механізму.

У другому підрозділі “Структура правовідносин в сфері забезпечення нафтою” дисертант відзначає, що особливістю відносин забезпечення споживачів сирою нафтою і її похідними є те, що поряд із приватними інтересами сторін, у них описуються і інтереси населення, і суспільства в цілому. Автор відзначає, що правові відносини на ринку нафти і нафтопродуктів більшою мірою є регулятивними, і, на думку дисертанта, повинні бути такими. Це пояснюються тим, що нафта є стратегічною сировиною й істотно впливає на ринкові відносини і перетворення в Україні. У зв'язку з цим держава активно втручається в цей ринок через регуляторну політику, і сама через свої інститути є його активним учасником. Дисертант відзначає те, що усі відносини з приводу нафти і нафтопродуктів виникають на певній економічній основі і тісно зв'язані з відносинами власності на нафту. Відповідно до чинного законодавства України нафта як корисна копалина є виключною власністю народу України.

Автор досліджує механізм передачі прав власності на нафту від народу України (нафта, що знаходиться в статиці), до суб'єкта підприємництва , який здійснює її видобуток (перехід у динаміку). Передача прав власності на нафту відбувається шляхом видачі державою (уповноваженим державним органом) спеціального дозволу – ліцензій, квот і ін. Таким чином держава здійснює правове регулювання підприємницької і господарської діяльності підприємств нафтової галузі. Державне регулювання здійснюється на основі дозвільної системи, що виконує ліцензія, а також механізму формування цін, тарифів і контролю за якістю нафти, що поставляється. На основі порівняльного аналізу чинного законодавства України з законодавством закордонних країн, дисертант прийшов до висновку, що держава може на перехідному етапі здійснювати визначені регулюючі функції, але за умови, якщо вона не порушує самі принципи ринкових правил.

У третьому підрозділі “Правове становище суб’єктів правовідносин із постачання нафти” досліджується правове становище суб’єктів правовідносин з постачання нафти та нафтопродуктів. Дисертант відзначає, що суб'єктами договору поставки на ринку нафти є постачальник і покупець. Такими суб'єктами на ринку нафти і нафтопродуктів є лише підприємці - юридичні особи. З огляду на особливий характер товару, суб'єктами нафтового ринку України є юридичні особи усіх форм власності, що займаються видобутком і переробкою нафти. Отже, коло суб'єктів даних правовідносин досить широке, за формою власності, організаційно-правовою формою та формами, напрямками діяльності.

Автор пропонує вирішення проблеми розробки усіх власних розвіданих родовищ і збільшення видобутку української нафти за рахунок передачі свердловин, що вичерпали свій промисловий дебіт, чи мають низькі запаси, іншим суб'єктам підприємництва.

Суб'єкти підприємництва нафторинку України дисертант поділяє х на три основні категорії: до першої відносяться ті, що діють тільки на внутрішньому ринку, до другої - суб'єкти експортні, до-третьої - суб'єкти, що діють як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Автор констатує, що суб'єкти підприємництва в основному зайняті перепродажем і мають на цьому левову частку прибутку. Основний товаровиробник за таких умов отримує прибуток тільки за рахунок приросту виробництва. У зв'язку з цим, не дивлячись навіть і на те, що існування посередницьких структур в умовах ринкової економіки є нормальним явищем, пропонується на певний час оголосити мораторій на їх створення і розробити механізм усунення з ринку існуючих посередницьких комерційних структур.

РОЗДІЛ ІІ “Договір – як основна форма регулювання та реалізації нафтопродуктів” присвячено аналізу поняття та характеристиці основних договорів, що опосередковують відносини поставок нафти і продуктів її переробки. Досліджується структура договірних відносин на нафтовому ринку.

У першому підрозділі “Характеристика опосередковуючих поставку нафти договорів” автор дає розгорнуту характеристику договорів, що опосередковують постачання нафти в Україну. Відзначається провідна роль на ринку нафти договору поставки, як найбільш оптимальної форми регулювання відносин між добувними компаніями і постачальниками нафти. Досліджуються види договірних відносин, що складаються при поставках нафти і нафтопродуктів, дано їх аналіз, виходячи із суб'єктного складу учасників. Дисертант відзначає, що договірне право України витлумачує договір поставки як різновид договору купівлі – продажу, і дає основні відмітні ознаки між договором купівлі – продажу і поставки. Головна особливість договору поставки нафти полягає у особливому характері використання товару, що є його предметом. У відповідності зі ст.743 проекту ЦК України, товар (нафта) видобувається для використання в підприємницькій діяльності чи інших цілях, не зв'язаних з особистим, сімейним, домашнім і іншим побутовим використанням. Отже, товар (нафта), що передається за договором поставки для подальшого продуктивного споживання, безпосередньо зберігає свою вартість (при перепродажеві), чи переносить її на інші товари при переробці.

Автор звертає увагу на те, що специфічний характер об'єкта постачання впливає на правове регулювання відносин поставок нафти, а правове становище учасників договору так само впливає на юридичне оформлення цих відносин.

Відзначається, що відносини сторін, що займаються поставками нафти, регулюються правилами різних договорів, елементи яких містяться в змішаному договорі, якщо тільки сторони самі не домовилися про те, яке законодавство застосовується до їх договору, пропонується конструкція договору толінгу.

У другому підрозділі “Структура договірних відносин на ринку нафти” дається аналіз структури договірних відносин з постачання нафти та нафтопродуктів. Автор відмічає, що вітчизняні нафтопереробні підприємства є акціонерними товариствами відкритого і закритого типу, контрольні пакети яких належать іноземним компаніям, розділені між ними й іншими акціонерами. Це істотно впливає на структуру договірних відносин з постачання сирої нафти. Іноземна компанія як власник чи співвласник НПЗ, ще укладає договір на переробку нафти. Самі договірні відносини між суб'єктами підприємництва в основному короткострокові або ж мають разовий характер. Вони і здійснюються в основному за договором купівлі-продажу.

Істотний вплив на структуру договірних відносин з постачання сирої нафти робить саме правове становище національних видобувних компаній, що входять до складу НАК “Нафтогаз” України без прав юридичної особи. Відповідно, всі угоди з постачання нафти укладаються від імені НАК “Нафтогаз” або за її дорученням, що не сприяє зацікавленості видобувних компаній. Вони не мають можливості самостійно вирішувати істотні для них питання вартості продукції, використання прибутку тощо. На думку автора, для вирішення питання поля діяльності нафтовидобувних підприємств потрібно змінити структуру НАК “Нафтогаз”, для цього треба перетворити її основні підрозділи у самостійні суб’єкти з правом юридичної особи.

У третьому підрозділі “Зміст договору поставки нафти” розглядаються проблеми, пов’язані із формуванням змісту договору поставки нафти та нафтопродуктів (строків постачання, якості нафти та нафтопродуктів, ціни на нафту та ін). Саме сукупність цих умов договору дає можливість зробити висновок про специфічність цих відносин і необхідність особливого їх правового регулювання. Дисертант детально аналізує зміст і порядок формування конкретних умов договору, визначає напрямки їх правового регулювання і зазначає, що суттєві умови договору впливають на саму угоду про передачу нафти у власність.

Дисертант відзначає, що в СРСР поряд з Основами цивільного законодавства СРСР і союзних республік, ЦК і Положень про постачання продукції виробничо-технічного призначення, існувало більше 70 спеціальних нормативних актів, що регулювали особливі умови поставок. Вони встановлювали особливості поставок переважно продукції виробничо-технічного призначення в залежності від особливостей об'єкта. Поставка нафти за своєю природою – цивільно-правова угода, на неї поширюються загальні правила про договори і зобов'язання. Так, договору поставки нафти властиві обов'язкові організаційні і технічні передумов його укладення. До них варто віднести умови про наявність сховищ, які відповідали б усім природоохоронним нормам, наявність власних розроблених родовищ, термін роботи на ринку нафти, кількість і обсяги угод по поставках нафти.

Не будучи прихильником врегулювання буквально всіх правовідносин нормативними актами, автор вважає, що в умовах перехідного періоду в Україні доцільно розробити і прийняти на рівні закону особливі умови поставок нафти, які змістовно повинні відобразити інтереси не тільки постачальника і покупця, але і держави в цілому.

РОЗДІЛ ІІІ “Правові проблеми виконання договорів на поставку нафти” присвячено розгляду особливостей встановлення, формування та реалізації договірних відносин у сфері поставок нафти, а також майнової відповідальності за порушення обов’язків.

У першому підрозділі “Принципи виконання договорів на поставку нафти” дається аналіз принципів виконання договорів з поставок нафти та нафтопродуктів та іх особливості. Відмічається, що основний принцип виконання зобов'язань зводиться до вимог належного, насамперед реального виконання зобов'язань, що прямо передбачено ст.161, 207 ЦК УРСР. Зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо боржник виконав покладений на нього обов'язок відповідно до вказівок закону, державного замовлення чи контракту, відповідно до передбачених договором умов, а за їх відсутності – звичайно пропонованим вимогами.

 Договір поставки виконується, як правило, вроздріб (особливо в частині поставок нафти), тому що носить тривалий характер, тому момент виконання стосується тієї частини постачання, що повинна бути виконана у відповідний період. Виконання всього договору поставок нафти в цілому складається з належного виконання окремих періодів постачання. Принцип належного виконання поставок полягає, по-перше, у необхідності виконувати зобов'язання з дотриманням всіх особливостей порядку виконання щодо предмета, способу, терміну, місця і суб'єктів виконання: по-друге, у законодавчій установці виконувати зобов'язання, керуючись умовами, визначеними в його змісті, вимогами, передбаченими законодавством, а при відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту. В останньому випадку застосовуються звичаї договірного обороту, при цьому виконання повинне проводиться з урахуванням положень про сумлінність, розумність, справедливість і додамо, взаємовигідність.

 Принцип реального виконання сформульований у ст.208 ЦК України і як загальне правило наказує обов'язковість виконання зобов'язання в натурі, тобто здійснення боржником саме тієї дії, що складає зміст зобов'язання, без заміни цієї дії грошовим еквівалентом у вигляді відшкодування збитків і сплати неустойки. Іншими словами, при постачаннях нафти і нафтопродуктів, постачальник не в праві замінити предмет (нафта і нафтопродукти), на інший чи відкупитися грошима, змінити інші умови договору.

Другий підрозділ “Способи забезпечення виконання зобов’язань з поставки нафти” присвячено аналізу способів забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки нафти. Відзначається, що в підприємницьких відносинах основне місце відводиться неустойці.

Цивільно-правова договірна відповідальність - це примусове застосування до порушника договору мір (санкцій) майнового впливу. Це економічний вплив на порушника, що забезпечує належне майнове становище кредитора. Найбільш прийнятими формами забезпечення виконання зобов'язань за договором постачання є: неустойка, порука, застава. Останнім часом широке застосування знайшла банківська гарантія й утримання майна боржника.

Автор відзначає, що найбільш прийнятим способом забезпечення виконання зобов'язань з постачання нафти стає застава, тому що при заставі забезпечення зобов'язань провадиться за рахунок особистого майна, а при поручительстві – за рахунок третьої особи. Отже, вирішення завдання забезпечення виконання зобов'язань контрагентами по поставках нафти може здійснюватись в результаті виникнення заставних відносин. Разом з тим дисертант відзначає, що незважаючи на усі свої переваги, застава поки не одержала широкого застосування у підприємницьких відносинах.

Третій підрозділ “Відповідальність за порушення зобов’я­зань по договору поставки нафти” досліджуються особливість механізму відповідальності сторін за договором поставки нафти з урахуванням специфіки предмета договору.

Автор стверджує, що відповідальність за договором поставки нафти повинна носити економіко-юридичний характер, тобто містити в собі майнові наслідки. Звертається увага на необхідність посилення компенсаторної функції відповідальності як механізму забезпечення договірної дисципліни і економічних інтересів сторін.