Шемонаєв В.Ю. Загальна аварія (цивілістичні аспекти)

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об’єкт і предмет, мета та завдання дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами і темами, охарактеризовано методологічну та емпіричну базу дисертаційного дослідження, його теоретичне та практичне значення, апробацію основних результатів, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі "Методологічна основа дослідження" висвітлюються питання, пов’язані з визначенням стану вивчення інституту загальної аварії, методологічного підґрунтя  дослідження та його ключових понять.

У першому підрозділі “Поняття та система морського права”, здійснюється огляд основних точок зору щодо поняття та системи морського права. Оцінюючи співвідношення міжнародного та внутрішнього морського права, автор обґрунтовує  необхідність враховувати, що переважна кількість норм морського права встановлюється державою на основі їхньої відповідності нормам міжнародного морського права, і лише незначна частина норм внутрішнього права має самостійний характер. Це повною мірою відповідає загальній тенденції визнання примату міжнародного права, характерного для більшості сучасних правових систем, у тому числі при регулюванні відносин користування морем, морського судноплавства, торговельного мореплавання тощо.

Проаналізовано позиції учених, які піддають сумніву необхідність існування національного морського права з тих міркувань, що воно являє собою сферу, де домінують міжнародні правила та норми.

У другому підрозділі “Поділ морського права на публічне та приватне” аналізується поділ права на публічне та приватне. Приватне право визначають як сукупність правил та норм, що стосуються визначення статусу та захисту інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не перебувають у відносинах влади – підпорядкування один одному, рівноправно й вільно встановлюють собі права та обов'язки у правовідносинах, що виникають з їхньої ініціативи. Щодо визначення публічного права, то автор звертає увагу на необхідність при його характеристиці не тільки вказувати на те, що воно стосується інтересів держави в цілому, а й враховувати ту обставину, що однією з визначальних рис публічного права є імперативний метод регулювання відповідних відносин.

З урахуванням специфіки міжнародного приватного права автор доходить висновку, що необхідною умовою ефективного правового регулювання міжнародних майнових відносин є уніфікація. Остання являє собою створення однакових правових норм і забезпечення однакової практики їх застосування різними учасниками міжнародних відносин.

У третьому підрозділі “Загальна аварія як інститут міжнародного приватного морського права та інститут цивільного права” розглядаються специфічні особливості міжнародного приватного права, оскільки, на думку автора, саме до цієї частини морського права тяжіють норми, що регулюють питання загальної аварії. Враховуючи, що за своєю природою норми міжнародного приватного морського права є цивільно-правовими, автор кваліфікує приватну аварію як інститут цивільного права. При цьому йдеться не про національне цивільне право, а про цивільне право в широкому значенні. Інакше кажучи, йдеться про цивільне право як синонім права приватного, що характерно для розуміння співвідношення цих понять на сучасному етапі розвитку цивілістичної доктрини в нашій державі.

Дисертант обгрунтовує висновок про те, що загальна аварія є одночасно інститутом міжнародного приватного морського права й інститутом приватного (цивільного) права як такого. Це дає можливість використовувати у процесі досліджень його цивілістичних аспектів методологію, категорії й поняття цивільного права як органічно пов'язані з відносинами, що виникають при загальній аварії.

У другому розділі "Загальна характеристика інституту загальної аварії" розглядається процес виникнення та розвитку досліджуваного інституту, аналізуються поняття та ознаки загальної аварії в сучасному морському праві. Окремо розглядаються принципи і процедура розподілу загальної аварії.

У першому підрозділі “Виникнення та розвиток ідеї правового регулювання загальної аварії” досліджується процес виникнення загальної аварії, що дає змогу встановити закономірності її розвитку та сучасні тенденції у цій сфері. Інститут загальної аварії виник ще у стародавні часи одночасно з появою торговельного судноплавства. Писемні звичаї розподілу загальної аварії були зафіксовані в законах Хаммурапі. Правила про розподіл загальної аварії були сприйняті римським правом, яке містило декілька додаткових нових тлумачень і доповнень.

І хоча національне морське законодавство більшості країн містить норми про загальну аварію, проте вони або відтворюють загальні норми положень Йорк-Антверпенських правил, або відсилають до останніх, або надають право учасникам морських перевезень передбачати своїми договорами звернення до цих правил. Такий підхід цілком логічний і пояснюється рецепцією сучасним морським правом положень класичного римського права з його випробуваними часом ідеями та нормами.

Поняття та загальні ознаки загальної аварії в сучасному морському праві розглядаються в другому підрозділі “Поняття та ознаки загальної аварії в сучасному морському праві”. Під загальною аварією розуміються збитки, внаслідок вчинених умисно та свідомо надзвичайних витрат або пожертв заради загальної безпеки з метою запобігання небезпеці майну, що знаходиться на судні.

Однак, необхідно відзначити, що не всі збитки, які були завдані у процесі торгового мореплавства, належать до загальної аварії. Наприклад, збитки, пов'язанні із пошкодженням судна при випадковій посадці судна на міль, до загальної аварії не належать.

Аналізуючи поняття загальної аварії, а також норми Йорк-Антверпенських правил і національного законодавства, дисертант пропонує наступний перелік умов розподілу загальної аварії:

1) наявність збитків; 2) умисність збитків; розумність збитків; 4) надзвичайність збитків; 5) наявність небезпеки, загальної для судна, фрахту та вантажу, що є на судні.

При цьому автор відзначає, що в принципі можна говорити про три умови: 1) наявність умисних, розумних та надзвичайних збитків, 2) наявність загальної небезпеки для судна, фрахту та майна, що перевозиться на судні; 3) спрямованість дій, що спричинили збитки, на врятування судна, фрахту й майна на судні від загальної для них небезпеки.

У третьому підрозділі “Принципи та процедура розподілу загальної аварії” аналізуються принципи та процедура розподілу загальної аварії тією мірі, наскільки це може бути корисним при розгляді питань, що становлять зміст дисертації. У процесі розподілу загальної аварії автор виділяє два основні етапи: 1) підготовчий, що включає збирання та оформлення необхідних для подальшої диспаші документів та доказів, 2) основний, власне розподіл загальної аварії. Дисертант наводить формулу розподілу загальної аварії, дає характеристику умов використання цієї формули. Оскільки загальна аварія, на думку дисертанта, розподіляється між учасниками морського підприємства пропорційно вартості майна, то необхідно визначити загальну вартість майна, так звану контрибуційну вартість.

Щодо порядку розподілу загальної аварії автор дійшов висновку про те, що Йорк-Антверпенські правила взагалі не регламентують ці питання. Відтак процедура розподілу загальної аварії має визначатися нормами законодавства і практикою тієї країни, де складається диспаша, а порядок оскарження диспаші – національним цивільним процесуальним законодавством.

У третьому розділі "Цивільні правовідносини, що виникають у зв'язку із загальною аварією" розкривається сутність і місце досліджуваного інституту в системі зобов'язального права. В результаті дослідження автор доходить висновку, що в ситуації, яка спричинила загальну аварію, виникають цивільно-правові відносини між учасниками морського підприємства.

У першому підрозділі “Загальна аварія та категорія цивільного правовідношення” розглядаються питання про співвідношення понять "цивільні правовідносини" і "загальна аварія". Автор доходить висновку, що правовідносини, які виникають при розподілі загальної аварії, є майновими відносними, зобов'язальними, охоронними та простими. Головною відмінністю є те, що на зміну регулятивним приходять охоронні правовідносини. Це пов'язано з тим, що умови та порядок розподілу загальної аварії вже визначаються не умовами договору морського перевезення, а міжнародними звичаями, кодифікованими правилами та нормами Кодексу торговельного мореплавства України, головна мета яких – охорона інтересів осіб, котрі діють заради спільних інтересів.

Другий підрозділ “Загальна аварія як підстава виникнення цивільних правовідносин (правова природа загальної аварії)” присвячений проблемі визначення правової природи загальної аварії. Щодо загальної аварії підставою виникнення правовідносин є дії, спрямовані на запобігання шкоді, яка загрожує судну, фрахту чи майну, що перевозиться. Але її умовами є умисність, розумність дій, наявність збитків тощо. Для виникнення юридичних наслідків може бути достатнім наявність лише одного юридичного факту, але, як правило, необхідна наявність комплексу таких фактів.

У третьому підрозділі “Місце зобов’язань, що виникають при розподілі загальної аварії, серед інших цивільно-правових зобов’язань” досліджується місце зобов'язань, що виникають при розподілі загальної аварії, серед інших цивільно-правових зобов'язань (насамперед позадоговірних зобов'язань).

Порівнюючи ознаки крайньої необхідності та загальної аварії, автор відзначає багато спільних рис між цими інститутами. Водночас з тим слід врахувати існування низки відмінностей між діями у стані крайньої необхідності й діями, що спричинили загальну аварію. Ці відмінності полягають у характеристиці суб'єктів, яким може бути завдана шкода. Крім того, особа не може бути визнаною такою, що діє у стані крайньої необхідності, якщо вона сама створила небезпечну ситуацію. Відмінності між цими інститутами дають підставу розглядати загальну аварію як різновид крайньої необхідності.

Автор доходить висновку, що загальну аварію слід розглядати як вид зобов'язань, котрі виникають із запобігання шкоді. Змістом цих зобов’язань є відносини розподілу загальної аварії.

Питання забезпечення виконання зобов'язань, що виникають із загальної аварії, розглядаються у четвертому підрозділі “Забезпечення виконання зобов’язань, що виникають із загальної аварії”. Автор відзначає, що своєчасне одержання постраждалою стороною відшкодованих збитків багато в чому залежить від того, як будуть забезпечені платежі за загальною аварією. Зволікання чи що найменша помилка в цій справі не тільки спричинять тривалу затримку в одержанні відшкодування, а й у деяких випадках взагалі можуть призвести до неможливості відшкодування збитків. Автор звертає увагу на такий важливий момент: забезпечення платежів за загальною аварією має проводити до оформлення відповідних документів на підставі яких сторони можуть доводити розмір завданих їм збитків, оскільки від цього залежить вибір способу забезпечення виконання загальноаварійних зобов'язань. При цьому необхідно враховувати два аспекти відповідних загальноаварійних правовідносин. З одного боку, зобов'язання, що виникають із загальної аварії, за своєю природою є цивільно-правовими позадоговірними зобов'язаннями, а з іншого – загальна аварія є інститутом міжнародного приватного права.

Автор також відзначає, що відповідно до загальноприйнятої цивілістичної концепції для забезпечення майнових інтересів кредитора, для одержання ним гарантій належного виконання боржником зобов'язання в цивільному праві передбачені спеціальні заходи впливу на боржника майнового характеру, що встановлюються договором або законом.

Ці заходи полягають або у можливості покладання на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, або у притягненні до виконання поряд із боржником третіх осіб (поручителя, гаранта), або у виділенні визначеного майна, за рахунок якого може бути досягнуте виконання зобов'язання.

Таких заходів, спеціально урегульованих цивільним законодавством України, п'ять: застава, порука, гарантія, неустойка й завдаток. Крім них, проект нового Цивільного кодексу України відрахування.

Дисертант зазначає, що для забезпечення виконання зобов'язань в інших правових системах широко застосовуються такі способи, як резервування права власності, акредитив, страхування угоди, валютні застереження.

У сфері торговельного мореплавства як форма забезпечення виконання зобов'язань, застосовується аварійна підписка, аварійний внесок, депозит, банківська гарантія, гарантія страхового товариства, гарантія Клубу взаємного страхування.

Дисертант доходить висновку, що для забезпечення зобов'язань при розподілі загальної аварії можуть застосовуватися як способи, що передбачені цивільним законодавством (застава, гарантія), так і способи, встановлені спеціальним законодавством про торгове мореплавство, міжнародними угодами й іншими актами (аварійна підписка відрахування, депозит, страхування тощо).

У зв'язку з цим необхідно доповнити Кодекс торговельного мореплавства України вказівкою на те, що до відносин розподілу загальної аварії можуть застосовуватися норми цивільного права, й зокрема ті, що регулюють забезпечення виконання зобов'язань.

У Висновках автор на підставі аналізу, проведеного у дисертації, показує, що у ситуації, яка призвела до загальної аварії, виникають цивільно-правові зобов'язальні правовідносини між учасниками морського підприємства.

Підставою їх виникнення є акт, що призвів до загальної аварії. Він являє собою правомірний вольовий юридичний вчинок, спрямований на запобігання шкоді. При цьому він породжує зобов'язання як результат прямої дії норм права (закону, міжнародного порядку).

В результаті загальної аварії виникають цивільно-правові зобов'язання щодо запобігання шкоді, змістом яких є відносини розподілу загальної аварії.

Для забезпечення зобов'язань при розподілі загальної аварії можуть застосовуватися способи, передбачені як цивільним законодавством (застава, гарантія), так і спеціальним законодавством про торговельне мореплавство, міжнародними угодами, актами (аварійна підписка, відрахування, депозит, страхування угоди).

У зв'язку з цим доцільно доповнити Кодекс торговельного мореплавства України положенням про те, що до відносин розподілу загальної аварії можуть застосовуватися норми цивільного законодавства, і зокрема ті, які регулюють забезпечення виконання зобов'язань.

Морське право в цілому може бути визначене як система принципів і норм, що встановлюють правовий режим морських просторів і регулюють відносини, які виникають у зв'язку з використанням Світового океану й морського дна, у тому числі у сфері морського судноплавства.

Оскільки морське право являє собою узагальнене поняття, то пропонується при його характеристиці виходити з поділу даної категорії на морське публічне й морське приватне право. При цьому слід виходити із загального положення про поділ усього права на публічне і приватне, а також тієї обставини, що при визначенні поняття і структури морського права варто виходити з того, що застосування терміну “національне (внутрішньодержавне) морське право” можливе лише з певним застереженням: йдеться про частину морського права (приватного чи публічного), яка стосується виключно внутрішніх відносин: функціонування портів, перевезення в каботажі та ін.

Міжнародне публічне морське право може бути визначене як сукупність принципів і норм, якими з метою захисту загальних інтересів за допомогою розпоряджень імперативного характеру регулюються відносини суб'єктів, що діють у сфері використання Світового океану й морського дна, а також морського судноплавства.

Міжнародне приватне морське право – це комплексна правова система, що поєднує норми міжнародних договорів і звичаїв, а також внутрішньодержавного законодавства, які регулюють майнові й особисті немайнові відносини, котрі виникають у процесі торгового мореплавства й ускладнені іноземним елементом.

Зіставляючи порівнюючи ознаки інституту загальної аварії з характерними рисами названих вище галузей права, автор доходить висновку, що загальна аварія за своєю галузевою приналежністю є інститутом міжнародного приватного морського права.

З огляду на ту обставину, що за своєю природою норми міжнародного приватного морського права є цивільно-правовими, пропонується кваліфікувати приватну аварію як інститут цивільного права.

Загальна аварія є одночасно інститутом міжнародного приватного морського права, й інститутом частки (цивільного) права як такого. Це дає змогу використовувати у процесі подальших досліджень її цивілістичних аспектів методологію, категорії та поняття цивільного права як органічно пов'язані з відносинами, що виникають при загальній аварії.

Дослідження генезису інституту загальної аварії і тенденцій його розвитку дає змогу дійти висновку, що загальним для традиційної та сучасної концепції правового регулювання розподілу загальної аварії є визнання універсального, наднаціонального характеру відносин, що виникають при цьому. Хоча національне морське законодавство більшості країн містить норми про загальну аварію, вони або відтворюють загальні положення Йорк-Антверпенских правил, або відсилають до останніх, надаючи право учасникам морських перевезень передбачити своїм договором звернення до цих правил. Такий підхід цілком логічний і пояснюється рецепцією сучасним морським правом положень класичного римського права з його випробуваними часом ідеями й нормами.

У сучасній теорії і практиці морського права під загальною аварією (generale average) розуміють збитки, завдані внаслідок зроблених умисно й свідомо надзвичайних витрат або пожертвувань заради загальної безпеки з метою запобігання небезпеці майна, яке бере участь у загальному морському підприємстві судна, фрахту й перевезеного судном вантажу.

На основі цього визначення, а також інших норм Йорк-Антверпенских правил і національного законодавства запропоновано такий перелік умов розподілу загальної аварії: 1) наявність збитків; 2) умисність збитків; 3) розумність збитків; 4) надзвичайність збитків; 5) наявність небезпеки, загальної для судна, фрахту й перевезеного на судні вантажу.

При цьому відзначається можливість врахування трьох умов: 1) наявності умисних, свідомих і надзвичайних збитків; 2) наявності загальної небезпеки для судна, фрахту й перевезеного на судні вантажу; 3) спрямованості дій, які призвели до збитків, на порятунок судна, фрахту й перевезеного на судні вантажу від загальної для них небезпеки.

Однак при визначенні факту загальної аварії доцільне збереження більшого числа умов загальної аварії.

Водночас при аналізі відносин розподілу загальної аварії як виду цивільних правовідносин доцільно зосередити увагу саме на характеристиці умов виникнення даних правовідносин, перелік яких може бути іншим, ніж наведений у дослідженні.

Щодо порядку розподілу загальної аварії, то Йорк-Антверпенські правила взагалі не регламентують ці питання, у зв'язку з чим процедура розподілу загальної аварії (диспаші) має визначатися нормами законодавства і практикою тієї країни, де складається диспаша, а порядок оскарження рішення диспашера визначається національним цивільним процесуальним законодавством.