Січкар В.О. Використання досвіду поліції зарубіжних країн в діяльності міліції України по забезпеченню прав та свобод людини (організаційно-правовий аспект)

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, та ступінь дослідження проблеми, формулюється мета та визначаються завдання дослідження, методологічна та теоретична основа, розкриваються теоретичне та практичне значення, новизна та формулюються основні положення, що виносяться на захист. Міститься інформація щодо зв’язку роботи з науковими програмами, апробації, публікації результатів дослідження, структури та обсягу дисертації.

Розділ І “Сутність, місце та роль поліції (міліції) у суспільстві як державної інституції” складається із трьох підрозділів, які присвячені визначенню поняття “поліції” та поліції як органу, що виконує соціальну роль у суспільстві на засадах конституційної та організаційно-правової легітимізації поліцейської діяльності.

У підрозділі 1.1. “Поняття “поліції” як державної інституції та її розвиток” визначено, що поліція в зарубіжному світі є одним з найстарших державних інститутів, значення якого завжди було і залишається величезним як для суспільства в цілому, так і для всіх без винятку політичних режимів. Це обумовлено насамперед соціально-політичною спрямованістю виконуваних нею численних функцій із забезпечення правопорядку за допомогою примусових заходів. Теоретико-історичний аналіз поняття “поліції”, як органу державної влади, дають нам підстави дійти висновку, що у кожного народу (нації), який створив національну державу, неминуче виникає потреба в особливому апараті, який має насильницькими заходами вести боротьбу з правопорушеннями. Такі апарати існували в усіх країнах з часів античності і стали прообразом поліції у нинішньому її розумінні.

Дисертант дійшов висновку, що термін “поліція” передбачав сукупність справ світського управління (res роlіtісае), на відміну від res есеlеsіаstісае — справи церковні. Спочатку термін “поліція” у цьому широкому значенні ввійшов до офіційної мови законодавства. Згодом вчені застосовували його для характеристики певного напряму, який протягом тривалого часу панував в історії різних держав. Лише протягом останніх менш ніж двох століть в організації та діяльності поліції відбуваються досить суттєві зміни. Спочатку суспільна свідомість не виділяла адміністративної і поліцейської функції держави, ототожнювала їх, згодом у межах управлінських функцій, що покладалися на державу, відбувалася диференціація, і поняття “поліція”, (поліцейська функція, діяльність) розглядалося у широкому та вузькому значеннях. Під впливом праць вчених-адміністративістів поліцейська функція у широкому значенні стала іменуватися функцією державного управління (адміністративною функцією держави).

У підрозділі 1.2. “Поліція як орган державної влади, що виконує соціальну роль у суспільстві” досліджується діяльність поліцій (міліції) у демократичних країнах світу щодо забезпечення прав і свобод людини здійснюється, переважно, в межах моделі “служіння громадськості”, що передбачає проактивну позицію поліцейських структур, які спрямовують свою діяльність на попередження, профілактику порушень прав і свобод людини. У зв’язку з позитивними результатами використання такої моделі в інших країнах пропонується її запровадити для організації діяльності міліції України щодо забезпечення прав і свобод людини. Підкреслюючи соціальний характер діяльності поліції, розглядаючи її саме як соціальний, а не тільки правоохоронний орган, слід безпосередньо “виходити” на дві важливі проблеми: по-перше, на проблему оцінки ефективності поліцейської діяльності; по-друге, на проблему професіоналізму поліцейського персоналу як основи ефективної поліцейської діяльності.

У дисертації вказується, що в сучасному демократичному суспільстві поліція (міліція) поступово набуває ознак організації, що надає послуги людині щодо забезпечення її прав і свобод. Важливими функціями міліції в цьому напрямку є надання допомоги людям у відновленні порушених прав і свобод; у надзвичайних ситуаціях; потерпілим від правопорушень; неповнолітнім, які залишилися без опіки; особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, щодо їх ресоціалізації; надання охоронних послуг тощо. Головне полягає в тому, що в переважній більшості населення позитивно ставиться до існуючої державно-правової системи, воно переконане в тому, що дії поліцейського апарату спрямовані на захист суспільних інтересів, підкоряються правовим нормам, прийнятим на основі відкритої процедури і змагальності між різними політичними силами, що представлені в парламентах і перебувають під громадянським контролем. Співробітники міліції не є соціальними працівниками і соціальні права не входять у рамки їх компетенцій та обов’язків, але вони постійно спілкуються з людьми різних прошарків суспільства і роблять свій внесок у підтримку безпеки для всіх громадян. Деякі підрозділи міліції регулярно зустрічаються з місцевою владою для обговорення соціальних проблем - такі зустрічі можна вважати як зразок внеску міліції в поліпшення життя суспільства.

У підрозділі 1.3. “Конституційна та організаційно-правова легітимізація поліцейської діяльності” досліджується діяльність поліції (міліції), що заснована на Конституції та законодавстві. Але це не виключає детальних регламентів у документах регламентарного характеру: декрети виконавчого характеру за умови, що ці декрети чи інструкції приймаються на основі делегування повноважень у відповідності із Конституцією та законом.

У дисертації підкреслюється, що Конституція є не тільки основою поліцейської діяльності, а й водночас встановлює межі цієї діяльності. У поліцейському праві конституційні права і свободи набувають класичного змісту, адже вони якраз і підлягають захисту. Вони становлять сферу автономного розвитку особистості, втручання в яку з метою захисту від загрози не може бути безпідставним і можливе тільки відповідно до особливих процедурних, а за потреби і процесуальних приписів.

Таким чином, через реалізацію демократично узаконеного поліцейського права та демократичної відповідальності поліцейських органів діяльність поліції - як і адміністративного управління в цілому - має хоч і опосередковану, але демократичну легітимацію. Через вжиття у необхідних випадках поліцейських заходів у демократичній правовій державі гарантується захист демократичного правопорядку та гарантія його фактичного виконання. Відповідно, завданням виконавчої поліції є повага до легітимно існуючого правопорядку та реалізація політичних, а також адміністративних рішень.

Розділ ІІ “Порівняльний аналіз діяльності поліції зарубіжних країн та міліції України по забезпеченню прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина” містить три підрозділи, в яких досліджено історичний розвиток організаційно-правових засад поліцейської діяльності та форми адміністративної діяльності в сучасних умовах щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, визначено позитивний досвід поліції зарубіжних країн для використання міліцією України по забезпеченню прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина закріплених в Конституції України та інших нормативно-правових актах.

У підрозділі 2.1. “Історичний розвиток організаційно-правових засад поліцейської діяльності по забезпеченню прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина” досліджується формування організаційно-управлінського змісту діяльності поліції зарубіжних країн щодо забезпечення прав і свобод людини характеризується тривалим еволюційним періодом і залежить як від національних особливостей, так і від проблем, що стоять на конкретному етапі історичного розвитку перед певною країною. Означена діяльність прогресувала від тоталітарних моделей, що базуються на насильницькому захисті інтересів держави, до демократичних, де права і свободи людини є беззаперечною домінантою у діяльності правоохоронних органів. Аналіз роботи поліцейських структур у галузі забезпечення прав і свобод людини та порівняння з нею діяльності міліції України у цій сфері.

Узагальнюючи викладене, здобувач визначив, що поліція є одним з найстаріших державних інститутів, роль якого є значною як для суспільства в цілому, так і для всіх без винятку державних режимів. Це обумовлено насамперед соціально-політичною важливістю її функцій щодо забезпечення правопорядку, які виконуються за допомогою примусових засобів. Саме ці засоби, покладено в основу виділення поліції як самостійного державного інституту. Теоретичні та організаційно-правові моделі функціонування поліції постійно еволюціонують, причому, відповідні процеси постійно інтенсифікуються: значна увага приділяється виробленню правильної стратегії правоохоронної діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини; забезпеченню системності і послідовності роботи поліції у цьому напрямку; здійсненню ефективного контролю за діяльністю поліції, у тому числі з боку інститутів громадянського суспільства.

У підрозділі 2.2. “Форми адміністративної діяльності поліції в сучасних умовах щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина” досліджується, що умовами ефективного функціонування поліції у світі визнаються: по-перше, наявність відповідної правової бази, яка виражає волю суспільства щодо поліції; по-друге, чітке управління нею з боку національної та регіональної адміністрації; по-третє, соціальна довіра; по-четверте, укомплектованість особовим складом, здатним ефективно виконувати покладені на нього обов’язки; по-п’яте, достатнє фінансування та матеріально технічне забезпечення тощо. Перелічені умови є обов’язковими, рівнозначними та універсальними й для міліції України.

Таким чином, на думку автора, пріоритетними напрямками роботи поліції за кордоном вважається профілактика правопорушень та виконання нею репресивних функцій. При цьому домінування профілактичного напрямку характерно поліції США, Великобританії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Німеччини, Австрії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії, Японії, Сінгапуру та деяких інших країн, а репресивного, для поліцій Ізраїлю, Єгипту, держав Латинської Америки і постсоціалістичних країн Європи та Азії.

Досліджуючи досвід минулого, дисертант визначає, що ситуація, коли компетенція каральних органів виходить за межі питань суто правоохоронних, коли навколо них створюється атмосфера надмірної таємничості, а державний контроль слабне, може призвести до широких репресивних кампаній, жертвами яких стають невинні люди. В основу функціонування правоохоронного апарату держави неприпустимо покладати політичні чи ідеологічні засади, він має діяти лише на правових підвалинах, виступаючи гарантом захисту конституційних прав і свобод громадян.

Таким чином, теоретичні та організаційно-правові моделі функціонування поліції постійно еволюціонують, причому, відповідні процеси інтенсифікуються. Однак, погляди на її завдання і організацію неоднакові і визначаються як національними особливостями, так і проблемами, що стоять на певному етапі перед конкретною країною. Саме ці особливості мали і мають домінуюче значення для вибору кожним народом того чи іншого політичного режиму, а, виходить, і організаційно-правових принципів діяльності поліцейських сил.

Проведений аналіз досвіду забезпечення прав і свобод людини поліцейськими структурами світу дозволяє виявити певні закономірності правозабезпечувальної діяльності, які можуть бути використанні при вироблені концептуальних положень щодо реформування органів внутрішніх справ України.

У підрозділі 2.3. “Визначення позитивного досвіду діяльності поліції зарубіжних країн з метою використання міліцією України по забезпеченню прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина закріплених в Конституції України та інших нормативно-правових актах” одержані емпіричні дані дозволяють сформулювати на його основі теоретичні положення та конкретні практичні рекомендації щодо поліпшення правоохоронної діяльності. Вивчення та використання позитивного досвіду розвинених зарубіжних держав дає змогу використовувати більш ефективні методи захисту прав та свобод особи, якими користуються правоохоронні органи у своїй повсякденній роботі.

Здійснючи аналіз діяльності міліції України щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, дисертант вказує на те, що з урахуванням національних інтересів та особливостей зарубіжного досвіду міліція України потребує невідкладної реорганізації в принципово інший за своєю суттю орган влади – поліцію. Завдання полягає в тому, щоб силове, авторитарне відомство, в діяльності якого дотепер переважає каральний чинник, перетворити на дійсно правоохоронний орган європейського зразка, який би забезпечував реалізацію наданих йому повноважень, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.

Отже, автор висловлює думку про те, що настав час для розробки Кодексу прав і свобод людини, в якому необхідно визначити принципи діяльності державних органів щодо забезпечення прав і свобод людини. Кодекс повинен складатися з правових норм, що містять міжнародні принципи забезпечення прав і свобод людини, узагальнений перелік прав і свобод, їх конституційні гарантії, процедуру їх забезпечення, порядок відновлення.

У дослідженні здобувач доводить, що об’єктивна оцінка діяльності зарубіжної поліцейської організації, ретроспективний багатоаспектний аналіз теоретико-методологічних, концептуальних засад поліцейських систем світу, будуть сприяти розробці конкретних рекомендацій, що дозволять перетворити органи внутрішніх справ України у ефективний державний інститут, який надійно забезпечує права і свободи людини, користується довірою та повагою громадян. Результати діяльності поліцейських апаратів у сучасних демократичних країнах не настільки вражаючі, про що можна судити з досить низького рівня розкриття злочинів та нездатності ефективно нейтралізувати акції мафії, особливо в економічній сфері. Однак нації, що зробили вибір на користь демократії, визнають таке положення прийнятним, про що свідчить високий соціальний рейтинг поліції. Основою його є укорінена в суспільній свідомості прихильність до демократичних цінностей, довіра до держави та її інститутів, переконаність у тому, що поліція досягає максимуму в ситуації, що складається, і, одночасно, неприйняття властивих авторитаризму методів зняття кримінальної напруженості, неминуче поєднаних із серйозним і масовим обмеженням прав і свобод людини. Соціальний рейтинг поліції слугує найбільш об’єктивним критерієм визначення ефективності її діяльності і повинен братися до уваги при виборі країни, досвід якої може становити інтерес для вдосконалення організаційно-правових засад діяльності міліції України. При цьому варто обов’язково враховувати наведені фактори, що впливають на суспільну оцінку ефективності функціонування поліцейських сил.

Розділ ІІІ “Міжнародні документи, що регламентують забезпечення прав людини в процесі здійснення поліцейської діяльності та їх адаптація в законодавстві України” містить три підрозділи в яких здійснюється змістовний аналіз міжнародних стандартів, що регулюють права людини в правовій державі та їх адаптація в правове поле України, визначені шляхи удосконалення адміністративної діяльності міліції України щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

У підрозділі 3.1. “Міжнародні стандарти, що регулюють права людини в правовій державі” аналізуються міжнародні принципи і стандарти, що існують в галузі прав і свобод людини встановлюють верховенство загальнолюдських цінностей над усіма іншими. Основоположні міжнародні документи в зазначеній сфері втілили в собі найпрогресивніші ідеї, розроблені людством протягом багатьох століть. У них в юридичній формі закріплено головні гарантії гідного існування людини, забезпечення її прав і свобод. Права і свободи людини, закріплені у міжнародних документах, отримують свій розвиток і деталізацію у нормах внутрішнього законодавства окремих держав, стають для них правовим орієнтиром, оскільки вони є результатом світового досвіду, кращим надбанням людства щодо забезпечення прав і свобод людини.

У підрозділі 3.2. “Адаптація міжнародно-правових документів по забезпеченню прав людини в сфері адміністративної поліцейської діяльності в правове поле України” досліджується діяльність поліції щодо забезпечення прав і свобод людини характеризується багатоаспектністю й включає в себе як запобігання правопорушенням, відновлення прав і свобод людини. Аналізується реалізація міжнародних стандартів в діяльності міліції України щодо забезпечення прав і свобод людини вимагає законодавчого закріплення механізму організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини. Розвиток законодавства повинен відбуватися у таких напрямках: по-перше, внесення відповідних змін до Конституції України як основного джерела норм, що регламентують загальні засади забезпечення прав і свобод людини; по-друге, внесення змін до цивільного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства; по-третє, приведення у відповідність з міжнародними стандартами, що стосуються забезпечення прав і свобод людини, нормативних актів МВС України. Наступним кроком має бути розробка Кодексу прав і свобод людини, в якому необхідно визначити принципи діяльності державних органів щодо забезпечення прав і свобод людини, узагальнений перелік прав і свобод людини, конституційні гарантії, процедуру забезпечення та порядок їх відновлення.

В результаті дослідження визначено,що організація та діяльність міліції як провідної ланки правоохоронної системи держави потребує суттєвих змін. Слід констатувати, що органи внутрішніх справ та їх структурні підрозділи є гнучкою саморегулюючою системою. Розвиток цієї організації повинен бути спрямований на забезпечення прав і свобод людини. Основними шляхами цього можуть бути: створення місцевої міліції; приведення стану управління органами внутрішніх справ у відповідність до загальносвітових стандартів; впровадження кримінологічного супроводження діяльності міліції; чітке визначення форм і методів діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод особи.

Дисертант доходить висновку, що імплементація міжнародних стандартів правоохоронної діяльності потребує розробки концептуальної моделі системи управління міліцією України щодо забезпечення прав і свобод людини, що має бути спрямована на вдосконалення теоретико-правових та організаційних засад у цій сфері.

У підрозділі 3.3. “Шляхи удосконалення адміністративної діяльності міліції щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина” пропонуються шляхи удосконалення адміністративної діяльності міліції України, які повинно здійснюватися поетапно:

Перший етап – структурна перебудова, що передбачає 1) децентралізацію процесу управління міліцією; 2) інформатизацію міліції; 3) усунення паралелізму та дублювання функцій; 4) усунення тенденцій щодо депрофесіоналізації міліції; 5) кардинальне посилення соціального захисту працівників міліції.

Другий етап – передача іншим міністерствам, відомствам функцій, не властивих МВС України (здійснення карантинних та санітарно-ветеринарних заходів, утримання в приймальниках-розподільниках осіб без постійного місця проживання, жебраків, неповнолітніх тощо), що сприятиме підвищенню ефективності діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини. Окремого вирішення потребують питання, пов’язані з передачею функцій щодо організації дорожнього руху, монтажно-експлуатаційних робіт підрозділів Державної автомобільної інспекції.

Третій етап – розмежування функцій між підрозділами кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та підрозділами боротьби з організованою злочинністю, при цьому профілактична діяльність повинна визнаватися пріоритетною.

Аналізуючи специфіку діяльності міліції України, щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, автор дійшов висновку,  що виключно заходами щодо вдосконалення адміністративно-юрисдикційної діяльності лише міліції вирішити питання про покращання забезпечення прав і свобод людини неможливо. Воно потребує від суспільства впровадження у свідомість людей нової ідеології, яка б виховувала представників держави та особу в дусі рівноправності, розуміння кожним можливості захисту своїх прав і свобод, не побоюючись переслідувань з боку влади. Така ідеологія має базуватися на осмисленні нового становища особи у державі, яке ґрунтується на демократичних засадах, зламі стереотипів виняткового переважання державних інтересів над інтересами особи. З метою постійного моніторингу стану забезпечення прав і свобод людини в діяльності міліції та адаптації в Україні досвіду роботи поліції зарубіжних країн у цій сфері необхідно ввести в апараті Міністра внутрішніх справ України посаду радника з питань моніторингу дотримання міжнародних стандартів забезпечення прав і свобод людини.