Сіліч І.І. Гарантії забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі

Короткий зміст

            ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ I «Загальна характеристика прав і свобод громадян в адміністративному процесі» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Правове становище громадян в адміністративному процесі» досліджено категорії прав, свобод, законних інтересів та обов’язків громадян, які є об’єктами забезпечення у сфері адміністративного процесу. Наголошується, що процесуальні можливості особи та реалізація нею відповідних обов’язків певною мірою залежать від конкретизації соціальної ролі, яку вона відіграє в тій чи іншій життєвій ситуації, в тому числі пов’язаній із вирішенням правових суперечок. По відношенню до сфери адміністративно-процесуального регулювання вирішальне значення має чітка конкретизація визначених прав, свобод та обов’язків громадян з урахуванням особливостей відповідних адміністративних проваджень, їхнього характеру (юрисдикційного або неюрисдикційного). Не менш важливим є їх нормативно-правове закріплення  в такому вигляді, який, з одного боку, дає особі максимальні можливості для задоволення своїх потреб, а з другого – забезпечує процесуальну активність провідних суб’єктів процесу щодо надання громадянину режиму найбільшого сприяння в ході вирішення справ по суті та перешкоджає можливості зловживання правом, сприяє охороні прав і свобод інших учасників процесуальної діяльності. Підкреслюється, що слід враховувати не тільки юрисдикційний або неюрисдикційний характер справи, а й наявність певних процесуальних стадій, на кожній із яких конкретні права й обов’язки пов’язуються з цілями та завданнями цих стадій і фактично обумовлюють процесуальну активність та відповідні можливості громадянина щодо доведення своєї правоти, обґрунтованості певних вимог та правової позиції.

У підрозділі 1.2 «Система юридичних гарантій прав і свобод громадян, їхнє значення для адміністративно-процесуального регулювання» наголошується на тому, що підтримка режиму законності в державі обумовлена наявністю двох важливих факторів. По-перше, це досконале законодавство, чітка система правових норм, яка відповідає потребам суспільного життя і, по-друге, це безумовна реалізація наявних правових настанов, без якої останні є лише формальним відображенням існуючого стану суспільних відносин. Такого роду реалізація можлива лише за умови існування чіткої та дієвої системи гарантій.

До гарантій, які безпосередньо реалізуються громадянами – учасниками процесуальної діяльності та забезпечують їхню активну участь у процесі, захист належних їм прав, свобод  і законних інтересів, віднесено правову культуру і правову активність особи, право на отримання відповідної інформації, право на правову допомогу, право на звернення з метою захисту своїх прав і свобод. Найбільш важливими гарантіями, які забезпечують права, свободи і законні інтереси громадян з боку інших суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності, є адміністративно-процесуальний контроль, нагляд органів прокуратури та процесуальна діяльність суб’єктів, які безпосередньо представляють інтереси громадян при розгляді і вирішенні адміністративних справ. Стосовно першої групи гарантій зазначається, що вони, по суті, лежать в основі реалізації всього досить широкого спектра інших гарантій, являють собою, так би мовити базу, для застосування інших передбачених законом правових та організаційних засобів гарантування належного ходу та результатів адміністративно-процесуальної діяльності. Підкреслюється, що до гарантій забезпечення прав і свобод громадян слід також віднести належну процесуальну регламентацію адміністративно-процесуальної діяльності. При цьому наголошується, що такого роду гарантія має загальний характер, оскільки належить до кожного суб’єкта адміністративного процесу і має значення для кожної із його стадій, етапів і навіть окремих процесуальних дій. Гарантії забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу визначаються як комплекс передбачених законодавством правових засобів і відповідних правових презумпцій, які опосередковують правові можливості громадян, пов’язані з реалізацією та захистом ххніх прав, свобод та законних інтересів, виконанням покладених на них обов’язків, а також забезпечують використання процесуальних можливостей суб’єктами ініціації та здійснення процесуальної діяльності і суб’єктами, які сприяють належному ходу процесу та реалізують у ньому контрольно-наглядові функції з метою забезпечення прав і свобод громадян та винесення законних і обґрунтованих рішень в адміністративних справах.

Підрозділ 1.3 «Міжнародно-правові і  конституційні засади юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі» присвячено аналізу міжнародно-правових актів та положень конституцій зарубіжних країн та Конституції України, які прямо пов’язані з гарантуванням прав і свобод громадян у сфері їхніх відносин з державними органами. Підкреслюється, що стабільність і законність цих відносин значною мірою залежить від існування та реальної дії механізму, яких дозволяє швидко та ефективно коригувати можливі відхилення в зазначених відносинах. Сама можливість існування такого роду механізму, його дієвість у великою мірою обумовлена наявністю й змістом відповідних міжнародно-правових документів, які у своїй сукупності створюють досить міцну базу для регулювання відповідних питань у національному законодавстві України.

Проаналізовано положення Конституції України, які мають відношення до гарантування прав і свобод громадян в юридичному процесі в цілому і у сфері адміністративного процесу зокрема.

Розділ II «Проблеми дієвості окремих юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративному процесі» присвячено дослідженню особливостей реалізації та ефективності окремих юридичних гарантій, які, на думку автора, мають особливе значення для забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу.

У підрозділі 2.1 «Право громадян на інформацію як гарантія їхнього адміністративно-процесуального статусу» звертається увага на те, що право на інформацію є базовою категорією й лежить в основі реалізації всіх передбачених Конституцією прав, свобод і обов’язків громадян. Постійні потоки різної інформації служать своєрідним каталізатором виникнення і забезпечують динаміку правовідносин між різними суб’єктами адміністративного процесу. Інформація обумовлює налагодженість та ефективність будь-яких адміністративних процедур, є основним засобом формування позиції громадянина у відносинах з органами держави, становить підґрунтя його поведінки в рамках процесу, забезпечує використання ним відповідних процесуальних засобів з метою реалізації і охорони належних йому прав, свобод і законних інтересів.

У підрозділі 2.2 «Звернення громадян як гарантія забезпечення їхніх прав і свобод в адміністративному процесі» підкреслюється, що право на звернення до державних органів, їхніх посадових осіб, а у відповідних випадках – і в міждержавні організації являє собою одне з найважливіших, фундаментальних прав людини й громадянина. Реалізація права на звернення досліджується з урахуванням наявності різних видів звернень. При цьому формулюється низка висновків, які стосуються правової природи звернень громадян. Обґрунтовується пропозиція щодо уточнення окремих положень законодавства відносно звернень громадян. Зокрема, обґрунтовується доцільність відокремлення такого різновиду звернення, як повідомлення. Поряд із цим обґрунтовується необхідність доповнення Закону України «Про звернення громадян» статтею «Завдання провадження за зверненнями громадян» і наводиться авторська редакція цієї статті.

У підрозділі 2.3 «Контроль та нагляд в адміністративному процесі» розглянуто питання здійснення контролю та нагляду під кутом зору забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу. Зазначається, що вирішальним фактором забезпечення належного ходу і результатів контрольної діяльності виступає неухильне додержання та втілення у життя необхідних принципів контролю. Досліджуючи систему такого роду принципів формулюється висновок про необхідність виділення такого принципу контролю, як принцип належної процесуальної регламентації, який полягає в тому, що контрольна діяльність повинна здійснюватися в чітких процесуальних рамках, відхилення від яких може розглядатися як підстава визнання результатів контролю недійсними. Серед факторів, які прямо впливають на ефективність контрольної діяльності, виділяється оптимізація системи контролюючих органів. Вирішення цього питання багато в чому залежить від того, наскільки точно будуть визначені підходи і критерії до побудови такої системи. Акцентується увага на такому важливому видові контролю, як адміністративно-процесуальний контроль. У підрозділі також висвітлюється питання здійснення нагляду органів прокуратури, який посідає особливе місце в юридичному механізмі забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі. Зазначається, що гарантуюча роль діяльності органів прокуратури щодо забезпечення прав і свобод громадян значною мірою обумовлена її функціональною спрямованістю. При цьому наголошується, що здійснення наглядової діяльності прокурора, в тому числі й пов’язаної із забезпеченням законності у сфері адміністративного процесу, об’єктивно потребує вдосконалення правового статусу прокурора та процесуальної регламентації такого роду діяльності. З огляду на це підкреслюється необхідність чіткого визначення в кодексі правового статусу такої важливої процесуальної фігури, якою є прокурор.

У підрозділі 2.4 «Правова допомога як гарантія забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі» наголошується, що правова допомога являє собою важливу гарантію належної реалізації та охорони прав і свобод громадян в їх відносинах з органами держави.

На думку автора, поняття правової допомоги доцільно визначати в широкому та вузькому аспектах. У широкому аспекті правова допомога являє собою діяльність осіб, які мають спеціальну юридичну освіту, спрямована на сприяння в ознайомленні й осмисленні правових настанов, що регламентують різні сторони життя суспільства і держави, відповідні права й свободи громадян, а також на надання допомоги в реалізації цих прав і свобод у формі консультування, роз’яснення положень законодавства та складання відповідних документів. Така допомога може надаватися також у ході реалізації своїх функціональних обов’язків окремими категоріями спеціалістів-правників – нотаріусами, патентними повіреними. При цьому слід мати на увазі, що на практиці такого роду правову допомогу можуть надавати не тільки особи, які мають спеціальну юридичну освіту, а й ті, хто мають іншу відповідну освіту (економісти, фінансові працівники, аудитори) і у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків стикаються з питаннями правового характеру і зобов’язані знати відповідні положення законодавства.  У вузькому аспекті правова допомога розуміється як діяльність, що здійснюється чітко визначеними уповноваженими суб’єктами, спрямована на захист і представництво інтересів осіб у конкретній юридичній справі і оформлена згідно з вимогами законодавства. Визначення правової допомоги в широкому і вузькому аспектах має  враховуватися при розгляді питань законодавчого закріплення права на правову допомогу, в тому числі і для чіткого узгодження відповідних положень законодавства.

У підрозділі також аналізуються питання вдосконалення правової регламентації діяльності найважливішого суб’єкта надання правової допомоги у сфері адміністративного процесу, а саме – адвоката.

У підрозділі 2.5 «Правові презумпції як гарантії забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі» досліджується суть та значення правових презумпцій для забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу, а також питання їх нормативного закріплення. Зокрема досліджуються такі презумпції, як презумпція невинуватості, презумпція законності правових актів органів управління, презумпція правомірності дій чи бездіяльності й вимог суб’єкта звернення, презумпція обов’язковості надання управлінських послуг та презумпція необхідності одержання такого роду послуг для громадян. Формулюються авторські визначення таких презумпцій та пропозиції щодо їх закріплення в законодавстві.

У підрозділі 2.6 «Правова культура й правова активність громадян як гарантія забезпечення їхніх прав і свобод» наголошується, що до найважливіших аспектів механізму реалізації суб’єктивних прав належить рівень правової культури суб’єктів правовідносин, що виникають у тій або іншій сфері громадського життя. Рівень правової культури виступає не тільки як своєрідний каталізатор, що впливає на динаміку правовідносин, але й як одна з важливих гарантій забезпечення прав, свобод і обов’язків громадян. При цьому поведінковий аспект правової культури є стрижневим елементом її конструкції. У реальному житті сукупність знань про право, ціннісні орієнтири особи повинні об’єктивізуватися в конкретне ставлення до правових настанов. З огляду на це підкреслюється значення правової активності, яка визначається як така, що має позитивний характер діяльність індивідів і осіб, що займаються правозастосуванням в силу службових обов’язків, яка спрямована на оволодіння правовими знаннями та підвищення професійного рівня, застосування правових настанов у точній відповідності до вимог закону в інтересах реалізації і охорони прав, свобод і інтересів громадян, на реалізацію відповідних службових повноважень з метою належного функціонування всіх ланок державного апарату і забезпечення правопорядку в суспільстві. Робиться висновок про тісний взаємозв’язок правової культури і правової активності з реалізацією інших гарантій забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу.