| Короткий зміст: | У Вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано мету і завдання, визначено новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, вказано кількість та обсяг публікацій, які висвітлюють основні результати дисертаційного дослідження.
У першому розділі «Синкретизм у мові й мовленні», що складається з 5 підрозділів, висвітлено теоретичні проблеми визначення синкретизму як мовного явища. Вказується, що сам термін використовується як мінімум у двох значеннях: 1) збіг функціонально різних граматичних категорій і форм в одній формі, наприклад, відмінковий синкретизм; 2) поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови, що протиставляються одна одній в системі мови і пов’язані явищами перехідності.
Причиною появи синкретичних явищ є два процеси: а) процес переходу явищ з класу А до класу В, що супроводжується послабленням, а потім втратою ознаки А й одночасно появою і посиленням ознак В, у результаті чого клас В поповнюється новими одиницями (типові приклади на ґрунті української мови – субстантивація, ад’єктивація тощо); б) процес взаємодії, взаємовпливу явищ класів А і В, у результаті чого з’являється особливий клас С (типові приклади на ґрунті української мови – поява таких форм, як інфінітив, дієприкметник, дієприслівник). Очевидно, ці процеси близькі між собою і різниця між ними залежить від того, визнавати або не визнавати як окремий клас С.
Вивченням перехідності як основної причини появи синкретизму свого часу займалися В.В.Бабайцева, А.Я.Баудер, Л.В.Борте, Н.А.Каламова, Є.М.Сидоренко, Т.С.Тихомирова та ін. Це явище характеризується універсальністю, бо функціонує на різних ярусах мовної системи. Виділяються перехідні процеси на фонетико-фонологічному рівні (нейтралізація), на рівні морфеміки (встановлюються ядерні й синкретичні морфеми, перехідні утворення, наприклад, -ти в інфінітиві – як суфікс і „застигле закінчення”), у сфері лексики (пор. можливість градуйованого вираження міри якості для якісних прикметників: дуже молодий – порівняно молодий – не молодий, не старий – порівняно старий – дуже старий), на морфологічному рівні (тут зона синкретизму виникає внаслідок взаємодії частин мови: прикметники ↔ іменники, іменники ↔ прислівники тощо, і лексико-граматичних розрядів: власна ↔ загальна назва іменниках, якісні ↔ відносні прикметники тощо), на рівні синтаксису (синкретизм виникає у зв’язку із взаємодією простих і складних речень та їхніх різновидів, членів речення). До лінгвістичних причин явищ перехідності дослідники зараховують: 1) багатоаспектність одиниць мови / мовлення; 2) відсутність у мові потрібних конструкцій для вираження думки; 3) прагнення до економії мовних засобів; 4) необхідність у диференціації смислових зв’язків і відношень.
Процеси перехідності і взаємодії між одиницями мови в історичній перспективі мали неоднакове термінологічне позначення: транспозиція (Ш.Баллі), трансляція (Л.Теньєр), деривація (Є.Курилович, О.С.Кубрякова), трансформація (В.М.Мігірін, М.Ф.Лукін), субституція (М.Ф.Лукін), конверсія, перехід однієї частини мови в іншу тощо. Найчастіше використовується термін транспозиція (В.В.Шигуров, Ю.С.Степанов, Л.В.Борте, М.Г.Меркулова, Р.М.Гайсина). У результаті дослідження ми зупинилися на розмежуванні таких процесів-джерел синкретизму:
трансформація у сфері синтаксису (незмінними залишаються форма і граматичне значення слова; змінюється функція: Знадвору хтось крикнув → Крик знадвору налякав мене);
морфологічна транспозиція (стійкими є форма і функція слова – змінюється граматичне значення: Я іду (теп.час) додому – Іду (мин.час) я одного разу лісом...), міжчастиномовна транспозиція (незмінною виступає форма слова – змінюються функція і граматичне значення: Хворий (прикм.) хлопчик заснув – Хворий (ім.) заснув), міжчастиномовна інтеграція (у формі, функції і наборі граматичних категорій поєднуються компоненти різних класів: прочитана книга, вчинивши злочин) у сфері морфології;
семантична транспозиція (стійкими постають форма і функція – змінюється лексичне значення: Перехід (абстрактний ім.) через гори був важким – Підземний перехід (конкретний ім.) був на ремонті).
На рівні словотвору ці процеси та явища трактуються у світлі морфолого-синтаксичного способу словотвору (конверсії) (незмінною залишається форма слова; змінюються функція і значення) і синтаксичної деривації (стійким виступає значення слова; змінюються функція і форма).
Для міжчастиномовної транспозиції є характерними такі ознаки:
1. Узагальнення в одному знаку (слові) різних референтів. Цей процес аналогічний до омонімії на лексичному рівні.
2. Вихідне і похідне слово відрізняються синтаксичними позиціями, хоча якщо транспозиція відбувається в межах близьких класів, то синтаксична функція іноді не змінюється (сталою залишається атрибутивна функція дієприкметників, які транспонуються у прикметники).
3. Процес міжчастиномовної транспозиції щодо завершеності належить до явищ діахронічного плану, хоча початкові його етапи охоплюють певний синхронічний зріз.
4. Результатом цього процесу є утворення нової лексеми, що має категорійне значення іншого характеру порівняно з вихідним словом, хоча й може зберігати певні старі граматичні ознаки (наприклад, збереження дієслівної семи у субстантивованих дієприкметниках).
Процес міжчастиномовної інтеграції характеризується такими рисами:
1. Він випливає з самої природи частин мови: той самий референт узагальнюється у мові з різних боків, що втілюється в різних знаках (словах). Тому процес взаємодії у сфері частин мови аналогічний до синонімії на лексичному рівні.
2. Процесу інтеграції частин мови багато в чому сприяє ідентичність їхніх синтаксичних функцій. Саме в однаковій синтаксичній функції синонімізуються лексично паралельні слова різних частин мови.
3. Процес інтеграції частин мови – явище синхронічного плану. В межах одного слова цей процес означає співіснування різних граматичних значень.
4. Процес міжчастиномовної інтеграції виявляється в тому, що в межах кожної частини мови виділяються периферійні класи синкретичного характеру: абстрактні іменники, відносні і присвійні прикметники, обставинні групи прислівників. Поєднання в одній мовній одиниці різних частин мови може призвести до появи нових граматичних класів: дієприслівників, дієприкметників, категорії стану.
Частковими виявами міжчастиномовної транспозиції виступають: субстантивація, ад’єктивація, адвербіалізація, препозиціоналізація, інтер’єктивація, предикативація, нумералізація, прономіналізація, вербалізація, партикуляція, кон’юнкціоналізація, модаляція, етикетизація, артиклізація тощо.
Розгляд синкретизму в широкому розумінні охоплює значний спектр явищ, що демонструють поєднання різнорівневих мовних ознак і доступні для дослідження в опозиційних парах мовних одиниць. У зв’язку з цим у дослідженні пропонується розмежовувати три рівні синкретизму відповідно до усталеної структури мовної системи: формальний, функціональний і семантичний.
Вказується, що одиниці першого з цих ярусів характеризуються спільністю (збігом) формального вираження.
Синкретизм у розумінні загальномовного явища включає лексичну і граматичну омонімію як видові поняття. Слід уточнити, які саме одиниці виступають омонімічними у випадку так званого відмінкового синкретизму – збігу у процесі розвитку мови різних відмінкових грамем в одній формі. Вказується, що йдеться про омонімію флексії; однак якщо застосувати це тлумачення до проблеми автоматизованого морфологічного аналізу, то є доведеним факт, що сама по собі флексія ніколи не виступає достатнім діагностичним контекстом, тобто потрібно розглядати не тільки закінчення слова, а й послідовно суфікс, корінь і навіть префікс, а також найближчий контекст, щоб з’ясувати, до якої частини мови належить слово і які конкретні грамеми в ньому виражені. З огляду на це пропонується тлумачити відмінковий синкретизм саме як омонімію словоформ, а не закінчень. Відповідно, одиницею цього рівня й основним елементом автоматизованого опрацювання тексту є синкретична форма.
На функціональному рівні такою одиницею виступає синкретична функція, визначення якої спирається на розмежування первинних і вторинних синтаксичних функцій для різних частин мови (Є.Курилович). Наприклад, типово прикметникова атрибутивна функція в опозиції батьківська хата – хата батька для іменника буде синкретичною.
Останній, семантичний, рівень синкретизму включає одиниці, об’єднані дериваційними відношеннями й спільними семами. Тлумачення їх як синкретичних спирається на виділення типового лексичного значення для різних частин мови. Так, власне дієслівне значення дії в конструкції люди шукають слід вважати синкретичною ознакою у словосполученні пошук людьми, оскільки на глибинному семантичному рівні воно є носієм тієї ж пропозиції. Одиницею цього рівня є синкретичне значення (сема).
Поряд з розмежуванням рівнів синкретизму в аспекті виділення частин мови й граматичних категорій у розділі виокремлюються певні різновиди синкретизму. До них належать, зокрема:
1) внутрішньочастиномовний – об’єднує одиниці однієї частини мови й розподіляється на:
а) внутрішньокатегорійний: випадки, коли формальний, функціональний або семантичний рівні синкретизму реалізуються в межах однакового набору грамем у словоформах. Наприклад, до цього різновиду зараховуються вияви функціонально-семантичного синкретизму, що реалізується у вираженні грамем словозмінних категорій відмінка і числа іменника однією формою: барлогу, барлога (Р.в. одн.), батьку, батькові (Д.в. одн.);
б) міжкатегорійний: випадки, коли формальний, функціональний або семантичний рівні синкретизму реалізуються в межах неоднакового набору грамем у словоформах. Зокрема, це вияви формально-семантичного синкретизму, у яких задіяні категорії відмінка, числа і роду іменника: Кум, а за ним і кума вийдуть з намета, обнімуться, білі, і — в Десну. А ми — в намет. В наметі за матрацом у кума лежать ковбаси (М.Вінграновський);
2) міжчастиномовний – об’єднує одиниці різних частин мови й характеризується набуттям або втратою синкретичними одиницями окремих граматичних категорій: Батько вчителював, а зараз директорує в середній школі містечка (В.Яворівський); Вчитель і та (в ботах) жінка сіли на двоколку, вона взяла віжки, і замурзаним коником, завбільшки з горобця, покотили на Забари (М.Вінграновський).
У розділі значну увагу приділено обґрунтуванню приналежності омонімії (як збігу двох різних лексичних або граматичних значень в одній формі) до синкретичних явищ, на прикладі, зокрема, слів старший як прикметника і як іменника (старший групи), що тлумачаться (пор. погляд О.О.Тараненка: Омоніми // Українська мова: енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 402) як міжчастиномовні омоніми. Старший як іменник у своєму значенні міститиме не тільки власне іменникову непредикатну сему особа, але й предикатну, тобто ознакову сему (головний у якомусь відношенні), властиву прикметнику. Має місце поєднання ознак прикметника й іменника (як у значенні, так й у формі), тому ми називаємо слово старший (у словосполученні старший групи) синкретичним. Синкретичним у цьому вимірі є також слово старшина, бо в його лексичному значенні також зберігаються предикатні семи. Тому синкретичним слід вважати слово вчитель, похідне від вчити, білити, похідне від білий та ін. Синкретизм таких одиниць є семантичним.
Відштовхуючись від визначення, що синкретизмом є збіг у процесі розвитку мови функціонально різних граматичних категорій і форм в одній формі, синкретичною є також омонімічна словоформа раба у виявах типу: кайдани раба (ч.р.) – вірна раба (ж.р.) цього пана. Саме по собі слово раба є синкретичним, бо потенційно може виражати грамеми ч.р. Р.в. й ж.р. Н.в. У реченні: Кого ти бачиш, раба? Синкретична форма допускає подвійне тлумачення саме граматичного складника, бо, зрозуміло, що говориться про особу, позбавлену прав. Такий синкретизм є формально-семантичним.
Третій тип омонімів типу міська варта і дівчина, варта кращого життя з цього погляду також постає виявом синкретизму, зокрема – власне формального синкретизму. У загальноприйнятому визначенні синкретизм – це збіг у процесі розвитку мови функціонально різних граматичних категорій і форм в одній формі не вказується, що це повинен бути тільки діахронічно вмотивований збіг. У цьому випадку перед нами оказіональний збіг, тому такі вияви слід кваліфікувати як оказіонально-формальний синкретизм. Отже, омонімія в повному обсязі трактується як видовий різновид синкретизму і на цій підставі розглядається як безпосередній аспект дослідження.
Простежуються також вияви щодо специфіки автоматизованого аналізу природного мовлення на морфологічному, синтаксичному, семантичному ярусах. У цьому розрізі особливо суттєвим постає напрацювання відповідних методик і лінгвістичних програм.
Другий розділ «Еволюція поглядів на проблему синкретизму в аспекті частиномовної класифікації слів», що складається з 4 підрозділів, присвячений детальному аналізу різних гомогенних (психологічного, семантичного, формально-граматичного, логіко-граматичного) і гетерогенних підходів до класифікації слів за частинами мови. Показано, що визначені в межах кожного із підходів класи слів не є взаємозамінними, бо мають, очевидно, різну прагматичну мету виділення й, відповідно, неоднакову перспективність і цінність з погляду їхньої відповідності до потреб подальших теоретичних і прикладних лінгвістичних досліджень.
Основними принципами лінгвістичної класифікації слів вважаються семантичний, синтаксичний та морфологічний критерії. Чимало дискусій викликало питання про те, чи слід використовувати один з цих принципів, чи їхню ієрархію. У результаті були розроблені гомогенні і гетерогенні класифікації.
У межах гомогенних акцент робиться на дотриманні одного принципу класифікації. В історичному плані такі класифікації з’явилися першими. Наприклад, на семантичному принципі ґрунтується класифікація, в якій до іменників зараховуються слова, що означають предмети, до дієслів – слова на позначення дії, до прикметників – слова на позначення ознаки. Значну увагу семантичному принципу приділяли О.О.Потебня, В.В.Виноградов, І.К.Кучеренко та ін.
Іншим стрижневим принципом можливої гомогенної класифікації є синтаксичний критерій, згідно з яким приналежність слова до певної частини мови визначається його синтаксичною функцією і позицією в реченні (логіко-граматичний підхід). Для кожної частини мови в межах гомогенної логіко-граматичної класифікації визначаються типові (первинні) синтаксичні функції (для іменника – це позиція підмета і додатка, для дієслова – присудка тощо) і нетипові (вторинні), які є джерелом трансформаційних частиномовних перетворень. Синтаксичний критерій був опрацьований О.О.Шахматовим, О.О.Потебнею, Л.Теньєром та ін.
Гомогенна частиномовна типологія слів може спиратися на морфологічний принцип, який передбачає врахування специфічних морфологічних категорій кожної з частин мови: для іменника – це рід, число й відмінок, для дієслова – вид, спосіб, час тощо. Таку класифікацію також називають формально-граматичною, однак, як з’ясувалося, виділені класи слів мало співвідносяться з власне частинами мови. Найвідоміша класифікація такого типу була опрацьована П.Ф.Фортунатовим.
Встановлено, що в результаті використання якогось одного підходу виокремлюються семантичні, формальні або логіко-граматичні класи слів, а виділення саме частин мови можливе тільки в межах поєднання власне наукової гетерогенної класифікації, яка спирається на використання ієрархії семантичного, синтаксичного і морфологічного критеріїв (В.В.Виноградов, І.Р.Вихованець та ін.) й психологічного (інтуїтивного) підходу. Крім того, необхідно враховувати синкретичні слова, частиномовна приналежність яких не може бути визначена однозначно.
З метою подолання суперечностей і підвищення теоретично-прикладної цінності різних класифікацій з урахуванням синкретичних одиниць, ми пропонуємо такий вигляд польової структури частин мови:
І. Ядро системи частин мови, що охоплює базові семантико-граматичні класи слів, які характеризуються повним спектром оригінальних частиномовних критеріїв і виразною психолінгвістичною частиномовною природою. До ядра належать іменник і дієслово.
ІІ. Периферія, до якої належать класи слів, граматичні категорії яких або транспоновані (прикметник), або значною мірою нівельовані (прислівник).
ІІІ. Зона субкатегорій, класів, основною ознакою яких є невиразність частиномовних характеристик і/або входження до інших класів, наявність транспонованих граматичних категорій, невисока кількісна репрезентативність. До таких належать субкатегорії числівника, семантико-функціональним стрижнем якої є вказівка на кількість, і займенника, функціональним стрижнем якої є вказівка на особу, предмет або ознаку.
У межах кожної частини мови також слід виділяти ядерний і периферійний складник.
На основі цієї моделі у третьому розділі «Синкретизм в основних частинах мови: іменнику, дієслові, прикметнику і прислівнику», що складається з 6 підрозділів, з’ясовуються, по-перше, типологія синкретичних виявів; по-друге, описуються конкретні реалізації синкретизму в межах окремих частин мови на ґрунті аналізу одиниць електронної бази, текстових джерел, складаються вичерпні переліки внутрішньочастиномовних (внутрішньокатегорійних / міжкатегорійних) і міжчастиномовних синкретичних одиниць; по-третє, встановлюються напрями взаємодії й трансформації між різними частинами мови; по-четверте, визначається семантична і формально-граматична польова структура кожної частини мови з урахуванням синкретичної природи окремих її одиниць.
Класифікація синкретичних одиниць у системі частин мови становить типологію опозиційних пар слів і відштовхується від того факту, що кожне слово: 1) має певну зовнішню форму (послідовність літер); 2) характеризується певною лексичною морфемою (корінь); 3) виконує певну типову і/або нетипову синтаксичну функцію (підмета, присудка, додатка, означення, обставини), і, крім того, належить до певної категорії (іменника, дієслова, прикметника або прислівника). Усього така класифікація охоплює 12 груп синкретичних одиниць і 4 групи суміжних явищ.
І група: формально, функціонально й семантично синкретичні одиниці однієї частини мови. Насамперед, це незмінювані слова іменних частин мови, в яких повністю збігаються всі парадигматичні форми: Як став працювати в кіно (ім., М.в. одн., обставина), Жора покинув свою давню мрію бути начальником автоколони (М.Вінграновський); Так що, Пашо, у кіно (ім., З.в. одн., обставина), значить, на двадцять два нуль-нуль? (М.Вінграновський);
ІІ група: формально, функціонально й семантично синкретичні одиниці різних частин мови: І вартовий (прикм., означення) солдатик, який доглядає псиська, в’ялить рибу і консервує лісові ягоди (В.Яворівський); Маленький, миршавий вояка-вартовий (ім., означення) біля танкових боксів довго мружився проти яскравого світла у мотоциклетній фарі (В.Яворівський);
ІІІ група: формально й семантично синкретичні одиниці однієї частини мови з різною функцією. Тут слід розрізняти випадки, коли а) збігаються різні граматичні форми одного слова: Ранньої весни, коли протряхли дороги (ім., Н.в. мн, підмет), Суворов покинув театр війни і поїхав до Петербургу (Р.Іваничук); Йона не піддавався на умовляння звернути з дороги (ім., Р.в. одн., дороги) і таки попросити допомоги у влади (О.Ульяненко); б) наявний збіг різних граматичних форм двох семантично синкретичних слів: Кум, а за ним і кума (ім., Н.в. одн.) вийдуть з намета, обнімуться, білі, і — в Десну. А ми — в намет. В наметі за матрацом у кума (ім., Р.в. одн.) лежать ковбаси (М.Вінграновський);
ІV група: формально й семантично синкретичні одиниці різних частин мови з різною функцією: Монетний двір, боргова тюрма — «яма». Біля дверей вартовий (ім., підмет) (Р.Іваничук); І вартовий (прикм., означення) солдатик, який доглядає псиська, в’ялить рибу і консервує лісові ягоди (В.Яворівський);
V група: формально й функціонально синкретичні одиниці різних частин мови з різним семантичним наповненням: У саду зацвіло дерево вишня (ім., означення); Його чоло осяяла вишня (прикм., озн.) премудрість;
VІ група: формально й функціонально синкретичні одиниці однієї частини мови з різною семантикою: І генерал привіз Ракшу як сучого сина в столицю, здав у ментовську академію, а потаїм кілька геройських вчинків, ага, все тіп-топ, путьом, — за десять років доскочив чину (ім., додаток) полковника (О.Ульяненко); Я вернуся туди, дозрівши до їхньої думки й чину (ім., додаток), щоб гинути, перемагаючи тюрму, і мучитися в тюрмі, здобуваючи волю (Р.Іваничук);
VІІ група: формально синкретичні одиниці різних частин мови з різним семантичним наповненням і функцією: З роками над Сулинським гирлом насіялося козацьких слобід: за Дунай втікали з України чоловіки, жінки, і діти (ім., підмет) народжувалися на чужині (Р.Іваничук); Тепер: куди діти (дієсл., головний член односкладного речення) килим й брезент? (М.Вінграновський);
VІІІ група: формально синкретичні одиниці однієї частини мови з різним семантичним наповненням і функцією: Іди ближче. Сміливіше. Випий оце. «Скромноокі, до яких не доторкнувся ні чоловік, ні джин (ім., Н.в. одн., підмет)» (П.Загребельний); Він випив весь джин (ім., З.в. одн., додаток);
IX група: семантично й функціонально синкретичні одиниці однієї частини мови з різною формою; випадки, коли граматичне значення певного відмінка іменника передається різними формами: барлогу, барлога (Р.в. одн.); батьку, батькові (Д.в. одн.);
X група: семантично й функціонально синкретичні одиниці різних частин мови з різною формою, порівняйте: І миршавий, горбатенький Гопик, ровесник її батька (ім. означення), уже здаватиметься їй молодим королевичем (В.Яворівський); А після того, як вколюся, — присняться Теклівка, Леся, батьківський (прикм., означення) двір... (В.Яворівський);
XI група: семантично синкретичні одиниці однієї частини мови з різною формою і функцією: Я мусульманин (ім., присудок). Мені треба сповідуватися. Нехай пришлють муллу, — говорить, встаючи, Ромодан і цим показує, що розмову закінчено (О.Ульяненко); Своїх туркень-мусульманок (ім., означення) вони не пускають сюди за квартал, беруть слов’янських «наташок» (В.Яворівський);
XII група: семантично синкретичні одиниці різних частин мови з різною формою і функцією: Удосвіта батько надрочив інвалідського «Запорожця», завантажили його свіжиною і поїхали з матір’ю до Ковеля базарювати (дієсл., обставина) (В.Яворівський); Тут було спокійно, і подумав Синельников, що, напевно, вже довіку не кишітиме бранцями й купцями запущений сьогодні людський базар (ім., підмет) (Р.Іваничук).
Суміжні із синкретичними виявами явища охоплюють:
XIІI група: слова різних частин мови в однаковій функції, порівняйте: Вискочила заміж за автоінспектора у Вінниці, і правильно, що бойовий офіцер-танкіст (ім., означення) української армії начепив роги міліцейському хапузі, який витрушує гаманці водіїв (В.Яворівський); Спати не хотілося, він перехилився через підвіконня й закурив, випускаючи дим у малинову (прикм., означення) гущавину, де хоркав їжачок і ціпотіли курчата під квочкою (В.Яворівський);
XIV група: слова однієї частини мови в однаковій функції: Прижухлі на серпневому сонці, ніким не кошені бур’яни (ім., підмет) і трави (ім., підмет) стояли обабіч дороги в людський зріст (В.Яворівський);
XV група: слова різних частин мови в різних функціях: Потрощені артилерійськими снарядами явори, дуби, сосни, ялини (ім., підмет) стовбичили (дієсл., присудок), як жебраки-каліки, на пагорбах полігона (В.Яворівський);
XVІ група: слова однієї частини мови в різних функціях: Стару асфальтівку (ім., додаток) потрощили танки (ім., підмет) і грузовики, водій-солдатик (ім., означення) маневрував між глибокими вибоїнами, сопів і тихо лаявся, обминаючи їх (В.Яворівський).
Групи І-VIII складають різні форми омонімів (формальні синкретичні одинці); групи І-VI, IX-XII – спільнокореневі слова, об’єднані виявами синкретизму на семантичному рівні. Групи V, VI, VII, VIII належать до оказіональних виявів синкретизму; групи І-IV, IX-XII – до історичних.
Для зручності прикладних морфологічних досліджень 16-компонентну класифікацію було модифіковано в 4-компонентну. Перший з компонентів, або група І, охоплює вияви морфологічної транспозиції, а другий – група ІІ, –включає вияви міжчастиномовної транспозиції; до групи ІІІ належать випадки, коли одне граматичне значення передається різними формами. Група VI включає формально різні одиниці, що є результатом міжчастиномовної інтеграції. Такі одиниці репрезентують напрями взаємодії між класами слів і складають периферію в межах різних частин мови.
Процедура опису кожної з чотирьох частин мови має свою специфіку, що за відповідних умов може уніфікуватися.
Насамперед з’ясовується обсяг граматичних категорій і, відповідно, парадигми кожної частини мови. Далі описуються синкретичні явища всередині категорії: це одиниці ІІІ групи, тобто випадки, коли для вираження одного гнізда парадигми використовується більше однієї словоформи. Наприклад, для іменника виділено 52 такі групи. Потім описуються одиниці І групи, серед яких слід розмежовувати випадки: 1) збігу словоформ однієї лексеми (для іменника таких груп виявилося 101); 2) збігу граматично однорідних словоформ різних лексем (для іменника таких груп 2); 3) збігу граматично неоднорідних словоформ різних лексем (для іменника – це 1427 моделей). Нарешті, розглядаються одиниці ІІ групи, тобто вияви міжчастиномовної транспозиції й оказіональної омонімії в напрямку від інших частин мови до описуваної з детальним з’ясуванням (в основному для побудови системи автоматизованого морфологічного аналізу), які саме словоформи з якими збігаються. Останніми аналізуються одиниці 4 групи, тобто явища міжчастиномовної інтеграції.
На основі встановлення (в тому числі також статистичного) усіх одиниць визначається склад польової семантичної і формально-граматичної структури описуваної частини мови. Для іменника вона має такий вигляд:
1. Семантичне ядро категорії складають так звані первинні іменники, непредикатні знаки – назви конкретних предметів й осіб: людина, дерево, камінь та ін.
Семантична напівпериферія охоплює синкретичні одиниці, що поєднують атрибути, з одного боку, непредикатних знаків (позначають предмети й особи), а з іншого – предикатних (позначають ознаки). Напівпериферію можна поділити на дієслівну (наприклад, шанувальник, вимикач), прикметникову (білявка, чорнило), прислівникову (опівнічник), числівникову (одиночка, трійник).
Семантичну периферію складають синкретичні одиниці, що мають семантику предикатних знаків і граматичні ознаки (категорії) іменника. Слід розмежовувати: 1) власне дієслівну периферію: каяття, знання; 2) синтаксично опосередковану прикметникову периферію: ласкавість, доброта; 3) морфологічно опосередковану прислівникову периферію: сьогодення, опівнічник; 4) синтаксично опосередковану числівникову периферію: трійка, п’ятірка; 5) морфологічно опосередковану периферію похідних одиниць від слів нечастиномовної природи: гавкіт, гуркіт.
Семантична субпериферія (зона в польовій структурі частини мови, репрезентована субкатегорійними одиницями) включає слова субкатегорії числівника і займенника з граматичними ознаками іменника: 1) займенникова субпериферія: хто; 2) числівникова субпериферія: тисяча.
2. Формально-граматичне ядро категорії іменника теоретично має включати одиниці, які характеризуються, по-перше, повною парадигмою словоформ для грамем відмінка і числа, по-друге, відповідають вимогам відсутності різних виявів синкретизму. Відповідно, лексеми, які не задовольняють ці умови більшою або меншою мірою, знаходяться на континуумі між ядром і периферією категорії. Перерахуємо вимоги до ядерних одиниць:
1) наявна повна парадигма словоформ. Польову структуру категорії з цього погляду можна описати так: 1) ядро категорії (15740 лексем); 2) периферія: 2.1. І рівень – лексема тля, в якої немає словоформи Р.в. мн.; 2.2. ІІ рівень – одиниці, для яких словоформа К.в. одн. і мн. є потенційною (27421); 2.3. ІІІ рівень – одиниці, в яких відсутнє вираження однієї з грамем числа: немає словоформ множини (2516); словоформ однини (178); 2.4. IV рівень – одиниці, в яких не має вираження грамема множини і наявна потенційна форма К.в. (17142); одиниці, в яких відсутнє вираження грамема однини і є потенційною форма К.в. (895); 2.5. Абсолютна периферія – одиниці, в яких не має вираження грамема множини, потенційною постає форма К.в., немає словоформ Д., О., М.в. (58);
2) не допускається синкретизму у вираженні відмінкових і числових грамем різними словоформами. 1) ядро категорії (26746); 2) периферія: 12 рівнів;
3) відсутнім є синкретизм у вираженні словоформами грамем роду. Абсолютну периферію складають слова групи pluralia tantum, у яких категорія роду не має вираження (1073);
4) неприпустимим є синкретизм (омонімія) різних відмінкових і числових словоформ в межах лексеми. Єдиною лексемою, в якої кожна з відмінкових грамем виражається оригінальною словоформою, є лексема перса. Однак відсутність у неї грамеми однини, і, крім того, наявність синкретизму словоформ з іншою лексемою перс не дозволяє віднести її до абсолютного ядра. Всі інші іменникові лексеми характеризуються різним спектром формального збігу словоформ – від мінімального (2 словоформи) до максимального (усі 14 словоформ). Зокрема виділяються: 4 групи парадигм, у яких синкретичними постають 2 форми (всього одиниць у базі 3894); 4 – 3 форми (2094); 10 – 4 форми (848); 15 – 5 форм (23147); 17 – 6 форм (7403); 13 – 7 форм (15165); 11 – 8 (4110); 15 – 9 форм (6158); 8 – 10 форм (304); 3 – 11 форм (161); 1 – 12 форм (383); 1 – 14 (224);
. Ядерними з цього погляду слід вважати такі одиниці, словоформи яких не мають формального збігу зі словоформами інших одиниць (53282). Периферія складається з 5 рівнів.
У Висновках узагальнено основні результати дослідження, з яких найголовнішими є такі:
1. Синкретизм як мовне явище охоплює увесь спектр випадків, коли одна одиниця демонструє здатність до подвійного тлумачення або вираження в межах однієї науково-теоретичної парадигми. З цього погляду, синкретизм як видове поняття включає омонімію – збіг двох різних лексичних або граматичних значень в одній формі, контамінацію – процес взаємодії між частинами мови, конденсацію у тому випадку, якщо її результатом є зміна словом свого лексико-граматичного класу. Несумірними з синкретизмом виступають явища дифузії й нейтралізації.
2. Основним джерелом появи синкретизму в системі частин мови є перехідність, а також інші процеси, наслідком яких є виникнення синкретизму на рівні морфологічних класів слів, зокрема, синтаксична деривація – утворення таких похідних слів, які зберігають лексичне значення своїх твірних основ, але характеризуються інакшим морфологічним оформленням; функціональне зближення слів, що належать до різних категорійних класів, у таких синтаксичних умовах, які не дозволяють або перешкоджають словоформам у реалізації їхніх граматичних властивостей.
3. Синкретизм реалізується на формальному, функціональному і семантичному рівнях. Одиниці першого з цих ярусів (синкретична форма) характеризуються спільністю (збігом) формального вираження, причому носієм синкретизму постає словоформа, а не флексія. На функціональному рівні одиницею виступає синкретична функція, визначення якої ґрунтується на розмежуванні первинних і вторинних синтаксичних функцій для різних частин мови. Семантичний рівень синкретизму включає одиниці, об’єднані дериваційними відношеннями й спільними семами. Тлумачення їх як синкретичних спирається на виділення типового лексичного значення для різних частин мови.
4. Розмежовуються внутрішньочастиномовний (об’єднує одиниці однієї частини мови) і міжчастиномовний (об’єднує одиниці різних частин мови й характеризується набуттям або втратою синкретичними одиницями окремих граматичних категорій) вияви синкретизму, причому перший поділяється на внутрішньокатегорійний (випадки, коли формальний, функціональний або семантичний рівні синкретизму реалізуються в межах однакового набору грамем у словоформах) і міжкатегорійний (випадки, коли формальний, функціональний або семантичний рівні синкретизму реалізуються в межах неоднакового набору грамем у словоформах).
5. Проблема виділення частин мови в історичній перспективі розв’язувалася крізь призму інтуїтивного (Л.В.Щерба та ін.) і раціонального, логічного (О.О.Потебня, П.Ф.Фортунатов, В.В.Виноградов, І.Р.Вихованець та ін.) підходів. Критерії виділення частин мови в межах останнього (семантичний, синтаксичний і морфологічний) можуть використовуватися поодинці (гомогенні класифікації – П.Ф.Фортунатов та ін.) або в комплексі (гетерогенні – В.В.Виноградов, І.Р.Вихованець та ін.). З погляду використання в прикладних дослідженнях, зокрема, системах автоматизованого опрацювання тексту, оптимальною є 4-компонента типологія, що включає іменник, дієслово, прикметник і прислівник.
6. Система частин мови на українському ґрунті має польову структуру: виділяються ядерні (іменник і дієслово) і периферійні (прикметник і прислівник) частини мови. У межах кожної з названих частин мови виокремлюються субпериферії числівника і займенника.
7. Кожна з частин мови характеризується польовою природою: ядро, центр категорії складають непохідні, первинні одиниці, наділені повним комплексом семантичних і граматичних ознак, а її периферію – похідні утворення, що є наслідком взаємодії різних категорій.
8. Виділяються такі вимоги до одиниць формально-граматичного ядра в межах іменника: наявна повна парадигма словоформ (24,61%); не допускається синкретизму у вираженні відмінкових і числових грамем різними словоформами (41,82%); відсутнім є синкретизм у вираженні словоформами грамем роду (97,75%); неприпустимим є синкретизм (омонімія) різних відмінкових і числових словоформ в межах лексеми (єдина лексема перса); не зафіксовано синкретизму різних відмінкових і числових словоформ у межах різних лексем (83,32%).
9. Формально-граматичне ядро дієслова складають одиниці, що характеризуються: наявністю повної парадигми словоформ (40,05%); недопущенням синкретизму у вираженні гнізд парадигми різними словоформами (4,61%); відсутністю синкретизму у вираженні словоформами грамем виду (98,09%); неприпустимістю синкретизму (омонімії) різних словоформ в межах лексеми (99,79%); незафіксованістю синкретизму різних словоформ у межах різних лексем (86,55%).
10. Ядерними виступають прикметникові одиниці, що відповідають вимогам: наявність повної парадигми словоформ (99,9%); не допускається синкретизму у вираженні гнізд парадигми різними словоформами (0,04%); неприпустимим є синкретизм (омонімія) різних словоформ в межах лексеми (0%); не зафіксовано синкретизму (омонімії) різних словоформ у межах різних лексем (86,58%).
11. Оскільки в прислівника немає морфологічних категорій, він, відповідно, позбавлений словозмінної парадигми, тому формальне ядро й периферію можна виділяти тільки на підставі синкретизму (омонімії) прислівникового слова з іншими адвербативними лексемами або словами інших частин мови. Ядерними в цьому розрізі виступають формально оригінальні прислівники (53301 – 96%).
12. Периферії іменника, дієслова, прикметника і прислівника характеризується синкретизмом властивих їм граматичних категорій, причому виділяються напівпериферія, периферія і субпериферія в межах кожної частини мови. Ступінь периферійності одиниці прямо пропорційний її синкретичності й складності визначення її статусу в автоматизованому морфологічному аналізі.
У додатках наводяться таблиці з вичерпною типологією синкретичних одиниць й ілюстраціями. Результатом дослідження є, крім усього, електронна база даних, що містить повну інформацію щодо синкретичної природи кожної окремої лексеми.
У перспективі вивчення проблеми синкретизму на рівні частин мови доцільним буде розширення словникової бази, включення як об’єкта розгляду слів, що не належать до ядерних класів, статистичні дослідження формально різних одиниць, що виступають результатом міжчастиномовної інтеграції, використання результатів роботи для створення систем автоматизованого опрацювання природного мовлення. |
