Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератів / Філологічні науки / Українська мова
Назва: | |
Альтернативное Название: | Синтаксическая структура ПРЕДЛОЖЕНИЙ С ЧИСЛИТЕЛЬНЫМ компонентом В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ |
Тип: | Автореферат |
Короткий зміст: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано її теоретичні засади, визначено об’єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, апробацію її результатів та особистий внесок здобувача. У першому розділі — “Специфіка семантико-синтаксичної структури речень із предикатами кількості” — з’ясовано роль числівника як спеціалізованого морфологічного засобу вираження предиката кількості, визначено різновиди предикатів кількості та особливості їхньої числівникової і нечислівникової реалізації. Обстежений матеріал дав нам підстави виокремити шість основних семантичних різновидів предикатів кількості із значеннями: 1) власне-кількості (точно означеної кількості); 2) неозначеної кількості; 3) приблизної кількості; 4) розподільної кількості; 5) кількості-відношення; 6) динамічно-кількісної ознаки. І. Предикати власне-кількості. Предикати власне-кількості передають точно означену кількість і виражаються означено-кількісними числівниками (власне-кількісними, збірними та дробовими), напр.: Столів у кімнаті — тридцять; Дітей у сім’ї було четверо (Ірина Вільде); Молока лишилося півтора літра. Кількісні числівники, що вказують на вік людини чи істоти (рідше предмета), сполучаються переважно з іменниками часової семантики: рік, літа, тиждень, місяць, день тощо. Такі предикати кількості використовуються здебільшого у формально-граматичних односкладних реченнях із суб’єктом у формі давального відмінка: Одному сім років, другому— п’ять (М.Івасюк); — Е, бо мамі було тоді шістнадцять років, і тому мамі все здавалося приємним (І.Вільде); Їй було вже двадцять років (О.Кобилянська); Собаці — три роки; Кішці — чотири тижні. Значення кількісно-вікової ознаки виражають і числівниково-іменні сполуки, які утворюють предикати за допомогою зв’язкового дієслова мати. Такі предикати власне-кількості досить поширені в розмовному мовленні, напр.: Коли дорога бабуня вмирала, мала я дванадцять років (О.Кобилянська). II. Предикати неозначеної кількості. Предикати неозначеної кількості виражають недиференційовану, точно не визначену множину, сукупність кого-, чого-небудь. Цей різновид предикатів має обмежену числівникову реалізацію, оскільки в сучасній українській мові поняття неозначеної кількості передають такі числівники, як кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят, кількасот, стонадцять, напр.: У магазині покупців — декілька (М.Івасюк); Монет у нього — кільканадцять; Качок на озері — кількадесят. Саме тому із значенням множинної неконкретизованої кількості функціонують предикатні одиниці різних лексико-граматичних класів. III. Предикати приблизної кількості. Предикати приблизної кількості окреслюють близьке до точного кількісне визначення предметів. Відомо чимало способів вираження приблизної кількості. Майже всі вони можуть бути використані як засоби експлікації цих предикатів. Найчастіше в ролі предикатів приблизної кількості вживаються поєднання з двох, здебільшого близьких у числовому ряду, числівників, що надають таким предикатам відтінку вибірковості й припущення, пор.: Пасажирів — вісімдесят-дев’яносто; Кущів — сто-сто двадцять; Автобусів — двадцять-тридцять. Іноді між цими числівниками вживаються розділові сполучники чи, або: Груш було чотири чи п’ять; Ліжок лишилося десять або п’ятнадцять.. У розмовному мовленні з такими предикативними числівниками використовують повторювані сполучники не то... не то, чи то... чи то: Їх було не то два, не то три; Звірят зосталося чи то п’ятеро, чи то шестеро. IV. Предикати розподільної кількості. Предикати розподільної кількості визначають однаковий, рівний розподіл чого-небудь між кимось, зрідка — чимось. Його виразниками є сполука прийменник по з кількісно-іменною формою або числівником: Грошей у кожного було по 3 гривні; Землі в селян буде по 80 соток; Іграшок у дітей буде по п’ять. Периферійним засобом вираження цього різновиду предикатів кількості є сполука прийменника по та іменника відчислівникового походження: Яблук у пакетах — по десятку; Грошей у конвертах — по сотні. V. Предикати кількості-відношення. Предикати кількості-відношення визначають кількість істот або предметів через порівняння її з кількістю інших істот або предметів. Ця семантична особливість зумовила їхню двовалентність: своїм значенням вони відкривають позиції суб’єкта та об’єкта кількості-відношення. Порівняльний різновид предикатів кількості має специфічну форму вираження. Їх утворено від прислівників мало, багато, що виражають неозначено-кількісне значення. Саме це уможливило використання їхніх чотирьох ступеневих форм — двох форм вищого ступеня порівняння згаданих прислівників (менше, більше) та двох — найвищого ступеня (найменше, найбільше) у ролі предикатів кількості-відношення, причому ці форми вживаються зі своїми прийменниками та сполучниками: компаративні — із прийменниками від, за, порівняно з та сполучником ніж; суперлативні — із прийменником серед, з-поміж, між та ін., пор.: Лимонів більше від (ніж) апельсинів; Цукру менше від (ніж) борошна; Маслят найбільше серед грибів; Дівчат найменше з-поміж футболістів. Іноді позиція об’єкта із значенням кількості-порівняння зазнає редукції, особливо коли предикат пов’язується з експліцитною формою дієслівної зв’язки чи напівзв’язки, пор.: Лимонів було (буде, лишилося, стало) більше; Цукру було (буде, зосталося, лишилося) менше; Маслят було (буде, лишилося, стало) найбільше; Дівчаток було (буде, лишилося, стало) найменше. VI. Предикати динамічно-кількісної ознаки. Предикати динамічно-кількісної ознаки є найпериферійнішим різновидом предикатів кількості, тому що вони, по-перше, вказують лише на збільшення або зменшення кількості кого-, чого-небудь, але в якийсь спосіб цю кількість не означують, а по-друге, засобами їхнього вираження виступають не числівники, а переважно відкомпаративні дієслова на зразок меншати, більшати, похідні від них префіксальні дієслова (поменшати, побільшати) та постфіксальні утворення від префіксально-суфіксальних відкомпаративних дієслів (зменшуватися, збільшуватися), зрідка — дієслова, що виражають згадане лексичне значення (наростати, зростати й под.), напр.: Велосипедів меншає; Іномарок побільшало; Дітей поменшало; Пасажирів збільшилося; Моху наросло. Суб’єкт кількісної ознаки посідає найпериферійніше місце в системі суб’єктних синтаксем. Він поділяється на два основних семантичних різновиди: 1) суб’єкт статично-кількісної ознаки; 2) суб’єкт динамічно-кількісної (кількісно-змінної) ознаки. У межах першого у свою чергу виокремлюється три типи суб’єктів: 1) означеної, неозначеної та приблизної кількості; 2) кількісно-вікової ознаки; 3) кількості-відношення (порівняння). Суб’єкт статично-кількісної ознаки вживається: 1) із предикатами власне-кількості, вираженими означено-кількісними числівниками з дієслівними зв’язками та напівзв’язками, напр.: Книжок шість; Нас стало десятеро; 2) із предикатами неозначеної кількості, вираженими поєднанням дієслівного зв’язкового компонента з неозначено-кількісними числівниками кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят, кількасот, стонадцять і под. (напр.: Палаців було кілька ; Картоплин лишалося кільканадцять), з іменниками, що вказують на незліченно велику неозначену кількість (напр.: Облич — море; Люду — тьма (С.Олійник); Бульвар… І народу хмара (С. Олійник); Щастя — океан; Комарів — тьма; Птахів на лузі — тисячі); з прислівниками багато, небагато, мало, чимало, немало, вжитими в ролі неозначено-кількісних числівників (напр.: Книжок — багато ; Дітей було у неї теж немало…(М.Стельмах); Театрів у республіці небагато (Із журналу)) та з прислівниками, що одночасно передають кількісну неозначеність і достатність або недостатність (напр.: Продуктів — повно; Огірків дуло навалом; Грошей залишилося обмаль); 3) із предикатами приблизної кількості, напр.: Машин на дорозі — десять-п’ятнадцять; Столів у кімнаті близько двадцяти; Людей на майдані — понад десять тисяч; Землі у нас було сім чи вісім з половиною десятин (О.Довженко). Суб’єкт кількісно-вікової ознаки на відміну від попереднього різновиду вживається у формі давального, зрідка — називного відмінка. Він може пов’язуватися з предикатами власне-кількості, неозначеної та приблизної кількості, пор.: Батькові — сорок; Дідусеві виповнилося сімдесят; Будівлям — немало літ; Мені тоді було років вісімнадцять (Г.Тютюнник); Місту виповнилося понад дев’ятсот років; Кошовий мав літ під шістдесят (Ю.Мушкетик). Наявність кількісних числівників у складі предикатів цих речень служить підставою для того, щоб зарахувати їх до класу предикатів кількості. Із суб’єктами кількісно-вікової ознаки вживаються предикати кількості, що являють собою поєднання зв’язки бути або дієслів виповнилося, минуло та ін., які виконують роль напівзв’язок, із числівником та іменником рік у відповідній формі, який у мовленні нерідко опускають разом із зв’язковим компонентом, напр.: Дівчині лише п’ятнадцять. Суб’єкт кількості-відношення (порівняння) пов’язаний із специфічним різновидом предикатів кількості — із двовалентними предикатами кількості-відношення менше, найменше, більше, найбільше, які крім позиції суб’єкта відкривають правобічну валентну позицію об’єкта порівняння. Ці предикати є формами вищого та найвищого ступеня порівняння від неозначено-кількісних прислівників мало, багато. Саме тому вони зберігають кількісну семантику, проте набувають і значення порівняння, що впливає на збільшення валентних позицій цих предикатів, напр.: Книжок менше від (ніж) журналів; Яблук більше від (ніж) груш; Опеньків найбільше серед грибів. У мовленні об’єктна синтаксема нерідко має імпліцитне вираження, тоді як суб’єкт кількості-відношення в родовому відмінку є обов’язковим компонентом речення, напр.: Дітей було ще більше; Лимонів — найменше. Суб’єкт динамічно-кількісної (кількісно-змінної) ознаки вживається в конструкціях з дієслівними предикатами, які передають значення кількісного наростання, збільшення або зменшення, спадання, серед яких найуживаніші більшати, побільшати, меншати, поменшати, збільшуватися, зменшуватися, зростати, наростати, спадати, напр.: Коней на майдані все більшає (О.Гончар); Листя на деревах побільшало; Останнім часом відвідувачів у кінотеатрі різко поменшало; Птахів на водоймах збільшилося; Дерев зменшилося; Трави наросло. У другому розділі — “Речення з числівниковими компонентами у функції головних членів” — проаналізовано формально-синтаксичну структуру речень з числівниковим компонентом у функції простого і складеного підмета з числівниковим складеним присудком, пов’язаним з родовим та називним підмета з числівниково-іменниковими сполуками в ролі основної частини іменного складеного присудка та в позиції головного члена односкладного речення. Однією з найвиразніших диференційних ознак підмета, як відомо, є спосіб його вираження, залежно від якого підмет буває простим і складеним. Роль простого підмета виконують числівники (власне-кількісні, збірні, неозначено-кількісні та дробові), що зазнали здебільшого синтаксичної субстантивації. Напр.: Останні шість будуть пізніше (О.Гончар); Велике “сім” виділялося на футболці хокеїста; Ті кілька були визначальними; Одна четверта — це частка молодих у колективі. У ролі складеного підмета вживаються сполуки числівників з іменниками. Залежно від наповнення числівникового компонента складені підмети можуть означати точну, неозначену та приблизну кількість істот або конкретних предметів, причому точна може бути представлена в цілих одиницях, як збірне поняття та як дробова величина. Напр.: Шість років Левкові минуло (М.Стельмах); Ці три чародійні слівця звучали: “Суд має переконання” (І.Вільде); П’ятеро немовлят лежало на ліжечку; Кілька парубків скочило до танцю, потягли за собою дівчат (О.Копиленко); Тонн із вісім піску лежало на майданчику. Окремий різновид складених підметів, виражених числівниково-іменниковою сполукою, становлять ті, що передають вибірковість, видільність особи чи осіб з-поміж інших. Їхній стрижневий компонент виражає чітко визначену кількість кого-, чого-небудь, напр.: Двоє із шахтарів уже працюють в рахунок наступного місяця; Один з найкращих, найтихших карпатських краєвидів пишався якраз перед моїм вікном (О.Кобилянська). Проблему статусу речень, у складі яких числівник виступає в постпозиції до іменника у формі родового відмінка, у сучасному мовознавстві витлумачують досить суперечливо. Виокремлення предикатів кількості, що вживаються в позиції присудка, або визнання предикативної функції числівника, сприяло наданню таким реченням статусу двоскладних з родовим відмінком у позиції підмета та числівниковим складеним присудком. Функцію зв’язкових елементів між присудковим числівником і таким підметом виконують різні форми дієслова-зв’язки бути та дієслівних напівзв’язок, найуживанішими з-поміж яких є стало, лишилося, залишилося, зосталося, виявилося, здавалося та ін.: Дітей — четверо; Столів буде десять; Знайомих — декілька осіб; Цукру виявилося 3,5 тонни; Снігу лишилося небагато; Бензину було п’ятнадцять-сімнадцять літрів; Рису зосталося кілограмів триста; Черевиків — пар із десять. У вживанні зв’язкових компонентів із присудковими числівниками простежуються деякі особливості: форми власне-зв’язки бути поєднуються активніше з означено- та неозначено-кількісними числівниками, а також із сполуками числівників, що виражають приблизну кількість; дієслівні напівзв’язки послідовніше приєднують до підмета неозначено-кількісні та збірні числівники. Напр.: Немовлят було шестеро; Будинків — близько ста; Газет виявилося до тисячі. Числівник на відміну від іменника та прикметника значно рідше формує основну частину іменного складеного присудка двоскладного речення з називним підмета. Крім того, він має свої зв’язкові компоненти, основними з-поміж яких є форми дієслів становити, дорівнювати, нараховувати, налічувати. Найбільш десемантизованим є дієслово становити, унаслідок чого воно має статус власне-зв’язки, решта є невласне-зв’язками. Характерно також, що ці дієслівні зв’язкові компоненти з присудковими числівниками вживаються лише в ІІІ особі однини та множини теперішнього й майбутнього часу, а також як родові форми минулого часу: Витрати становлять (становили, становитимуть) сто тисяч гривень; Прибуток дорівнює (дорівнював, дорівнюватиме) двадцяти мільйонам доларів. Спільним зв’язковим компонентом предикативного числівника, іменника, прикметника (дієприкметника) у межах іменного складеного присудка є нульова форма дієслова-зв’язки бути: Стаж — 40 років; Залишок — кілька сотень гривень; Глибина — три-чотири кілометри. Для числівниково-іменникової сполуки призв’язкова позиція у структурі іменного складеного присудка також є нетиповою. Вони поєднуються з підметом нульовою формою зв’язки бути, передаючи значення порівняння, що ґрунтується на семантиці предикатів тотожності: Очі — два озерця людської води (Нар. творчість). Речення, предикативне ядро яких формує числівниково-іменникове сполучення, є односкладними номінативними, напр.: Багато автомобілів; Кільканадцять сіл.. Вони відрізняються від тих речень, у яких родовий відмінок іменника передує числівникові, тобто від тих, які є синтаксично членованими, граматично двокомпонентними, де в позиції присудка актуалізовано кількісну ознаку, а в позиції підмета окреслено носія цієї кількісної ознаки, пор.: Багато людей і Людей — багато. У третьому розділі — “Речення з числівниковими компонентами у ролі другорядних членів” — систематизовано субстантивовані числівники та числівниково-іменникові сполуки в ролі керованого другорядного члена речення, на нових засадах проаналізовано числівниково-іменникові сполуки в позиції дуплексива та детермінанта. У позиції керованого другорядного члена (прямого й непрямого додатка) виступають власне-кількісні та дробові числівники, що передають математичні дії додавання, віднімання, множення й ділення, а також власне-кількісні, збірні та найуживаніші неозначено-кількісні числівники: П’ять помножити на п’ять; Від ста відняти сорок. Зі складеним додатком, що є позицією формально-синтаксичної структури двоскладного речення, співвідносна об’єктна синтаксема, ускладнена предикатним значенням кількості, тобто синтаксема із функцією кількісного об’єкта дії. Наповнення складників числівниково-іменникових сполук, уживаних у ролі прямого й непрямого складених додатків, не має істотних відмінностей. Вони можуть виражати значення означеної, неозначеної та приблизної кількості. Відмінним у цих додатках є набір опорних предикативних слів, бо непрямими додатками, крім спільних перехідних дієслів, керують також прикметники та іменники, напр.: Позавчора Денис привіз з вокзалу садовину, і штук із десять щеп геть понівечив (М.Кропивницький); Скажи мені, будь ласкав, тату, Чого ячмінь наш так поріс, Що колосків прямих я бачу тут багато, А деякі зовсім схилилися вниз (Є.Гребінка); Один із натовських дипломатів сказав, що прийняття нових п’яти країн є реалістичним (Із газети); Цей план був відомий багатьом працівникам. Для числівниково-іменникових сполук функція дуплексива не є типовою. Значно частіше вони виконують роль того дуплексива, що виступає в позиції підмета, напр.: Десять юнаків прибігли першими; Студентів із десять сиділо на східцях невеселими. Функція дуплексива, що вживається в позиції прислівного сильнокерованого другорядного члена, для числівниково-іменникових сполук є зовсім периферійною. Напр.: Ми побачили трьох дівчаток схвильованими. Позиція детермінанта, виражена числівниково-іменниковою сполукою, є нетиповою для формально-синтаксичної структури речення. Числівниковий компонент становить з прийменниково-відмінковою формою цілісну, синтаксично неподільну одиницю. Він функціонує як ускладнювач адвербіальних вторинних синтаксем, надаючи їм кількісно-предикатного значення. Характерною особливістю цих складених детермінантних другорядних членів є те, що більшість із них є дериватами другого ступеня згортання підрядних частин. Числівниково-прийменниково-іменникові сполуки передають увесь спектр адвербіальних значень, зокрема причинове (Пасажири нервували від кількох відкладених рейсів), цільове (Мати робить це задля своїх шести дітей), умови (Без ста грамів — кілограм), допустове (Незважаючи на свої сорок два роки і п’ятеро дорослих дочок, була вона ще зовсім невижитою, такою незайманою, такою сповненою чогось (Ірина Вільде)), темпоральне (Буде тебе аж до сорока літ усе стерегти (Панас Мирний)) та ін.
Висновки
1. Основним спеціалізованим морфологічним засобом вираження предикатів кількості є числівники. Як самостійний семантичний клас предикатів вони посідають найпериферійніше місце щодо інших класів. Характерною їхньою особливістю є те, що для них менш типова, ніж для інших предикатів, реченнєвотвірна функція, тобто вживання в ролі організаційного центру семантико-синтаксичної структури елементарного простого речення. Вони формують семантичний центр такого елементарного двоскладного речення, на якому ґрунтується позиція присудка, з яким пов’язується підмет у нетиповій для цієї позиції формі — формі родового відмінка. Природнішою для предикатів кількості є їхня друга функція — приіменникової субпозиції, в якій вони втрачають основну властивість предиката — семантико-синтаксичну валентність і функціонують як елемент складеного члена речення, підпорядковуючись іншому, основному предикатові ускладненого простого двоскладного речення. 2. Функціональна специфіка предикатів кількості зумовлена розбіжностями між їхнім генетичним та функціональним вживанням: приіменникова субпозиція для числівників є генетично первинною, тоді як функціонально — вторинною, а присудкова позиція для них є функціонально первинною. 3. Предикати кількості виражають кількісну ознаку суб’єкта, здебільшого статичну, зрідка — динамічну, що виявляється як зростання, збільшення або зменшення кількості кого-, чого-небудь. Предикати кількості за своїм валентнісним потенціалом належать до маломісних одиниць. Із шести їхніх семантичних різновидів п’ять є одновалентними. У них наявна лише лівобічна валентність суб’єкта кількісної ознаки, що має найпериферійніший характер у системі суб’єктних синтаксем і охоплює назви істот та конкретних предметів. 4. Двовалентними є предикати кількості-відношення, які крім позиції суб’єкта кількісної ознаки відкривають правобічну валентну позицію об’єкта порівняння. Залежно від значень предикатів кількості виокремлюється два семантичних різновиди суб’єкта кількісної ознаки: 1) суб’єкт статично-кількісної ознаки; 2) суб’єкт динамічно-кількісної ознаки. 5. Основну числівникову частину іменного складеного присудка пов’язують з підметом у формі називного відмінка дієслова-зв’язки бути, становити та напівзв’язки дорівнювати, нараховувати, налічувати. З-поміж різних семантичних різновидів числівників у цій позиції найуживанішими є власне-кількісні числівники, які тісно пов’язуються з іменниками вимірювальної семантики. Позиція основної частини іменного складеного присудка є нетиповою для тих числівниково-іменникових сполук, що передають значення порівняння, яке ґрунтується на семантиці предиката тотожності. 6. У ролі складеного головного члена односкладного речення числівниково-іменникові сполуки використовуються обмежено. Цю позицію вони заповнюють лише у структурі тих номінативних речень, які є функціонально похідними від двоскладних речень з предикатом кількості в позиції присудка: Багато квітів ← Квітів — багато. 7. З-поміж позицій прислівних другорядних членів для числівниково-іменникових сполук типовою є позиція складеного додатка. Числівниковий компонент, вживаючись у субпозиції до іменника, так само виражає значення предиката кількості з нейтралізованою валентністю, яке ускладнює об’єктну синтаксему. Разом з іменником він становить цілісну, синтаксично неподільну сполуку, що виконує функцію кількісного об’єкта дії. Конкретне наповнення числівникового компонента в позиції прямого та непрямого складеного додатка не має обмежень. Менш уживаними тут є числівниково-іменникові сполуки із значенням приблизної кількості. 8. Для числівниково-іменникових сполук функція дуплексива є периферійною. Частіше вони виконують роль того дуплексива, що позначає підмет. Основною умовою його виділення є наявність подвійного присудка, з компонентами якого пов’язується числівниково-іменникова сполука. Саме такий присудок відрізняє числівниково-іменникові сполуки в позиції дуплексива від тих, що виконують роль складеного підмета. Периферійною для числівниково-іменникових сполук є функція дуплексива у формі знахідного відмінка, що виступає в позиції прислівного сильнокерованого другорядного члена — прямого додатка. У цього різновиду дуплексива, на противагу попередньому, іменниковий компонент може бути виражений не лише іменниками — назвами істот, а й назвами предметів. 9. Використання предикатів кількості, тобто числівників, як компонентів складених детермінантних другорядних членів становить крайню периферію в їхньому функціонально вторинному, приіменниковому вживанні. Числівниково-прийменниково-іменникові сполуки виконують переважно роль детермінантів із значеннями причини, мети, умови, допустовим і темпоральним значеннями тощо.
|