СИСТЕМА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНО-ТРУДОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ З ПСИХОФІЗИЧНИМИ ПОРУШЕННЯМИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено мету й завдання роботи, об’єкт, предмет, окреслено методологічні та теоретичні засади дисертації, охарактеризовано методи, розкрито наукову новизну, практичну значущість дослідження, наведено відомості про особистий внесок автора, про апробацію та впровадження у навчальний процес одержаних результатів дослідження, зазначені дані щодо публікацій з теми дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі „Психолого-педагогічні підходи до дослідження проблеми професійно-трудової соціалізації осіб з психофізичними порушеннями” розглянуто основні теоретичні підходи до розуміння професійно-трудової соціалізації в концепціях класиків психолого-педагогічної літератури. Висвітлено філософські, соціально-психологічні та педагогічні аспекти проблеми. Обґрунтовано методологічні та теоретичні складники професійно-трудової соціалізації осіб з психофізичними порушеннями в сучасній науці.

На підставі осмислення теоретико-методологічних засад дослідження нами виділено два основних підходи до проблеми професійно-трудової соціалізації: з позиції теорії трифакторної моделі (Ф. Парсонс) і з позиції теорії розвитку (Е. Гінзберг, Д. Сьюпер).

В основі теорії Ф. Парсонса лежить діагностичний підхід Для його практичної реалізації розроблялися методи діагностики, консультаційної й профорієнтаційної роботи (Дж. Баллантайн, Дж. Огбю, Е. Мак Нейл та ін.). Головний психолого-педагогічний недолік діагностичного підходу полягає в тому, що сама людина, якій потрібна допомога у виборі професії, вилучається з процесу прийняття життєво важливого для неї рішення. Психологи й педагоги самі обирають для неї професію.

У середині ХХ століття виник інший підхід до професійно-трудової соціалізації з позиції теорії розвитку. Основу його становлять положення психодинамічної теорії Е. Гінзберга, в якій вибір професії розглядається як процес, що розвивається впродовж тривалого періоду часу, та щаблева модель професійного розвитку й формування відповідних якостей особистості Д. Сьюпера. Професійний шлях особистості вони поділяють на п’ять етапів: зростання, пошук, зміцнення, стабілізація та спад. Період вибору професії й професійного становлення є другим ступенем п’ятиступеневої моделі й охоплює підлітковий та юнацький вік. У цей час індивід випробовує власні сили в різних ролях з орієнтацією на власні реальні професійні можливості. На думку Д. Сьюпера, людина повинна обрати професію з урахуванням свого образу „Я”, інтелекту, соціальних здібностей, інтересів, цінностей особистості, ставлення до праці й професії, потреб, рис особистості.

У дослідженні ми об’єднуємо обидва підходи та розглядаємо професійно-трудову соціалізацію в системі загальної соціалізації. Спираючись на визначення останньої як стихійного й одночасно організованого процесу набуття людиною якостей, необхідних для життя (за Л. С. Виготським, Т. Парсонсом, В. М. Синьовим та ін.), ми розглядаємо професійно-трудову соціалізацію як процес самовизначення й самостійного розвитку особистості в праці. Розвиток особистості (самопізнання, самовизначення, зростання в праці) ми визначаємо комплексно: як результат впливу соціальної ситуації розвитку (Л. І. Божович); результат активної практичної перевірки самими молодими людьми власних здібностей та інтересів (В. М. Синьов); процес переробки й систематизації зовнішніх дій на людину й виникнення в цих процесах нового змісту, саморегуляції особистістю власної психічної діяльності (П. О. Шавір); процес розвитку молодої людини як суб’єкта діяльності (Є. О. Клімов); проблему визначення свого способу життя (С. Л. Рубінштейн).

Структуру професійного самовизначення можна подати у вигляді трикутника. Основою трикутника є врахуванням індивідуально-психологічних особливостей та соціально-психологічних якостей особистості, один із боків – знання вимог професії до людини, другий бік – урахування вимог ринку професій. Тільки при правильному розумінні особистістю співвідношення та значущості цих компонентів можливо говорити про її самовизначення.

Одним із завдань дослідження був пошук ефективної системи корекційного впливу на процеси професійного самовизначення осіб з психофізичними порушеннями. Теоретичне підґрунтя наукового пошуку в цьому напрямку склали ідеї „Я-концепції” (Т. В. Дембо, Г. М. Прихожан, К. Р. Роджерс, С. Л. Рубінштейн), соціального розвитку особистості (І. Д. Бех, Л. І. Божович, Л. С. Виготський, В. М. Синьов), подолання психологічного бар’єра, осмислення перспектив професійного зростання особистісного вибору, викладені в працях П. К. Анохіна, Ф. Є. Василюка, Т. П. Вісковатової, Е. Ф. Зеєра, Т. М. Титоренко, В. В. Чернобровкіна та ін.

Психологічну готовність до професійного самовизначення ми розглядали як здатність до пізнання індивідуальних особливостей, аналізу професій і прийняття рішення на основі зіставлення цих двох видів знань, тобто здатність до свідомого вибору професії; стійкий стан особистості учня, в основі якого лежить динамічне поєднання певних властивостей, що включає спрямованість інтересів і схильностей, його практичний досвід і знання своїх особливостей у зв’язку з вибором професії.

Отже, на основі вивчення та поняттєво-термінологічного аналізу наукової літератури визначено ключове поняття роботи – професійно-трудова соціалізація с позиції її психологічного змісту –це самовизначення й реалізація особистості в професійній діяльності; самостійний вибір і прийняття рішеня на основі власного досвіду; адаптація в соціуме в широкому розумінні.

У ході проведення дослідження, спираючись на праці І. Д. Беха, В. І. Бондаря, Т. П. Вісковатової, Г. М. Дульнєва, С. Д. Максименка, С. Л. Мирського, І. С. Моргуліса, Г. Ю. Мустафаєва, Б. І. Пінського, В. М. Синьова та ін., ми визначили такі сфери професійно-трудової соціалізації: діяльність, спілкування, самосвідомість. Виходячи з цього було зазначено компоненти соціалізації: діяльнісний, когнітивний, мотиваційно-вольовий, поведінковий. З урахуванням компонентів визначено складники професійного самовизначення, спираючись на структуру особистості за С. Л. Рубінштейном, К. К. Платоновим та теорію професійного становлення Д. Сьюпера: потреби, бажання та інтереси підлітків відносно тієї чи іншої професійної діяльності, мотивація; здібності та схильності, включаючи рівень психофізичного розвитку; тип темпераменту та характерологічні особливості, Я-образ; розвиток комунікативної та спільної діяльності; міжособистісні стосунки; готовність до професійного самовизначення, ставлення до праці.

Для досягнення оптимального результату професійно-трудової соціалізації осіб з психофізичними порушеннями потрібне грамотно організоване психолого-педагогічне забезпечення наступності власне процесу розвитку й становлення особистості.

Таким чином, аналіз філософських, соціологічних, психологічних і педагогічних підходів до проблеми дослідження дозволив визначити значущу для дослідження категорію „професійна-трудова соціалізація” як процес і результат взаємодії особистості з соціальним середовищем, при яких особистість самостійно на основі практичної перевірки власних професійних здібностей, схильностей та інтересів робить вибір професії та проходить стадії професійного становлення, професійної стійкості та розвитку особистості в професії. З визначення випливає, що суть соціалізації характеризується бінарністю. Це дозволило уточнити сукупність компонентів, що входять у структуру соціалізації з позиції процесуальності й результативного її складника та звернутися до сутнісної характеристики психолого-педагогічного забезпечення цього процесу.

У другому розділі „Теоретико-методологічні засади системи психолого-педагогічного забезпечення професійно-трудової соціалізації осіб з психофізичними порушеннями” обґрунтовано систему психолого-педагогічного забезпечення професійно-трудової соціалізації осіб з психофізичними порушеннями, наведено її структуру та зміст, проаналізовано сутність, основні підходи та концептуальні положення дослідження психолого-педагогічного забезпечення наступності в процесі професійно-трудової соціалізації осіб з психофізичними порушеннями, психолого-педагогічні умови її ефективності.

Психолого-педагогічне забезпечення соціалізації – це цілісний і безперервний процес впливу на особистість учня, її формування, створення умов для самореалізації в усіх сферах діяльності, адаптації в соціумі на всіх вікових етапах, здійснюваний усіма суб’єктами системи в ситуаціях взаємодії. Психолого-педагогічне забезпечення припускає комплексну підтримку, пошук прихованих і компенсаторних ресурсів розвитку особистості з психофізичними порушеннями, корекцію, опору на її власні можливості з урахуванням структури дефекту й рівня психофізичного розвитку, і створення на цій основі психологічних умов для відновлення зв’язку з суспільством, професійно-трудового самовизначення як головного складника соціалізації.

Створена система психолого-педагогічного забезпечення є ефективною для супроводу професійно-трудової соціалізації будь-якої категорії дітей з психофізичними порушеннями. Для перевірки її ефективності в дослідженні обрано дві показові категорії дітей – з інтелектуальними стійкими (розумова відсталість) та сенсорними частковими (слабозорість) порушеннями. При виборі цих двох категорій ми спиралися на загальні закономірності, тобто такі, за якими розвивається психіка у звичайних і несприятливих умовах, та модально неспецифічні – низка особливих закономірностей, властивих усім групам дітей з відхиленнями в розвитку незалежно від характеру основного порушення.

Отже, систему психолого-педагогічного забезпечення професійно-трудової соціалізації учня ми визначаємо як складний, багатофункціональний особистісно орієнтований процес, що містить сукупність заходів психолого-педагогічного впливу формувального, розвивального, корекційного, реабілітаційного та профорієнтаційного характеру для становлення особистості учня, формування в процесі діяльності його професійно важливих якостей і компетенцій. Система розглядається як така, що містить різні підсистеми (систему розвитку особистості й систему психологічного впливу на розвиток), та яка є сама підсистемою ще більш широкої педагогічної системи спеціальних навчальних закладів. Основною її ознакою є наступність, тобто зв’язки між етапами професійно-трудової соціалізації особистості. Забезпечення наступності є результатом цілеспрямованої діяльності психологів, корекційних педагогів, батьків учнів зі створення психологічних передумов ефективного входження в наступний етап, активізації особистих ресурсів учнів, сформованих на попередньому етапі. Наступність буде здійснюватися більш успішно, якщо її організовувати в усіх сферах життєдіяльності: суспільство, школа, сім’я, однолітки, особистісна адаптація. Для ефективності взаємодії всіх суб’єктів процесу професійно-трудової соціалізації осіб з психофізичними порушеннями визначено компонентний склад системи, що включає: теоретико-методологічний (мета, завдання; об’єкти та суб’єкти; методологічні засади); діагностико-аналітичний (психолого-педагогічний інструментарій, інформаційно-діагностичний банк даних для кожного етапу з урахуванням досягнень попереднього); корекційно-профорієнтаційний (особистісний, діяльнісний, компетентнісний та поведінковий аспекти); організаційно-управлінський (кадрове забезпечення, матеріально-технічна база, зовнішня експертиза) (див. рис. 1).