Систематизація права Лівобережної України у другій чверті ХІХ сторіччя

Короткий зміст

          Актуальність теми дослідження.

          До одних з маловивчених в історії держави і права України об’єктів дослідження можна віднести українське право, його формування, розвиток та систематизацію. Це право Лівобережної України, до якої входили Полтавська і Чернігівська губернії. В результаті тривалого перебування українських земель у складі Польщі та Великого князівства Литовського українська правова культура відчула вплив з одного боку польської, а з іншого – литовської культури. Історично-правова імплементація цих систем права виявилась настільки суттєвою, що спричинила багато суперечок щодо визначення українського права.  Але класифікація правових систем колишньої Русі відомого дослідника Ст. Борисенка дає нам визначення литовсько-українського права. Дане поняття може містити або суто національне (литовці-українці), або державно-національне (Литва – держава, українці – нація). Прихильники цього терміна, зокрема, М.Ф.Владимирський-Буданов, Ф.І.Леонтович виходять з того, що Литовські Статути є подальшим розвитком засад, виявлених у “Руській Правді”. Оскільки місцем написання “Руської Правди” вважають Київську Русь, тобто Україну, то й право литовської доби є комбінацією литовсько-українського права. Взявши до уваги надзвичайний взаємовплив українського, литовського, західноруського та білоруського права, важко навіть уявити обсяг втрачених складових загальної картини історії держави і права України внаслідок обмеженості сучасних досліджень джерел формування українського права.

          Саме тому актуальність досліджень історичних джерел українського права не викликає сумнівів. Одними з основних джерел правових норм, що регулювали суспільні відносини у Лівобережній Україні були Литовські Статути та розроблені на їх підставі “Особливі постанови для Полтавської і Чернігівської губерній” 1842 року.         

          Процес вивчення, аналізу та систематизації українського законодавства російською  Комісією  складання  законів  у  другій  чверті  ХІХ  сторіччя  є  досить

складним та неоднозначним.

          Недостатність його дослідження в сучасній юридичні науці:

          а) штучно зменшує значення українського права у правовій системі Великого князівства Литовського;

          б) порушує загальну систему джерел українського права, які є невід’ємною частиною історії держави і права України;

          в) викривляє мотивацію робіт російської Комісії складання законів по систематизації українського законодавства у другій чверті ХІХ сторіччя;

          г) викривляє вид систематизації, який був використаний ІІ Відділенням царської канцелярії щодо законодавства Лівобережної України.

          Зазначені вище фактори обумовлюють актуальність дослідження джерел українського права та, зокрема, “Особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній” 1842 року. Отримані в результаті такого дослідження висновки можуть виступати підґрунтям до вивчення подальшої еволюції правової системи України.

          Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане   дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема “Систематизація права Лівобережної України у другій чверті ХІХ сторіччя” № 01 БФ 042-01.