СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНИМИ ТИПАМИ ЗВ’ЯЗКУ В СТАРОУКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Короткий зміст

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, матеріал дослідження, зазначено його методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію основних положень, структуру дисертації.

У першому розділі – “Недиференційованість як синтаксична категорія” – висвітлюються теоретичні проблеми, які стосуються категорії недиференційованості, її трактування у процесі досліджень різних рівнів граматичної системи, зокрема складного речення.

У підрозділі 1.1 розглядається проблема визначення перехідних явищ у мові в контексті попередніх досліджень. Ставлячи в основу насамперед об’єкт вивчення, мовознавці по-різному підходили до проблеми визначення перехідних процесів у системі мови. Зміни синтаксичних функцій повнозначних слів, що супроводжувались перехідними процесами у системі частин мови, визначались як транспозиція (Ш.Баллі), трансляція (Л.Теньєр), синтаксична деривація (Є.Курилович), трансформація (В.Мігірін), синкретизм (В.Бабайцева) та ін. В основу досліджень перехідних явищ у системі мови переважно ставились семантико-смислові відношення, що стосуються насамперед плану змісту мовних одиниць. У зазначеному контексті необхідним є визначення та аналіз перехідних процесів у граматиці у плані їх вираження – граматичної форми, засобів вираження, типів зв’язку, характеру залежності між частинами.

У підрозділі 1.2 на основі узагальнення досліджень, присвячених проблемі перехідності у системі синтаксичних одиниць, визначено особливості перехідних явищ на рівні складного речення. Перехідні типи синтаксичного зв’язку зафіксовано у контексті різних синтаксичних концепцій і класифікацій складних речень: логіко-граматичної, формально-граматичної, структурно-семантичної, функціональної. Зокрема, до перехідних складних речень між сурядністю і підрядністю було віднесено речення допустові, порівняльні (Ф.Буслаєв), речення з поєднанням допустового та протиставного сполучників (О.Пєшковський, М.Поспєлов). Спробою вирішення проблеми синтаксичного зв’язку у складних реченнях перехідного типу було виділення за функціональною класифікацією безсполучникових складних речень з недиференційованим синтаксичним зв’язком (І.Слинько, В.Бєлошапкова, І.Вихованець). При цьому через відсутність формальних засобів у безсполучникових реченнях лише робиться вказівка на недиференційований синтаксичний зв’язок, натомість його граматичні ознаки не знаходять достатнього теоретичного висвітлення. Це послужило підставою виділення речень з недиференційованими типами зв’язку при дослідженні безсполучниковості у староукраїнській мові – на межі між паратаксисом і гіпотаксисом – перехідні речення між сурядним і підрядним та між сурядним і дворядним типами зв’язку, а також у межах гіпотактичних відношень – між підрядним і дворядним типами (В.Барчук).  

Пропонована концепція передбачає визначення наявних типів синтаксичного зв’язку на основі показників, спільних для всіх структурних типів синтаксичних одиниць аналізованого класу – і безсполучникових, і сполучникових складних речень. Насамперед з’ясовується граматична роль різних засобів вираження синтаксичного зв’язку і семантико-синтаксичних відношень між компонентами складного речення. Висвітленню зазначених проблем присвячений підрозділ 1.3., у якому обґрунтовано критерії виділення складних речень з недиференційованими типами зв’язку.

Визначальними ідентифікаційними критеріями аналізу складних речень в староукраїнській мові є з’ясування типу семантико-синтаксичної взаємодії предикатів складових компонентів і відповідної форми синтаксичного зв’язку, монопредикативності / поліпредикативності складного речення, наявності чи відсутності формальних засобів зв’язку (сполучників, сполучних слів, часток), лексичних конкретизаторів, порядку розміщення предикативних компонентів, додатково враховується темо-ремне членування. Відповідно до зазначених показників граматичні моделі речень з недиференційованими типами зв’язку визначаються в межах паратактичних і гіпотактичних відношень як перехідні між сурядністю, підрядністю і дворядністю.

На межі паратаксису і гіпотаксису виділяються складні речення з недиференційованими типами зв’язку між сурядністю і підрядністю (речення з єднально-означальною семантикою і деякі граматичні моделі речень з відносно-репродуктивною семантикою) та складні речення з недиференційованими типами зв’язку між сурядністю і дворядністю (речення з відносно-репродуктивною семантикою). У межах гіпотаксису виділяються складні речення з недиференційованими типами зв’язку між підрядністю і дворядністю (речення з пояснювальною семантикою). Визначені структурно-семантичні моделі і варіанти конструкцій з недиференційованими типами зв’язку у староукраїнській мові позначають сталу та динамічну перехідність.

Підрозділ 1.4 розглядає проблему співвідношення безсполучниковості і сполучниковості у складних реченнях з перехідними типами зв’язку. Встановлено, що проблема недиференційованих типів зв’язку у межах визначених структурно-семантичних різновидів стосується і безсполучникових складних речень, і речень із формальними засобами зв’язку – сполучниками і сполучними словами. Застосування методу граматичної трансформації щодо безсполучникових і сполучникових речень з недиференційованими типами зв’язку в межах виділених граматичних різновидів не впливає на характер зв’язку і семантико-синтаксичних відношень між компонентами. Наприклад, речення з відносно-репродуктивною семантикою допускають різноманітні трансформаційні процеси в межах свого структурно-семантичного типу. При застосуванні методу граматичної трансформації в межах однієї граматичної моделі відносно-репродуктивних структур зафіксовано функціональну тотожність безсполучникових і сполучникових речень аналізованого типу (співвідносні синтаксеми виділено):

Отвhща Хмелнhцкiй язикомъ латинскимъ предъ всhми: что ест рукою сотворено, дабы было не розорено ,  чесо ради гетманъ удивися... (ЛГ) – сполучникове речення з займенниковою співвідносною синтаксемою, яке може трансформуватись в інший структурний тип в межах свого граматичного різновиду (потенційний семантичний еквівалент вказівного займенника виділено дужками): Отвhща Хмелнhцкiй язикомъ латинскимъ предъ всhми: что ест рукою сотворено, дабы было не розорено ,  (того ради) гетманъ удивися. – безсполучникове речення з займенниковою співвідносною синтаксемою.

Чубаровский, за Молявкину горелку гроши на Москвh от поддячого з приказу житного отобралъ осмъдесят копъ ,  такъ твердилъ Молявка... (АСУ) – безсполучникове речення з адвербіальною співвідносною синтаксемою, яке може трансформуватись у відповідний варіант сполучникового речення в межах свого граматичного різновиду: Чубаровский, за Молявкину горелку гроши на Москвh от поддячого з приказу житного отобралъ осмъдесят копъ ,  (якъ) твердилъ Молявка... – сполучникове речення з адвербіальною співвідносною синтаксемою.

І безсполучникові, і сполучникові речення із значенням пояснення, які структуруються на відповідні моделі, граматично співвідносяться між собою в межах визначених семантико-синтаксичних відношень (приклади подаються відповідно до послідовності аналізу в роботі; місце пропущених сполучників у трансформованих варіантах речень виділено дужками).

Придієслівні пояснювальні речення:                                                       

...отецъ бовhмъ того Володимеръ землю пооралъ и помягчилъ ,  то естъ онъ святымъ крещеніемъ Росскій народъ просвhтилъ. (ЗКП). – … отець бовhмъ того Володимеръ землю пооралъ и помягчилъ , (……...) онъ святымъ крещеніемъ Росскій народъ просвhтилъ (речення з поясненням дії опорного предиката);

Рядъ и власть ихъ духовная хочемо, абы была цhло захована ,   то естъ: абы въ мhстhхъ кролевскихъ церкви власти митрополита подлегали, а нихто инший въ тое не вдавалъ (ХФА). – абы была власть ихъ цhло захована , (...…)  абы въ мhстhхъ кролевскихъ церкви … власти митрополита и епископовъ подлегали…... (речення з поясненням ознаки дії опорного предиката).

Приіменні пояснювальні речення:

…...справцы войска и порадцы тые ж, що и при Хмельницком старом зоставали ,  тоест Выговскій писар, и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею … (ЛС). – …... …справцы … и порадцы тые ж, що и при Хмельницком старом зоставали , (…...) Выговскій писар, и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею … (речення з поясненням формального суб’єкта дії опорного предиката);

Благоволи матко добродhйко завчасу виготовлять провіант ,  а именно: готуй горhлки куховъ простой доброй 6 или 7; сала бочку да круповъ гречанихъ з бочку ...… (СА). – Благоволи ……... выготовлять провiант : (...…) горhлки куховъ …... 6 или 7; сала ...… да круповъ гречанихъ з бочку...…  (речення з поясненням об’єкта дії опорного предиката);

...въ лhсh отецъ городничий отнялъ шест сокhръ ,  а iменно: въ Мишенка, въ Новиченка, въ Демиденка, въ Олихвhра, въ Кудровченка, и въ его жъ, Грицъка, (забралъ) зъ челядю монастирскою  (ДМ). – …... отнялъ шест сокhръ : (...…) въ Мишенка, въ Новиченка, въ Демиденка, въ Олихвhра, въ Кудровченка, и въ его ж, Грицъка (забралъ) зъ челядю монастирскою (речення з поясненням опорної синтакксеми з числовою семантикою).

У другому розділі – “Недиференційовані типи зв’язку на межі паратаксису і гіпотаксису” – аналізуються речення з єднально-означальною семантикою та речення з відносно-репродуктивною семантикою.

Складні речення з єднально-означальною семантикою, які розглядаються у підрозділі 2.1, позначають граматичну перехідність між сурядним типом зв’язку в межах паратактичних відношень та підрядним типом зв’язку в межах гіпотактичних відношень. Структурно-семантичні різновиди єднально-означальних речень виділяються на основі семантико-граматичних розрядів співвідносних займенників, синтаксичної позиції опорного субстантива щодо постпозитивного компонента, функціональної спеціалізації співвідносних опорного субстантива та займенника-антецедента.

Єднально-означальні речення з особовим співвідносним займенником найбільш узагальнено фіксують семантико-синтаксичну взаємодію предикативних компонентів через предметно-узагальнену семантику особового займенника, а також семантико-синтаксичну однотипність предикатів складових частин. Граматичні ознаки підрядного відносного зв’язку проявляються в узгодженні форм опорного субстантива і співвідносного з ним особового займенника (зазначені синтаксеми у реченнях виділено): Сей естъ сынъ мой возлюбленный ,  w немъ же благоволихъ (IГ) 

У реченнях з вказівним займенником-антецедентом означальні відношення між предикативними компонентами увиразнюються, оскільки співвідносний вказівний займенник прикметникового типу щодо опорного субстантива у загальному контексті складного речення виконує функцію означення: Изгнах горда аггела из райского края ,– в том Натуру Людскую вомhстити маю…... (ЦНЛ)

Третя граматична модель речень з єднально-означальною семантикою фіксує завершальний етап формування підрядного відносного зв’язку на базі безсполучникових сурядних єднальних речень. Цей етап позначається формальним упущенням дублера опорного іменника і перерозподілом функціональної спеціалізації: відносний займенник-антецедент уже не є означенням, а виступає в ролі суб’єкта або об’єкта дії постпозитивного компонента: Тамо не могуще ляхи козаковъ одолhти, лестiю миръ сотвориша  , на якомъ мирh ... панове именемъ самого гетмана Конецполского клятву учиниша (ЛГ)

Кожна з виділених граматичних моделей речень з єднально-означальною семантикою у староукраїнській мові структурується на граматичні варіанти, які позначають різні трансформаційні процеси в межах одиниць аналізованого типу. Так, у реченнях з неакцентованою позицією опорного субстантива його семантико-синтаксична взаємодія зі співвідносним займенником і загалом постпозитивним компонентом виявляється мінімально, узагальнено. Відповідно такі конструкції фіксують граматичні ознаки насамперед сурядного типу зв’язку, що реалізується в єднальних відношеннях між компонентами: А межы нас нашимъ послом hздити ,  путь имъ чистъ. (Г-XIV) З рукъ моихъ власне имъ вручилемъ, первей двор з хлhбомъ и солю ,  в том же животин оставилем (ПЛ) И тот лист перед нами был ,  которымжо листом записано было тое подворье брату их кн§§§§#зю Юрью (AKL) 

Речення іншого граматичного варіанта фіксують акцентовану синтаксичну позицію опорного субстантива щодо співвідносного займенника і загалом постпозитивного компонента. У таких конструкціях семантико-синтаксичні відношення предикативних компонентів проявляються в узгодженні граматичних форм та безпосередній взаємодії опорного іменника і співвідносного займенника. Зазначені структурно-семантичні риси конструкцій з акцентованою позицією опорного субстантива засвідчують домінування в них підрядного відносного синтаксичного зв’язку: И темъ: на ту хоробу купель, от вибиван воску вода ,  в ней купатис, аще незастарhла хороба (ЛГП)  Iеромонахъ Марко на твари мhлъ пухлину ,  тую ему вода wт источника пресвятой Богородици улhчила (IГ)  Казани по слhдствию, явилис в жителя кролевецкого Василя Волошина ,  який Волошинъ, о тих сворованних казанах, допросом показал (ДМ)      

У підрозділі 2.2 розглядаються граматичні моделі речень з відносно-репродуктивною семантикою, які у староукраїнській мові характеризуються граматичними ознаками всіх наявних типів синтаксичного зв’язку. Це зумовлено узагальненістю семантики співвідносної синтаксеми у відносно-репродуктивних конструкціях. Граматична перехідність між наявними типами зв’язку значною мірою визначається семантико-синтаксичною взаємодією співвідносної синтаксеми у постпозитивному відносно-репродуктивному компоненті з предикативним змістом препозитивного компонента. Граматичні різновиди відносно-репродуктивних речень визначаються функціональною спеціалізацією співвідносної синтаксеми у постпозитивному компоненті або ж загалом її семантикою у контексті складного речення. Ці граматичні показники дають можливість визначити структурні ознаки типів синтаксичного зв’язку і семантико-синтаксичних відношень у складному реченні.

Граматичне ядро складних речень з відносно-репродуктивною семантикою у староукраїнській мові становлять конструкції зі співвідносною займенниковою синтаксемою, які у межах цього структурно-семантичного типу утворюють першу граматичну модель: Без вhри невозможно спастися нhкому ,  то истинна (УП, с.35) Відносно-репродуктивні речення із співвідносним займенником-суб’єктом значною мірою виявляють ознаки сурядності. Суб’єкт дії (зокрема і відносний займенник) у постпозитивному компоненті, хоч і виступає у відносній функції, однак не робить цей компонент синтаксично прогнозованим і зумовленим, як при підрядному зв’язку. Займенник-суб’єкт відносно-репродуктивного компонента співвідноситься із змістом іншої частини складного речення і, будучи її семантико-синтаксичним еквівалентом, водночас уподібнює цю частину до суб’єктної синтаксеми. А формальний суб’єкт (підмет), як відомо, не є однобічно залежною синтаксемою від присудка – вони однаковою мірою передбачають один одного і є співвідносними. Ознаки підрядного зв’язку проявляються за умов зворотної трансформації – при наявності чи відсутності формального суб’єкта дії: Хочай и син козацькій, тую ж панщину мусіл робити и плату давати ,  тое над козаками было (ЛС) 

Відносно-репродуктивні речення із співвідносним прямим об’єктом, утворюючи перехідний тип складних структур між паратаксисом і гіпотаксисом, виявляють ознаки сурядності і підрядності.

Співвідносний займенник, виступаючи ремою препозитивного висловлення і будучи семантико-синтаксичним еквівалентом вираженої попереднім компонентом ситуації, у відносно-репродуктивному компоненті граматично відтворює цю ситуацію у формі прямого об’єкта дії. Внаслідок цього в реченнях цього різновиду домінують ознаки підрядних з’ясувальних відношень: Возми листя цел…hдонiй, зотри в палцяхъ и прилож ,  чиниnnnnnn то часто, перемhняючи (ЛГП)

У реченнях зі співвідносним непрямим об’єктом дії співвідносні займенники виступають допоміжним засобом вираження додаткових значень складного речення. Будучи повнозначними конкретизаторами, займенники в сукупності з іншими синтаксичними засобами виражають, окрім основних відносно-репродуктивних, і інші смислові відношення, які є визначальними і для сурядного, і для дворядного типу зв’язку: Мы w тои купъли ярмака не зънаем и не вhдаем, въ кого и за що Тимушъ купилъ ,  при том не былисмо (ЛРК) Такі речення мають полісемантичне значення: відношення причини, що полягають у вираженні каузальності ситуацій через неантонімічне заперечення в обох компонентах, доповнюється додатковою семантикою місця або часу дії (пор.: при (під час) купівлі ярмака нас не було). Зазначені відношення реалізуються у дворядному зв’язку. 

Тип перехідності синтаксичного зв’язку у відносно-репродуктивних реченнях другої моделі визначається семантикою співвідносної адвербіальної синтаксеми в контексті складного речення: Треба хлhба шкурку дати натщо оукроивши сhркою посолити иззhсти ,  такъ рази кhлка чинити ... (СП, с.85) Речення з ознаками з’ясувальних відношень мають у постпозитивному компоненті предикат із об’єктною валентністю. Валентність предиката спрямовується на адвербіальну синтаксему, яка семантико-синтаксично співвідноситься з препозитивним компонентом. Таким чином з’ясувальна семантика предиката одночасно спрямовується на прислівник і на препозитивний компонент, семантичний зміст якого співвідноситься з прислівником. Відповідно, аналізовані структури позначають структурні і семантичні риси сурядного і підрядного зв’язку: Богъ не на земное, але на небесное царство возвалъ ,  якъ насъ о томъ многiи писма святого свhдоцтва научаютъ и упевняютъ (ЗКП) Речення з ознаками пояснювальних відношень у відносно-репродуктивному компоненті фіксують менш тісну семантико-синтаксичну взаємодію співвідносного прислівника і предиката, оскільки предикат не відзначається об’єктною валентністю. Тому у конструкціях цього варіанта більшою мірою проявляються незумовленість синтаксичного зв’язку, узагальненість семантико-синтаксичних відношень між компонентами. Залежно від семантико-синтаксичного складу речення, за допомогою співвідносних прислівників можуть виражатися додаткові смислові відношення, що реалізуються в різних типах синтаксичного зв’язку, насамперед у сурядному і дворядному. Зокрема, співвідносний прислівник так (як), який стосується дії предикатів обох компонентів, може виступати додатковим засобом семантико-граматичного співвіднесення і однотипності цих предикатів, що, в свою чергу, є визначальною рисою єднально-доповнювальних відношень в межах сурядного зв’язку: ...свhт солнечный на ввес мир сияет ,  так Милость Божая всhм ся подаваетъ (ЦНЛ)

Відносно-репродуктивні речення зі співвідносним займенниково-субстантивним сполученням синтаксем, які утворюють третю граматичну модель, фіксують семантико-синтаксичну відповідність виділеного у постпозитивному компоненті займенниково-субстантивного сполучення певній частині повідомлення або ж цілісному повідомленню препозитивного компонента: Много таких ест в свhтh что смертеи жадают :  которым жаданемъ своим Богу наругаютъ (КЗ, с.36) У конструкціях зі співвідносним сполученням синтаксем у функції формального суб’єкта дії зафіксовано ознаки сурядності і підрядності: Въ суботу великоденную у гробу Божого свhчки ся сами запаляли ,  которое чудо было тамъ звичайное... (ЗКП); у функції об’єкта дії – ознаки сурядності і дворядності: Ирша мает то (борг – М. К.) отдати без жадной зволоки ,  которой поруки уряд вислухавши, казалъ записати, и естъ записано (АСУ)

Четверту модель утворюють відносно-репродуктивні речення з імпліцитним співвідносним елементом: ...и мы маемъ имъ тыи пен#зи на личъбе положити ,  писано в Кракове (Г-XV, с.44) Відношення між предикативними компонентами у цих конструкціях забезпечуються семантико-синтаксичною взаємодією формально відсутньої, але семантично передбачуваної синтаксеми, яка відтворює виражену попередньою частиною ситуацію, із предикатом відносно-репродуктивного компонента. Така взаємодія проявляється двома граматичними способами: через імпліцитний співвідносний формальний суб’єкт дії – речення фіксують граматичні риси сурядності і дворядності: И тhмъ: возми нирекъ бараннихъ ... посhчи их, налий горhлкою простою и пережени чрезъ лемъбикъ, ту водку впущай въ уши ,  ест певне на глухоти (ЛГП); через імпліцитний співвідносний об’єкт дії – у таких реченнях виявлено ознаки сурядності і підрядності: Бо хто обытелемъ и церквамъ пакоствует: узрит вскорh гнhвъ Божии ,  нехай памятствуетъ (КЗ)

У третьому розділі – “Недиференційовані типи зв’язку в межах гіпотактичних відношень” – розглядаються конструкції, які виражають перехідність типів синтаксичного зв’язку в межах відношень граматичної залежності між компонентами. Парадигму складних структур з недиференційованими типами зв’язку в межах гіпотактичних відношень у староукраїнській мові утворюють складні речення із значенням пояснення. Вони фіксують граматичну недиференційованість між підрядним і дворядним синтаксичним зв’язком. Зазначені типи зв’язку відповідно проявляються у визначених структурно-семантичних моделях пояснювальних конструкцій.

Підрозділ 3.1 присвячений розв’язанню проблеми граматичної ідентифікації пояснювальних відношень між компонентами складних речень, виявленню структурних і семантичних ознак поліпредикативних конструкцій із зазначеною семантикою. Встановлено умови виникнення і реалізації семантико-синтаксичних пояснювальних відношень між предикативними компонентами, визначено граматичну роль при цьому структурних елементів складних пояснювальних речень загалом і їх складових частин зокрема. Методом порівняльного аналізу встановлено граматичні риси підрядного і дворядного типів синтаксичного зв’язку у межах відношень граматичної залежності. Кожен з виділених граматичних різновидів аналізованих складних речень характеризується певною специфікою вираження пояснювальних відношень між компонентами. Спільною класифікаційною ознакою для всіх різновидів аналізованих складних речень є пояснювальна спрямованість постпозитивного компонента на опорне слово і його семантична характеристика в контексті дії препозитивного предиката. Граматичні моделі і варіанти пояснювальних структур у староукраїнській мові класифікуються на основі семантико-синтаксичних засобів вираження опорного слова, яке визначає провалентну синтаксичну позицію у складному реченні і на яке спрямовується основна пояснювальна семантика постпозитивного компонента. Структурно-семантичне відношення пояснення у складному реченні передбачається як через конкретизацію семантики дії самого лише предиката, так і аналітично (через пояснення іменної лексеми, що входить до складу предиката і семантико-синтаксично взаємодіє з ним). Елементами внутрішньої класифікації пояснювальних конструкцій є актуальне членування, а також оказіональна семантика змісту складного речення та його компонентів. 

У підрозділі 3.2 проаналізовано придієслівні пояснювальні речення. Вони у староукраїнській мові становлять граматичне ядро структур із значенням пояснення, оскільки вирішальна роль у створенні провалентної синтаксичної позиції та оформленні пояснювальних відношень належить насамперед дієслову-предикату. У межах семантико-граматичного розряду речень з придієслівним поясненням виділяються два граматичні різновиди, які відрізняються способами семантичної взаємодії предикативних компонентів. У реченнях з поясненням дії опорного предиката постпозитивний пояснювальний компонент спрямований на характеристику дії, вираженої безпосередньо дієсловом-предикатом попереднього компонента: Зъ отцемъ Петромъ сторговалися :  онъ мhетъ, по Семенh, поставитъ мнh цегли каленой 5000, тисяча по 7 зол. (ДЯМ, с.45) У реченнях цього різновиду загальна семантика опорного препозитивного предиката пояснюється двома граматичними способами: одиничним предикатом постпозитивного компонента з більш конкретною лексичною семантикою або ж усім синтаксичним складом постпозитивного пояснювального компонента.

Визначальна структурно-семантична роль предиката, фіксована позиція (постпозиція) граматично передбачуваного опорним предикатом пояснювального компонента наближує такі конструкції до підрядних з’ясувальних; водночас пояснення семантики дії опорного предиката, особливо у випадках сполучень предикатів з відповідними синтаксемами-поширювачами, накладає додаткові відтінки значення складного речення, притаманні дворядним структурам. Зокрема, аналіз структур, у яких визначальним є безпосереднє пояснення дії опорного предиката, засвідчує, що виникнення синкретичних значень складного речення зумовлюється особливостями розчленування, звуження і конкретизації узагальненої семантики препозитивного дієслова-предиката у постпозиції із вказівкою на сутність дії, спосіб її протікання. Зазначена конкретизація передбачає вторинні значення, характерні для дворядних структур, – способу дії, причиново-наслідкові, місця, мети.

У придієслівних пояснювальних реченнях другої моделі семантика дії опорного предиката-дієслова звужується та уточнюється за допомогою наявної при цьому предикаті синтаксеми-прислівника (або групи слів). Дія семантично конкретизується з погляду її якісної ознаки: ...так же і   тепер :  не досить, що по дереві хробацтва були, але еще горше – що посіяно, то і тое поїдаютъ в землі якіесь хробаки (ЛЛ) На пояснювальні відношення між компонентами конструкцій такого типу накладаються додаткові значення, зумовлені відповідною лексичною семантикою опорних слів та характером пояснення їх постпозитивним компонентом. Семантичний зміст конкретизаторів препозитивної дії, виражених одиничними прислівниками або аналітично (групою слів), у функціонально-граматичній взаємодії з дієсловом-предикатом зумовлює накладання інших додаткових значень в основному обставинного характеру, які сприяють оформленню синтаксичного прилягання на рівні складного речення. Комунікативне членування визначає ремою препозитивного висловлення адвербіальну синтаксему, тоді як щодо постпозитивного пояснювального компонента вона виступає темою. Залежно від семантико-граматичного типу адвербіальної синтаксеми у межах цього різновиду виділено речення з поясненням неозначеної дії (з неозначеним прислівником так у складі опорного предиката) і речення з поясненням означеної дії (з повнозначним прислівником у складі опорного предиката).

Структури з приіменним поясненням препозитивного опорного предиката, проаналізовані у підрозділі 3.3, становлять другий структурно-семантичний розряд складних речень із значенням пояснення. Семантико-синтаксичні пояснювальні відношення між компонентами у конструкціях цього розряду виражаються аналітично – усім складом опорного препозитивного предиката. Структурно-семантичні моделі приіменних пояснювальних речень виділено на основі розмежування за функціональною спеціалізацією у препозитивному компоненті синтаксем іменного типу, які у взаємодії з дієсловом-предикатом виступають визначальними при створенні провалентної синтаксичної позиції і на які спрямована пояснювальна семантика наступного компонента. Серед таких синтаксем виділено іменну частину присудка препозитивного компонента, формальний суб’єкт препозитивної дії, об’єкт препозитивної дії, опорну синтаксему з числовим значенням. Відповідно до цього, речення з приіменним  поясненням опорного предиката погруповано на чотири граматичні моделі.

Кожна з виділених граматичних моделей і варіантів приіменних пояснювальних речень відзначається як типовими для інших різновидів таких одиниць ознаками недиференційованості, так і має свої характерні особливості вираження граматичної перехідності між підрядністю і дворядністю в межах гіпотактичних відношень. Порівняно з іншими граматичними різновидами структур цього розряду, у реченнях з поясненням іменної частини присудка препозитивного компонента пояснювальна семантика значною мірою стосується характеристики дії препозитивного предиката: Осінь була мокрая :  два місяця дождь непрестанно ішол (ОЛ) Групу предиката препозитивного компонента у реченнях аналізованого різновиду оформлює дієслово-зв’язка, для якої характерна семантична незавершеність, узагальненість. Конкретизує зміст дієслівної зв’язки іменний компонент, у ролі якого виступають прикметники (рідше займенники), дієприкметники, іменники. У препозитивному компоненті є іменний присудок, який виступає ремою висловлення і до якого спрямоване пояснення наступного компонента.

Речення з поясненням формального суб’єкта і об’єкта дії опорного предиката позначають розкриття змісту опорного слова з чітко вираженим іменним значенням, насамперед іменника: У сестри Толстой была свадба :  девка ея Анна отдана за Афонку... (ДЯМ) – друга граматична модель; ...ставилемъ обhдъ десятинный, на которомъ витрателемъ денегъ своихъ ,  а именно: настоятелемъ по золотому, викариемъ по гривнh, сhлским прилучившимся шести – по гривнh... (СА) – третя граматична модель. Іменник – формальний суб’єкт або об’єкт, – перебуваючи у предикативному зв’язку з дієслівною лексемою, передбачає пояснювальні відношення між компонентами. Наявність опорної лексеми іменного типу у таких конструкціях передбачає накладання додаткових означальних смислових відношень, що реалізуються у підрядному зв’язку. Однак, на відміну від складнопідрядних речень, визначальною структурно-семантичною ознакою пояснювальних відношень є семантико-синтаксична незумовленість постпозитивного компонента: передбачуване опорним словом значення пояснення значною мірою залежать від семантичного змісту пояснювального компонента. Особливості полісемантичного значення складного речення виявляються типами опорних пояснюваних синтаксем: власне суб’єкта дії, атрибутивно-суб’єктного сполучення синтаксем; прямого об’єкта дії, непрямого об’єкта дії.

Виділення речень з поясненням опорної синтаксеми з числовою семантикою (четверта граматична модель) зумовлено характерними структурно-семантичними їх ознаками. У створенні провалентної синтаксичної позиції і реалізації пояснювальних відношень визначальна роль належить наявному у групі предиката препозитивного компонента числівникові: До того может кто спытати, яка# есть власть церкви святои, бо тро#ка# есть   власть ,  одна монархi#, друга# аристокрацi#, трет## демокраці# (IГ) Числівникова синтаксема у складі групи препозитивного предиката, передбачаючи пояснення, визначає кількісний склад, внутрішні смислові відношення у постпозитивній пояснювальній частині. Це зумовлює синкретизм відношень у таких складних реченнях.

У “Висновках” узагальнено результати роботи, які можна звести до таких положень:

Складні речення з недиференційованими типами зв’язку у староукраїнській мові становлять визначені структурно-семантичні різновиди, які піддаються системному аналізу із використанням встановлених граматичних категорій, застосовуваних і щодо інших синтаксичних одиниць.

            Застосовані критерії виділення і класифікації складних речень з недиференційованими типами зв’язку дають підстави поділяти аналізовані одиниці на перехідні речення між сурядністю і підрядністю та сурядністю і дворядністю на межі паратаксису і гіпотаксису, а також перехідні речення між підрядністю і дворядністю в межах гіпотаксису.

Наявність чи відсутність сполучників і сполучних слів у реченнях з недиференційованими типами зв’язку не є визначальною класифікаційною ознакою, оскільки зазначені формальні засоби в аналізованих конструкціях виступають лише додатковими виразниками семантико-синтаксичних відношень. Застосування методу граматичної трансформації та порівняльний аналіз безсполучникових і сполучникових речень з недиференційованими типами зв’язку у межах виділених структурно-семантичних різновидів засвідчує їх граматичну співвідносність і функціональну тотожність.

Речення з єднально-означальною семантикою фіксують елементи семантико-синтаксичного співвіднесення і однотипності, притаманних сурядності, та семантико-синтаксичного узгодження, що характеризує підрядний відносний зв’язок. Вони належать до перехідних речень між сурядним і підрядним типами зв’язку і позначають сталу перехідність (речення з особовим займенником і речення з вказівним займенником) та динамічну перехідність (речення з присубстантивним відносним займенником). Єднально-означальні речення реалізуються в межах безсполучниковості. Завершальним етапом оформлення підрядного відносного зв’язку було формальне упущення дублера опорного субстантива, внаслідок чого безсполучникові єднально-означальні речення третьої моделі стали основою творення сполучникових складнопідрядних означальних речень.

Граматичні моделі речень з відносно-репродуктивною семантикою у староукраїнській мові характеризуються ознаками граматичної перехідності між різними наявними типами синтаксичного зв’язку на межі паратактичних і гіпотактичних відношень. Вони виражають насамперед граматичні ознаки сурядності і підрядності (переважна більшість виявлених граматичних варіантів структур з займенниковою синтаксемою, з займенниково-субстантивним сполученням синтаксем, з імпліцитним співвідносним елементом) та сурядності і дворядності (окремі варіанти речень з займенниковою синтаксемою, з адвербіальною синтаксемою, з займенниково-субстантивним сполученням синтаксем). Складні речення з відносно-репродуктивною семантикою у староукраїнській мові загалом позначили сталу граматичну перехідність і фіксуються в сучасній українській мові. Винятком є окремі різновиди відносно-репродуктивних конструкцій, зокрема речення з займенниково-іменниковим співвідносним елементом, деякі граматичні варіанти речень з адвербіальною співвідносною синтаксемою та імпліцитним співвідносним елементом. Ці конструкції поступово занепали в староукраїнській мові, ставши дериваційною базою для творення інших синтаксичних одиниць.

Застосування різних класифікаційних критеріїв щодо речень з пояснювальною семантикою засвідчує у них перехідні типи зв’язку у межах гіпотактичних відношень. У різних граматичних моделях пояснювальних структур зафіксовано структурні ознаки підрядності, що проявляються насамперед у регламентованому розміщенні предикативних компонентів і наявності опорного слова у групі препозитивного предиката. Однак постпозитивний пояснювальний компонент не є синтаксично прогнозований, як у підрядному зв’язку, а реалізація пояснювальних відношень залежить від складу постпозитивного компонента. На основну пояснювальну семантику накладаються додаткові смислові відношення: способу дії, причини, наслідку, мети, які реалізуються у дворядному типі зв’язку. Зазначена полісемантичність доповнюється у приіменних пояснювальних реченнях додатковим означальним значенням. Пояснювальні речення в основному позначають сталу перехідність у межах типу і фіксуються в мові на сучасному етапі.

Складні речення з недиференційованими типами зв’язку достатньо представлені в писемних пам’ятках різних функціональних стилів. Це свідчить про загальновживаність і нормативність аналізованих структур у синтаксичній системі староукраїнської мови.

Основні результати роботи узагальнено в додатках.