СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІ КОМПОНЕНТИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ СІЛЬСЬКОЇ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В УКРАЇНІ (20 – початок 30-х рр. ХХ століття) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його методологічні та теоретичні засади; охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, відображено дані про апробацію здобутих результатів.

У першому розділі – „Теоретичні та історико-педагогічні засади дослідження” – наведено результати аналізу нормативно-правової бази та розвитку початкової освіти дореволюційного періоду у 20 – на початку 30-х років ХХ століття; визначено теоретичні основи та соціально-педагогічні аспекти становлення сільської початкової школи.

Виявлено основні ідеї розвитку початкової освіти на початку ХХ століття. Зокрема, з’ясовано, що у цей період українськими педагогами та громадськими діячами усвідомлюється необхідність розширення змісту початкової освіти за рахунок введення у навчально-виховний процес уроків співів, фізичної культури, ручної праці, садівництва та городництва; утверджується думка, що початкова школа має бути загальноосвітньою. Так, Ф. Леонтовичем, С. Русовою обґрунтовується потреба у викладанні навчального матеріалу в початковій школі рідною мовою.

Зміни соціально-економічної ситуації в Україні у 20-ті роки ХХ століття значно вплинули на процеси реформування народної системи освіти, що стало важливим чинником взаємодії сільської початкової школи із соціально-культурним середовищем села і зумовило необхідність здійснення їх наукового аналізу як провідних тенденцій розвитку сільської освіти.

Доведено, що освітні процеси в Україні у 20-ті роки ХХ ст. були зумовлені економічними, політичними, соціальними та культурними чинниками, які визначали зміст соціально-культурних компонентів навчально-виховного процесу початкової ланки освіти. З’ясовано, що сучасна наука поняття „соціально-культурний” тлумачить як „пов’язаний з культурою суспільства”; поняття „компонент” (компонента) розглядається як складова частина певного явища чи події. Отже, в роботі розглядаються складові навчально-виховного процесу сільської початкової школи 20 –початку 30-х років ХХ століття, детерміновані розвитком культури суспільства, формуванням особистості громадянина в досліджуваний період.

Наркомос України, організовуючи роботу сільських навчальних закладів на початку 20-х років ХХ ст., проводив широкі кампанії з реалізації ідеї єдиної трудової школи, які здійснювалися у різний спосіб: агітація шляхом проведення лекцій, мітингів, поширення літератури; організація зразкових навчальних закладів тощо.

Становлення та розвиток початкової освіти в Україні з 1919 по 1921 рік цілком залежали від політичної та економічної ситуації. Соціальні та економічні умови початку 20-х років ХХ ст. вплинули на державну освітню політику. Пріоритетним напрямом розбудови системи освіти визначався не навчальний процес у загальноосвітній школі, а соціальна турбота про дітей, реалізація їх прав на освіту. У дисертації розкрито основні ідеї системи соціального виховання, в межах якого дитина стала об’єктом піклування та турботи, що склало одну із соціально-культурних компонент навчально-виховного процесу.

Упродовж 1921–1923 років становлення шкільництва в Україні, за результатами нашого дослідження, характеризувалося стрімким розвитком мережі дитячих будинків для безпритульних, голодуючих дітей, а також і дітей, які виховувалися у сім’ї. У цей час вищим керівництвом держави спростовується виховний вплив сім’ї на підростаюче покоління; більше того, утверджується думка, що вона має „згубний вплив” на формування члена нового суспільства. Окрім цього, кількість початкових шкіл, які діяли у цей час в Україні не лише не задовольняла потреби населення, але і постійно зменшувалася. Іншою не вирішеною проблемою залишалося визначення тривалості навчального року, оскільки більшість учнів відвідували навчальні заклади протягом трьох зимових місяців, тоді як навесні, влітку та восени переважно були задіяні в домашньому господарстві.

Становлення початкової ланки як основної складової системи освіти на території України отримало подальшого розвитку з прийняттям Постанови „Про проведення загального навчання” від 30 липня 1924 року. Однак, як засвідчив аналіз архівних джерел та періодичної преси цих років, сільські навчальні заклади залишалися „поза ресурсами місцевих бюджетів”, саме тому в Україні почали з’являтися школи, що організовувалися на кошти кооперацій, сільських громад, сільськогосподарських колективів.

Доведено, що розробкою організаційної та методичної роботи в школах, зокрема, сільських, займався створений на початку 20-х рр. ХХ ст. в Україні, науково-педагогічний комітет, його діяльність була спрямована на покращення наукової та навчально-методичної роботи дитячих навчальних закладів України.

У дисертації виявлено й охарактеризовано основні соціально-педагогічні засади навчально-виховного процесу сільської початкової школи. Також з’ясовано, що на зміст освіти у досліджуваний період безпосередньо вплинули завдання соціально-культурного будівництва держави, які полягали у підготовці кваліфікованої робочої сили. Тому ефективним засобом виховання особистості було визнано зв’язок навчання з працею. Так, О. Залужний, А. Макаренко, В. Помагайба, C. Русова, Я. Чепіга саме в ці роки обґрунтували основні принципи організації початкової ланки освіти та трудового виховання. Аналіз навчально-методичних праць та періодичних видань цього періоду свідчить, що основоположними теоріями взаємодії школи з навколишнім середовищем, зокрема соціальним, стали теоретичні напрацювання російських учених М. Крупеніної та В. Шульгіна.

У системі шкільної освіти однією із основних вимог до навчання було визначено дотримання принципу природовідповідності, який, у свою чергу, вимагав індивідуалізації освітнього процесу на засадах урахування особливостей розвитку особистості. У центрі навчально-виховного процесу сільської школи стало вивчення дитини, запровадження індивідуалізації її навчання та виховання. Як результат, особистість учня почала визнаватися найвищою цінністю.

Обов’язковою й необхідною умовою організації навчально-виховного процесу сільської початкової школи було дотримання краєзнавчого, виробничого, побутового напрямів у визначенні змісту освіти, що сприяло засвоєнню учнями знань з історії, географії, економіки, побуту. Вивчення минулого та особливостей рідного краю за рішенням Наркомосу визнавалося необхідним для зближення з народними масами, і тому в навчальних планах було введено курси історії та географії України. У цей час особливого значення набуває проблема організації виховної шкільної та позашкільної роботи.

Здійснення аналізу системи наукових знань, умінь та навичок початкової школи досліджуваного періоду дозволило дійти висновку, що особливістю організації процесів навчання та виховання було залучення кожної дитини до активної участі в розбудові держави, вивчення нею соціальних та культурних умов життя місцевості, в якій вона проживає, що відображало відповідний соціально-культурний зміст.

Наукові підходи до мети, завдань, змісту освіти та виховання В. Зіньковського, Г. Іваниці, А. Макаренка, А. Машкіна, С. Русової, Я. Чепіги були реалізовані в шкільній практиці досліджуваного періоду, а в структуру навчально-виховного процесу були включені соціально-правова охорона дитинства, піклування, турбота, захист та реалізація прав дитини на освіту, навчання, виховання і відпочинок.

У другому розділі – „Соціально-культурні компоненти в структурі навчально-виховної діяльності сільської початкової школи в Україні” –досліджено стан програмно-методичного забезпечення освітнього процесу, його соціально-культурні складові, трудову спрямованість навчання учнів, структуру навчально-виховної діяльності, специфіку підготовки вчителів сільських початкових шкіл.

У ході дисертаційного дослідження з’ясовано, що на початку 20-х років ХХ століття в українських школах запроваджувалася комплексна система навчання за новими програмами. Такий підхід до побудови навчальних програм і змісту навчального матеріалу було запропоновано Державною Вченою Радою (ДВР) РСФСР у 1923 році. В Україні створювалися власні навчальні програми, які за своєю структурою були комплексними й вимагали пристосування навчально-виховного процесу сільських початкових шкіл до місцевих умов життя та вивчення діяльності людей на виробництві, зокрема, у сільському господарстві. Усвідомлюючи соціальні, економічні та культурні відмінності життя, автори нових програм пропонували два варіанти програм: для сільських і відповідно міських шкіл. Навчальні програми для сільських навчальних закладів надавали школам „сільськогосподарського ухилу”, пропонуючи комплексні теми, поділені на три блоки: „природа – праця – суспільство”, а також програми формальних знань, які, окрім математики, української та російської мови, суспільствознавства, природознавства та географії, вимагали вивчення гігієни, проведення фізичної культури та образотворчого мистецтва.

Водночас, як свідчать результати дослідження, на заваді ефективному впровадженню в педагогічну практику комплексного навчання недостатнє забезпечення сільських початкових шкіл програмно-методичною літературою, слабка підготовка вчителів до викладання за новою, на той час, системою навчання, відсутність адаптованої до умов сільської початкової школи методики викладання. Як результат, діти не мали навичок читання, нехтували розділовими знаками, погано переказували запропоновані навчальними програмами тексти; з письма спостерігалися такі недоліки: невміння тримати ручку, неправильний правопис, велика кількість орфографічних помилок; з математики – недосконала техніка лічби, багато помилок у техніці множення і ділення.

Разом з тим слід наголосити, що особливістю навчання в сільських початкових школах за комплексними програмами було поєднання навчання з практикою. Відтак, кожна окрема школа в Україні планувала свою діяльність залежно від особливостей місцевого виробництва, що дало змогу будувати навчально-виховну діяльність на основі врахування специфічних особливостей регіону, соціально-культурних умов життя суспільства. Це, в свою чергу, визначало характер навчально-виховного процесу, а також впливало на зміст і форми навчально-пізнавальної та трудової діяльності школярів. На основі аналізу наукових джерел виокремлено та обґрунтовано сутність одного із соціально-культурних компонентів – взаємозв’язок соціально-культурного розвитку держави і змісту освіти та виховання дітей, форм, методів і засобів навчально-пізнавальної, трудової діяльності.

Адаптація підростаючого покоління до реалій життя, насамперед, підготовка до трудової діяльності, ознайомлення з основними напрямами соціально-економічної політики держави, формування вмінь реагувати на зміни і потреби економічного розвитку держави визначали зміст навчально-виховної діяльності сільської початкової школи. Отже, можна констатувати, що соціальна політика впливала на зміст соціально-культурного життя в кожному конкретному регіоні, водночас, визначаючи зміст навчального матеріалу в трудовій школі. За таких умов сутність наступної соціально-культурної компоненти полягає у зв’язку навчально-виховного процесу сільської школи з життям на основі покращення місцевого виробництва, посильної участі у виробничих процесах, а також формування знань, умінь і навичок учнів на основі вивчення історії і природи свого краю, української мови, літератури, культури, фольклору, зокрема місцевих; знання про економічне становище свого регіону в економіці України та Радянського Союзу загалом.

Відтак, важливість впливу соціокультурного середовища на психічне, фізичне, соціальне, культурне вдосконалення особистості, розвиток її пізнавальних інтересів, формування духовно-моральних цінностей, визначено як сутнісну характеристику ще однієї із соціально-культурних компонент навчально-виховного процесу. На підставі цього зроблено висновок, що характерним для навчально-виховного процесу сільської початкової школи, у цей час, були зв’язок змісту навчання і виховання у сільській школі з соціальним середовищем, виробництвом та природою (проведення екскурсій, елементарних дослідів та безпосередньої праці у сільському господарстві).

Таким чином, розбудова сільськогосподарського виробництва визначала соціально-побутові відносини у селі, слугувала засобом зв’язку школи з громадою та її життям. Вивчення учнями сільськогосподарського виробництва у досліджуваний період проводилося у двох напрямах: перший – коли учні школи під керівництвом учителя або самостійно вивчали оточуюче середовище, і другий – коли педагоги школи організовували і здійснювали суспільно корисну працю дітей. За таких умов зв’язок сільських початкових шкіл з навколишнім середовищем носив не формальний, а справжній суспільно-корисний характер. Відтак, її завдання у соціально-культурній розбудові села полягали в наданні дітям сільськогосподарської освіти, залученні їх до суспільно-корисної праці і на цій основі – формуванні вмінь і практичних навичок роботи в сільськогосподарському виробництві. У свою чергу, вивчення учнями культурно-побутових умов навколишнього середовища в 20-х роках ХХ століття забезпечувалося найбільш доступним для них чином: домашніми умовами проживання, соціальними обставинами, поліпшенням умов життя, врегулюванням праці дітей.

У цей час початкова ланка освіти розглядалася не як окрема одиниця суспільного життя, вона включалася у соціальне середовище, вплив якого на психологічний, соціальний, культурний та фізичний розвиток особистості, розвиток її пізнавальних інтересів, формування духовно-моральних цінностей охарактеризовані в дослідженні як наступна соціально-культурна компонента навчально-виховного процесу сільської початкової школи.

Вивчення культурно-побутових умов навколишнього середовища як найбільш доступний для сільської школи підхід здійснювалося через вивчення домашнього стану життя учнів, соціальних умов, поліпшення умов життя, врегулювання праці дітей, організація розумних форм відпочинку, залучення до громадсько-корисної роботи разом з дорослими, метою якої було поліпшення життя. Відтак, забезпечення умов пристосування учнів до нових соціальних умов життя, залучення їх до активної самостійної навчальної, трудової і продуктивної праці, виокремлено в роботі як соціально-культурна компонента навчально-виховного процесу сільської початкової школи в Україні в 20-х рр. ХХ ст.

Разом із тим, розуміння особливостей змін, які відбувалися у державі, а також активна участь кожної особистості у цих процесах стали складовими навчально-виховного процесу сільської початкової школи досліджуваного періоду. Саме тому провідною формою залучення особистості до активної участі у соціально-економічних, соціально-політичних, соціально-культурних процесах держави радянським урядом було визнано безпосереднє вивчення місцевої промисловості та залучення учнів до виробництва.

Як засвідчили результати дослідження, основним методом сільської початкової школи у сільськогосподарському виробництві стала дослідницька діяльність учнів на дослідних ділянках та у природі. На практиці у процесі організації навчально-виховного процесу за дослідним методом важливим визначалося спочатку вивчення учнями необхідного теоретичного матеріалу, а вже потім дослідження конкретних явищ на шкільних городах, де здійснювалась зразкова робота дослідного характеру. Відтак, наступною соціально-культурною компонентою навчально-виховного процесу є формування наукового світогляду завдяки організації дослідницької роботи у природі, виховання соціально активної особистості, залучення її до різних соціальних, політичних та культурних заходів.

Проведення численних екскурсій під час навчального року сприяло розвитку у дітей дослідницьких здібностей. У педагогічній теорії досліджуваного періоду проблему методики проведення екскурсій розробляли В. Волобуїв, А. Пінкевич, В. Таран, які охарактеризували основні види та правила проведення екскурсій, їх виховну та розвиваючу мету. Характерним було те, що в цей історичний період екскурсію розглядали як метод навчання, а не як форму роботи, оскільки наголошувалося, що екскурсії допомагали в організації діяльності сільських шкіл здійснювати зв’язок з навколишнім середовищем і, насамперед, сільськогосподарським виробництвом. Саме тому в досліджуваний період продуктивна праця дітей визначалася педагогами як “універсальна засада, на якій будується вся робота школи”. На основі багаторічного педагогічного досвіду А. Макаренко в основу організації навчально-виховного процесу трудової школи поклав саме продуктивну працю дітей, яку він визнав провідним чинником трудового виховання.

Однією з нагальних проблем сільських початкових шкіл 20-х рр. ХХ ст., яка і на сучасному етапі розвитку українського шкільництва залишається невирішеною, була їх малокомплектність. Тому звичайним явищем у цей період було проведення навчання з двома або навіть трьома групами учнів одним учителем. Як засвідчив аналіз періодичних видань та архівних матеріалів досліджуваного періоду, педагоги в організації педагогічного процесу широко використовували самостійну роботу учнів на уроці. Важливого значення у сільській школі під час роботи з кількома групами набувала спільна праця цих груп: робота з текстом, вивчення віршів, складання і розв’язування навчальних завдань, переказ творів, складання тез, виконання граматичних вправ, самоперевірка, формулювання запитань та відповідей, екскурсії, облаштування подвір’я і шкільного городу. Найбільше часу, відведеного на спільну роботу учнів, було передбачено на вивчення політичних тем відповідно до комплексних програм.

Виявлено, що великі труднощі у вчителя сільської початкової школи виникали в процесі навчання першої і четвертої груп, оскільки діти мали різний рівень розвитку, характерний для певної вікової групи. Тому у роботі з двома групами використовувалися різні засоби навчання: 1) одній групі пропонувалися для виконання самостійні завдання, а інша працювала з учителем; 2) прийом „перехресного вогню”, коли вчитель кілька хвилин працював з однією групою, кілька – з іншою; 3) частину дня з однією групою, а частину з іншою; 4) один день з однією групою, а другий – іншою.

У межах підходу перевага в організації навчально-виховного процесу у сільській початковій школі надавалася спостереженням, екскурсіям, експериментам, ручній та розумовій праці як провідним формам та методам навчання. За таких умов у дітей формувався інтерес до вивчення навколишньої дійсності, сприйняття всіх процесів, які відбувалися навколо них, що відповідно впливало на збагачення їх життєвого досвіду.

Підготовку педагогічних кадрів початкової школи, як засвідчили результати нашого дослідження, здійснювали вищі трирічні педагогічні курси. З перших днів їх існування було визначено два різні за змістом шляхи підготовки вчителів: 1) для міських початкових шкіл – вивчення промислового виробництва та 2) сільських – вивчення особливостей сільськогосподарського виробництва. Проте належної практичної підготовки вони не надавали, оскільки землю, що належала курсам, засівали селяни, тим самим унеможлививши організацію і проведення практичних занять. Переважно праця студентів мала практичний спостережно-показовий характер: обробіток землі різними способами; значення удобрення; різні способи посіву і посадки однієї культури; знайомство із головними видами праці у сільському господарстві, городництві.

Доведено, що недостатнє технічне і методичне забезпеченням навчального процесу сільської початкової школи впливало на загальний рівень підготовки випускників, які мали слабкий рівень знань, не вміли пов’язати життєві потреби села з навчальним матеріалом. Саме тому випускники педагогічних курсів після здобуття теоретичних знань мали пройти стажування у трудових школах протягом одного року.

Установлено, що нові вимоги до структури та наповнення змісту освіти сільськогосподарськими знаннями в початковій школі, наближення школи до соціального середовища на початку 30-х років ХХ століття в Україні зазнали нищівної критики, адже навчання не давало достатнього обсягу загальноосвітніх знань. Пріоритетна роль шкільної освіти у досліджуваний період, насамперед, відводилася формуванню у підростаючого покоління трудових, суспільно корисних умінь та навичок, вихованню моральних якостей, розвитку духовності дитини, громадської самодіяльності, вивченню традицій свого краю.

Узагальнення результатів проведеного дослідження, аналіз архівних матеріалів та періодичної преси щодо діяльності сільських початкових шкіл у 20 – на початку 30-х років ХХ століття дали підстави для таких загальних висновків:

1. Вивчення широкого кола історико-педагогічних, періодичних, архівних джерел засвідчив, що з кінця ХІХ до початку ХХ століття педагогічною громадськістю усвідомилася важлива роль початкового навчання в системі освіти. Інноваційним в освітній галузі України у досліджуваний період було відродження, становлення та розвиток української початкової школи на національній основі. Актуальними визначалися проблеми щодо організації початкової школи на принципах національного самовизначення. Під впливом соціально-культурних змін, що розпочалися з приходом радянської влади, виникла необхідність здійснити науковий аналіз та характеристику провідних чинників розвитку сільської освіти в досліджуваний період.

2. Визначено й доведено єдність соціального і культурного аспектів суспільного життя досліджуваного періоду, що дає підстави характеризувати їх як соціально-культурні. Розглянуто складові навчально-виховного процесу сільської початкової школи, пов’язані з розвитком культури суспільства. На основі аналізу результатів дослідження визначено сутність основних соціально-культурних компонентів педагогічного процесу сільської школи в Україні у 20 – на початку 30-х років ХХ століття:

- взаємозв’язок соціально-культурного розвитку держави і змісту освіти та виховання дітей, форм, методів і засобів навчально-пізнавальної та трудової діяльності школярів; зв’язок сільської школи з життям на основі вивчення місцевого виробництва, посильної участі у виробничих процесах;

- урахування у розбудові організаційно-педагогічних засад сільської початкової школи інтелектуального, духовного, психічного, фізичного розвитку дитини; впливу соціокультурного середовища на психічний, соціальний, культурний та фізичний розвиток особистості, її пізнавальних інтересів, формування духовно-моральних цінностей;

- проведення занять у літній період та залучення учнів до трудової діяльності у сільському господарстві; освіта і виховання дітей, метою яких є підготовка молодих кадрів з орієнтацією на побудову соціалістичного суспільства;

- розуміння особливостей змін, які відбулися у державі, активна участь кожної особистості у цих процесах; забезпечення умов пристосування учнів сільської початкової школи до нових соціальних умов життя, залучення їх до активної самостійної навчальної, трудової і продуктивної праці;

- формування наукового світогляду завдяки організації дослідницької роботи у природі, формування соціально активної особистості, залучення її до суспільно корисної праці й різних соціальних, політичних та культурних заходів; поглиблення знань, розвиток умінь і навичок учнів на основі вивчення історії і природи свого краю, української мови, літератури, культури, фольклору, народних традицій, зокрема місцевих;

- участь дітей у діяльності, спрямованої на засвоєння і закріплення здобутих знань, умінь і навичок у трудовій діяльності; соціально-правова охорона дитинства, піклування, турбота, захист та реалізація прав дитини на освіту, навчання, виховання і відпочинок.