СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР\'ЄРІВ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Короткий зміст

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи – «Теоретико-методологічний аналіз комунікативних бар'єрів» – висвітлено стан вивчення досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до вивчення комунікативних бар'єрів, їх ролі в організації спілкування та діяльності особистості. Особливу увагу приділено аналізу чинників виникнення комунікативних бар'єрів у студентському віці.

На основі аналізу літератури виділено чотири основні підходи до вивчення комунікативних бар’єрів: психолінгвістичний; загальнопсихологічний; соціально-психологічний; організаційно-психологічний.

На думку представників психолінгвістичного підходу (М. Корнєв, А. Коваленко, Б. Поршнєв та ін.), комунікативні бар’єри виникають насамперед через відмінності в системах перекодування комунікатора і реципієнта (інформація проходить через своєрідні «фільтри»). Невідповідність фонетичного, семантичного, стилістичного та логічного тезаурусів, понять, знаків, символів, на думку представників цього напрямку, породжує нерозуміння в спілкуванні.

Загальнопсихологічний напрям (І. Атватер, М. Дональдсон, В. Знаков, Я. Луп’ян, А. Петровський, М. Ярошевський та ін.) акцентує увагу на вивченні особливостей різних психологічних процесів (сприймання, розуміння, пам’ять, антиципація тощо), які впливають на виникнення комунікативних бар’єрів.

Представники соціально-психологічного напряму (Г. Гібш, Є. Головаха, К. Девіс, Л. Дунець, Є. Залюбовська, В. Кан-Калік, Дж. Ньюстром, А. Омаров, Н. Паніна, А. Потеряхін, Є. Рогов, О. Саннікова, М. Форверг, Ю. Чуфаровський, Е. Холл та ін.) розглядають виникнення комунікативних бар’єрів головним чином через призму особливостей комунікативної взаємодії учасників спілкування.

І, нарешті, в рамках організаційно-психологічного напрямку (О. Жирун, І. Калинич, Л. Карамушка, Л. Орбан-Лембрик, Л. Худорошко) основний акцент робиться на дослідженні характеристик організації та особливостей управлінської діяльності як передумов виникнення комунікативних бар’єрів.

В дисертаційному дослідженні, яке виконано в рамках соціально-психологічного підходу, комунікативний бар'єр розглядається як різновид психологічного бар’єру і розуміється як перешкода, яка виникає на шляху передачі інформації від комунікатора (відправник інформації) до реципієнта (її одержувача).

Визначено соціально-психологічні особливості студентської молоді, зокрема підкреслено, що студентству притаманна висока інтенсивність спілкування, порівняно з іншими соціальними групами. На основі аналізу літературних джерел наголошено, що переважна кількість студентів вищих навчальних закладів визнає наявність впливу внутрішньогрупової комунікації на рівень навчальної успішності та на становлення товариських відносин в групі. Виділено ряд проблем, які мають місце в організації спілкування студентів: недостатній рівень сформованості комунікативної компетентності студентів  (Л. Тімашкова); вияви у студентів агресивного стилю спілкування (С. Шебанова); наявність психічної напруги (скутість, невпевненість у собі тощо) у системі взаємодії «викладач-студент» (Н. Яковлєва).

Визначено систему чинників, які впливають на виникнення комунікативних бар’єрів студентів. Їх віднесено до трьох рівнів аналізу; це макрорівень (рівень суспільства), мезорівень (рівень вищого навчального закладу) та мікрорівень (рівень особистості).

У результаті дослідження чинників макрорівня було виділено чинники, які зумовлені: особливостями політичного та соціального розвитку українського суспільства; особливостями функціонування вітчизняних вищих навчальних закладів (в контексті трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні, здійснення європейської інтеграції тощо); використанням новітніх інформаційних та освітніх технологій та ін.

До чинників мезорівня віднесено чинники, зумовлені: профілем навчального закладу; його формою власності; організаційною формою навчання; управлінською структурою; особливостями функціонування студентських груп тощо.

Аналіз чинників мікрорівня показав, що на рівні особистості на виникнення комунікативних бар’єрів можуть впливати такі основні чинники: а) психологічні характеристики студентів, пов’язані, насамперед, з їх комунікативними характеристиками (комунікативна толерантність, стратегії спілкування та ін.); б) соціально-демографічні характеристики (вік, стать, сімейний стан студентів тощо).

У другому розділі – «Емпіричне вивчення психологічних особливостей комунікативних бар'єрів студентської молоді» – викладається загальна стратегія експериментального дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик, аналізуються особливості комунікативних бар'єрів студентської молоді та чинники, що впливають на їх виникнення.

Спираючись на роботи таких дослідників, як: В. Бойко, Л. Бурлачук, Р. Готтсданкер, В. Дружинін, Л. Карамушка, С. Максименко, С. Морозов, Д. Райгородський, був розроблений комплекс методичних прийомів та діагностичних методик, спрямованих на вивчення комунікативних бар'єрів у студентської молоді.

Констатуюче дослідження було проведено у два етапи упродовж 2003–2004 рр.

На першому етапі (орієнтувальному) вивчалася міра представленості комунікативних вад серед інших якостей, що їх студенти вважають негативними, розуміння студентами сутності комунікативних бар'єрів (як одного з виявів негативних комунікативних характеристик), їх уявлень про відмінності комунікативних бар'єрів від технічних та ін. У дослідженні взяли участь 200 респондентів. Було застосовано анкету № 1 «Комунікативні бар’єри студентської молоді», розроблену автором (в анкеті використовувалися відкриті питання).

Так, зокрема, було встановлено, що більше половини опитаних студентів (58,0%) серед негативних якостей, які, на їхню думку, є притаманними їм, назвали ті, що заважають їм ефективно спілкуватися. 72,0% опитаних студентів заявили, що у них в процесі спілкування виникають ті чи інші види комунікативних бар'єрів. Разом з тим, 52,0% студентів не змогли точно визначити відмінність комунікативних бар'єрів від технічних. Загалом за результатами першого етапу дослідження було зроблено висновок про те, що комунікативні бар'єри займають досить вагоме місце в життєдіяльності студентської молоді.

На другому (основному) етапі дослідження проводилося поглиблене вивчення комунікативних бар'єрів студентської молоді (їх наявність/або відсутність в різних сферах життєдіяльності, основні види, вплив на життєдіяльність студентів, основні чинники, що обумовлюють їх виникнення). У даному етапі дослідження взяли участь 300 студентів різних спеціальностей. Основний етап дослідження складався з чотирьох підетапів.

Перший підетап був спрямований на вивчення наявності (або відсутності) комунікативних бар'єрів у студентської молоді, міри їх вияву в навчальній та позанавчальній сферах життєдіяльності студентів (при взаємодії з різними суб'єктами спілкування), впливу комунікативних бар'єрів на активність та самопочуття студентів та ін. Дослідження проводилося за допомогою анкети № 2 «Комунікативні бар’єри студентської молоді», розробленої автором (в анкеті використовувалися переважно закриті питання, зміст яких був розроблений з урахуванням відповідей студентів, отриманих на першому етапі дослідження).

У результаті дослідження було встановлено, що комунікативні бар’єри є досить поширеним в студентському середовищі феноменом. На їх наявність вказала переважна більшість опитаних студентів (80,3%).

В процесі аналізу різних суб’єктів спілкування, з якими виникають комунікативні бар’єри, встановлено, зокрема, наступне.

Що стосується вищого навчального закладу, то встановлено, що такі бар’єри найчастіше виникають з такими категоріями суб’єктів: а) в системі «вертикальних» стосунків – з викладачами (46,0%) та працівниками деканату (24,7%); б) в системі «горизонтальних» стосунків – із студентами своєї групи однакової статі (36,7%) та студентами своєї групи протилежної статі (24,7%). Щодо інших категорій суб’єктів, з якими студенти взаємодіють, як «по вертикалі» (завідуючі кафедрами, декани, заступників деканів), так і «по «горизонталі» (студенти старших та молодших курсів), то слід зазначити, що тут комунікативні  бар’єри спостерігаються значно рідше (13,0%-19,3%). 

Щодо взаємодії в  сім’ї, то найчастіше комунікативні бар’єри виникають з батьками (56,0%), бабусями (24,7%), братами і сестрами (24,0%), значно рідше – з дідусями (10,7%).  

Аналіз комунікативних бар’єрів в сфері дозвілля показав, що найчастіше комунікативні бар’єри у студентської молоді виникають на вечірках (46,7%), під час відвідування дискотек та нічних клубів (38,0%), в кафе (барах) і в комп’ютерних клубах (32,7%). В той же час, в спортивних клубах та туристичних походах комунікативні бар’єри виникають значно рідше (відповідно 10,7% та 12,3%).

Дослідження виявило також наявність комунікативних бар’єрів з іншими категоріями осіб – з особами вищого соціально-майнового статусу (48,0%), представниками інших національностей (27,0%) та іноземцями (25,7%). Значно менше комунікативних бар’єрів виникає з представниками інших релігійних конфесій (14,7%).

В цілому, зроблено висновок про те, що комунікативні бар’єри виникають в усіх сферах життєдіяльності студентської молоді (безпосередньо в процесі навчання у вищому навчальному закладі, в процесі спілкування в сім’ї, у сфері проведення дозвілля тощо). Також зроблено висновок про те, що комунікативні бар’єри у студентів найчастіше виникають з тими людьми, з якими студенти включені в спільну діяльність, з  якими вони найбільш активно взаємодіють та з тими, хто має/або демонструє свій вищий статус (викладачі, працівники деканату, студенти своєї групи, батьки, особи з вищим соціально-майновим статусом тощо).

Дослідження показало, що комунікативні бар’єри істотно впливають на організацію життєдіяльності студентів, Так, 69,7% опитаних студентів відповіли, що комунікативні бар’єри впливають на їхню активність, 74,7% студентів зазначили, що комунікативні бар’єри впливають на їх самопочуття.

Серед найважливіших причин, які обумовлюють виникнення комунікативних бар’єрів, студенти назвали такі: відмінності в інтелектуальному рівні (61,0%), різні цінності (54,0%), вікові відмінності (54,0%), різний емоційний стан (49,3%).

На другому підетапі досліджувались основні психологічні характеристики студентів, які, скоріше за все, лежать в основі актуалізації комунікативних бар’єрів, які були виявлені на першому підетапі («загострене» сприйняття відмінностей в інтелектуальному рівні, різних цінностей, емоційних станів, вікових відмінностей партнерів по спілкуванню тощо). До таких психологічних характеристик (на основі аналізу літератури) було віднесено: а) комунікативну нетолерантність (як систему негативних установок, як складову комунікативної спрямованості особистості); 
б) перешкоди у встановленні емоційних контактів в процесі спілкування (як важливу складову комунікативної та емоційної сфер особистості);  в) стратегії психологічного захисту у спілкуванні (як важливу складову стилю спілкування).

Дослідження особливостей комунікативної толерантності (за допомогою «Методики діагностики комунікативної толерантності» В.В. Бойка) показало наступне. Найбільш притаманними студентам виявилися такі вияви комунікативної нетолерантності (інтолерантності): невміння приховувати неприємні почуття, що виникають при зустрічі з некомунікативними якостями партнерів (середній бал – 7,35); намагання «підігнати» партнера під себе, зробити його «зручним» (середній бал – 7,02); намагання «переробити», перевиховати свого партнера (середній бал – 6,83). Дослідження також виявило, що середній рівень комунікативної нетолерантності (за 9-ма показниками) в опитаних студентів є значно вищим (58 балів), порівняно з аналогічним показником у реально працюючих представників професій типу «людина – людина» – медсестер (43 бали), лікарів (40 балів), вихователів дошкільних установ (31 бал). З урахуванням того, що серед опитаних студентів була значна частина таких, які оволодівають професіями типу «людина – людина» (психологи, соціологи, медичні працівники), було наголошено на необхідності посилення рівня розвитку комунікативної толерантності у студентів. 

У процесі дослідження перешкод у встановленні емоційних контактів в процесі спілкування (за допомогою відповідної методики В.В. Бойка) було встановлено, що близько половини опитаних студентів мають значну кількість перешкод у встановленні емоційних контактів. Зокрема, виявлено, що для студентів характерні такі основні перешкоди: неадекватний прояв емоцій (51,0%); невміння управляти емоціями, дозувати їх (50,3%); домінування негативних емоцій (48,0%); небажання зблизитися з людьми на емоційній основі (47,7%); негнучкість, невиразність емоцій (44,3%). Було зроблено висновок про необхідність підготовки студентів до подолання таких перешкод.

Вивчення стратегій психологічного захисту у спілкуванні (за допомогою відповідної методики В.В. Бойка) показало певні розбіжності, які існують між суб’єктивною та об’єктивною оцінками наявних у студентів стратегій спілкування. Так, у процесі анкетування студенти у переважній більшості (72,7%) зазначили, що вони використовують миролюбну стратегію спілкування і лише 12,0% вказали на те, що їм притаманна агресивна стратегія. Водночас за результатами тестування (до певної міри об’єктивного показника) виявилось, що лише 38,0% студентів (майже вдвічі менше) спілкуються миролюбно, а 20,0% – агресивно.

На третьому підетапі дослідження було вивчено організаційно-професійні чинники (тип майбутньої спеціальності студентів; форма навчання студентів; форма власності вищого навчального закладу), які впливають на виникнення комунікативних бар'єрів студентської молоді. Використовувалися всі названі вище методики дослідження.

Що стосується типу майбутньої спеціальності, то студенти були підрозділені на дві основі групи: а) ті, які оволодівали професіями типу «людина – техніка» (вони навчалися на технічних факультетах – приладобудівному, радіотехнічному тощо); б) студенти, які оволодівали професіями типу «людина – людина» (які оволодівали професіями психолога, соціолога, медичного працівника тощо). Результати дослідження показали, що за більшістю показників, які розкривають особливості комунікативних бар'єрів, існують статистично значущі зв’язки між проявами комунікативних бар'єрів (р<0,05; р<0,01; р<0,001) та майбутньою спеціальністю студентів. При цьому у студентів, які оволодівають професіями типу «людина –техніка», прояви комунікативних бар'єрів переважають над проявами таких бар'єрів у студентів, які оволодівають професіями типу «людина – людина». Наприклад, у процесі аналізу комунікативних бар'єрів при взаємодії студентів із різними суб’єктами спілкування з’ясувалось, що із 23 можливих позицій у 15 позиціях спостерігається переважання міри вияву комунікативних бар'єрів у студентів технічних спеціальностей над виявами цих бар'єрів у студентів соціальних спеціальностей, причому у всіх сферах взаємодії. Наприклад, комунікативні бар'єри при взаємодії із викладачами спостерігаються у 51,6% студентів технічних спеціальностей і лише у 36,4% студентів соціальних спеціальностей, на дискотеках – у 43,2% студентів технічних спеціальностей і у 29,1 % студентів соціальних спеціальностей. Водночас встановлено, що студенти соціальних спеціальностей більш чутливі до впливу комунікативних бар'єрів (р<0,001). Наприклад, 80,0% студентів соціальних спеціальностей відзначили вплив даного виду бар'єрів на їх активність, тоді як про це зазначили 63,7% студентів технічних спеціальностей. Також встановлено, що серед можливих 16 основних причин виникнення комунікативних бар'єрів по 9-ти причинах виявлено статистично значущі відмінності (р<0,01; р<0,05; р<0,001) у бік більшої вираженості цих причин у студентів технічних спеціальностей, порівняно із студентами соціальних спеціальностей (за такими причинами, як «різні інтереси», «різний світогляд», «різний соціально-майновий статус», «фізичні вади», «зовнішній вигляд» тощо). У той же час, на рівні тенденції встановлено, що студенти соціальних спеціальностей більш чутливі, порівняно із студентами технічних спеціальностей, до таких причин, як «різний темперамент», «різний емоційний стан» співрозмовників. Загалом, можна сказати, що для студентів технічних спеціальностей більш притаманною є наявність комунікативних бар'єрів, порівняно із студентами соціальних спеціальностей.

Що стосується форми навчання студентів (стаціонарної чи заочної), то дослідження виявило, що за більшістю показників, які розкривають особливості комунікативних бар'єрів, існують статистично значущі зв’язки (р<0,05; р<0,01; р<0,001) між різними проявами комунікативних бар'єрів та формою навчання. При цьому у студентів, які навчаються за денною формою навчання, прояви комунікативних бар'єрів переважають над проявами таких бар'єрів у студентів, які навчаються за заочною формою навчання. Наприклад, у процесі аналізу наявності комунікативних бар'єрів при взаємодії із різними суб’єктами спілкування з’ясувалось, що із 23 можливих позицій у 13 позиціях спостерігається переважання міри вияву комунікативних бар'єрів у студентів очної форми навчання над виявами цих бар'єрів у студентів заочної форми навчання. Наприклад, комунікативні бар'єри при взаємодії із викладачами спостерігається у 49,6% студентів стаціонару і лише у 13,3% заочної форми навчання. В той же час, встановлено, що студенти заочної форми навчання більш чутливі до впливу комунікативних бар'єрів (р<0,001), порівняно із студентами стаціонарної форми навчання. Наприклад, 86,7% студентів заочної форми навчання і лише 67,8% студентів стаціонару відзначили вплив даного виду бар'єрів на їх активність. Також встановлено, що серед можливих 16 основних причин виникнення комунікативних бар'єрів по 7 причинах виявлено статистично значущі відмінності між студентами двох форм навчання (р<0,05; р<0,01; р<0,001) у бік більшої вираженості цих причин у студентів стаціонарної форми, порівняно із студентами заочної форми. Разом з тим, констатовано, що студенти заочної форми випереджають студентів стаціонарної форми (р<0,01) щодо використання різних стратегій спілкування (43,3% проти 23,0%). В цілому можна зробити висновок, що студенти заочної форми більш гнучкі в спілкуванні, ніж студенти стаціонарної форми навчання.

У процесі вивчення взаємозв’язку між різними виявами комунікативних бар'єрів та формою власності вищого навчального закладу встановлено статистично значущі зв’язки (р<0,05; р<0,01; р<0,001) за значно меншою кількістю виявів комунікативних бар'єрів, ніж у ситуації, коли вивчались два попередніх чинники (спеціальність студентів та форма навчання). Наприклад, у процесі аналізу наявності комунікативних бар'єрів при взаємодії із різними суб’єктами спілкування з’ясувалось, що із 23 можливих позицій у 5 позиціях спостерігається переважання міри вияву комунікативних бар'єрів у студентів вищих навчальних закладів державної форми власності, порівняно із студентами вищих навчальних закладів приватної форми власності. Щодо причин виникнення комунікативних бар'єрів, то із 16 причин статистично значущі відмінності (р<0,05; р<0,001) виявлені лише у двох позиціях («різний соціально-майновий статус» і «різний вік»), де студенти вищих навчальних закладів державної форми власності мають вищі показники (щодо вираженості бар’єрів), порівняно із студентами вищих навчальних закладів приватної форми власності (відповідно 49,8% проти 26,3% та 56,6% проти 15,8%).

Загалом можна зробити висновок, що серед організаційно-професійних чинників найбільш суттєву роль щодо виявів комунікативних бар'єрів студентської молоді відіграє майбутня спеціальність студентів; наступними за впливом є такі чинники, як форма навчання студентів та форма власності вищого навчального закладу.

На четвертому підетапі дослідження було вивчено соціально-демографічні чинники (вік студентів; їх стать; сімейний стан), які впливають на виникнення комунікативних бар'єрів у студентської молоді. Використовувались такі ж методики, що й на попередніх етапах дослідження.

Що стосується віку студентів, то виявлено статистично значущі зв’язки (р<0,05; р<0,001) між значною кількістю виявів комунікативних бар’єрів та віком студентів. Тут просліджується така тенденція: найбільша кількість студентів, яким притаманні ті чи інші вияви комунікативних бар’єрів, спостерігається у вікових групах «до 19 років» та «від 20 до 25 років», тоді як у вікових групах «від 25 до 30 років» та «понад 31 рік» кількість таких студентів значно менша. Наприклад, у віковій групі «до 19 років» комунікативні бар’єри з викладачами виникають у 44,9%, «від 20 до 25 років» – у 50,3%, «від 25 до 30 років» – у 28,6%, «після 31 років» – у 0,0%. Така ж тенденція спостерігається в неформальних ситуаціях спілкування. Разом з тим, з віком дещо збільшується чутливість студентів до впливу комунікативних бар’єрів на самопочуття. Отже, в цілому можна зробити висновок про те, що з віком завдяки більшій впевненості, зростанню соціальної зрілості, підвищенню соціального статусу прояви комунікативних бар’єрів у студентської молоді зменшуються; водночас чутливість до їх впливу зростає.

Вивчення взаємозв’язку між проявами комунікативних бар’єрів та статтю виявило статистично значущий зв’язок (р<0,05; р<0,01) між цими показниками. При цьому за більшістю виявів комунікативних бар’єрів хлопці «випереджають» дівчат. Так, наприклад, комунікативні бар’єри при взаємодії з батьками виникають у 63,3% хлопців та у 50,6% дівчат, при взаємодії із студентами своєї групи протилежної статі – у 33,6% юнаків та у 18,9% дівчат. Такі ж самі тенденції спостерігаються і щодо виявів багатьох причин виникнення комунікативних бар’єрів.

Що стосується сімейного стану, то встановлено статистично значущий зв’язок (р<0,05; р<0,01) між багатьма виявами комунікативних бар’єрів та сімейним станом студентів. В цілому можна стверджувати, що в одружених студентів ті чи інші вияви комунікативних бар’єрів спостерігаються частіше, ніж у неодружених. Наприклад, при взаємодії із студентами своєї групи однакової статі такі бар’єри виникають у 46,2% одружених студентів та у 33,3% неодружених студентів, при взаємодії із людьми більш високого соціально-майнового статусу – у 60,3% одружених та 44,1% неодружених студентів. Такі тенденції, скоріше всього, пов’язані із виникненням нових функцій в одружених студентів, виникненням додаткових обов’язків тощо.

Зроблено висновок про те, що соціально-демографічні характеристики студентів відіграють суттєву роль у виникненні у них комунікативних бар’єрів.

В цілому, результати констатуючого етапу дослідження показали, що комунікативні бар'єри на сьогоднішній день є досить поширеним явищем серед студентської молоді, що досить часто негативно позначається на їх діяльності та спілкуванні. Це свідчить про необхідність спеціальної підготовки студентів до їх подолання. Засобом такої підготовки було обрано соціально-психологічний тренінг.

У третьому розділі – «Соціально-психологічний тренінг для підготовки студентів до подолання комунікативних бар'єрів» – наведено загальну стратегію формуючого експерименту, визначено завдання та принципи його виконання, розкрито зміст і структуру соціально-психологічного тренінгу для підготовки студентів до подолання комунікативних бар’єрів, подано результати експериментального впровадження тренінгової програми.

Спираючись на підходи таких вчених, як Н. Васильєв, Н. Вітюк, О. Винославська, Л. Карамушка, Н. Коломінський, М. Малигіна,  Н. Пов'якель, К. Фопель, Н. Хрящова, Н. Чепелєва, В. Черевко, О. Швед, С. Шебанова, М. Шевченко, Т. Шепеленко, Н. Яковлєва, Т. Яценко, базуючись на результатах констатуючого дослідження та враховуючи технології роботи психологів в організації, розроблені у лабораторії організаційної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, було побудовано програму соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на подолання комунікативних бар'єрів у студентської молоді.

Формуючий експеримент було проведено протягом 2005-2006 рр. у Національному технічному університеті України «КПІ". Вибір студентів технічних спеціальностей для проведення формуючого експерименту був обумовлений тим, що, як показали результати констатуючого дослідження, цій категорії студентів притаманна значно більша вираженість комунікативних бар'єрів, порівняно із студентами соціальних спеціальностей. Для проведення експерименту було сформовано експериментальну та контрольну групи студентів, які мали однакові соціально-професійні характеристики. Відмінністю експериментальної групи була система підготовки студентів до подолання комунікативних бар'єрів. В експерименті брали участь 55 студентів, 26 осіб – в експериментальній та 29 осіб – в контрольній групі.

Загальними принципами описуваної програми були: системність, особистісний підхід, комплексність використання методичних засобів та організаційних прийомів, організація умов для активізації та гуманізації професійного спілкування і взаємодії учасників.

Програма соціально-психологічного тренінгу складалася зі вступу та шести основних модулів: 1) «Поняття про комунікативні бар’єри студентської молоді, їх види та причини виникнення»; 2) «Подолання комунікативних бар’єрів під час самопрезентації, формального та неформального спілкування студентів»; 3) «Розвиток емпатії, вміння слухати, розуміти невербальні засоби комунікації як важлива умова профілактики та подолання комунікативних бар’єрів студентської молоді»;
4) «Підвищення рівня толерантності, зниження агресії та управління емоціями як чинник попередження та подолання комунікативних бар’єрів студентів»; 5) «Роль стереотипів у виникненні та подоланні комунікативних бар’єрів студентів»; 6) «Розвиток комунікативної креативності та зміцнення групової єдності як умова профілактики та подолання комунікативних бар’єрів студентів».

Соціально-психологічний тренінг проходив протягом одного семестру і складався з 54 годин (6 модулів по 8 годин кожен та 6 годин для проведення першого та другого діагностичних зрізів).

Соціально-психологічний тренінг впроваджувався за допомогою основних двох шляхів: 1) засвоєння теоретичних основ концепції комунікативних бар’єрів (міні-лекції, «мозкові» штурми, аналіз комунікативних ситуацій та ін.); 2) розвиток комунікативних умінь та навичок, що сприяють профілактиці і подоланню комунікативних бар’єрів та активізації особистісного комунікативного потенціалу студентів (психогімнастичні вправи, рольові та ділові ігри, групові дискусії, творчі завдання та ін.).

Аналіз ефективності впровадження програми соціально-психологічного тренінгу щодо подолання комунікативних бар’єрів проводився на наступними показниками: усвідомлення наявності комунікативних бар’єрів; виникнення комунікативних бар’єрів з різними суб’єктами спілкування (у вищому навчальному закладі та поза його межами, у сім’ї); у різних неформальних ситуаціях; вплив комунікативних бар’єрів на активність і самопочуття респондента; наявність перешкод у встановленні емоційних контактів, рівень загальної комунікативної толерантності та стратегії психологічного захисту в спілкуванні.

Для визначення ефективності тренінгової програми було проведено два контрольні зрізи: до початку і після закінчення тренінгу в експериментальній і контрольній групах.