| Короткий зміст: | У вступі викладено актуальність та ступінь наукового опрацювання теми дисертації, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічну та емпіричну бази, розкрито наукову новизну та практичну значущість результатів, наведено дані про їх апробацію.
У першому розділі роботи “Методологічні засади, генеза та пізнавальний потенціал застосування мережевого аналізу в соціології” здійснено розгляд мережевого аналізу в контексті сучасної соціологічної теорії, проаналізовано методологічне підґрунтя досліджень соціальних мереж, а також подано інтерпретацію базових теоретичних концептів мережевого аналізу.
Зважаючи на поділ сучасних дослідників соціальних мереж на “широких структуралістів” та “крайніх формалістів” (за Б.Уеллменом), для визначення наукового статусу мережевого аналізу в дисертаційному дослідженні здійснено огляд робіт представників двох вказаних течій. Показано, що з одного боку, широкої популярності у сфері соціологічного теоретизування набувають мережеві теорії, існування яких постулюється Дж.Рітцером, Н.Уілі, М.Манном. З іншого ж боку, в середовищі аналітиків мереж відстоюється думка про необґрунтованість вказаного підходу і необхідність визнання мережевого аналізу виключно як комплексу спеціальних дослідницьких засобів, що застосовуються в дослідженнях соціальних мереж (Дж. Скотт, Р.Ханнеман). Отже, наявною є неузгодженість у використанні понять “мережевий аналіз” та “мережева теорія”.
Базуючись на окреслених Дж.Тернером чотирьох основних елементах соціальної теорії (поняття, змінні, теоретичні судження та форма теорії), доведено, що на сучасному етапі розвитку соціологічної думки необґрунтованим є виокремлення мережевої теорії як самостійного напрямку соціологічного теоретизування. Емпіричні концепції соціальної структури, предметом вивчення яких виступають соціальні структури як об`єктивні моделі зв`язків між складовими елементами соціальних систем, формують особливу дослідницьку стратегію – структуральний аналіз, що розглядається як теоретико-методологічна основа мережевого аналізу в соціології. При такому підході мережевий аналіз визначається як окремий клас дослідницьких засобів (методів, технік, обчислювальних процедур, алгоритмів), що використовуються в аналізі соціальних мереж.
Найбільшого поширення в сучасній фаховій літературі набув розгляд генези мережевого аналізу, поданий Б.Уеллменом. Він розрізняв три дослідницькі традиції в історії розвитку структурального аналізу, в рамках яких розвивалися та вдосконалювалися мережеві методи: антропологічний розвиток концепції соціальних мереж (британська дослідницька традиція), розвиток кількісних методів аналізу (американська дослідницька традиція), структурне пояснення політичних процесів (канадська дослідницька традиція). С.Вассерман та К.Фауст акцентували увагу на необхідності виокремлення емпіричних, теоретичних та математичних витоків мережевого аналізу. Не зменшуючи наукову цінність двох вказаних оглядів, слід зауважити на значній прогалині в здійснених історичних розвідках щодо процесу інституціоналізації мережевого аналізу, що відбивається і на визначенні його наукового статусу. Такою прогалиною є недостатньо детальне вивчення наукових доробок представників групи дослідників соціальних структур, яка сформувалась у Гарвардському університеті в 60-х роках ХХ століття. В дисертаційній роботі показано визначальний вплив науковців даної групи, зокрема, Г.Уайта, М.Грановеттера, Е.Лі, на подальший розвиток мережевого аналізу саме як методико-інструментального напрямку в соціології. З іншого боку, окрему увагу акцентовано на теоретичному доробку австрійського дослідника З.Надела, який в роботі “Теорія соціальної структури” (1965) один з перших почав використовувати термін “мережа” не як метафору (що мало місце у соціальних антропологів), а подібно до фізиків та нейропсихологів – у технічному сенсі. З.Надел розглядав соціальну структуру як структуру ролей, абстрагуючись від конкретної спільноти до моделі або мережі відношень, що утворюються між акторами, і доводив можливість та необхідність використання алгебраїчних та матричних методів до рольового аналізу, а отже – до аналізу соціальної структури.
Підвищення інтересу соціологів до емпіричних досліджень мереж вимагає коректного застосування понять “мережевий аналіз в соціології” та “дослідження соціальних мереж”. В роботі доведено, що вживання вказаних термінів як синонімів є необґрунтованим. Зокрема, під терміном “дослідження соціальних мереж” розуміють окремий напрямок соціологічних досліджень, предметом яких є особливості функціонування мереж соціальних акторів. Дослідження соціальних мереж з необхідністю передбачає визначення в якості об’єкту дослідження соціальну мережу, до аналізу якої поряд з іншими методами можуть бути залученими і методи мережевого аналізу.
В царині досліджень соціальних мереж виокремлюються два стратегічних підходи: дослідження егоцентричних (персональних) мереж та дослідження загальних (цілих або повних) мереж. Вивчення мережі може відбуватись на декількох рівнях, зокрема, на рівні окремого актора, підгрупи та цілої мережі. Використання методів мережевого аналізу в соціологічних дослідженнях спрямоване на розв’язання трьох загальних груп дослідницьких завдань: 1) виявлення структури в певній соціальній системі; 2) визначення характеристик окремих елементів, підгруп та повних мереж; 3) вивчення структурних співвідношень.
Враховуючи певну новизну термінології досліджень соціальних мереж в першому розділі роботи окремо виявлено специфіку визначення соціальної структури в мережевому аналізі. Зазначено, що соціальна мережа складається з певної сукупності соціальних акторів та відношень, що в ній визначені. Соціальна структура в мережево-аналітичному підході розглядається як стала мережева модель, яка визначається як сукупність соціальних позицій та відношень між ними, що фіксуються набором соціальних ролей. Основні структурні характеристики соціальної мережі акумульовано в базових теоретичних концептах, визначених Р.Бартом. Цими концептами є “помітність”, “згуртованість”, “еквівалентність”, “діапазон” та “посередництво”. В дисертаційному дослідженні здійснено детальний аналіз вказаних концептів та виявлено пізнавальний потенціал їх застосування в дослідженнях соціальних мереж. В площині двох “векторів”, що задаються трьома об’єктами дослідницької уваги (окремий актор, зв’язки і структура) та п’ятьма базовими теоретичними концептами, автором дисертації розроблено класифікацію основних груп дослідницьких завдань, на вирішення яких спрямоване застосування методів мережевого аналізу. Особливістю представленої класифікації є врахування в ній інструментальної специфіки аналізу мережевих даних, розгляд яких здійснено у третьому розділі дисертаційної роботи.
У другому розділі роботи визначено специфіку процедури вимірювання, побудови вибіркової сукупності, окреслено проблеми оцінки репрезентативності вибірки та особливості розробки опитувального інструментарію в дослідженнях соціальних мереж.
Особливість вимірювання в мережевому аналізі полягає в тому, що результатом даної процедури є математична модель об’єкту дослідження (найчастіше така модель складається з певного набору акторів), яка не тільки відтворює його властивості (тобто характеристики акторів), а й несе інформацію про конфігурацію відношень всередині об’єкта (що формуються зв’язками між акторами та/або подіями). Побудова такої моделі передбачає наявність в процесі дослідження щонайменше трьох етапів вимірювання: 1) визначення одиниць спостереження; 2) визначення одиниць моделювання; 3) квантифікацію відношень.
Одиниця спостереження є безпосередньо тим набором (сукупністю) акторів та подій, на якому отримуються дані про зв’язки між елементами даної сукупності. Зібрані дані можуть аналізуватись на декількох рівнях: щонайменше, на рівні окремого актора, підгрупи, цілої мережі. Множина акторів до якої застосовуються конкретні методи аналізу мереж формує одиницю моделювання. Зв’язок між двома акторами (або між актором та подією у мережах приєднання) встановлює факт зв’язаності тільки в даній парі. Набір зв’язків, що виміряні у певній сукупності акторів на певному рівні моделювання, складає відношення. Етап вимірювання, на якому здійснюється отримання даних про властивості відношень, називають квантифікацією відношення. Основними властивостями відношень, на які спрямована увага дослідника на етапі квантифікації, є їх спрямованість/неспрямованість та дихотомія/навантаженість.
Основною відмінністю опитувального інструментарію, що застосовується в дослідженнях соціальних мереж, є наявність в ньому спеціальних запитань, які мають назву генераторів імен. Генератор імен – це запитання в анкеті, відповідаючи на яке респондент перераховує імена інших осіб (в подальшому аналізі вони розглядаються дослідником як члени мережі), з якими він пов`язаний відношенням певного типу. В дисертаційній роботі детально представлено класифікацію генераторів імен та виявлено особливості будови опитувальних інструментів, що здобули найбільшого поширення в практиці досліджень мереж соціальної підтримки. Зокрема, здійснено порівняльну характеристику (щодо валідності та надійності) таких опитувальних інструментів: 1) комплексного генератору імен Кл.Фішера; 2) генератору імен з одного пункту Р.Барта; 3) SONET (the interview on social networks and social support) - інтерв’ю про соціальні мережі та соціальну підтримку; 4) SNL (social network list) – опитувальника для визначення складу соціальної мережі; 5) SSQ (social support questionnaire) – опитувальника про соціальну підтримку; 6) SS-R (social support resources) – опитувальника з ресурсів соціальної підтримки.
Окремо розглянуто специфіку визначення вибіркової сукупності в дослідженнях соціальних мереж. Зазначено, що в дослідженнях загальних мереж можливою є реалізація двох підходів до визначення меж вибіркової сукупності: реалістичного та номіналістичного (за Д.Ноук та Дж.Куклінскі). Критерієм відбору одиниць вибіркової сукупності при реалістичному підході є критерій взаємної релевантності, при номіналістичному – критерій логічної важливості. Репрезентативність мережевих даних може оцінюватись з точки зору представленості акторів та з точки зору представленості відношень. Другий підхід є більш обґрунтованим щодо методологічних засад мережевого аналізу. В процесі дисертаційного дослідження було виявлено, що за умови застосування вказаного підходу в дослідженнях мереж помилка репрезентативності дуже пов’язана і в багатьох випадках є похідною від помилки вимірювання.
Окремий інтерес в ракурсі визначення специфіки збирання мережевих даних є методики дослідження когнітивної соціальної структури та малого світу (small world). Особливістю досліджень когнітивної соціальної структури є фіксація відношень, що уявляються соціальним актором (респондентом) як такі, що існують між різними членами мережі. Вивчення малого світу (С.Мілграм) спрямоване на виявлення ланцюгів зв’язків між особами. При цьому фіксується не тільки кількість ланок у вказаних ланцюгах, а і характеристики проміжних елементів (тобто інших осіб), що входять до їх складу.
Другий розділ також містить аналіз переваг та недоліків застосування двох технік збирання мережевих даних: техніки вільного пригадування та техніки впізнавання.
У третьому розділі роботи “ мережевих даних” розглянуто методичні аспекти застосування мережевого аналізу в емпіричних соціологічних дослідженнях, визначено пізнавальний потенціал використання мережевих методів в обробці та аналізі соціометричних даних, а також виявлено евристичну цінність глосарію основних понять мережевого аналізу в ракурсі вирішення проблеми поєднання змістовних дослідницьких завдань, сформульованих в рамках прийнятого в соціології понятійно-категоріального апарату, з “мовою” аналізу мережевих даних, характерною рисою якої є її техніко-інструментальне спрямування.
Ефективність застосування методів мережевого аналізу значно підвищується за умови чіткого усвідомлення меж їх використання, при цьому останні можуть задаватися певним класом конкретних дослідницьких завдань, на вирішення яких вони спрямовані Таким чином, інструментальна специфіка застосування методів мережевого аналізу була визначена автором у відповідності до класифікації дослідницьких завдань, розробленої в першому розділі роботи.
Серед основних методів аналізу помітності, як базової характеристики місця розташування актора в соціальній мережі, що дозволяє отримати “вертикальний зріз” (Р.Барт) її структури, розглянуто особливості підрахунку показників центральності, престижності та владності актора в мережі. Окремо представлено особливості аналізу централізації мережі. Застосування методів аналізу помітності спрямоване на вирішення таких класів дослідницьких завдань: 1) визначення ступеня залученості актора до мережевих зв’язків; 2) визначення міри привабливості даного актора для інших акторів мережі; 3) визначення ступеня досяжності актора для інших акторів; 4) визначення ступеня владності актора в мережі, як можливості контролювати потоки ресурсів; 5) аналізу структурної гомогенності мережі.
Методи аналізу згуртованості застосовуються для вирішення наступних дослідницьких завдань: 1) аналіз сили та взаємності зв’язків між акторами, а також досяжності акторів один для одного; 2) визначення меж згуртованих підгруп в мережі; 3) аналіз інтеграції соціальної мережі; 4) аналіз конфігурації згуртованих підгруп, визначення акторів, що мають одночасне входження до різних згуртованих підгруп; 5) порівняльна характеристика акторів, що входять до складу різних згуртованих підгруп; 6) порівняльна характеристика членів згуртованих підгруп з акторами, що не входять до складу згуртованих підгруп. Специфіка аналізу згуртованості в соціальній мережі проявляється в реалізації двох стратегій обробки даних: висхідної та низхідної. В роботі подано детальний аналіз різних видів згуртованих підгруп (клік, n-клік, k-плексів, n-кланів, k-ядра, блоків, l-множин та ін.), що визначаються із використанням вказаних стратегій.
Базовою мережевою характеристикою, що покладена в основу визначення позиційної та рольової структури мережі, є еквівалентність. Розглянуто інструментальні особливості позиційного та рольового аналізу, що застосовуються для вирішення таких класів дослідницьких завдань: 1) визначення позиційної структури шляхом виокремлення соціальних позицій; 2) аналіз відповідності позиційної структури емпіричним даним або певній теоретичній моделі; 3) аналіз зв’язків, що поєднують акторів в мережі; 4) визначення рольової структури мережі шляхом виокремлення та порівняння всіх типів відношень, що зв’язують позиції у структурі мережі; 5) аналіз рольових наборів акторів мережі; 6) аналіз складених відношень у мультиреляційних мережах. Окремо визначено специфіку застосування різних алгоритмів окреслення наборів еквівалентних акторів та розроблено методичні рекомендації по застосуванню методів позиційного та рольового аналізу.
Характеристикою різноманітності зв’язків в мережі, що визначається на рівні окремого актора (тобто ego-мережі), є діапазон. В роботі розглянуто інструментальну специфіку застосування методів аналізу діапазону у відповідності до окреслених класів дослідницьких завдань: 1) визначення розміру ego-мереж, що є складовими частинами загальної мережі; 2) визначення показників щільності ego-мережі; 3) вивчення оточення ego, що передбачає визначення зв’язків в парах акторів, які складають ego-мережу, а також окреслення кола акторів, що входять до складу ego-мереж акторів, які зв’язані з даним ego; 4) аналіз локальних властивостей розташування ego у власній ego-мережі, зокрема його досяжності та посередницького розташування.
Посередництво характеризує міру свободи, яку має актор у переслідуванні власних інтересів. В даному сенсі актор є вільним настільки, наскільки він пов’язаний з іншими акторами, що є дезорганізованими (наприклад, не згуртованими) і тому можуть діяти один проти одного, а це, в свою чергу, звільняє вказаного актора від їх примушення. Методи аналізу посередництва застосовуються в дослідженнях мереж з метою: 1) визначення акторів, що займають посередницьку позицію в мережі, та визначення видів посередництва; 2) визначення ступеня ненадлишковості та ефективності контактів в ego-мережах; 3) дослідження обмеження або залежності акторів від зв’язків в їх ego-мережах.
Враховуючи те, що більшість понять мережевого аналізу, розглянутих у роботі, є новими для тезаурусу вітчизняної соціологічної науки, автором був підготовлений глосарій основних понять мережевого аналізу та виявлено зв’язки між поняттями глосарію та базовими теоретичними концептами, окресленими у першому розділі. Також доведено наявність значного евристичного потенціалу застосування методів мережевого аналізу в дослідженнях таких соціальних явищ та процесів: соціальної інтеграції та стратифікації, соціального контролю і автономії, соціального конфлікту, соціальної дифузії та мобільності.
Зважаючи на поширеність використання методів мережевого аналізу в дослідженнях міжособистісних стосунків у малих групах, окрему увагу було приділено евристичній цінності застосування методів аналізу помітності, згуртованості, еквівалентності, діапазону та посередництва в обробці соціометричних даних. На конкретному емпіричному матеріалі продемонстровано особливості обчислення та інтерпретації широкого спектру мережевих показників. Із застосуванням алгоритму позиційного аналізу CONCOR на основі навантаженої матриці (генерованої з трьох соціоматриць, що були побудовані за критеріями “довіра”, “допомога”, “розкутість у контактах/зниження самоконтролю”) було визначено структуру дружніх стосунків в малій групі. Для виявлення ядра групи та визначення особливостей зв’язків між позиціями застосовувались методи аналізу згуртованості. Дослідження потенціалу використання ресурсів, що забезпечуються ego-мережами членів групи, проводилось із застосуванням методів аналізу діапазону та посередництва. Обробка даних здійснювалась в пакеті комп’ютерних програм аналізу мережевих даних UCINET (С.Боргатті, М.Еверетт, Л.Фрімен). Окремо було визначено структуру міжособистісних стосунків за критерієм “компетентність”. Застосування методів аналізу помітності, діапазону, посередництва та згуртованості дозволило виявити додаткові важливі аспекти функціонування групи з урахуванням зв’язків по отриманню консультацій з навчання.
Аналіз когнітивної соціальної структури (КСС) малої групи проводився за трьома критеріями: “авторитетність”, “компетентність”, “довіра”. Дані по КСС були співставлені (за характеристиками помітності розташування акторів в мережі) з відповідями на традиційні соціометричні питання за тими ж самими критеріями. Окремо було обчислено показники престижності та центральності за звичайними соціометричними даними та даними по КСС. Із застосуванням кореляційного аналізу було отримано такі результати: зі збільшенням ступеня інтимності відношення, за яким будується КСС, спостерігаються більші викривлення в індивідуальних оцінках значущості розташування акторів в мережах. Так, за відношенням, що в більшій мірі характеризує формальні стосунки в групі (визначені за критерієм “авторитетність”), таких викривлень майже не спостерігалося, в той же час, за відношенням, що вимагає ретельнішої уваги до тонкощів персональних стосунків (визначені за критерієм “довіра”), була зафіксована значна невідповідність між КСС та звичайними соціометричними даними.
Висновки
В дисертаційній роботі розроблено комплексний системний підхід до визначення пізнавального потенціалу, теоретико-методологічних засад та методико-інструментальної специфіки застосування мережевого аналізу в соціології. На сучасному етапі розвитку соціологічної науки мережевий аналіз розглядається як комплекс дослідницьких засобів, що дозволяють вивчати різні типи соціальних структур, які на операціональному рівні фіксуються у вигляді сталих мережевих моделей.
Базовими теоретичними концептами, що визначають основні мережеві характеристики, є “помітність”, “згуртованість”, “еквівалентність”, “діапазон” та “посередництво”. В процесі аналізу соціальної мережі увага дослідника може бути зосереджена на трьох об’єктах: окремому акторі, зв’язках між акторами та структурі мережі в цілому.
Вивчення соціальних мереж відбувається в рамках двох загальних дослідницьких стратегій: досліджень егоцентричних мереж та досліджень загальних мереж. Означені стратегії є визначальними щодо окреслення меж вибіркової сукупності, вибору методів збирання інформації та обґрунтування вибору методів аналізу здобутих даних. Застосування різних стратегій також обумовлює відмінності в підходах до оцінки репрезентативності мережевих даних. Однією з визначальних особливостей збирання даних в дослідженнях мереж є застосування спеціальних запитань в опитувальному інструменті, що мають назву генераторів імен. Розглянуто методичні аспекти складання опитувального інструментарію в дослідженнях егоцентричних соціальних мереж та здійснено порівняння стандартизованих опитувальників, що були застосовані в практиці мережевих досліджень.
В роботі проаналізовано різні класифікації методів мережевого аналізу. В емпіричних дослідженнях соціальних мереж запропоновано використання трьох груп методів аналізу: 1) формальних методів, що ґрунтуються на математичній теорії графів і спрямовані на отримання описової інформації про соціальну мережу; 2) методів дескриптивної статистики, що застосовуються для вивчення розподілів мережевих характеристик; 3) методів статистики виведень, метою застосування яких є перевірка статистичних гіпотез про структуру мережі та ймовірність невипадковості отриманої мережевої характеристики чи конфігурації зв’язків. В якості критеріїв обґрунтування вибору методів мережевого аналізу в конкретних дослідженнях розглядаються: а) рівень аналізу, б) аналітичний підхід, в) характер дослідницьких завдань, г) дослідницька стратегія.
В процесі проведення дисертаційного дослідження було здійснено серію методичних експериментів, в ході яких виявлено пізнавальний потенціал застосування методів аналізу помітності, діапазону, посередництва, згуртованості та еквівалентності в обробці соціометричних даних. Зважаючи на новизну наукової термінології, що залучається до вітчизняної соціології, автором було підготовлено глосарій основних понять мережевого аналізу, що, як вбачається, сприятиме підвищенню інтересу українських соціологів до мережевих досліджень та матиме наслідком збільшення кількості емпіричних досліджень соціальних мереж. |
