ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

Актуальність теми дослідження. Після здобуття Україною незалежності почалось створення системи нового українського законодавства. Вагомим етапом цього процесу стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка підсумувала тривалий конституційний процес. У 2001-2004 роках були оновлені основні кодифіковані акти України. Після періоду становлення законодавства закономірно мав розпочатись період його стабілізації. Проте, законодавство продовжує суттєво змінюватись.

Змінність, як ознака законодавства, що розвивається, набула деструктивного характеру для законодавства України. Нестабільність закону негативно впливає на рівень правосвідомості громадян, адже утруднює можливість вивчення законодавства та знижує повагу до закону як важливого елементу законності. Нестабільність законодавства заважає також входженню України до міжнародного правового простору, адже постійно змінюване національне законодавство важко адаптувати до міжнародних стандартів. Звідси, до прикладу, виникають перепони для інтеграції України до міжнародних організацій (Європейського Союзу, НАТО тощо), а також стримується надходження іноземних інвестицій в Україну.

Це свідчить про необхідність та доцільність наукової розробки проблеми забезпечення стабільності закону в Україні.

Досягнення стабільності закону значно розвантажить роботу Верховної Ради України як законодавчого органу, дозволить народним депутатам України більше часу приділяти розгляду законодавчих ініціатив, дасть можливість у повній мірі втілити наукові підходи до законотворення. Стабільність законодавства дозволить суб’єктам права більш повно знати і захищати свої права, поверне довіру до закону тощо.

Дослідження явища стабільності закону доцільно починати з вивчення закону та процесу його створення, оскільки саме на цьому етапі законодавцем створюються умови для забезпечення стабільності закону або ж підстави для його швидкої зміни.

Забезпечення стабільності закону відіграє також значну роль у можливості прогнозування розвитку законодавства. Саме стабільність законодавства є необхідною умовою його подальшого системного розвитку та удосконалення.

Серед вітчизняних дослідників, які зробили вагомий внесок у розробку питань, пов’язаних з теорією закону, потрібно відзначити таких відомих вітчизняних вчених: М. Гуренко, В. Журавського, А. Зайця, О. Зайчука, М. Козюбру, О. Копиленка, Л. Кривенко, Є. Назаренко, Н. Оніщенко, В. Погорілка, О. Скрипнюка, Ю. Шемшученка, а також І. Билю, С. Бобровник, О. Богініча, А. Грищенка, Г. Дутку, І. Осику, А. Ткачука та ін.

Ці питання досліджували також відомі російські та іноземні вчені: С. Алексєєв, І. Баскова, Р. Бержерон, С. Іванов, В. Казимирчук, А. Каюмов, Д. Керимов, В. Кудрявцев, О. Лукашева, О. Лук’янова, О. Міцкевич, С. Поленіна, М. Сільченко, О. Сирих, Ю. Тихомиров, Г. Хубуа, Т. Худойкіна, Г. Чернобель, А. Шляпочников та ін.

Попри достатню наукову розробку поняття закону та законодавчого процесу, проблематика стабільності закону в Україні окремо не досліджувалась. В працях згаданих вчених знайшли відображення лише окремі аспекти стабільності закону. Зокрема, стабільність закону зазначалась як складова якості закону. Проте, залишились невизначеними поняття стабільності закону, умови створення стабільного закону, а також правові та позаправові чинники впливу на стабільність закону.

Враховуючи вищезазначене, можна вважати, що обрана тема дослідження є актуальною як з точки зору теорії права, так і з точки зору вироблення рекомендацій по вдосконаленню законодавчого процесу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до плану наукових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України і є складовою частиною наукових тем відділу теорії держави і права: «Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України» (номер державної реєстрації 0102U001597), «Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод особи і громадянина в Україні» (номер державної реєстрації 0104U007590).