СТАН ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ У ХВОРИХ НА МУКОВІСЦИДОЗ ЗАЛЕЖНО ВІД АСОЦІАЦІЇ ФЕНОТИП-ГЕНОТИП

Короткий зміст

Матеріали та методи дослідження. Диференціальну діагностику МВ проведено у 480 пацієнтів, 360 пацієнтів скеровано для проведення потового тесту. Молекулярно-генетичні дослідження мутацій гена ТРБМ проведено у 135 пацієнтів. На основі типової клінічної картини, підвищеного рівня хлоридів у потовій рідині а також змін, виявлених в алелях гена ТРБМ, діагноз МВ верифіковано у 96 пацієнтів віком від 1-го місяця до 25 років, медіана віку – 7,5 років. Осіб чоловічої статі було 50 (52,08%), жіночої — 46 (47,92%). Сім хво­рих вибули з-під нагляду після першого візиту і встановлення діагнозу. Отже, під моніторинговим спос­тереженням за період із 1995 по 2006 рік у Львівському Центрі на­дання медичної допомоги хворим на МВ перебували 89 пацієнтів. З них померло 13 (13,4%) хворих – 9 (69,2%) дівчат і 4 (30,8%) хлопців. Група проспективного дослідження функціонального стану ПЗ налічувала 76 хворих на МВ. З метою визначення ЗСНПЗ вимірювання ФЕ-1 проведено у 76-ти хворих на МВ. Групи порівнян­ня складалися із 33 практично здорових дітей і 21 хворого на целіакію з клінічними проявами синдрому мальабсорбції.

ДНК виділяли із лейкоцитів периферичної крові. Використовувався метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) в автоматич­ному режимі на термо­циклері “Терцик” (“ДНК-техно­логия”, Росія). Використовувались ендонуклеази рестрикції, олігонук­леотидні праймери і термостабільна Taq-полімераза (“Fer­mentas”, Вільнюс, Литва). Залежно від типу досліджуваних мутацій, аналіз про­дуктів ПЛР проводився шляхом електрофорезу в агарозному або поліак­ри­ла­мідному (недена­туруючому та денатуруючому) гелях, для детекції мутацій застосовувались метод рестрикійного аналізу продуктів ПЛР, гетеро­дуплексний аналіз, делеційний аналіз, секвенаційні дослідження.

Потовий тест виконувався методом електрофорезу з пілокарпіном за Gibson & Cook (1958). Використовували апарат «Поток». Позитивним тест вва­жа­ли при встановленні концентрації іонів хлору понад 60 мекв/л, сумнівним – при 40-60 мекв/л, негативним – менше 40 мекв/л.

З метою проведення моніторингового спостереження за станом здоров’я хворих використовували ряд загальноприйнятих лабо­раторних методів обсте­жень (загальний аналіз і біохімічне дослід­ження кро­ві). Усі лабораторні методики були механізовані і виконувалися на уні­версальних біохімічних ана­лі­заторах Autolab фірми Boehriger mannhein (Італія-Німеччина, 1997) за загаль­но­прий­ня­тими правилами. Для контролю за адек­ватністю замісної терапії пан­кре­­а­тичними ферментами (ПФ) проводили копро­логічне обстеження мето­дом ви­з­на­чення жиро­вих крапель у випорожненнях.

Діагностика целіакії здій­снювалася за допомогою серологічних досліджень (рівня антиглютенових антитіл класів IgA та IgG, Endomysium IgA антитіл (EMA) методом імуно­ферментного аналізу (ІФА). Антиглютенові антитіла визначалися в імунологічній лабо­раторії ЛОДСКЛ імуноферментним методом, визначення ЕМА — в лабораторії д-ра Рюдгера (Me­dizinish-diagnostische Institut, Berlin). Виконувалося гістологічне дослід­ження біоптатів сли­зової оболонки дванадцятипалої кишки (лабораторія кафед­ри патологічної анатомії ЛНМУ ім. Данила Галицького).

Рівень ФЕ-1 визначали за допомогою імуноферментного аналізу ELISA з ви­користанням моноклональних антитіл до людської еластази-1 (ScheBo-Tech, Gissen, Germany) в Українсько-німецькому гастроентероло­гіч­ному центрі (м. Київ, к.мед.н. Парунян Л.М). За міжнародними стан­дартизованими показ­ни­ка­ми, нормаль­ним рівнем еластази-1 у калі вважають рівень 200 мкг/г калу і ви­ще; 100-200 мкг/г вказують на легкий, 50-100 на середній і менше 50 мкг/г на важ­кий ступінь ЗСНПЗ.

Важкість перебігу захворювання оцінювалась за шкалою Швахмана–Куль­­чицького. При кожній госпіталізації проводили визначення рівня глюкози плазми (ГП) і щопівроку – глюкозо-толерантний тест (ГТТ). Крите­ріями пору­шень ГТТ вважали: 1) через 2 год. після навантаження глюкозою рі­вень ГП не знижувався до норми – порушення толерантності до глюкози; 2) після наван­таження не спостерігалося підвищення ГП – “плоский” тип глюкозо-толе­рантної кривої розглядався як показник порушення процесів всмоктування на рівні тон­кої кишки.

Ультразвукове обстеження ПЗ та інших внутрішніх органів проводилося 2 рази на рік з профілактичною метою і при кожній гос­піталізації. Визначалися розміри, ехогенність паренхіми, струк­тура, діаметр головної протоки ПЗ. Спірометрія і спірографія вико­нува­лися з метою оцінки функції зов­нішнього дихання на апараті “Супер Спіро”, Micro Medical Ltd., England.

З метою вивчення мікробного пейзажу харкотиння у хворих на МВ проводився збір матеріалу проводився методом відсмоктування у стерильні вакутайнери або мазком стерильними тампонами із задньої стінки глотки. Дослідження проводилися в бактеріологічній лабораторії ЛОДСКЛ.

Отримані результати обробляли за допомогою пакету програм “STATISTICA FOR WINDOWS 5.0” (Statsoft, USA). Рангові і параметричні по­казники порівнювали за допо­могою критерію Манн-Вітні. Для визна­чення зв’язку між якісними характеристиками застосовували критерій χ² Пірсона (точ­ний критерій Фішера у випадку таблиць 2х2). Для з’ясування коре­ля­тивних зв’яз­ків між параметричними або ранговими показниками визначали рангову ко­реляцію (критерій τ Кендалла) унаслідок негаусівського характеру їх роз­по­ді­лу.