У вступіобґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження для сучасної історико-педагогічної науки в Україні; визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання; окреслено методи здійснення наукового пошуку; охарактеризовано джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів; вказано шляхи їх апробації.
У першому розділі – „Передумови становлення та розвитку комерційної освіти в Західній Україні ХІХ ст.” – розглянуто та проаналізовано стан дослідженості проблеми; уточнено сутність поняття «комерційна освіта» з позицій сьогодення; виявлено складність і суперечливість процесу становлення комерційної освіти, її тісний взаємозв’язок з поступом загального шкільництва та розвитком ринкових відносин краю.
Комерційну (торгову) освіту вважаємо динамічною системою знань, психолого-педагогічних методів і технологій, яка скерована на вивчення різних аспектів товарно-грошових відносин: економічних, облікових, правових, товарознавчих, логістичних тощо. Її мета – задоволення потреб суспільства в робочій силі необхідної кваліфікації для здійснення ефективної комерційної діяльності у торговельній галузі. Цінність такої освіти визначається передовсім її здатністю формувати практичні навички реалізації товарознавчо-комерційних завдань у процесі товарообігу (від асортименту і якості товарів до товаропросування – від виробника до кінцевого споживача) та вміння приймати рішення, здійснюючи адміністративні та операторські функції. Важливою особливістю, що сприяє успіху комерційної освіти, є поєднання теоретичних і практичних форм та методів навчання задля формування знань, умінь, навичок, а також професійної компетентності фахівця.
У ході дослідження вивчено і проаналізовано передумови становлення і розвитку комерційної освіти в Західній Україні, серед яких виділено: економічні (залучення до зовнішньої та транзитної торгівлі, відкриття фінансово-банківських установ, нарощування товарно-грошових відносин, розширення асортименту товарів); суспільно-політичні (потреба у комерційно-освічених діячах торговельної галузі, активність населення щодо розвитку системи освіти, усвідомлення суспільством корисності фахового шкільництва); правові (зміцнення законодавчої бази комерційної освіти); демографічні (зростання кількості населення, ріст міст і сіл) та культурні чинники (видання часописів, відкриття читалень, піднесення рівня культури та просвіти населення західноукраїнських земель культурно-освітніми товариствами). Водночас розвиток комерційного шкільництва на досліджуваних територіях був обмеженим через політику денаціоналізації та деіндустріалізації, залежність від законодавчої бази, загальної та професійної систем освіти Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії.
Вивчення архівних матеріалів, науково-педагогічної, соціально-економічної, історичної літератури, періодики регіону доводить, що існувала суперечність між потребою суспільства у фахівцях економічно-торговельної галузі та реальними можливостями їх підготовки.
У другому розділі – „Роль та значення комерційних навчальних закладів у системі освіти в Західній Україні ХІХ ст.” – розглянуто діяльність реальних шкіл та їх роль у підготовці фахівців з торгівлі у ХІХ ст.; з’ясовано місце комерційних навчальних закладів у структурі системи освіти в досліджуваний період; проаналізовано правові засади функціонування торгових шкіл, а також особливості управління ними; охарактеризовано організаційно-методичні аспекти навчально-виховного процесу; простежено формування фахових торгових шкіл для жінок; розкрито діяльність культурно-освітніх товариств у напрямі поширення та популяризації комерційних знань.
Досліджено, що на початку ХІХ ст. на противагу класичній освіті виникли реальні школи, в яких більша увага приділялася природничо-математичним дисциплінам, вивченню сучасних мов, застосуванню теоретичних відомостей у практичному житті. Залежно від місця розташування реальні школи мали відповідне фахове спрямування. Географічне положення і наявність торгових шляхів сприяли залученню західноукраїнських земель до зовнішньої та транзитної торгівлі, а отже, більшість реальних шкіл тут мали виразний комерційний напрям. Закінчення нижчої реальної школи давало можливість людині займатися практичною торговою діяльністю, вищої – вступу до технічних і комерційних вищих навчальних закладів. Такі заклади поступово набували популярності серед населення, тому на кінець ХІХ ст. у Галичині функціонувало 11 реальних гімназій і 14 реальних шкіл, на Буковині – 4 реальні гімназії і 1 реальна школа, Закарпатті – 1 реальна гімназія і 1 реальна школа, що становило близько 40% від усієї кількості середніх навчальних закладів регіону. На Закарпатті реальну освіту надавали і горожанські школи, які займали проміжне місце між початковими та середніми загальноосвітними закладами.
Активний розвиток індустріального суспільства, зміцнення транспортно-економічних зв’язків, розширення сфери торговельних відносин зумовили потребу в організації фахових, зокрема комерційних навчальних закладів.
Визначаючи місце комерційних навчальних закладів (КНЗ) у системі освіти ХІХ ст. на західноукраїнських землях, нами з’ясовано, що вони були розраховані насамперед на тих, хто вже займався торговою або спорідненою діяльністю і хотів поглибити свої знання, а також на тих, хто мав на меті працювати в комерційній сфері. Більшість із цих навчальних закладів у досліджуваний період належали до середніх фахових шкіл.
Установлено, що на початку ХІХ ст. перші навчальні заклади торгівлі підпорядковувалися органам релігійної влади – консисторіям, з якими адміністрація школи узгоджувала розклад навчальних предметів, розподіл годин, розв’язувала питання викладацького персоналу, проведення іспитів, оплати праці тощо. З 1848 р. найвищий нагляд над системою шкільництва перейшов до Міністерства віросповідань і освіти. Шкільний закон 1868 р. передбачав підпорядкування шкіл світським шкільним органам, на західноукраїнських теренах – Крайовим шкільним радам (КШР). Вони поширювали свою діяльність як на загальноосвітні, так і фахові, зокрема торгові школи.
З’ясовано, що робота кожного комерційного навчального закладу розпочиналася зі складання статуту, який затверджувала КШР. У ньому зазначалися мета і цілі навчання, структура навчального закладу, його підпорядкування, фінансування, навчальний план, обов’язки керівних органів та вчителів, особливості здійснення навчально-виховного процесу. Зміни до статутів вносили лише з дозволу КШР, яка попередньо узгоджувала їх з Міністерством віросповідань і освіти Австро-Угорщини.
Крім Міністерства віросповідань і освіти Австро-Угорщини та Крайових шкільних рад, участь в управлінні торговими школами також брали міська рада, кураторія і шкільна комісія. До складу кураторії, яку очолював голова міста або його заступник, входили: п’ять членів міської ради, один представник торгово-промислової палати, референт зі шкільних справ, інспектор округу міських народних шкіл, два представники від спілки комерсантів і промисловців, директор торгової школи. Шкільна комісія, яку очолював директор торгової школи, складалася з викладачів цього навчального закладу, членів міської ради та торгової палати. Обов’язки кожного з цих управлінських органів чітко регламентувалися статутами комерційних шкіл
