Сташенко Виталий Юрьевич СТРАТЕГИЧЕСКОЕ УПРАВЛЕНИЕ ЗЕМЕЛЬНЫХ РЕСУРСОВ НА РЕГИОНАЛЬНОМ УРОВНЕ
Тип:
Автореферат
Короткий зміст:
У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, вказано її зв’язок із напрямами досліджень Національної академії; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; наведено інформацію про їх упровадження й апробацію, особистий внесок здобувача, публікації за темою дисертації, її структуру та обсяг. У першому розділі – “Теоретичні та методологічні засади стратегічного управління земельними ресурсами” – проведено системний огляд наукових джерел щодо визначення сутності земельних ресурсів як об’єкта управління, методологічних засад стратегічного управління земельними ресурсами та світового досвіду управління земельними ресурсами в контексті можливості його застосування в Україні. З метою науково-теоретичного обґрунтування необхідності і доцільності єдиного трактування термінів і понять, що використовуються в галузі управління земельними ресурсами, розглянуто змістову сутність термінів “земельні ресурси” та “земельні відносини”. У широкому розумінні “земельні ресурси” – це складне поняття, до якого умовно можна застосувати визначення “природно-соціальне” утворення, що характеризується ознаками просторового та інтегрального ресурсу, а також є об’єктом господарської діяльності і розселення, визначає екологічні умови життя людей. Уточнено та розширено дефініції таких понять, як “територія”, “територіальні ресурси”, “земля”, “земельна ділянка”, “землекористування”, “об’єкт нерухомого майна”, які використовуються в містобудівній, землевпорядній, географічній, економічній та юридичній сферах і галузях. Це дає підстави розглядати ці поняття з позиції синонімічності й взаємозв’язку, сприяє системному застосуванню, установленню співвідношення між ними та їх уніфікації. Стосовно землі як об’єкта управління доведено, що на кожному етапі конкретних історичних, соціальних та економічних умов формується адекватна система управління, в якій одночасно зосереджується попередній досвід, який з різною динамікою доповнюється новими й новітніми управлінськими надбаннями. У цьому зв’язку проведено дослідження становлення та розвитку системи державного управління земельними ресурсами на кожному етапі людської історії, що дало змогу визначити тенденції й закономірності її сьогоденного функціонування та напрями розвитку. Доведено, що процеси формування та реалізації сучасної державної земельної п олітики с лід р озглядати в р амках с учасної к онцепції управління 8 системами різного рівня (країни – регіону – населеного пункту – організації) – концепції стратегічного управління. Обґрунтовано необхідність застосування в процесі формування та реалізації сучасної державної земельної політики концепції стратегічного управління. Через існування різних підходів і недостатньо чітке визначення результатів стратегічних розробок, що знижують якість управління, у дослідженні уточнено понятійно-категорійний апарат стратегічного управління. У результаті проведеного узагальнення методологічних підходів до стратегічного управління запропоновано загальну технологію здійснення стратегічного управління земельними ресурсами на регіональному рівні, що відображає процес вироблення та забезпечення практичного впровадження регіональними органами влади комплексу заходів регулюючого і стимулюючого характеру щодо володіння, користування, розпорядження, охорони та відтворення земель регіону в довгостроковій перспективі з урахуванням внутрішніх потреб і зовнішніх чинників функціонування регіону. Світовий досвід показує, що в процесі розвитку суспільних відносин, удосконалення механізмів взаємного узгодження інтересів у різних країнах, за безумовного збереження докорінних прав приватної власності на землю та її оренди, були вироблені певні процедури державного і громадського регулювання земельних відносин з метою врахування суспільних інтересів. Використовуючи світовий досвід, в Україні доцільно запровадити комплексний підхід до регулювання земельних відносин, який забезпечив би прискорення науково-технічного прогресу в аграрній сфері. Слід сформувати ефективну систему регулювання земельних відносин у контексті забезпечення сталого землекористування. У другому розділі – “Стратегічний аналіз використання земельних ресурсів регіону (на прикладі Київської області)” – здійснено оцінку стану земельного фонду області та визначено динаміку його змін, проведено аналіз ключових факторів впливу на використання її земельних ресурсів, а також визначено сильні і слабкі сторони, можливості й загрози щодо використання земельних ресурсів Київської області. У процесі дослідження встановлено, щ о о станнім часом у земельному фонді Київської області відбуваються суттєві структурні зміни, зокрема в розподілі земель по видах угідь. Такі зміни зумовлені здійсненням заходів щодо ґрунтозахисної контурно-меліоративної організації територій, трансформації структури сільськогосподарського виробництва, рекультивації земель, забруднених радіонуклідами. Для Київської області як переважно аграрного регіону структуризація землекористування, вибір форм господарювання, організації і спеціалізації виробництва, його кінцеві економічні результати залежать від специфіки природної основи використання землі, розселення та соціально-психологічних особливостей населення, яке тут проживає, урбанізації, рівня соціально-економічного розвитку, історичних традицій, економіко-географічного положення. Важливим фактором, який зумовлює зміни структури землекористування в області, є радіаційне забруднення території внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вказане сформувало 9 особливості регіонального використання й охорони земель. Наведені характерні особливості земельного фонду Київської області розглядаються як передумова та інформаційна база для проведення стратегічного аналізу ефективності використання земельних ресурсів області в контексті запровадження методології стратегічного управління. З метою врахування впливу ключових факторів на використання земельних ресурсів Київської області здійснено ретроспективний аналіз соціально-економічного розвитку області у зіставленні з основними показниками по Україні в цілому. Визначені основні тенденції екосоціоекономічного розвитку області знайшли використання у процесі виявлення впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на стан використання земельних ресурсів області. Визначено, що під час формування та запровадження стратегічного управління земельними ресурсами регіону в рамках просторового соціально- економічного розвитку України слід використовувати PESTLIED-аналіз. Проведений аналіз впливу потенційних зовнішніх чинників на використання земельних ресурсів Київської області дав підстави виділити основні тенденції за такими компонентами: політичними, економічними, соціальними, технологічними, правовими, міжнародними, екологічними та демографічними. Доведено, що для якісного проведення стратегічного аналізу використання земельних ресурсів Київської області, SWOT-аналізу повинен передувати комплексний аналіз використання земель області. Сформульовано основні причини, що стримують подальший розвиток ринкових земельних відносин і завершення земельної реформи в області. Визначено, що інструментарій SWOT-аналізу є досить інформативним для дослідження перспектив та потенційних небезпек в економічній, екологічній та соціальній сферах суспільних відносин щодо управління земельними ресурсами з урахуванням просторових особливостей об’єкта аналізу. Запропоновано систему чинників, що характеризують стан використання земельних ресурсів регіону з урахуванням просторових, економічних, екологічних та соціальних аспектів у контексті забезпечення збалансованого використання, відтворення та охорони потенціалу земельних ресурсів на регіональному рівні. Запропонована система якісних та кількісних показників застосовувалась під час проведення SWOT-аналізу управління використанням земельних ресурсів Київської області, результати якого можуть бути застосовані для вибору певного варіанта стратегії залежно від комбінації елементів SWOT-аналізу та виявленими між ними зв’язками із застосуванням методу SWOT-матриці. Зазначено, що результати застосування PESTLIED-аналізу та SWOT-аналізу необхідно розглядати як одну із складових інформаційно- аналітичного забезпечення стратегічного управління, які виступають основою для стратегічного вибору – формулювання стратегічних та операційних цілей розвитку на довгострокову перспективу. У третьому розділі – “Напрями запровадження стратегічного управління земельними ресурсами на регіональному рівні” – обґрунтовано 10 типові стратегічні цілі управління земельними ресурсами на регіональному рівні, запропоновано концептуальну модель механізмів забезпечення формування та здійснення стратегічного управління земельними ресурсами регіону, а також надано пропозиції щодо вдосконалення організаційної структури регіональних органів управління земельними ресурсами. У процесі дослідження визначено, що реформування земельних відносин на сучасному етапі потребує запровадження нової парадигми розвитку земельних відносин та управління земельними ресурсами – сталого землекористування як органічної складової сталого розвитку економіки. Така парадигма полягає в гармонізації процесу еволюційного розвитку природи і суспільства (за активної участі населення), створення оптимальних умов для ефективного землекористування, недопущення подальшої деградації земель, забезпечення здорової життєдіяльності на землі нинішніх і наступних поколінь. Це вимагає підходити до регулювання земельних відносин та управління земельними ресурсами системно, на комплексній основі, що потребує поєднання існуючих механізмів, методів, рамок і процесів для полегшення такого комплексного розгляду. Доведено, що підвищення ефективності використання земельних ресурсів пов’язується з необхідністю запровадження комплексного підходу в контексті застосування методології стратегічного управління земельними ресурсами на регіональному рівні. На основі проведеного стратегічного аналізу управління земельними ресурсами на прикладі Київської області запропоновано п’ять основних типових стратегічних цілей управління земельними ресурсами та розвитку земельних відносин на регіональному рівні на найближчу перспективу. Акцентовано, що зазначені типові цілі можливо застосовувати в процесі стратегічного управління для тих регіонів, що мають наближені до Київської області просторові, економічні, соціальні та екологічні характеристики. Доведено, що процес удосконалення управління земельними ресурсами та розвитку земельних відносин в Україні потребує наукового обґрунтування механізмів їх розвитку, що передбачає визначення та конкретизацію набору інструментів і методів здійснення заходів, спрямованих на раціональне землекористування та охорону природно-ресурсної сфери. На підставі системного аналізу механізмів, інструментів та методів управління земельними ресурсами відповідно до положень сталого розвитку розроблено концептуальну модель механізмів забезпечення формування та здійснення стратегічного управління земельними ресурсами регіону (рис. 1). Запропонована концептуальна модель поєднує групи організаційно- правових, інституціональних, фінансово-економічних та інноваційних механізмів державного управління із встановленим набором інструментів і підходів, спрямованих на забезпечення збалансованого й гармонійного використання, відтворення та охорони потенціалу землі. Визначені механізми являють собою інтегровану сукупність, систему, вони тісно взаємопов’язані, проте зберігають своє індивідуальне значення і спрямовані на забезпечення збалансованого й гармонійного використання, відтворення та охорони потенціалу землі.
