СТИЛІСТИЧНА ТРАНСПОЗИЦІЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (КОДИФІКАЦІЙНИЙ АСПЕКТ)

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено джерельну базу, наукову новизну роботи, окреслено теоретичне і практичне значення одержаних результатів і представлено форми їх апробації.  

У першому розділі “Теоретичні засади вивчення процесу стилістичної транспозиції лексики” схарактеризовано іманентні ознаки загальнолітературної і термінологічної норми; проаналізовано особливості вивчення процесу стилістичної транспозиції термінолексем у сучасному мовознавстві; обґрунтовано вибір кодифікаційної практики як джерельного матеріалу для дослідження зміни стилістичного статусу лексичних одиниць у синхронії та діахронії.

Засадничим для нашого дослідження є поняття мовної норми. З огляду на статус української термінології як специфічної підсистеми в складі лексико-семантичної системи літературної мови очевидним є взаємозв’язок термінологічної норми і норми загальнолітературної.  Ця діалектична єдність реалізовується у спільній для них категорії літературної мови, однією з головних ознак якої є наявність спектра функціональних стилів. Функціональні стилі української мови обслуговують різноманітні сфери сучасного соціуму. Спеціальна лексика всіх суспільних галузей акумулюється в одному зі стилів літературної мови – науковому. Відповідно терміни належать до одного стильового різновиду літературної мови – до наукового стилю, який, як і інші стилі літературної мови, є предметом вивчення стилістики. Норма – у стилістиці та в термінології – це певний еталон, взірець. Загалом різноманітні концепції сутності норми в зарубіжній та вітчизняній лінгвістиці ґрунтуються на ідеях Празької школи. Представники Празького лінгвістичного гуртка визначали однією з основних характеристик норми літературної мови стилістичну диференціацію, яку тлумачили як поділ лексики на дві великі групи: стилістично нейтральну лексику (або міжстильову) та стилістично забарвлену лексику. Другою концептуальною ознакою норми, за теорією празьких мовознавців, вважається її кодифікованість.

Складність і багатоаспектність розуміння термінологічної норми мотивується подвійною природою самої термінології, яка, з одного боку, є частиною загальнолітературної мови, а з іншого – характеризується певною спеціалізацією, належністю її до конкретної сфери функ-ціонування. Нормативний термін – це мовна одиниця, яка є компонентом спеціальної класифікаційної системи (логічний аспект нормування) і на рівні дефініції реалізує симетрію “мовний знак (слово) – поняття” (понятійний рівень норми), а також відповідає орфоепічній, акцен-туаційній, лексичній, граматичній, орфографічній нормі. До основних критеріїв нормативності належать: 1) системність; 2) понятійна співвіднесеність; 3) дефінітивність; 4) відповідність національній системі мови. Додатковими є критерії контекстуальної стабільності, однозначності, стислості й точності, стилістичної нейтральності. Термінологічна норма становить синтез її відповідності загальнонаціональній мові і функціо-нальному навантаженню в терміносистемі. Осмислення ознак загально-літературної і термінологічної норми є підґрунтям для студіювання стилістичної транспозиції термінологічних одиниць у сучасній українській літературній мові.

Термін транспозиція (від латинського transpositio – перестановка) використовуємо в значенні “зміна позицій”. Стилістичну транспозицію визначаємо як зміну місця певної лексичної одиниці в лексико-семантичній системі літературної мови. Стилістична транспозиція термінологічної лексики (зміна стилістичного статусу термінів, нейтралізація їхнього терміностатусу, стилістична переорієнтація) – це перехід термінолексем або окремих термінологічних значень до загальновживаного лексичного фонду.

Необхідна умова термінологічного статусу лексичної одиниці – наявність дефініції. Дефініція – це точне наукове визначення, що складається із певного набору специфічних ознак, які відображають наукове поняття і репрезентують його зміст. У процесі транспозиції поняття із спеціальної системи в систему загальних понять дефініція виконує роль своєрідного “лакмусового папірця”, оскільки термін може розривати зв’язки зі своєю терміносистемою у разі вилучення певних складників дефініції. Дослідники (Н. Непийвода, Т. Панько, Г. Мацюк, Л. Симоненко, А. Крижанівська та ін.) трактують детермінологізацію як процес, що визначається не лише зміною сфери використання терміноодиниць, але й рівнем розуміння семантики термінів мовцями-неспеціалістами, чим підтверджують доцільність аналізу дефінітивної характеристики для встановлення статусу мовної одиниці. Під час стилістичної транспозиції термінологічної одиниці відбувається зміна контексту функціонування зі спеціального на неспеціальний. Реалізація термінолексеми в неспеціальному контексті зумовлена індивідуально-авторським використанням спеціального слова, що залежить від особливостей ситуації спілкування, мети висловлювання, яка є оказіональною в кожному конкретному випадку. Коли термін поширюється в неспеціальних контекстах, перш за все змінюється його призначення називати спеціальне поняття, що спричиняє трансформацію змістового наповнення. Загалом детермінологізація – процес лінійний, послідовний, який членується на певні стадії, етапи. Спочатку термін виходить за межі своєї терміносистеми і використовується в неспеціальному контексті в прямому значенні для стилістичного маркування висловлювання. Ця стадія функціонування терміна передбачає реалізацію неповного складу його компонентної структури, що названа дефініцією. Надалі транспонований термін може змінювати своє семантичне наповнення.

У нашому дослідженні вважаємо терміни “детермінологізація” і “стилістична транспозиція термінологічної лексики” синонімічними, проте надаємо перевагу другому, оскільки увиразнення стилістичного аспекту досліджуваного процесу дає змогу проводити аналіз зміни стилістичного статусу терміноодиниць в контексті різних стилістичних процесів, що відбуваються в українській літературній мові, а також простежувати комплексну взаємодію стилістичних і семантичних трансформацій.

Еволюція лексико-семантичного рівня мовної системи детермінована змінністю лексичних норм. Найґрунтовнішим та найбільш поширеним способом фіксації лексичних норм є кодифікаційна практика. Кожен словник фіксує стан мови у певний період її розвитку. Темпоральні проміжки між часом виходу словників – це орієнтовні лексикографічні зрізи. Аналіз виявленого на цих зрізах мовного матеріалу дає підстави робити висновки щодо розвитку лексико-семантичної системи на певному етапі її існування. Спостереження за терміноодиницями в аспекті синхронії здійснюється на матеріалі одного загальномовного словника. Діахронічний підхід передбачає аналіз процесу стилістичної транспозиції у широкому темпоральному проміжку. У нашому дослідженні – в інтервалі майже семи десятків років: в лексикографічному діапазоні РУС-37 – ВТС-2004. Вибрані для аналізу лексикографічні праці фіксують стилістичний статус слів, мають розгалужену систему термінологічних позначок для репрезентації стилістичної характеристики лексичних одиниць. Зміни у значенні транспозитів розглядаємо на матеріалі словників тлумачного типу. Перебудова семантичної структури лексем виявляється у появі похідних мікрозначень (далі МК), переносних та прямих ЛСВ.

Другий розділ “Репрезентація стилістичної транспозиції термінологічних одиниць в українській лексикографії” присвячено комплексному аналізові процесу стилістичної транспозиції терміноло-гічних одиниць у лексикографічних джерелах: висвітлено внутрішні та зовнішні чинники динамічних зрушень у лексико-семантичній системі; простудійовано взаємодію стилістичних і семантичних процесів під час переходу терміноодиниць до загальновживаного лексичного фонду; схарактеризовано специфіку стилістичної транспозиції термінів різних лексико-тематичних об’єднань.

Процес стилістичної транспозиції тісно пов’язаний із семантичною структурою лексичних одиниць. Результати спостережень засвідчують наявність у сучасній українській мові стилістично транспонованих термінологічних лексем з неоднаковою кількістю значень, що дає підстави для виокремлення п’яти типів ускладнення семантичної структури стилістичних транспозитів. Першим типом ускладнення семантичної структури стилістично транспонованих термінів є утворення МК, що відбито у словниковій статті. Наприклад, лексема бастіон, яка маркована військ. у  РУСі-48, змінює стилістичний статус і розширює семантику на різних етапах. Стилістична транспозиція слова відбувається у діапазоні РУС-48 / СУМ: “Старовинне укріплення – п’ятикутна бойова споруда на розі фортечного муру; невеликий форт” [СУМ, І, 140], а МК, що утворилось внаслідок переосмислення первинного ЛСВ, виокремлюється на межі СУМ / ВТС-2004: “// Взагалі укріплення різного типу” [ВТС-2004, 38].

Стилістичні транспозити із одним, крім основного, похідним переносним ЛСВ репрезентують другий тип ускладнення семантичної структури слова. Зокрема, лексема із терміносфери “Театр” прем’єра (РУС-48*) (зірочкою (*) позначаємо останню маніфестацію термінологічного статусу слова) зазнає стилістичної транспозиції на етапі РУС-48 / СУМ: “Перша вистава п’єси в театрі, перший показ естрадної, концертної або циркової програми”, а переносний ЛСВ зафіксований у ВТСі-2004: “2. перен. Про появу чого-небудь нового, про початок чого-небудь” [ВТС-2004, 921].

Третій тип розвитку семантичної структури стилістично транспонованих термінів – утворення від основного значення одного або кількох похідних, що функціонують в мові не в переносному значенні, а в прямому. Йдеться про ускладнення однозначної семантичної структури стилістичного транспозита прямим ЛСВ. Наприклад, плюралізм у РУСі-48 має позначку філос., а на сучасному етапі після стилістичної переорієнтації функціонує із такими значеннями: “1. Філософська концепція, відповідно до якої дійсність складається з багатьох самостійних сутностей, що не утворюють абсолютної єдності. 2. Множина рівноправно конкуруючих течій, сил у політиці, ідеології, релігії та інш.” [ВТС-2004, 800].

Якщо семантика стилістичних транспозитів розширюється новими термінологічними ЛСВ (одним або кількома), виділяємо четвертий тип ускладнення семантичної структури. Семантика стилістично транспо-нованих термінів може ускладнюватися водночас кількома терміноло-гічними ЛСВ. Наприклад, слово диспетчер марковане у РУСі-48 з.-д., тех. СУМ констатує переорієнтовані стилістичні параметри терміна: “Той, хто регулює рух транспорту або хід роботи на підприємстві з одного центрального пункту” [СУМ, ІІ, 286]. ВТС-2004 подає два термінологічні ЛСВ: “2. спец. Програма управління розподілом ресурсів. 3. спорт. Гравець, який організує дії своєї команди, веде гру” [ВТС-2004, 234]. Первинною для цих двох значень є сема “регулює” першого ЛСВ. Вона трансформується у сему “управління” другого значення та сему “який організує” третього похідного ЛСВ.

П’ятий тип ускладнення семантики стилістично транспонованих лексем є своєрідним поєднанням усіх попередніх типів. До нього належать слова, семантична структура яких ускладнюється комплексом ЛСВ та МК. Результати спостереження дають підстави стверджувати, що поєднуються у такі комплекси МК (прямі чи переносні), переносні ЛСВ, а також прямі та термінологічні ЛСВ. Зокрема, лексема симфонія зафіксована у РУСі-48 із позначкою муз., а СУМ маніфестує змінені стилістичні параметри та ускладнення семантики стилістичного транспозита похідними перенос-ними МК та ЛСВ: “1. Великий музичний твір для оркестру з однієї або кількох частин, що відрізняється одна від одної характером музики й темпом...; // перен. Сукупність яких-небудь звуків; // ірон. Безладний шум, грюкіт і т. ін. 2. перен. Гармонійне сполучення різноманітних звуків, кольорів, тонів тощо” [СУМ, ІХ, 178].