СТІЙКІ ДІЄСЛІВНІ СПОЛУКИ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ТЕКСТІ: ТИПОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ТА ЕКСПРЕСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність розробки теми, відзначається ступінь її дослідженості, визначаються джерела, мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, структура дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення роботи.

У першому розділі “Типологія стійких дієслівних сполук” здійснюється огляд наукової літератури з даної проблеми, розглядається номінативна сутність стійких дієслівних сполук, їх основні типологічні ознаки, семантична організація, параметричні значення, граматичні моделі.

Під терміном стійка дієслівна сполука (СДС, або вербоїд) у дисертаційній роботі ми розуміємо створену на основі обмеженої структурно-семантичної моделі одиницю “вторинної номінації”, яка складається з дієслівного компонента з переосмисленим первинним значенням (зв’язаним значенням) та іменникового компонента, що несе основне смислове навантаження і є необхідним для вираження того чи іншого поняття: справляти дію, давати поштовх, вести гру — “Багато медиків дотримується думки, що зелений чай справляє захисну дію проти деяких форм раку”. Наявність подібних одиниць у мові є ознакою її розвиненості у сфері офіційного спілкування. Поліфункціональність СДС зумовлює їх використання у різностильових текстах — офіційно-ділових, наукових, публіцистичних, художніх. 

У нашій дисертації ми спираємося на положення В.Г.Гака та В.М.Телії, які розглядають СДС як лексико-синтаксичні аналітичні номінативні одиниці. Типологічними ознаками СДС є: 1) стійкість, під якою розуміється відтворюваність у мовленні та усталеність структурно-семантичної моделі, 2) співвіднесеність на денотативному рівні з єдиною понятійною одиницею, 3) перерозподіл функціонального навантаження між компонентами: іменниковий компонент є семантично опорним, формує реальний зміст сполуки і визначає тлумачення пов’язаного з ним дієслівного компонента, що є граматичним центром сполуки, 4) вторинне зв’язане значення дієслівного компонента, 5) вибіркова сполучуваність дієслівного компонента, що поєднується з обмеженим колом іменників: чим більша кількість обмежень на сполучуваність дієслівного компонента сполуки, тим вищий ступінь стійкості СДС, 6) наявність більш/менш численної структурно-семантичної моделі, яка здатна відтворюватися: здійснювати маневр, крадіжку, набіг, напад, переворот, замах, поїздку, посадку, подорож (іменники процесуального значення), 7) зумовленість стійкості СДС узусом, традицією використання. Остання характеристика зближує СДС зі словосполученнями-кліше. СДС можна визначити як модельовані одиниці “вторинної номінації”, зумовлені стилістико-граматичним узусом. Виходячи з перерахованих вище типологічних ознак СДС, можна виділити ряд факторів, які зумовлюють стійкість цих сполук, а саме: 1)  співвіднесеність з однією понятійною одиницею, 2) зв’язане значення дієслівного компонента, 3) вибіркова сполучуваність компонентів СДС, 4) закріплене узусом використання СДС як стійких сполук. Стійкість досліджуваних сполук є менш жорсткою порівняно зі стійкістю фразеологічних одиниць (так, за десятирівневою шкалою ідіоматичності сполук, укладеною Б.О.Плотніковим, ступінь стійкості СДС складає 0,3 - 0,4). Це доводить, що більшість СДС не є власне фразеологічними одиницями і знаходиться на стику фразеологізмів та вільних словосполучень.

СДС — це номінативні аналітичні одиниці, які є виявом лексико-граматичного аналітизму в українській мові, що реалізується у розчленованому вираженні основного (лексичного) і додаткового (словотвірного) значень слова: мати бажання — баж-а-ти, накладати відбиток — відбив-а-ти-ся. Номінативна структура СДС складається з семантичної основи та дієслова-дериватора, чим уподібнюється до словотвірної композиції. Семантичною основою, тобто компонентом, який виражає лексичну семантику сполуки, є семантично головне слово — іменник, що позначає елемент ситуації, те, що має місце у дійсності, а дериватором — дієслово, яке виражає динамічну ознаку цього елемента. Дієслово-дериватор — це компонент, що є носієм лексико-граматичного та граматичного значень сполуки, тобто уточнює семантику семантичної основи, видозмінюючи її. Особливість номінативної структури СДС полягає в тому, що як службовий компонент функціонує повнозначне дієслово у зв’язаному значенні, що, відповідно, уможливлює не лише вираження граматичних значень, а й лексичну модифікацію значення сполуки. Подібний процес абстрагування або, так званого, “смислового вивітрювання” дієслова як функціонального елемента мовлення У.Вейнрейх та В.М.Телія називають універсалією, властивою багатьом мовам.

На користь аналогії дієслів у складі СДС і словотвірних морфем свідчать такі факти: по-перше, дієслова мають тенденцію до абстрагування, по-друге, в утворенні найбільш частотних СДС бере участь невелика група дієслів широкої семантики, по-третє, це наявність моделі творення СДС з однаковим дієслівним компонентом в одному й тому самому зв’язаному значенні. Можна говорити про своєрідну фразотвірну парадигму (фразотвірне гніздо), в якій лексичні одиниці виконують функції, дуже подібні до функцій словотвірних морфем. Наприклад, життя — “ліквідація” — віддати (покласти) життя,  “каузація” — дарувати життя, “каузація ліквідації” — обірвати (позбавити) життя, “інцептивний стан” — пов’язувати життя, “каузація просторово-часового вияву” — впроваджувати в життя. Отже, структура СДС ізоморфна дериваційній структурі дієслова і є прикладом “подвійної репрезентації”, що існує у мовній системі.

Порівняно з вільними сполуками, СДС характеризуються більшою, а щодо фразеологізмів — меншою стійкістю. СДС передбачають певні семантичні перетворення в одному з компонентів сполуки (дієслівному), тоді як фразеологічні одиниці, здебільшого, створюються внаслідок метафоричного переосмислення вільного словосполучення в цілому. Пор.: ставати на захист — ставати поперек горла. Експресивність не є для СДС категоріальною ознакою, як для фразеологізмів.

З метою встановлення асоціативних синтагматичних зв’язків дієслів, що утворюють СДС, проведено асоціативний експеримент. Учасникам експерименту було запропоновано 6 дієслів зі зв’язаними значеннями, що формують високий ступінь стійкості сполук, 8 дієслів, що характеризуються виразною десемантизацією у складі СДС, і 6 дієслів, які, переосмислюючись, здатні утворювати стійкі сполуки, проте з меншим ступенем стійкості. Пропонувалося назвати одне чи кілька слів, з якими можуть сполучатися подані дієслова. Аналіз асоціантів першої групи дієслів доводить, що певні іменники виявляють високу асоціативну частотність сполучуваності з дієсловами, що свідчить про значний ступінь стійкості сполук, утворених за їх участю. Ці сполуки, відповідно, фіксуються словником як стійкі (докладати зусиль, загладжувати провину, вичитувати мораль, закладати основу, проливати сльози, паленіти від сорому). Аналіз асоціативних полів другої групи дієслів не виявляє одного асоціанта, якому притаманний значний відрив щодо частотності виникнення від інших асоціантів, хоча асоціанти, які виявляють зв’язане значення дієслів, переважають над тими, що виявляють пряме значення дієслів у чотирьох дієсловах (проводити (проводити зустріч) 0,51 : 0,41, чинити (чинити опір) 0,62 : 0,15, надавати (надавати значення) — 0,95, набувати (набувати досвіду) — 0,98), урівноважуються з ними у дієслові давати (давати позику) (0,38 : 0,35) і становлять меншу частку у трьох дієсловах (брати (брати участь) 0,28 : 0,57, доводити (доводити до кінця) 0,08 : 0,78, нести (нести відповідальність) 0,11 : 0,78). Наведена статистика свідчить про природну функцію цих дієслів виступати конституентами стійких сполук через свою семантичну модифікацію у напрямі до абстрагування. Аналіз асоціантів дієслів третьої групи свідчить про такий розподіл у поданих дієсловах  переважаючої частки зв’язаних значень: розвіювати (розвіювати сумніви) —  0,73 : 0,26, вершити (вершити правосуддя) — 0,82 : 0,09, і переважаючої частки прямих значень: сіяти (сіяти добро) —  0,71 : 0,22, гасити (гасити ворожнечу) — 0,92 : 0,09, отримувати (отримувати оцінку) — 0,57 : 0,28 , топтати (топтати почуття) —  0,64 : 0,1, що свідчить про меншу стійкість утворених за їх участю сполук порівняно зі стійкими сполуками, утвореними дієсловами, наприклад, першої групи. Аналіз підтверджує, що наведені дієслова, по-перше, здатні утворювати сполуки, які характеризуються стійкістю, а по-друге, ці сполуки мають різний ступінь стійкості, що залежить від кількості іменників, що сполучаються з дієсловом у цьому зв’язаному значенні, характеру переосмислення дієслова, взаємозв’язків між компонентами СДС тощо. 

У СДС абстрактний іменник найчастіше сполучається з дієсловом конкретного значення. Дієслова в цих сполуках, відповідно, підлягають ряду семантичних перетворень (абстрагуванню, перегрупуванню сем) і використовуються у вторинному значенні: брати до уваги, ставити питання. Це значення дієслова ми визначаємо як зв’язане значення. Дієслівний компонент СДС не може функціонувати у даному значенні абсолютивно. Він втрачає самостійну автономну номінативну функцію, притягуючи семантику іменника для виконання цієї функції.

 Ступінь та характер переосмислення дієслова у його зв’язку з іменником, а також кількість іменників, з якими сполучається дієслово, утворюючи стійку сполуку, дають змогу виділити кілька типів СДС, що розрізняються ступенем стійкості та, відповідно, більшою наближеністю або до фразеологізмів, або до вільних словосполучень: 1. Ядерну групу (найбільш частотну) всього масиву СДС становлять СДС з більшим чи меншим ступенем абстрагування дієслова, в яких дієслівний компонент лексично спустошується і виражає загальне значення дії: нести відповідальність, брати шлюб. Дієслівний компонент у таких СДС широко варіюється, від дієслова десемантизованого до дієслова, яке, незважаючи на певне абстрагування, виражає вагому інформацію щодо характеру протікання дії (давати назву, ставити акцент і виводити з обороту, доводити до кінця). 2.Фразеологізовані утворення. Найближче до фразеологізмів знаходяться СДС, в яких дієслівний компонент виступає у фразеологічно зв’язаному значенні, тобто значенні, яке реалізується у сполученні з єдино можливим словом (постійний мінімальний контекст). Сполуки цього типу становлять незначну частину всіх СДС: обіймати посаду, докладати зусиль тощо. СДС двох названих груп є синтаксично нечленованими. 3. СДС третьої групи — це сполуки зі зв’язаним значенням дієслова, що утворилося на основі лексичної метафори і закріпилося мовною практикою: поглинати час, здобувати диплом. Частина СДС цього типу є синтаксично членованими. Якщо на перший погляд може здатися, що співвіднесеність з однією понятійною одиницею і синтаксична членованість є несумісними явищами, то аналіз доводить, що ці явища не отримали у лінгвістиці  взаємного узагальнення і тому фігурують як різні, ніби несумісні одна з одною точки зору на один і той самий об’єкт.

З метою дослідження семантичних зв’язок (дієслів-дериваторів), системного опису їх властивостей і характеру взаємовідносин з іменниковим партнером ми виділяємо близько 60 найбільш частотних дієслів-дериваторів СДС. Це, переважно, дієслова широкої семантики на позначення: 1) фізичної дії: діставати, долати; 2) діяльності: робити, здійснювати; 3) переміщення: йти, вести; 4) передачі та конкретної адресованої дії: мати, давати; 5) відчуття, сприйняття: відчувати. Класифікація свідчить, що це дієслова переважно конкретної семантики, а їх метафоричне переосмислення забезпечує позначення процесів у сфері абстрактних реалій.