СТРАТЕГИЧЕСКОЕ ПЛАНИРОВАНИЕ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО ПРОИЗВОДСТВА В СИСТЕМЕ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ
Тип:
Автореферат
Короткий зміст:
У вступі обгрунтовано актуальність теми, мету та завдання дослідження, визначено об'єкт та предмет дослідження, сформульовано наукову новизну, практичне значення результатів, їх апробацію.
У першому розділі “Теоретичні засади стратегічного управління сільськогосподарським виробництвом та роль державного управління в його забезпеченні” визначено суть, зміст та практичну реалізацію державного управління сільськогосподарським виробництвом, роль держави і масштаби її втручання в економіку.
Головна мета державного управління агропромисловим комплексом полягає у тому, щоб методами державного впливу забезпечити сприятливі умови розвитку агропромислового виробництва, темпи, пропорції та якісні характеристики якого визначаються динамікою суспільних потреб та інтересами розумного природокористування.
Держава, здійснюючи макроекономічну і регіональну політику, використовує для цього законодавчу регламентацію економічної діяльності за допомогою відповідних законодавчих актів, гарантує рівність всім організаційним формам господарювання, заохочує здорову конкуренцію, захист споживачів і довкілля. Але до проведення аграрної реформи не були готові ні держава, ні наука, ні виробництво. Тому у здійсненні аграрних реформувань були допущені промахи і помилки, які не дозволили до сьогодні одержати очікувані соціально-економічні результати.
До прорахунків у науковому плані належить те, що в ході аграрних реформувань основна увага зосереджувалася на розширенні меж приватної власності, меншою мірою на економічному механізмові господарювання, на матеріально-технічному забезпеченні, на реалізації інноваційних та інвестиційних проектів. Не досягнуто гармонійного співвідношення великого і дрібного господарства, особистого і колективного інтересу. Відбувся розрив сільськогосподарських товаровиробників із сферами переробки, виробниками техніки, агросервісними структурами.
Сталося неймовірне: за деякими показниками виробництва обсяги сільськогосподарської продукції скоротилися наполовину. На внутрішньому ринку спостерігається неконтрольований імпорт продовольчих товарів. Чимало шкоди завдають аграрній економіці бартерні операції. Переробні галузі, використовуючи своє монопольне становище, дистанціювалися від інтересів сільськогосподарських товаровиробників, необгрунтовано підвищують роздрібні ціни на свою продукцію.
Відсутність стратегічного управління гальмує успішне завершення аграрної реформи, ускладнює одержання позитивних соціально-економічних її результатів. Замість стратегічного планування і управління в сільському господарстві на сьогодні переважають вільна імпровізація, інтуіція, безвідповідальність. Доки їм на зміну не прийде стратегічне планування і управління, успішне завершення аграрної реформи є проблематичним.
Стратегічне планування складається із послідовних етапів: стратегічний аналіз (змістовний, об'єктивний опис об'єкта, виявлення особливостей, сильних і слабких сторін, тенденцій, напрямів і ризиків розвитку); визначення місії і цілей, моделювання сценаріїв ймовірних подій, вибір стратегії, розробка стратегічного плану, реалізація стратегії діяльності, оцінка і контроль результатів.
Вітчизняним підприємствам важко застосовувати стратегічне управління через складні умови господарювання, брак коштів для інноваційних процесів, не зовсім цивілізовані форми конкурентної боротьби. У винятково скрутному становищі є сільськогосподаські підприємства із зруйнованою внаслідок “революційного” підходу до деколективізації матеріально-технічною базою. Критичну ситуацію створюють: динаміка ринку сільськогосподарської продукції, що важко прогнозується, багато нових директивних рішень і законодавчих актів, виконання яких лімітується нестачею коштів. У зв'язку з цим, стратегічне планування і управління в сільському господарстві є лише на етапі становлення.
У другому розділі “Вплив зовнішнього і внутрішнього середовища на розвиток сільськогосподарського виробництва” оцінюється вплив стратегічних чинників середовища в якому перебувають суб'єкти господарювання. Ці чинники можуть сприяти їх розвитку, або гальмувати його. Утворюється середовище із трьох складових: макросередовище (політичні, економічні, соціальні, екологічні, природні та технологічні компоненти); мікросередовище (споживачі, постачальники, конкуренти, посередники); внутрішнє середовище (структура, маркетинг, фінанси, персонал тощо). Все це тісно взаємопов'язане і взаємозалежне.
Аналіз середовища дозволив виявити критичні чинники, визначити загрози і можливості. Найсуттєвіший вплив мають чинники групи “рівень розвитку економіки”. До загроз належать: інфляція; спад виробництва; труднощі із залученням фінансових ресурсів; високі податкові ставки; неплатежі та відсутність стабільності в суспільстві. До можливостей, що сприяють розвитку виробництва, віднесені: широкий розвиток підприємництва; самостійний вибір сфери та напрямку господарської діяльності; можливість виходу на зовнішній ринок; підвищення регулюючої ролі держави.
Стратегічні чинники зовнішнього середовища гальмують розвиток сільськогосподарського виробництва. Робота з реформування економічного механізму господарювання практично розпочалась тільки з 2000 року. Не ліквідований (хоча деякі зрушення таки відбулися) диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і засоби виробництва промислового походження, що перетворило сільськогосподарське виробництво в збиткову галузь і паралізує виробництво. З великими труднощами приймався новий Земельний Кодекс, не прийнятий Податковий. Податки виконують тільки фіскальну і не виконують регулюючої функції. Не відпрацьована до кінця кредитна система, а без кредитів сільськогосподарські підприємства працювати не можуть. Відсутність належного державного управління АПК як цілісної системи не забезпечує галузевої пропорційності і збалансованості, не дозволяє ефективно використовувати аграрний ресурсний потенціал.
Чинники внутрішнього середовища, від яких залежить успіх стратегічного управління сільським господарством, не використовуються повною мірою. Не поліпшуються показники використання земельних ресурсів. Так, середня врожайність зернових у Львівській області впродовж останніх років не перевищує 20ц/га, тоді як в Німеччині на гірших землях вона вища у 2-3 рази. Нераціонально використовуються трудові ресурси, зросло безробіття. Руйнується матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств. Більшість машин і обладнання відпрацювали свій термін, на купівлю нової техніки нема коштів.
Однак, попри всі негаразди, у 1999 році вперше за останні роки виробництво валової продукції сільського господарства області, порівняно з попереднім роком, зросло на 4,1%, а в 2000 році – на 8,4%.
