| Короткий зміст: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Новітній період розбудови Української держави в умовах зростання глобалізації в сучасному світі та конкуренції між державами продемонстрував її надмірну вразливість до зовнішніх впливів та, на перший погляд, прогнозованих циклічних коливань у розвитку суспільних систем. Отже, зростає роль прикладних механізмів розв’язання проблем управління суспільними справами в умовах процесів кардинальної політичної, економічної та соціальної трансформації в Україні.
Сучасні проблеми державного управління та їх зв’язок з виробленням управлінських рішень, як і формування механізмів державного управління, на думку широкого кола науковців, усе більше пов’язано з переходом до нової суспільної формації – громадянського інформаційного суспільства. У цьому контексті однією зі складових розвитку українського суспільства і держави є етап модернізації, що прямо пов’язаний з процесом зміни рівня стратегічної культури управлінців та громадської свідомості українців, необхідністю підвищення рівня дієвості органів державної влади, удосконалення механізмів державного управління та використання нових управлінських технологій.
З огляду на це дослідження стратегічного планування в державному управлінні як аналітичного процесу набуває актуальності з позицій сучасного розуміння особливостей функціонування механізмів державного управління та їх здатності до застосування в окремих суспільних системах, спрямованості на задоволення потреб громадян і зумовлено пошуком нових можливостей до розробки управлінських технологій прискорення суспільного, а також окремо економічного, соціального та політичного розвитку України.
Значний внесок у дослідження стратегічного планування зробили такі вчені, як В.Глушков, В.Леонтьєв та М.Кондратьєв, які у власних прикладних напрацюваннях першими звернулися до перспективного планування у формі прогнозування та аналізу державної політики для складних управлінських систем, заклали ініціативу щодо дослідження цього механізму в розгорнутому управлінському контексті. Проте повноцінним предметом наукових досліджень стратегічне планування стало в результаті пошуку: І.Ансоффа, А.Чандлера, К.Ендрюса, Ж.Бовера, Е.Лернеда, К.Крістенсена, К.Ендрю, В.Гута, Ш.Гофера, Д.Шендела, М.Літтла, М.Портера, Р.Паскаля, А.Атоса, Ш. Бартлетта, С.Гошаля, Р.Калорі, П.Лоуренса, Г.Хемела, К.Прахалада, Ж.Мілана, А.Томпсона, А.Стрікленда та ін. Знаковими ж для усвідомлення місця і ролі стратегічного планування саме в державному управлінні стали праці Дж.Брайсона, що знайшло свій відголос серед таких науковців-практиків, як: Ф.Алстон, М.Алісон, Дж.Кайє, Г.Мінцберг, К.Паттон, Д.Савицький, Р.Розенфельд, Дж.Штайнер, Б.Барі, П.Нут, Р.Бекоф та ін. До досліджень стратегічного планування через аналіз державної політики долучилися: П.Браун, К.Г.Вайс, Е.Ведунг, Р.Вілсон, К.Гіліан, Б.Гогвуд, Л.Ган, В.Дан, Л.Пал та ряд інших зарубіжних аналітиків, науковців, практиків. У працях названих учених ґрунтовно досліджено проблеми методичного забезпечення процесу стратегічного планування для різних комерційних, бюджетних і неприбуткових організацій на основі розвитку ринків та зміни функцій держав у взаємодії із суспільством.
Серед українських дослідників до теми стратегічного планування в державному управлінні, а також його поєднання з аналізом державної політики, вивченню змісту цього механізму в соціокультурному і практичному вимірах звертались: В.Бакуменко, О.Берданова, Р.Брусак, Т.Брус, В.Вакуленко, О.Валевський, В.Воротін, В.Голубь, Н.Грицяк, Г.Дробенко, Я.Жаліло, Ю.Кальниш, О.Кілієвич, С.Кравченко, М.Лесечко, В.Мамонова, В.Матвієнко, В.Мартиненко, А.Мерзляк, А.Наливайко, Н.Нижник, Ю.Полянський, Я.Радиш, І.Радзієвський, В.Ребкало, В.Романов, О.Рудік, Ю.Свірський, І.Санжарський, В.Тертичка, Ю.Шаров та ін. Крім того, існує значний доробок російських дослідників цієї проблематики: О.Алексєєва, О.Віхарського, Е.Смірнова, М.Соколової, А.Козбаненка, З.Уткіна та ін. І українські, і російські дослідники у своїх працях слідом за своїми західноєвропейськими та американськими колегами підкреслюють значення стратегічного планування в процесі формування державної політики на місцевому та національному рівні, описують роль суспільного середовища та місце стратегічного планування як механізму в державному управлінні.
Попри високі теоретичні та практичні здобутки зарубіжних і вітчизняних учених у дослідженні цієї проблематики слід зауважити, що основна увага більшості авторів при цьому зосереджувалась на сегментованому стратегічному плануванні в державному управлінні: більше для органів державної влади, окремого розвитку регіонів, територіальних громад, ніж у сфері формування державної політики на основі стратегічного планування як всеохопного процесу. Постають малорозробленими прикладні технології, процедури та підходи до застосування стратегічного планування в державному управлінні як комплексного механізму прийняття управлінських рішень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт кафедри державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України (далі – Національна академія), що виконувались у межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” за двома темами: “Концептуальні засади взаємодії політики і управління” (ДР № 0108U002012) та “Удосконалення державно-управлінських відносин в умовах трансформації українського суспільства” (ДР № 0110U002466). У контексті першої теми автор розробив узагальнюючі наукові положення щодо формування системи та понятійно-процесуального змісту стратегічного планування й управління в Україні та країнах світу, його значення у системі стримувань і противаг децентралізованого державного управління та виробив алгоритм удосконалення оцінювання в цьому процесі; другої – визначив зміст нормативних засад аналізу державної політики в стратегічному плануванні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування інтерполяційного підходу та практичних засад його втілення і застосування в стратегічному плануванні як аналітичному процесі щодо використання можливих впливів непередбачуваних ситуацій майбутнього в державному управлінні.
Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:
– розкрити закономірності розвитку наукової думки зі стратегічного планування для з’ясування його ролі та місця в державному управлінні;
– установити природу і зміст інтерполяційного підходу до стратегічного планування в державному управлінні як аналітичного процесу;
– дослідити об’єктивні обмеження застосування класичної процесуальної моделі стратегічного планування з метою виявлення прихованих можливостей до її удосконалення в державному управлінні;
– узагальнити та порівняти тенденції запровадження стратегічного планування в державному управлінні країн світу та в Україні щодо сукупного врахування особливостей існуючих механізмів його використання;
– визначити практичні засади застосування інтерполяційного підходу в стратегічному плануванні як аналітичному процесі на основі використання можливих впливів непередбачуваних ситуацій у державному управлінні.
Об’єкт дослідження – стратегічне планування в державному управлінні.
Предмет дослідження – інтерполяційний підхід до стратегічного планування в державному управлінні як аналітичному процесі.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що використання (не подолання чи попередження) можливих впливів непередбачуваних ситуацій майбутнього в діяльності органів державної влади істотно впливає на зниження рівня операційних витрат під час вироблення управлінських рішень та сукупних витрат на їх реалізацію, сприяє прискоренню реформування системи державного управління та суспільної системи в цілому.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи стали базові міждисциплінарні положення науки державного управління та низка загальнонаукових методів. Для вирішення більшості завдань дослідження застосовано такі методи, як: порівняльно-ретроспективний (історичний), узагальнення, структурного аналізу, причинно-наслідкового аналізу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, системного підходу, моделювання, у тому числі графічного.
Метод аналізу і синтезу, індукції та дедукції, структурного аналізу та метод моделювання склали методологічний ґрунт, що дало змогу шляхом декомпозиції об’єкта дослідження здійснити його послідовне розкладання на складові частини. Це забезпечило досягнення певного рівня спрощення та умовності, що надало уявлення про придатність гіпотези дослідження та можливості стратегічного планування в державному управлінні. Розкрито теоретичну і практичну сутність інтерполяційного підходу.
Наукова новизна одержаних результатів У результаті проведеного дослідження сформульовано низку положень, узагальнень, висновків і пропозицій, що складають наукову новизну, зокрема:
уперше:
– запропоновано інтерполяційний підхід до стратегічного планування в державному управлінні як аналітичному процесі. У вітчизняний науковий обіг введено термін “інтерполяційний підхід у державному управлінні” – це принцип у дослідженні та застосуванні стратегічного планування в державному управлінні, що ґрунтується на конструюванні реальності віддаленого в часі майбутнього суб’єктами формування державної політики;
– доведено можливість практичного використання інтерполяційного підходу в межах класичної процесуальної моделі стратегічного планування через зведення її розрізнених аналітичних компонентів в один інтегрований аналітичний блок;
– установлено нові лінійні залежності між основними інструментами стратегічного планування, що полягають у перехресному структуруванні нелінійних зв’язків середовища функціонування системи управління. Вони знайшли своє відображення в матриці аналізу впливів непередбачуваних ситуацій майбутнього в державному управлінні;
удосконалено:
– теоретико-методологічні підходи до використання стратегічного планування як аналітичного процесу, що полягає у комбінуванні аналітичних інструментів зважаючи на існуючі об’єктивні обмеження вироблення державної політики в межах особливостей стратегічного планування як процесу;
– практичні засади застосування оцінювання в діяльності органів державної влади завдяки використання зворотного критеріального аналізу з огляду на інтерполяційний підхід у стратегічному плануванні;
набули подальшого розвитку:
– теоретичні засади вивчення змістовно-структурної характеристики та еволюції стратегічного планування як категорії в процесі суспільних та державних перетворень шляхом розгляду його функціонального призначення в державному управлінні;
- наукові підходи до дослідження шляхів структурування та формування систем стратегічного планування в країнах світу та Україні через зміщення акцентів від уваги на інструментальному забезпеченні процесу запровадження стратегічного планування в суспільному управлінні до його тенденційних засад.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що сформульовані висновки та пропозиції дослідження доведено до конкретних положень, прикладних методик і рекомендацій зі вдосконалення механізмів вироблення управлінських рішень у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, вони використані в роботі:
– Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Верховної Ради України в процесі підготовки до розгляду проектів законів: “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії”; “Про державне регулювання в енергетиці України”, “Про енергетичний аудит”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання повною мірою функцій державного нагляду з ядерної та радіаційної безпеки)”, “Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему” (довідка про впровадження від 28 жовтня 2008 р. № 04-25/24-439);
– Департаменту стратегічного розвитку економіки Міністерства економіки України під час розробки програмних документів економічного і соціального розвитку, методичних рекомендацій з підготовки державних цільових програм та узагальнених висновків щодо виконання чинних. Ураховано рекомендації щодо удосконалення нормативно-правової бази зі стратегічного планування (довідка про впровадження від 22 травня 2009 р. № 2901-26/99);
– Програми розвитку та інтеграції Криму ПРООН в Україні в процесі підготовки методично-прикладних рекомендацій та проведення тренінгу з питань використання SWOT-аналізу й причинно-наслідкового аналізу під час розробки стратегії району для застосування в роботі зовнішніх експертів, спеціалістів виконавчих органів місцевих рад та місцевих державних адміністрацій в Бахчисарайському, Джанкойському, Первомайському і Совєтському районах Автономної Республіки Крим – учасниках проекту “Стратегічне планування та стратегічна екологічна оцінка в АРК” (акт про впровадження від 16 березня 2010 р.);
– Тернопільського регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій під час розробки навчальних курсів для керівників та спеціалістів юридичних служб органів місцевого самоврядування всіх рівнів, зокрема щодо планування діяльності, організації та аналітичного супроводу правової роботи. Використовуються розроблені здобувачем у співавторстві “Методичні рекомендації з використання інструментарію стратегічного планування в роботі юридичних служб органів місцевого самоврядування” (довідка про впровадження від 20 серпня 2010 р. № 141/1).
Крім того, матеріали дисертації можуть бути застосовані під час розробки навчальних програм, спецкурсів зі стратегічного планування в державному управлінні.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею автора. У ній не використовувалися ідеї та розробки, що належать О.Слобожану. У спільній публікації [7] здобувачем обґрунтовано та розроблено прикладний алгоритм використання інструментів стратегічного планування в роботі юридичних служб органів місцевого самоврядування на основі власних наукових напрацювань.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у низці наукових доповідей та повідомлень: на науково-практичній конференції “Державне та муніципальне управління в умовах політико-адміністративної реформи” (Луцьк, 2007); II Всеукраїнській конференції “Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації” (Полтава, 2007); науково-практичній конференції “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007); симпозіумі “Проблеми й тенденції розвитку галузі науки “Державне управління” в Україні: від теорії до практики” (Київ, 2007); VIII Міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2008); науково-практичній конференції “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008); V Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України: освітній вимір” (Полтава, 2008); науково-практичній конференції до 90-річчя державної служби України “Державна служба України в історичному контексті: проблеми становлення та розвитку” (Київ, 2008); підсумковій науково-практичній конференції за міжнародною участю “Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації” (Одеса, 2008); круглому столі “Публічна служба в Україні: проблеми та перспективи розвитку” (Тернопіль, 2008); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій” (Львів, 2009); міжнародних науково-практичних конференціях “Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту: європейський контекст” (Дніпропетровськ, 2009) та “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку” (Київ, 2010); VI Міжнародній науково-практичній конференції “Державне регулювання економіки і підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання” (Мінськ, 2010); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Галузь науки “Державне управління: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010).
Результати дослідження здобувача обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри державної політики та управління політичними процесами Національної академії та на теоретико-методологічних семінарах.
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковано в 23 наукових працях, у тому числі в п’яти одноосібних статтях у наукових фахових виданнях України з державного управління. Серед публікацій, що додатково відображають наукові результати дисертації, одноосібна стаття, одне науково-виробниче видання у співавторстві та 16 тез доповідей на науково-практичних конференціях та інших комунікативних заходах. Загальний обсяг публікацій автора за темою дослідження становить 6,57 друк. арк.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок, з яких 188 – основного тексту. Робота містить 4 таблиці, 23 рисунки, 8 додатків. Список використаних джерел налічує 260 найменувань (з них 56 іншомовних джерел).
|
