СТРАТЕГІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методичні засади дослідження конкурентоспроможності харчової промисловості в умовах глобалізації» було обгрунтувано теоретичну парадигму сутності поняття «конкурентоспроможність галузі»; систематизовано фактори, механізми та інструменти впливу глобалізації на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості; узагальнено методичні підходи до визначення конкурентоспроможності харчової промисловості.

Вивчення конкурентоспроможності – одна з найважливіших складових досліджень ринкових відносин, що є орієнтиром для формування економічної політики держав і стратегій підприємств. Для розуміння природи суб'єктної конкурентоспроможності в якості основної одиниці необхідно розглядати галузь, тобто групу конкурентів, які виробляють аналогічні товари або послуги та безпосередньо змагаються між собою. Під конкурентоспроможністю галузей слід розуміти ефективність роботи окремих галузей національного господарства, оцінювану крім традиційних критеріїв за показниками, характерними для даної галузі що описують ступінь її динамічності при різних варіантах розвитку національної та світової економіки.

Найчастіше конкурентоспроможність галузі оцінюється споживачем з погляду пріоритетності його власних потреб, які підлягають задоволенню. Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю у неї технічних, економічних та організаційних умов для створення виробництва і збуту (із витратами, не вищими, ніж інтернаціональні) продукції високої якості, що задовольняє вимоги конкретних груп споживачів.

Ми пропонуємо виділити дві категорії конкурентоспроможності галузевого рівня, а саме харчової промисловості: порівняно з іншими галузями національної економіки та зарубіжними товаровиробниками.

Конкурентоспроможність галузі передбачає наявність у галузі: раціональної галузевої структури, групи висококонкурентних підприємств – фірм-лідерів, налагодженої та прогресивної дослідно-конструкторської і виробничо-технологічної бази, гнучкої галузевої інфраструктури, відпрацьованої системи науково-технічного, виробничого, матеріально-технічного та комерційного співробітництва як всередині галузі, так і з іншими галузями країні і за її межами. Конкурентоспроможність є складним багаторівневим поняттям, основними ознаками якого є відносний (порівняльний), релевантний і динамічний характери.

В умовах глобалізації конкурентний ринок характеризується значною кількістю факторів, які впливають на ступінь і структуру конкуренції в конкретній галузі, забезпечує ефективну взаємодію та повний облік всіх елементів.

Конкурентоспроможність харчової промисловості можна визначати якісним і продуктивним потенціалом його працівників. Соціально-економічне значення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тому, що ці заходи сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин, а саме:

високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та краще задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої пов'язане із додатковими витратами, істотно зменшується;

конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства.

У другому розділі «Сучасний рівень конкурентоспроможності харчової промисловості України» здійснено комплексне дослідження сучасного стану харчової промисловості України; проведено ґрунтовний аналіз рівня конкурентоспроможності національної харчової промисловості; досліджено структурні особливості конкурентоспроможності харчової промисловості в умовах глобалізації;

Харчова промисловість України є однією з провідних галузей народного господарства, яка представлена близько 20 галузями і підгалузями, де задіяно близько півмільйона осіб. Сьогодні вона посідає одне з провідних місць в економіці України: частка галузі в загальному обсязі промислового виробництва займає друге місце після чорної металургії і досягає 18%.

В 2011 році на території України діяло 9573 підприємства харчової промисловості, а кількість найманих працівників сягало 418,7 тис.осіб, причому середня рентабельність галузі становила 4,5 % .

Питома вага харчової галузі в структурі виробництва предметів споживання досягає 52,8%, у загальному обсязі промислової продукції - 16,3, а продукції агропромислового комплексу – 33,5%. Продовольчі товари становлять 68,1% загального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63% загального обсягу роздрібного товарообороту та 61,5% у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни. Світовою практикою доведено, що зростання ВВП за рахунок агропродовольчого сектору ефективніше сприяє зменшенню бідності населення.

В національній економіці за період 2000-2010 року обсяги реалізованої продукції харчової промисловості зросли в 5,5 разів (табл. 1), в той час коли на 30% зменшилась кількість найманих працівників.

В 2010 році галузями харчової промисловості було вироблено продукції на 3,2% від обсягу виробництва, порівняно з 2009 роком. Значний приріст отримано у виробництві соняшникової олії – 62,3 %, кави – 57 %, чаю – 36,2 %, риби та рибного філе – 32 %. В той же час найбільш значне зниження обсягів виробництва відмічено по яловичині та телятині – на 36 відсотка, а також при виробництві натуральних соків – 26,6 %.

Харчова промисловість, а також сільське господарство є для України саме тим двигуном, який зможе забезпечити суттєве зростання ВВП і допомогти посісти одну з провідних позицій на ринку продуктів харчування на світовій арені. Для досягнення високих конкурентних позицій та значної економічної ефективності харчової промисловості потрібне постійне оновлення основних фондів, що вимагає наявності стабільних джерел фінансування. Харчова промисловість посідає одне з перших місць за обсягом інвестицій в основний капітал в економіці України.