СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ І МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПРИЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретичні основи формування конкурентоспроможності економічної системи регіону» досліджено розвиток і трансформацію теорії конкурентоспроможності, конкурентоспроможність економіки регіону як економічне явище, механізми  регулювання конкурентоспроможності регіональних економічних систем України.

В результаті дослідження доведено, що формування організаційно-економічного механізму підвищення рівня регіональної конкурентоспроможності потребує аналізу наявних теорій конкуренції (абсолютних і відносних переваг, меркантилізму, взаємного попиту, вирівнювання цін на виробничі ресурси, факторної теорії, інвестиційного розвитку, ефективної конкуренції на основі інновацій, міжгалузевого аналізу, технологічного прориву, розвитку бізнесу, конкурентних переваг, інформаційної економіки, інтерналізації, постіндустріального суспільства, конкурентного регіоналізму) та теорій регіонального розвитку (центральних місць, розміщення промисловості та сільського господарства, дифузії інновацій, просторової економічної рівноваги, полюсів зростання, „центр-периферія”, людського розвитку, регулювання, економіки знань), і на основі дослідження їх трансформацій формування парадигми конкуренції між регіонами.

Доведено, що між регіональними соціально-економічними системами держави існує конкурентна боротьба за ресурсне забезпечення, матеріальні і фінансові блага. Відзначено, що інтеграція регіональних соціально-економічних систем у економічному, політичному, соціальному, інформаційному просторі держави вимагає наявності добросовісної конкуренції між регіонами країни. Визначено сутність регіональної конкурентоспроможності, як відносин взаємної дії системи продуктивних сил територіального формування, економічних відносин й інституціональних форм протікання даних процесів, які забезпечують формування ефекту синергії цієї взаємодії та визначають спроможність територіального формування до конкурентної боротьби.

Узагальнення теоретичних засад конкурентоспроможності регіональної соціально-економічної системи дозволило розвинути понятійно-термінологічний апарат. Запропоновано власне трактування визначення понять „конкурентоспроможність регіональної соціально-економічної системи (регіону)”, як можливість регіональної господарської системи набувати конкурентних переваг у продуктивному використанні ресурсного потенціалу та благ з метою підвищення рівня соціально-економічного розвитку без порушення економічної безпеки інших регіональних соціально-економічних систем та країни в цілому через суперництво; „конкурентне середовище регіональних соціально-економічних систем держави” як сукупність взаємовідносин регіональних соціально-економічних систем, кожна із яких є учасником конкурентного змагання за ресурсне забезпечення та умови одержання благ з метою безпечного розвитку та інтегрування у єдиний державний простір; „конкурентні переваги регіональної соціально-економічної системи (регіону)”, під якими слід розуміти множину цінностей (ресурсів і благ), наявність та використання яких забезпечує набуття регіональною господарською системою переваг.

Встановлено, що стратегія конкурентоспроможності національної економіки насамперед зумовлюється механізмом реалізації заходів щодо підвищення рівня  регіональної конкурентоспроможності шляхом належного використання ресурсів, що забезпечує досягнення найбільш ефективного економічного зростання, розвиток інтеграційних та інвестиційних процесів.

Визначено різні види конкурентного середовища: конкурентне середовище в межах регіональної господарської системи, галузеве конкурентне середовище, конкурентне середовище регіональних соціально-економічних систем держави, транскордонне регіональне конкурентне середовище різних країн. Розкрито особливості формування конкурентного середовища регіональних соціально-економічних систем держави