СТРАТЕГІЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ (на прикладі системи централізованого водопостачання і водовідведення)

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її розробки в економічній літературі, визначається мета, задачі, об’єкт і предмет дослідження, теоретична та методологічна основа роботи, інформаційна база, наукова новизна, практичне значення та апробація результатів.

У першому розділі „Теоретичні засади управління інноваційним розвитком комунального господарства” визначається сутність основних понять інноваційної діяльності, уточнені концептуальні засади сучасної парадигми стратегічного управління інноваційною діяльністю, узагальнено теоретичні питання, пов’язані з роллю держави в регулюванні інноваційної діяльності комунального господарства, досліджено досвід країн світу щодо державного управління комунальним господарством.

У дисертації наголошено, що сьогодні ключовим вектором світового прогресу виступає формування інноваційного типу суспільного розвитку, підтвердженням чого стає розробка відповідних стратегій та формування національних інноваційних систем як у провідних країнах, так і в постсоціалістичних країнах та країнах, що розвиваються. Для сучасної України вкрай актуальними є питання забезпечення модернізації вітчизняної економіки та високої якості розвитку завдяки включенню інноваційних факторів.

У роботі зазначено, що комунальне господарство України, яке досліджувалось маючи надзвичайно важливе значення для національної економіки та життєдіяльності людини, на сьогодні є найвідсталішою галуззю економіки. Більшість підприємств галузі працюють фактично за рахунок ресурсних можливостей, накопичених до початку 90-х років. Темпи зростання обсягів виробництва (наданих послуг) у галузі в 4 рази нижчі ніж у промисловості. Темпи зростання інвестицій, заробітної плати та продуктивності праці вдвічі нижчі ніж по економіці в цілому. На думку дисертанта, все це зумовлює нагальну потребу в кардинальних інноваційних технологічних та управлінських змінах у комунальному господарстві країни на основі формування стратегії інноваційного розвитку національної економіки та її структурних елементів.

Проведене в дисертації уточнення змісту базових категорій та понять теорії інноваційної діяльності дало змогу шляхом доповнення змісту структурних характеристик, удосконалення складу етапів та розширення предметної області розвинути основні положення сучасної парадигми стратегічного управління інноваційною діяльністю економічних суб'єктів, яку доцільно розглядати та використовувати як підґрунтя для розбудови концепції стратегічного управління інноваційним розвитком комунального господарства країни.

На рис. 1 представлено розроблену автором концептуальну схему системних умов інноваційної діяльності. Результатом системного підходу до управління інноваційною діяльністю стане: формування внутрішніх та більш активне залучення зовнішніх джерел інвестицій; переорієнтація уваги до розвитку освіти та науки; підвищення рівня конкурентоспроможності національних розробок та їх активне впровадження у виробництво товарів та послуг, у тому числі і в сфері комунального господарства.

У дисертації встановлено особливості комунального господарства як галузі національної економіки, що визначають специфіку цієї галузі як об’єкта державного регулювання загалом, та державної інноваційної політики, серед яких можна виділити: поєднання виробничих і невиробничих функцій, пов'язаних з виготовленням матеріальних продуктів і наданням послуг; особливу соціальну значущість, що посилює необхідність державного регулювання і контролю з боку споживачів; поєднання комерційних і некомерційних організацій; наявність як природних монополій, так і галузей, в яких можлива і необхідна конкуренція; різноманіття організаційно-правового статусу підприємництва та форм власності; поєднання великого та малого бізнесу; розосередження центрів надання послуг відповідно до системи розселення, що обумовлює особливу роль місцевих органів самоврядування; особлива значущість екологічного та санітарно-епідеміологічного контролю; необхідність гарантованого забезпечення мінімуму послуг незалежно від платоспроможності населення; різноманіття споживачів.