Стріхар, Оксана Іванівна. Теоретико-методичні засади підготовки вчителя до формування творчих здібностей школярів в умовах інтеграції музичного навчання

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт,
предмет, мету, представлено його концепцію, завдання, гіпотезу, розкрито
методологічні та теоретичні засади, охарактеризовано методи та етапи
експериментально-дослідної роботи, показано наукову новизну, теоретичне та
практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та
впровадження результатів дослідження.
У першому розділі «Теоретико-методичні засади підготовки вчителя до
формування творчих здібностей в умовах інтеграції музичного навчання
як проблема» на основі аналізу теоретичних праць (філософських,
психологічних, педагогічних, музикознавчих) зроблено ретроспективний аналіз
проблеми розвитку та формування творчих здібностей, визначено
концептуальні засади формування творчих здібностей особистості; уточнено
категоріальний апарат дослідження; визначено сутність і структуру творчих
здібностей, особливості їх формування і розвитку в учнів в умовах інтеграції
музичного навчання.
Здібності як індивідуально-психологічні особливості особистості, є
умовою виконання тієї або іншої продуктивної діяльності. Здібності
виявляються в процесі оволодіння діяльністю в тому, наскільки індивід за
інших рівних умов швидко і ґрунтовно, легко і міцно освоює способи її
організації та здійснення. Але вони не зводяться до знань, умінь і навичок, хоча
забезпечують їх швидке надбання. Крім того, вони розвиваються на основі
органічних передумов тільки в процесі діяльності, при наявності сприятливого
середовища, тобто здатних людей від нездатних відрізняє більш швидке
освоєння діяльності, досягнення в ній більшої ефективності.
Досліджуючи праці багатьох учених (С. Рубінштейна, О. Леонтьєва,
Г. Костюка, Б. Теплова, В. М’ясищева, А. Ковальова, Н. Лейтеса, К. Платонова
та ін.) ми прийшли до висновку що здібності розглядаются як властивості,
якості, індивідуальні особливості особистості, що виявляються в діяльності і
зумовлюють її успіх. Відповідно до цього творчі здібності розглядаються у
співвіднесенні з творчою діяльністю, а специфіка їх вияву дозволяє визначати
феномен творчої особистості (В. Андрєєв, Д. Богоявленська, Я. Пономарьов, В.
Рибалка, В. Шубинський). У межах дослідження феномен творчої особистості
постає у зв’язку з проблемою формування творчих здібностей, що
розглядаються не самі по собі, а у взаємозв’язку з іншими індивідуально-
психологічними властивостями особистості.
Нами показано, як у наукових дослідженнях аналізуються різні аспекти
вияву і реалізації творчих здібностей, а саме: мотивація суб’єкта на творчість,
інтелектуальна активність (Н. Кичук); здатність до рекомбінації певних відомих
елементів та комбінування знайомих способів діяльності (І. Глібов, Є. Громов,
І. Волощук, В. Моляко); розвиток уяви (Л. Виготський, К. Станіславський),
цілісність сприймання (В. Андрєєв); генерування ідей, гнучкість та
асоціативність мислення (Д. Гілфорд, О. Лук); високий рівень
спостережливості, пам’яті, регуляція емоцій і вольових актів (А. Шумілін);
10
спрямованість на творчу взаємодію у спілкуванні (В. Біблер, А. Еткінд,
М. Каган, С. Курганов, В. Роменець), на самореалізацію (А. Маслоу, К. Роджерс).
Першим у радянській психології поставив проблему взаємозв'язку
здібностей і характеру Б. Ананьев. Ці дві якості особистості ним були
відмежовані від інших її властивостей, і, разом з цим, ним була показана
необхідність пошуку їх взаємозв'язків. Цю проблему розробляли також
Е. Голубєва, К. Платонов, С. Рубінштейн, В. Спіркина та ін., показавши
необхідність формування здібностей в єдності з формуванням характеру, і
включаючи ряд характерологічних рис у структуру здібностей, а здібності - у
структуру характеру. В цілому їх дослідження показують, що характер і
здібності можна цілеспрямовано формувати тільки зрозумівши і розкривши їх
взаємозв'язок. Крім того, розвиток здібностей можливий тільки в єдності з
формуванням характеру.
У ряді робіт, присвячених музичним здібностям, особливе місце займають
дослідження Б. Теплова, що є основою для продовження подальших розробок у
цьому напрямі і не втратили свого значення й на сьогодні. Експерименти
вчених (О'коннор, Б. Хермелін та ін.) підтверджують загальноприйняту думку:
найчастіше схильність до музичної діяльності поєднуються з математичними і
мовними здібностями. Ці дослідники припускають, що між музичною і мовною
діяльністю є зв'язок на рівні методів обробки інформації, які значною мірою
збігаються в обох видах діяльності, тобто той компонент здібностей, про який
йде мова, є не специфічно музичним, і тому він може проявлятися і на
вербальному матеріалі.
Творчі можливості залежать не тільки від властивостей розуму (наприклад,
від легкості виникнення здогадів, гіпотез, швидкості комбінування інформації,
що отримується з пам'яті), але й від певних рис особистості. Вчені приділяють
багато уваги вивченню творчих особистостей (їх характеру, внутрішніх
установок, мотивів, стилю поведінки) для того, щоб з'ясувати, які їх риси
сприяють творчим проявам. У результаті було з'ясовано, що творчість
неможлива без таких якостей, як розумова самостійність, незалежність;
орієнтація на особисті цінності, а не на зовнішні оцінки; відкритість розуму -
сприйнятливість до нового й незвичайного; сміливість думки; готовність до
вольової напруги; спрямованість особистості на творчість, висока толерантність
до невизначених ситуацій і конструктивна активність у них.
Проблема творчості як одна з визначальних у сфері самопізнання людини
набула всебічного наукового дослідження в різних галузях гуманітарних знань.
Філософське знання розглядає творчість як процес і результат
продуктивної діяльності людини. Так, М. Бердяєв аналізує цю проблему в таких
її аспектах, як детермінізм і свобода творчості, об’єктивація і відчуження,
специфіка художньої, технічної, соціально-етичної, історичної діяльності,
особистісний характер творчості. Він доводить неможливість жодного еталону
творчості, а досягнення світової культури розглядає як підготовчі етапи до
«справжньої творчості», функціонування якої можливе лише за умов, коли її
предметом стане сам «людський дух».
11
Встановлено, що творчі здібності є системним утворенням особистості, яка
включає інтелектуальні здібності вище за середні, креативність, здібності й
мотивацію до певної сфери діяльності, що розвивається на основі природних
передумов – задатків у результаті взаємодії з навколишнім середовищем. При
цьому задатки багатозначні (на основі тих самих задатків розвивається ряд
здібностей) і мають властивості компенсації відсутніх компонентів у структурі
обдарованості іншими, але це залежить від вимог діяльності, навколишнього
середовища, у тому числі підтримуючих педагогічних умов. Крім того,
розподіл здібностей на складові компоненти є умовним, тому що вони тісно
взаємозалежні і взаємообумовлені один одним. Із цього випливає необхідність
розвитку спеціальних здібностей тільки в комплексі з усіма компонентами. Це
обумовлено також тим фактом, що в дослідженнях музичних здібностей
спостерігається тенденція до її інтелектуалізації, що проявляється у включенні
в її структуру інтелектуальних музичних здібностей. При цьому відзначається
тісна взаємозалежність між інтелектуальними музичними й загальними
здібностями.
Раніше зазначалося, що однією з основних складових у структурі
здібностей, які впливають на їх розвиток, є сформована емоційно-вольова сфера
особистості, яка залежить, у свою чергу, від мотивації, що створює
спрямованість на діяльність.
Аналіз літератури з цієї проблеми показав, що як інтегруючий фактор,
який забезпечує розвиток здібностей, варто розглядати активність особистості.
Це обумовлено тим, що без діяльності, у відповідній здібностям дитини сфери,
їх розвиток неможливий. Будь-яка діяльність передбачає наявність активності з
боку індивіда, тому що «активність – це енергія особистості, спрямована на
здійснення діяльності» (К. Платонов), це властивість власного руху діяльності.
Тому активність є й умовою, і засобом реалізації і розвитку потенціалу
дитини. Крім того, активність визначається дослідниками як першооснова
мотиваційно-потребнісної сфери особистості, яка забезпечує формування її
емоційно-вольових якостей.
Ключовою характеристикою потенціалу особистості варто вважати не
видатний інтелект, високу креативність, або наявність спеціальних здібностей,
як вважалося раніше, а її мотивацію. Це пов'язано з тим, що мотивовану
діяльність відрізняють такі якості, як схильність до праці, цілеспрямованість,
організованість, самостійність тощо, що відносяться до вольової сфери і
супроводжуються задоволенням від діяльності. Комплекс цих якостей
стимулює розвиток здібностей. Це дозволило виділити емоційно-вольову сферу
як центральну ланку в розвитку обдарованості, а її формування як пріоритетний
напрям педагогічної діяльності.
Аналіз проблем здібностей до мистецтв дозволив виділити характерні для
них риси: почуття цілого; почуття аконстантності; ідеомоторний феномен. Під
музичною здібністю розуміється якісно своєрідне поєднання здібностей, від
якого залежить можливість успішного заняття музичною діяльністю. Це
здібність «омузичненого» сприйняття і бачення світу, коли всі враження від
12
навколишньої дійсності в людини, яка володіє цією властивістю, мають
тенденцію до переживання у формі музичних образів. Подібне сприйняття
життя завжди пов'язане з наявністю в людини специфічних здібностей.
Формування творчих здібностей дитини залежить від внутрішніх
(психологічних) і зовнішніх (педагогічних) факторів: активність, стимульована
мотивацією і спрямованістю на діяльність, як внутрішня детермінанта розвитку
творчої дитини, яка разом з її дорослішанням повинна перерости в
характерологічну якість, що виражається в підвищеній працездатності,
працьовитості тощо, тобто в сформованій емоційно-вольовій сфері. Це
обумовлено тим, що високий рівень пізнавальної активності виділяється як
одна з основних відмінностей обдарованих дітей від їх «звичайних» однолітків,
від якої залежить розвиток закладеного природою потенціалу; середовище,
організоване вчителем, який володіє комплексом професійних, особистісних і
поведінкових якостей на основі гуманістичних відносин і який забезпечує,
насамперед, розвиток волі, характеру, суб’єктності дитини. Це пов'язано з тим,
що головна умова прояву активності а, отже, розвитку є усвідомлення дитиною
суб’єктності, особистісної причинності.
У другому розділі «Психолого-педагогічні засади підготовки вчителя до
формування творчих здібностей в умовах інтеграції музичного навчання»
нами обґрунтовано психолого-педагогічні засади формування творчих
здібностей учнів в умовах інтеграції музичного навчання. Проаналізовано
психологічні типи особливостей, які впливають на музичні здібності дітей,
викладено їх концептуальні ідеї та досліджено стратегії сприйняття і
переживання музики.
У психологічній і педагогічній літературі дуже розповсюджена типологія,
запропонована І. Павловим. Залежно від взаємодії двох сигнальних систем він
розрізняв три «спеціально людські» типи: з відносною перевагою першої
сигнальної системи - художній тип, з відносною перевагою другої сигнальної
системи - розумовий тип і середній тип, що утворюється при відносній
урівноваженості обох сигнальних систем. Для представників художнього типу
характерні цілісність сприйняття, образність мислення, багатство уяви,
переважне емоційне зафарблення у відбитті дійсності. У власників розумового
типу емоційний фонд представлений слабко. Для них характерне прагнення до
аналізу, систематизації, до узагальнення й теоретичного осмислення. Середній
тип поєднує в собі риси художнього й розумового типу в різних поєднаннях.
Схильності й здібності можна узагальнити в наступну дихотомічну схему
(табл. 1).
У сучасних дослідженнях когнітивних стилів найчастіше використовують
наступні пари характеристик: поленезалежні - полезалежні, аналітики -
синтетики, розрізняючі - узагальнюючі, дедуктивні - індуктивні, лінійні -
нелінійні, аудіали - візуали, конкретні - абстрактні, рефлексивні - імпульсивні.
Зусилля психологів були спрямовані на створення діагностичного
інструментарію для виміру перерахованих вище характеристик або близьких за
змістом.